Трансформація свят в сучасних умовах

З подальшим  прогресивним розвитком виробничого  і соціального досвіду суспільства  в загальному генезисі народних свят і обрядів спостерігається процес неухильного зростання елементів  стихійно-матеріалістічного та атеїстичного світогляду.

Значна  частина календарних обрядів  уже наприкінці XIX ст. втрачає своє культове призначення і перетворюється у звичайні розваги, ігри, певну естетичну  форму спілкування людей.

Своєрідно склалося святкування зустрічі Нового року в Україні. Вo включило в себе традиції багатьох віків, у яких співіснували фантастично-релігійні образи і уявлення дохристиянських і християнських культів поруч з наростаючими елементами стихійно-матеріалістичного світорозуміння.

Цікаві  форми святкувань складалися в Києві  під час литовського, а потім  польського панування. Хоча місто й  отримало в І404-І407 рр. магдебурзьке право, яке передбачало самоврядування, здійснюване виборним органом - магістратом, все ж воно часто порушувалося. Так, на рубежі ХУ-ХУІ ст. киянам довелося вести наполегливу боротьбу з самоуправством литовського воєводи, який начебто з протипожежних міркувань заборонив жителям міста запалювати світло в будинках у вечірній і нічний час. Після численних скарг жителі одержали дозвіл на світло, але від того часу залишилося свято свічки, яке відбувалося на всіх київських базарах у день Семена, тобто 1 вересня. На встановленому і прикрашеному деревці запалювались свічки. Навкруги дерева збиралися торговки, які випивали по колу шкалик горілки, співали пісень, веселих і смутних. Цього ж дня проводилася вечірня торгівля при ліхтарях. Звичайно, це не більш, ніж красива легенда, бо насправді свято свічки бере початок ще з язичеської старовини і належить до культу шанування рослин. Але легенда настільки красива, що дала підставу для поєднання із святом.

У ХУІІ-ХУІІІ  ст. настав інший етап в історії  розвитку України - визвольна війна 1648-1654 рр. і возз’єднання України  з Росією. В цей період свято  вивільняється з релігійного  полону і тяжіє до нових, світських  форм. Широко відзначаються тезоіменитства правлячого дому Романових, новорічне  свято проводиться як бал-маскарад, у дні різдва влаштовуються фейєрверки, святкові салюти з гармат, марш-паради військових полків на водосвяття й Маковія.

ХУІІ  століття - це час, коли загальноміські свята й церемонії, як вказує дослідник  у щойнозгаданій книзі "Свята та обряди трудящих Києва", організовував магістрат.

Важливою  прикметою святкової культури даного періоду був перехід від традиційних  народних веселощів до заздалегідь  запланованого й відповідно підготовленого офіційного торжества. Показовими в  цьому плані були торжества з  приводу відвідин міста особами  царського походження. Протягом ХУІІІ  ст. у Києві зупинялися Петро І (1709 р.), імператриця Єлизавета Петрівна (1744 р.), майбутній цар Павло (1781 р.), Катерина ІІ (1787 р.) та ін. Кожні з цих відвідин перетворювались у пишні святкові церемонії.

Неодмінну декорацію свята становила тріумфальна  арка. Для зустрічі російських самодержців, які прибували в Київ з півночі, на шляху від Дніпра до царської резиденції встановлювалося кілька тимчасових, декорованих емблемами  тріумфальних арок. На їхніх верхніх  ярусах розміщувалися музиканти  з сурмами й литаврами, чим  досягалося відчуття, ніби звуки музики линуть з небес. Біля арок шикувалася почесна варта, зачитували вітання, підносили хліб-сіль, ключ від міської  фортеці, відбувались інші вітальні церемонії.

Офіційне  торжество ХУІІІ ст. широко використовує елементи театралізації і символічної  образності. Наприклад, під час перебування  Єлизавети Петрівни в Києві у 1744 р. царський поїзд на березі зустрічав  міфічний Кий - старезний дід з жезлом і короною, який сидів у розкішній колісниці. Звертаючись до імператриці, він просив узяти "високе покровительство" над давньоруським містом. Роль Кия й крилатих коней, запряжених у його колісницю, виконували студенти Києво-Могилянської академії.

Самодержавне  торжество - свято вибраних. Але його організатори прагнули створити враження загальнонародної радості. Це досягалося прийомом, відомим з часів Римської Імперії,- "хлібом і видовищами". У той час, коли цар чи цариця бенкетують у палаці, на площі перед ним  влаштовували пригощання для простих  людей. І хоч події проходили  одночасово (бенкети у палаці й на площі), відстань між ними величезна, а жебраки після безкоштовного обіду так і залишались жебраками.

Протягом  ХУІІІ ст. у святковій культурі Києва спостерігається неухильне  посилення комплексу традицій офіційного державного торжества, типового для  всієї Російської імперії.

У певній опозиції до офіційного свята перебували деякі святкування урочистих  подій, які мали місце в Києво-Могилянській академії. Цей перший вищий навчальний заклад відіграв визначну роль у розвитку української національної культури, в зміцненні братерських культурних зв'язків між українським і російським та іншими слов’янськими народами.

В академії з особливим розмахом відзначалися головні релігійні свята, початок  і закінчення навчального року, приїзд визначних осіб. В житті академії прийом театралізації, властивий офіційним  торжествам, використовувався значно ширше, тяжів до демократичних форм вираження і, що найважливіше, був  пов’язаний з українською традиційною  культурою. Крім драм різдвяного і великоднього циклу, які часто-густо ставилися  просто неба в присутності великої  кількості людей, у святкові дні  здійснювалися постановки так званих міраклів – п’єс про життя й  подвиги святих, мораліте, історичні  драми. Останні відзначалися злободенністю, в них лунав відгомін подій  народно-визвольної боротьби на Україні, соціальних антагонізмів. Характерними персонажами шкільної драми були алегоричні постаті: Ворожнеча, Заздрощі, Віра, Надія, Любов, Розум, Фортуна тощо.

Народне святкове начало яскраво виявило  себе в жанрі інтермедії. Різноманітні за тематикою, вони мали основою народні  анекдоти і розвивали сценки напівскоморошого характеру, зображали картини народного побуту, торкалися багатьох болючих соціальних питань: кріпосництва, релігійних утисків тощо. На відміну від драми, де діяли алегоричні персонажі, в інтермедіях глядачі зустрічалися з працьовитим хліборобом, ледачим паном, хитрим крамарем, сварливою жінкою, циганом, тобто героями, підказаними тогочасним життям.

Улюбленим Святом студентів академії були рекреації (травневі гуляння), що відбувалися  на мальовничих пагорбах урочища  Глибочиця. Тут грали в довгу  лозу, квача та інші популярні народні  ігри. Студенти ставили п’єси просто неба, хор співав пісні як церковного, так і світського характеру.

Як у  Києві, так і в інших містах і селах України точилася постійна боротьба між церковними й народними  традиціями проведення святкового дозвілля. Але ні залякування церкви, ні каральні заходи, про які йшлося на початку розділу, не могли повністю придушити природний, стихійно-матеріалістичний потяг трудящих мас до життєрадісного дозвілля.

Таким чином, у дореволюційній Росії феодальної доби, особливо в кінці ХУІІ - на початку  ХУІІІ ст., характер свят зумовлювався посиленням ролі придворної аристократії і дворянства, і, звичайно, церкви. Ці соціальні групи і диктують проведення свят, які найбільше відповідають їхнім поглядам і прагненням.

Водночас  треба зазначити, що саме народні  свята й видовища виражали психологію народу, його прагнення і надії, що лише народні свята зі своїм демократичним  змістом були своєрідним протестом  проти гноблення і втілювали  народні ідеали торжества добра  й справедливості.

3.2. Свято Першого травня

1 Травня - один  з найдивніших всесвітніх свят. Навіть його родовід бере свій  початок з придушення чиказької  міською поліцією 1 травня 1886 заворушень, що спалахнули під час демонстрації  місцевих робітників.

1 травня 1886 чиказькі робітники організували  страйк і демонстрацію з вимогами 8-годинного робочого дня. Все  це закінчилося кровопролитним  зіткненням з поліцією. У відповідь  на постріли з натовпу поліція  відкрила вогонь, що призвело  до масових жертв серед демонстрантів.  Звичайно, поліція, як часто це  буває, перевищила свої повноваження, проте навряд чи американським  пролетарям варто було звинувачувати  у подію тільки органи правопорядку, забуваючи про дії місцевих  анархістів, явно намагалися пострілами  з револьверів і метанням бомб  викликати у відповідь вогонь  на поразку. Не дивно, що  святкування Дня солідарності  трудящих часто переростало у  сутички з поліцією. Через три  роки Паризький конгрес 2-го  Інтернаціоналу назвав 1 травня Днем  солідарності робітників усього  світу і запропонував щорічно  відзначати його демонстраціями  із соціальними вимогами.

У Російській імперії це свято вперше було відзначено в 1890 році у Варшаві проведенням  першотравневої страйки робітників. На наступний рік у Петербурзі відбулася перша маївка. З 1897 року маївки стали носити політичний характер і супроводжуватися масовими демонстраціями. У 1917 році 1 травня вперше відсвяткували  відкрито. У всіх містах країни мільйони робітників вийшли на вулиці з гаслами  Комуністичної партії «Вся влада  Радам», «Геть міністрів-капіталістів».

По справжньому  «масовим святом» 1 травня став у СРСР. І це дійсно було свято для радянських трудящих, що отримали додатково два  вихідних дня, а зусиллями більшовиків  травневі гуляння були перетворені  на щось на кшталт латиноамериканських  карнавалів, що носили на відміну від  останніх «обов'язковий характер», з «ідеологічно вивіреними» транспарантами, гаслами та посмішками. «Кращі з  кращих» удостоювалися честі  пройтися по головній площі країни перед мавзолеєм. Але такими обраними були не самі робітники, а їх «представники» - головним чином лідери та активісти  профспілкового руху.

Довгий час 1 Травня відзначається як День міжнародної  солідарності трудящих всіх країн. А  в 1997 році це свято перейменували  в Свято весни і праці.

А ще Першотравень називали святом весни. Він дійсно був  першим весняним святом, не рахуючи  Пасхи. Люди раділи оновленню природи  і дружно йшли на демонстрацію. Вона була не тільки політичною акцією. Вона давала можливість зустрітися з друзями, побачити свій колектив, школу всю  відразу. Після демонстрації люди по-дружньому  об'єднувалися, приймали гостей. Святковий  стіл був обов'язковим атрибутом  Першотравня.

А потім почалася перебудова. Від всенародного свята  залишилося тільки два вихідних дні. Називатися він став скромненько - Святом весни і праці. Демонстрації на вулицях  сіл і міст припинилися.

Сьогодні  це колись ідеологічний свято, втратив  свій політичний характер, і кожен  з нас по-своєму зустрічає і  відзначає 1 травня. Але до цих пір  багато хто пам'ятає легендарні «МИР! ПРАЦЯ! ТРАВЕНЬ! ». І щоб не стояло за цим гаслом, нехай 1 травня всім нам принесе тільки радість (від праці), світ і травень! Зі святом, з Першотравнем!

Переважна більшість  білоруських і російських громадян, які вийдуть на першотравневі  демонстрації, навряд чи уявляють собі, що, по суті справи, є продовжувачами язичницьких традицій.

Три тисячі років тому жителі Стародавньої Італії поклонялися богині Майї, покровительці  землі і родючості. На честь богині останній весняний місяць і був названий травнем, а в його перший день влаштовувалися святкування: щоб витрачений навесні  праця - оранка землі, посівна - не пройшов  даремно.

Апеннінський  народ, який на честь Майї гуляв, танцював і співав - загалом, веселився до упаду - також не здогадувався про  те, що п'ять тисячоліть тому їх язичницьке свято стане ідеологічним прапором комунізму.

За минулі п'ять тисяч років звичаї стародавньої Італії поширилися по всій Європі. В  Англії, Шотландії та Франції звикли в цей день до масових гулянням і ходам. У Сицилії всі від  малого до великого в першотравневі  дні збирають лугові жовті ромашки, які, за місцевими повір'ями, приносять  щастя. У Іспанії 1 травня вважається святом всіх кольорів, які розпускаються  до цього часу, і молоді люди дарують  їх своїм обраницям. У Німеччині, згідно з повір'ями, жителі напередодні  свята повинні сидіти вдома і  не виходити. І все це через острах стати легкою здобиччю відьом, що влаштовують  у «день міжнародної солідарності»  свій шабаш на лисій горі Брокен. Але з якими б традиціями народи не пов`язували 1 травня, для більшості людей це просто весняне свято. Свято кохання, оновлення та очікування кращих змін.

1 травня - один  з тих свят, який має і язичницькі, і соціальні передумови для  виникнення. Але про це не кожен  знає, що робить свято менш  популярним. Кожна людина повинна  прагнути до росту, розвитку, зближення  з природою і своїми витоками. 1 травня - і є це, свято, яке  організовує людини, показує, що  людина повинна трудитися, звертає  увагу на необхідність більшого  злиття з природою через працю. Адже людина стала такою, якою вона є завдяки праці і її діяльності.

3.3. Свята післявоєнного періоду

У роки Великої  Вітчизняної війни радянські  люди відзначали святкові дати бойовими й трудовими звершеннями на фронті і в тилу.

Назавжди  увійшов в Історію парад військ 7 листопада 1941 р. у Москві. Фашистські війська рвалися до столиці, а  на Красній площі проходив традиційний  військовий парад. Чітко карбуючи крок, у польовій формі з повною бойовою  викладкою проходили війська  повз трибуни Мавзолею. Прямо з  параду бійці йшли в окопи, що пролягали  зовсім недалеко від Москви. Це була демонстрація високого духу радянських людей, їхнього глибокого переконання  в майбутній перемозі.

У дні  радянських свят в багатьох містах і селах на найвищих будівлях з’являлися червоні прапори, поширювалися листівки, написані підпільними партійними і  комсомольськими організаціями, що діяли на окупованій території.

Величезна художньо-масова робота тривала в  частинах Радянської Армії, на передових  позиціях, у госпіталях, у тилу. На лісових галявинах, у землянках  перед фронтовиками часто виступали  артисти й армійська художня  самодіяльність. Але про масштаби і масові свята в країні на той  час не могло бути мови.