Українські народні ігри як засіб виховання дітей дошкільного віку

 

ПЛАН

 

ВСТУП                                                                                                               

РОЗДІЛ 1. Теоретичний аспект народної гри у вихованні дітей   дошкільного віку                                                                                                

1.1.Розвиток  теорії гри у світовій та  вітчизняній педагогіці

1.2.Особливості  гри як засобу всебічного розвитку  дитини

1.3.Класифікація народних ігор

РОЗДІЛ 2 Українські народні ігри як засіб виховання дітей дошкільного віку

2.1. Методика  проведення  та організація народних рухливих ігор

2.2. Виховне значення українських народних ігор у розвитку особистості дошкільника

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Народні ігри – неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. Вони є чудовим засобом усебічного виховання дошкільнят: сприяють розширенню уявлень дітей про навколишній світ, розвитку кмітливості, логічного мислення, психічних процесів, загартуванню волі, витримки і, зрештою, залученню дітлахів до вивчення історії свого народу. Граючи в народні ігри, діти знайомляться з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою, що є запорукою виховання національної самосвідомості.

     Принцип національної спрямованості освіти, передбачений державним

стандартом, який визначений Базовим компонентом  дошкільної освіти в Україні, реалізується завдяки використанню українських народних ігор у практиці роботи дошкільних навчальних закладів. Адже, граючи в народні ігри, діти не лише опановують рідну мову, а й ознайомлюються зі здобутками фольклору – мирилками, лічилками, дражнилками, закличками, зговірками, вчаться використовувати їх у різних життєвих ситуаціях [1].

     Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали К.Д. Ушинський,

Є.М. Водовозова, Є. І. Тихєєва, С. Ф. Русова, О. П. Усова, В. О. Сухомлинський та ін.

     Відродженню та ефективному впровадженню в освітньо-виховний процес

народних ігор присвячено багато сучасних наукових досліджень: А. Богуш, Е. Вільчковського, А. Вольчинського, Н. Луцан, Н. Лисенко, Г. Воробей,        М. Мельничук, Є. Приступи, Н, Химич, А. Цьося та ін.

     Народні ігри – це ігри, які походять з давніх – давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Це важливе джерело засвоєння загальнолюдськихцінностей. Розвивальний потенціал забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий.

     У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні

традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності тощо, товариськості,почуття колективізму.

      Об`єкт дослідження : процес ігрової діяльності старших дошкільників.

    Предметом дослідження є народна гра як засіб виховання дошкільників.

     Мета дослідження: дослідити вплив народної гри на розвиток особистості, її виховну функцію. 

      Завдання дослідження:

1. Проаналізувати філософську, психолого-педагогічну літературу з проблем теорії гри  у вихованні особистості.
2. Визначити методику проведення та особливості організації народних рухливих ігор.
3. Визначити виховний вплив українських народних ігор на розвиток особистості дошкільника
4. Структура роботи: складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел.

 

 

 

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ НАРОДНОЇ ГРИ У ВИХОВАННІ

                     ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

1.1.Розвиток теорії гри  у світовій та вітчизняній  педагогіці

 

У грі вільно та природно проявляється головна, тобто ігрова діяльність дитини, через яку вона усвідомлює та вивчає навколишній світ. У грі вона отримує широкі можливості для виявлення особистісної творчості, особистої активності, демонстрації своїх потенційних можливостей. Тільки гра надає дитині свободу дій та вибору, у ній вона не зазнає психічного закріпачення. Гра надає дитині можливість не насильного та повного розвитку її природних сил та готує її до життя.

          Зарубіжні філософи, психологи, педагоги надавали грі та ігровій діяльності великого значення. Учені підкреслювали розвивальне та виховне значення гри, відмічали її можливості в пізнанні людини самої себе, показували вплив на розвиток творчої особистості в процесі ігрової взаємодії, акцентували увагу на значенні гри в процесі пізнання людиною своїх здібностей.

 Так, великий чеський педагог Я.А. Коменський вимагав від вихователів уникати догматизму у вихованні, розвивати в учнів потребу в самопізнанні та самовихованні, рекомендував у цьому процесі всі види людської діяльності, у тому числі й гру.

  Німецький педагог Ф. Фребель одним з перших класифікував гру як педагогічне явище: ігри окремих дітей і ігри для гурту; ігри корисні й витончені, наповнені внутрішнім смислом. Гра є природною діяльністю дитини, і дорослі повинні докласти максимум зусиль для її правильної організації.

  Специфіку педагогічного керівництва іграми дітей розкривав у своїх працях Я. Корчак. Кожна дитина – це особливий світ, і пізнати його зможе тільки той, хто розділяє з дитиною її прикрості та хвилювання, її радощі та успіхи. Дитина повинна відчувати сильні руки, чути биття серця близької їй людини, яка завжди поруч, завжди пояснить та зрозуміє, завжди допоможе та зможе надати «можливість знайти себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті» [4, с.64]

Вітчизняні  психологи й педагоги також приділяли велику увагу грі й підкреслювали значну її роль у процесі виховання дитини як особистості. У своїх працях К.Д. Ушинський звертає увагу на значення гри в розвитку морально-вольових сторін особистості, визначає діагностичний і прогностичний характер ігор, піднімає питання про озброєння педагогічних кадрів теорією і практикою ігрової діяльності. « У грі дитина живе, і сліди цього життя глибоко залишаються в неї, ніж сліди дійсного життя, у яке вона не може поки що ввійти через складнощі її явищ та інтересів», « ... у грі дитина випробовує свої сили й самостійно розпоряджається своїми створеннями».

К.Д. Ушинський  стверджував, що в грі діти шукають  не тільки насолодження, але й прагнуть до самоствердження через цікаве й важливе для них заняття. У грі дитина прагне жити, відчувати та діяти. Гра – вид діяльності, який надає дитині ключі до розуміння свого «Я», а також є першим етапом до здійснення індивідуального підходу до виховання дитини. [14, с.48]

Видатний педагог  А.С. Макаренко надає великого значення виховним функціям гри, яка є школою підготовки до життя, роботи. Гра надає дитині можливість нестандартно поводити себе в умовно-реальній ситуації. У грі дитина активно виявляє особистісне ставлення до того, що відбувається, навчається вільно відстоювати свою точку зору. Ціннісний початок гри заключається не тільки в тому, що в ній дитина виступає в ролі творця й найбільш повно розкриває свої потенціальні здібності, але й ігрова діяльність сприяє збереженню фізичного й психічного здоров’я гравців. Найбільшого ефекту у вихованні особистості можна досягти під час ігрової взаємодії. [7]

Висиль Сухомлинський  зазначав,що гра – «це величезне  світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік  уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості». [12, с.89]

Про вплив гри  на особистість дитини в процесі  виховання й навчання неодноразово писала О.П. Усова: «У грі формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце і воля, і якщо говорять, що ігри передбачають майбутній характер і майбутню долю дитини, то це правильно у двоякому значенні: не тільки в грі висловлюються схильності дитини й відносна сила її душі, але сама гра має великий вплив на формування дитячих здібностей, а отже, і на її майбутню долю». [13, с.52]

Дослідник ігрової  діяльності школярів С.А. Шмаков справедливо  стверджує, що «гра – найважливіша універсальна сфера «самозвеличення» дитини, у якій відбуваються могутні  процеси «само»: само натхнення, самоперевірки, самопізнання, самовизначення, самовираження й само реабілітації».

Гра, на думку  вченого, є «сукупністю способів взаємодії дитини зі світом пізнання й відкриття», а також «знаходження свого місця в ньому». [23, с.64]

У своїх працях С.А. Шмаков виділив низку положень, які відображають сутність феномена гри:

1. Гра – багатогранне  поняття. Воно означає заняття,  відпочинок, розвагу, забаву, змагання, вправу, тренінг, дозвілля, у процесі  яких виховні вимоги дорослих  до дітей стають їх вимогами  до самим себе, отже, активним  засобом виховання й самовиховання. Вона виступає з самостійним видом діяльності дітей різних віків, принципів і способів їх розвивальної життєдіяльності, методом пізнання дитини й методом організації її життя та неігрової діяльності.

2. Ігри дітей  є найвільніша, природна форма вияву їх діяльності, у якій усвідомлюється, вивчається навколишній світ, відкривається широкий простір для вияву свого «Я», особистої творчості, активності, самопізнання, самовираження.

3. Гра, володіючи  синтетичною властивістю, вбирає  в себе сторони інших видів діяльності, виступає в житті дитини багатогранним явищем. Вона – перший ступінь діяльності дитини-дошкільника, початкова школа його поведінки, нормативна й нормальна діяльність молодших школярів, підлітків і юнацтва, свої цілі по мірі дорослішання учнів.

4. Гра є потреба  дитини, що змінює: її психіку,  інтелект, біологічну фундацію. Вона  – специфічний, чисто дитячий  світ життя дитини. Гра є практика  розвитку.

5. Гра – шлях  пошуку дитиною себе в колективах  співтоваришів, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, теперішнього часу й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню.

6. Гра – свобода  саморозкриття, саморозвитку з  опорою на підсвідомість, розум  і творчість. Продукт її –  насолода її процесом, кінцевий  результат – розвиток реалізовуваних у ній здібностей.

7. Гра – головна  сфера спілкування дітей. У  ній розв'язуються проблеми міжособистісних  взаємин, сумісності, партнерства,  дружби, товариства. У грі пізнається  й отримується соціальний досвід  стосунків людей. Гра соціальна за своєю природою й безпосередньому насиченню, будучи відображеною моделлю поведінки, вияву й розвитку складних самоорганізуючих систем і практикою творчих рішень, переваг, виборів вільної поведінки дитини, сферою неповторної людської активності. [13, с.25–26].

Отже,гра – головна сфера спілкування дітей. У ній розв'язуються проблеми міжособистісних взаємин, сумісності, партнерства, дружби, товариства. У грі пізнається й отримується соціальний досвід стосунків людей.

 

 

1.2. Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини

         Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші — тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві певні  загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна  форма пізнання навколишньої  дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості І та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.

2. Гра як свідома  і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри. Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

2.  Наявність  творчої основи. Гра завжди пов'язана  з ініціативою, вигадкою, кмітливістю,  винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших — виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно,  м'яч тощо).  Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають н;і меті розвиток  пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.