Трансформація свят в сучасних умовах

Повідомлення  про переможне завершення Великої  Вітчизняної війни викликало  загальне захоплення і радість, які  виявлялися з загальних співах, в  імпровізованих стрімких хороводах. Люди уславлювали мир і перемогу, вітали воїнів, закидали квітами. У всіх містах і селах нашої країни люди потоком  вилилися на вулиці й майдани, оскільки виникли непереборна потреба  поділитися радістю з іншими, бути в цей щасливий день на людях.

У червні в Москві на Красній площі відбувся парад Перемоги. У ньому взяли  участь солдати й офіцери, які  найбільше відзначилися в боях, з  честю і славою пронесли бойові прапори від Підмосков'я до Східної Прусії і Померанії, від Волги до Ельби, від Сталінграда до Берліна.

Зведений  оркестр грянув марш і пішли твердим  кроком - фронт за фронтом, армія  за армією. Перед Колоною кожного  фронту йшов його командуючий, перед  колоною кожної армії - її командарм, а прапора несли легендарні воїни.

Апофеозом цього маршу воєнної доблесті було повернення до підніжжя Мавзолею фашистських знамен, польових значків  полків дивізій і армій,

Своєрідними святами стали й хвилюючі урочисті зустрічі в фронту бійців, які завжди супроводжувалися імпровізованими  художніми виступами.

Ці народні  свята, надзвичайні за своєю матовістю, спільністю почуттів і їх вираженням формами мистецтва, усім своїм емоційним  настроєм відкрили шляхи для наступного розвитку масових свят, які у мирний час знову зайняли своє постійне місце в життєвому укладі радянських людей.

Необхідно згадати про свята, приурочені до знаменних історико-революційних подій і воєнних подвигів радянського народу. У центрі таких торжеств - герої, живі й загиблі, їхні подвиги на благо Вітчизни, в ім’я життя і щастя майбутніх поколінь. У святкуванні знаменних дат кожне місто, кожне село зверталися до своєї власної Історії з тим, щоб засобами документа й мистецтва передати найяскравіші її сторінки. В Україні, зокрема, відбувся ряд таких святкувань, і кращі з них відзначалися оригінальністю задуму й цікавою режисерською роботою. Серед них можна назвати,передусім, театралізоване свято в Запоріжжі - "Вічно живі герої”, основне місце проведення якого - парк "Дубовий гай". А починалося свято біля міських пам’ятників героям Жовтня, громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

Перший  епізод свята - біля пам’ятника героям революції і громадянської війни  на площі Свободи. Поки йде розповідь  одного в учасників збройного  повстання, на фоні пам’ятника з’являються  великі портрети загиблих героїв. Піонери під звуки горна і барабана прикрашають портрети квітами. До підніжжя пам'ятника також покладаються квіти.

Друга зупинка - Радянська площа. Колону чекають  сотні людей. Тут біля бойового танка  – пам’ятника героям війни - з особливою  силою лунають розповіді про  масовий героїзм радянських людей. Оркестр і зведений самодіяльний хор виконують пісні грізних  воєнних років.

Розповідь про історію міста продовжується  в районі новобудов. У цьому епізоді - головні дійові особи, будівельники Запоріжжя.

Остання зупинка - на площі біля греблі Дніпрогесу. Перед городянами виступають будівника  Дніпрогесу і люди, які відбудовували  електростанцію після звільнення Запоріжжя  від фашистів, ветерани найбільших заводів, що одержують енергію від  Дніпрогесу.

Увечері в парку "Дубовий гай" відбулося  велике театралізоване свято "Вічно  живі герої", в якому образне  рішення поєднувалося з переконливою силою факту, документа.

Подібні свята проводились і в інших  парках культури й відпочинку України (Центральному, Ім.О.С.Пушкіна, ім.Фрунзе, Голосіївському міста Києва та парках дніпропетровська, Вінниці. Одеси, Харкова та ін..).

Організатори  свят даного періоду не могли не звертатися до трудових свят. Як відомо, ще в середньовіччі в країнах  Західної Європи систематично проводилися  свята гільдій і цехів. Їм належала функція не тільки розваг і відпочинку для членів однієї професії, а і  виховна – об’єднання людей певної професії, зміцнення в них віри у важливість і необхідність їхньої праці. Наскільки завжди була потреба  в подібних святах, свідчить той  факт, що за різних соціально-економічних  формацій, у тому числі й капіталістичної, трудящі відвойовували собі право  на свята професій.

Представники  багатьох народів (у тому числі Росії, України, Білорусії, Прибалтики, Польщі, Болгарії та інших країн) протягом століть  відзначають свята землеробів, скотарів, рибалок та інших професій. Двадцяте століття дало таку велику кількість нових свят, що вони вже займають у святковому календарі народів чи не чільне місце.

Організатори  радянських трудових свят завжди прагнули до того, щоб творче ставлення до праці мало у святах необхідну  наочність, силу живого прикладу. В  процесі пошуку виразних засобів, які  підкреслювали б своєрідність і  важливість тієї чи іншої професії, створені свята, що знайшли відгук у  серцях людей. Серед них можна  назвати такі., як День будівельника, день Урожаю, можливо, тому, що кожній людині близькі ці теми. Практика останніх десятиріч переконує, що в організації  Дня будівельника, свята Урожаю постановити  намагаються передбачити всі  деталі, необхідні для глибокого  розкриття теми. Тут і професійні конкурси, і зустрічі з новоселами, з робітниками щойно зданих в  експлуатацію підприємств. Ніхто не може залишитися байдужим, коли перед  будівельниками виступають діти - новосели дитячих садків.

У 70-ті роки використовувалися найрізноманітніші  форми свят: масові масштабні вистави, маніфестації, демонстрації, театралізовані концерти на вулицях, площах, у парках, на стадіонах, у клубах. У Дніпропетровську на честь 200-річчя міста свято  відбулося на стадіоні. Поле стадіону заповнюють фізкультурники. Вони виймають чорні прапорці, і поле стає чорним, а в центрі його виникає царська  корона. Невдовзі вона перекреслюється  двома червоними лініями. З’являється  червоне зображення «Аврори». Його змінює лозунг «Вся влада Радам! На лозунг насуваються чотири стріли (наступ військ Антанти, білих армій, контрреволюційні заколоти), а їм назустріч, перерізуючи  і знищуючи, наступають червоні клини.

Далі  йде зображення серпа й молота, а обіч них – металургійних  коштів (символ індустріального Дніпропетровська). В одному з кінців поля з’являється  чорна хвиля й починає його заповнювати, а їй назустріч підіймається хвиля червоного кольору. Іде  боротьба кольорів. Перемога червоного!

У 70-ті роки вперше в Україні виникли республіканські  фестивалі молоді, які відповідали  за своїм характером і змістом  саме тій категорії населення  республіки. До програми свята була включена не лише театралізована вистава  на стадіоні, а й конкурси професійної  майстерності й творчі конкурси, мітинг-концерт "Чуття єдиної родини", свято  Серпа й Молота на виставці досягнень  народного господарства України. Завершувався фестиваль веселим, барвистим карнавалом на Хрещатику.

Поряд з  усіма названими вище позитивними  тенденціями виявилися й негативні  риси в організації і проведенні свят даного періоду. Із розширенням  географії свят у найвіддаленіші куточки країни став помітним звуження їх масштабності, певна локалізація  святкових подій в окремих  точках і тим самим відбивалося  перетворення святкового дійства у  видовище, в якому брали участь лише виконавці; всі ж інші залишалися глядачами, а не активними учасниками свята, що взагалі суперечить природі  масового свята, де активність мас є  як засобом, так і метою для  їх організаторів.

Крім  того, творчим знахідкам кращих режисерів  іноді суперечила зайва декларативність, офіціозність свят, і це мимоволі стримувало фантазію як творчих працівників, так  і рядових учасників свят.

Усі наведені особливості свят 60-70-х років мали своє продовження і в першій половині 80-х, і лише наприкінці 80-х років намічаються нові тенденції, які, звичайно, стали як уособленням, так і наслідком історичних подій останніх років. Головна з них - це цілком закономірне прагнення різних народів, у тому числі й народів України, до духовного збагачення й відродження національних культур. Це проведення фольклорних, співочих та інших свят, які відображають багатющу народну мистецьку скарбницю, і повернення до деяких релігійних свят, які несуть у своєму змістові ідеї збереження загальнолюдських цінностей: різдво Христове, Пасха та ін.

 

ВИСНОВОК

У сучасній Україні традиційні зразки фольклору досить часто трансформуються  в проведення масових народних заходів, що покликані наповнити духовне  єство дорослого українця, котрий розуміється на автентичних обрядах.

Вивчення свята, його походження, його функції, суспільного й культурного  значення висвітлює складність цього  феномена і необхідність професійного підходу до його проведення. Кожен  майбутній режисер, організатор  свята повинен усвідомити, яке  місце посідало і посідає свято  в людській культурі. Це тим більш  важливо, що масове свято переживає  в багатьох країнах, у тому числі  й на Україні, складні часи: одні свята припинили своє існування, інші ще не сформувалися як справжній  святковий комплекс.

Невід'ємною  частиною сучасної естетичної культури є відродження деяких народних свят: російська масляна, татарський сабантуй - свято плуга та ін. Однак навряд чи можна вважати корисними ті зміни в народних звичаях і обрядах, які псують їхню суть і знижують естетичну цінність.

Розуміння суті свята, різноманітності його функцій  необхідне передусім для збереження здатності усвідомлювати минуле власної соціальної групи, свого  суспільства, народу, а також історію  інших народів. Перестаючи розуміти свято у всіх його аспектах, ми втрачаємо  ключ до розуміння попередніх поколінь, їхнього життя й культури, так  органічно пов’язаних із святковими днями. Адже саме проблема історичної свідомості, особливо в молоді, є однією з важливих проблем сучасної культури в країнах, які переживають глибокі зміни, орієнтовані на майбутнє й його творення.

Народні традиції, обряди і звичаї, в тому числі  традиційні свята, повинні бути засобом  розвитку естетичної культури, колективної  розваги і відпочинку, удосконалення  соціалістичного побуту.

У наш час  найбільш життєстійкими й здатними до дальшого розвитку виявляються ті форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв'язок із релігією і трансформувалися в явище народного  мистецтва, святкової розваги. Елементи календарних свят та обрядів нині широко використовуються у творчості  професійних та самодіяльних митців, у декоративно-прикладному і театральному мистецтві тощо. Традиційні свята  і обряди чимдалі активніше входять  у систему сучасної культури. Після  багаторічного панування войовничої безбожності у 1990 р. рішенням Верховної  Ради України офіційними святами  проголошені Різдво, Великдень, Зелені свята. В умовах сьогодення накопичується  досвід проведення таких масових  сезонних свят, як Новий рік, Проводи  зими (Масляна), Купала, обжинки та ін. Процес відродження народної звичаєвості  вливається в загальний рух відродження  національної самосвідомості, мови, культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бахтин М.М.: Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – Москва: 1965;
2. Беньковский И.М.: Смерть, погребение и загробная жизнь по понятию и верованию народа.- Киев: 1896;
3. Богуш А.М., Лисенко Н.В.: Українське народознавство.- Київ: 1994; 
4. Бойківщина: Іст.етногр. дослідження.- Київ: 1983;
5. Борисенко В.К.: Весільні звичаї та обряди на Україні.- Київ: 1988;
6. Етнография восточных славян.- Москва: 1987;
7. Зеленин Д.К.: Восточно-славянская этнография.- Москва: 1991;
8. Киевская старина. – Київ: 1884. – с.178;
9. Килимник С.: Український рік у народних звичаях.- Київ: 1991; 
10. Культура і побут населення України.- Київ: 1991;
11. Курочкін О. В.: Новорічні свята українців:Традиції і сучасність.- Київ: 1978;
12. Луначарский А.В.: Избранные атеистические произведения.- Москва: 1965.-с.358;
13. Обертинська А.П.: Іст. масових свят.- Київ НМК ВО: 1992.-с.92-101;
14. Пономарьов А.: Українська етнографія.- Київ: 1994; 
15. Соколова В. К.: Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белорусов.- Москва: 1979;
16. Снегирев І.М. Русские простонародные обычаи и суеверные обряды.- Москва: 1837. – с.5-29;
17. Сумцов Н. Ф.: Культурные переживания.- Киев: 1890;
18. Супруненко В. П.: Народный дневник.- Днепропетровск: 1991;
19. Туманов І.М.: Незабываемое//Массовые праздники и зрелища.- Москва:1958. - с.113-123;
20. Шухевич В.: Гуцульщина.- Львов: 1899—1908.—с.1-5;
21. Хриплива-Щур Л.: Укр. звичаї у сучасному побуті.- Київ: 1991.