Українські народні ігри як засіб виховання дітей дошкільного віку

    Підбиття підсумків гри

    Уміле підбиття підсумків гри дає змогу реалізувати кілька завдань. По-перше, заспокоїти організм дитини. По-друге, визначити тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, швидкість, кмітливість і тямущість, дотримувався правил, підтримував товаришів. Вихователь аналізує, як вдалося досягти успіху в грі,чому, скажімо, «квач» швидко впіймав одних   дітей, а інші жодного разу йому не попалися. Підбивати підсумки слід у цікавій формі, щоб викликати в дітей бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.[5]

      Інвентар

      Народні ігри, як правило, не вимагають складного обладнання. Інвентарем часто служив підручний матеріал: палиці, камінці, горіхи, квасоля тощо. Зі спеціального інвентаря можна назвати м’яч, гилку, цурку, скраклі та деякі інші.

       М’яч звичайно робили з шерсті. Навесні з вола чи корови насмикували чистої шерсті і, змочуючи її водою та слиною, катали між долонями. Спершу виходила маленька грудочка, яка згодом все більшала і більшала, набуваючи круглої форми. Чим довше, старанніше і рівномірніше робиться викачування, тим тугішим і дружнішим стає м’яч, тим краще він «стрибає».

       Інколи його обшивають шкірою, виготовляючи чохол із чотирьох ромбоподібних шматочків шкіри, або ж набивають такий чохол «куницею», тобто борідками колосків очерету чи коноплі. Обшитий шкірою м’яч називається ремінним.

       Трапляється, що перед грою для більшої ваги м’яч намочують водою. Тоді удар від нього сильніший і відчутніший.

      Для ігор можна використовувати маленький гумовий м’яч, діаметром 6-8 сантиметрів.

       Гилка – палиця діаметром 3-5 сантиметрів та завдовжки до метра. Вона використовується для того, щоб відбивати м’яч. Для гравців молодшого віку береться дощечка завдовжки 80 і завширшки 10 сантиметрів, закруглена і зачищена з одного боку, щоб її зручно було тримати.

       Цурка – загострена з обох кінців паличка з міцного дерева завдовжки 20-30 сантиметрів. Для гри в цурку потрібна ще замашна палиця завдовжки 70- 100 см і завширшки 2-3 см.

       Великою популярністю користувались ходулі. Їх виготовляли таким чином: у дві високі жердини з боків вкручувались маленькі палички або прибивалися дощечки. Можна навіть декілька: нижче і вище. Часто для ходуль використовувалися дві тички з природними розкаракулями.

 

       Цю інформацію ми знайшли в публікаціях А. Цьося, в яких автор не тільки розповідає про спеціальні атрибути для українських народних ігор, а й дає поради щодо їх виготовлення.[15]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Виховне значення українських народних ігор у розвитку особистості дошкільника

    Одним з ефективних засобів виховання дітей дошкільного віку є гра, оскільки вона відповідає потребам та інтересам дітей, сприяє вияву їхньої самостійності, ініціативи, творчості, імпровізації, перевірці себе. У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, себе, свої можливості, усвідомлює свої зв'язки з іншими. Цілеспрямований характер гри дає їй змогу добирати потрібні засоби, іграшки, товаришів по грі, здійснювати ігровий задум, вступати в стосунки з однолітками, а її творчий характер допомагає реалізувати свої уявлення про оточення, ставлення до нього тощо.

Тому гра  у педагогічному процесі дитячого садка використовується як засіб не тільки формування певних знань, а й для виховання моральних уявлень і почуттів, розвитку самостійності, ініціативи, відповідальності. Адже дитина у своїх іграх демонструє власне духовне життя.

В ранньому віці перейти до гри від предметної діяльності може лише дитина, яка вміє спілкуватися з дорослими. Реалізуючи у грі прагнення прилучитися  до життя дорослих, дитина здійснює своє бажання бути такою, як вони. У  процесі гри вона без прямих педагогічних впливів вихователя засвоює норми людських взаємин, моральні цінності. Діти самі обирають тему гри, розгортають її сюжет на основі власного досвіду, знань, умінь. Відображаючи реальне життя, гра є найактивнішою сферою спілкування дітей, під час якого вони обмінюються думками, переймають досвід і вміння дорослих, оцінюють себе й інших, висловлюють власні моральні судження і цим впливають одне на одного. Гра привчає дитину рахуватися з іншими (вона неможлива, якщо діти не вміють погодити свої дії), розвиває моральні почуття.

Ігрові переживання  залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють розвитку добрих почуттів. У грі розкривається духовний світ дитини, рівень її морального розвитку. Не випадково Д. Ельконін радив педагогам при Вступі дитини до школи цікавитися тим, у які ігри і з ким вона любить гратися [9,229].

        Народні рухливі ігри походять від давніх ритуальних традицій. Вони передавалися з покоління в покоління, набирали розважального змісту, наслідувалися дітьми і ставали для них не лише забавою, а й веселою школою життя. Старші передавали їх молодшим, а ті давали щось своє, придумували нові варіанти, атрибути. Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління.    У їх змісті відбито національну психологію кожного народу: у всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу.

       Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

       У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали - такі собі пустощі, коли робити нема

чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво - це метод пізнання себе і світу, а гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

      З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і і, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

        В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

 

       Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, - пише В. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

      Інтерес до народних ігор не згасає. І нині дітлахи теж охоче звертаються до них. Та й педагоги дедалі частіше використовують цю скарбницю народної мудрості в роботі з вихованцями. Створені генієм народу, ігри віддзеркалюють своєрідність культури нації, сприяють розумінню національного образу світу. Вони є важливим засобом різнобічного розвитку дошкільнят, адже характерна особливість народних ігор – комплексний вплив на організм та особистість дитини. Такі ігри допомагають одночасно здійснювати фізичне, розумове, моральне, патріотичне, естетичне та трудове виховання дитини, розвивати її емоційну сферу, формувати національну свідомість, повагу до звичаїв та традицій рідного народу.

     Так, залучення вихованців до народних ігор дає педагогові змогу уточнити уявлення дітей про навколишній світ, розширити їхній кругозір. Виконуючи різні ролі, імітуючи рухи тварин, птахів, малята практично застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих істот.

     У ході ігор розвивається мова дітей, збагачується їхній словник, закріплюється вміння граматично правильно будувати речення, адже більшість ігор супроводжується піснями, віршами. Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

      Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я. Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

     Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості – швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

      Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.[3]

       Промовляння лічилок, які передують чи не кожній рухливій грі, та й самі ігри сприяють формуванню елементарних математичних уявлень та вмінь: у дітей розвивається логічне мислення, кмітливість; вони вправляються в порядковій лічбі; закріплюють назви числівників; у них формуються елементарні часові орієнтири (діти усвідомлюють орієнтири ігрових дій: спочатку; потім, після того, як; перед тим, як; усі одночасно). До того ж, як відомо з психологічних досліджень, саме завдяки ігровій діяльності дитина практично вивчає простір і предметний світ.

       Звичайно ж, народні рухливі ігри займають чільне місце у фізичному розвитку дітей, зміцненні їхнього здоров'я, формуванні здорового способу життя. За допомогою ігор у них закріплюються та вдосконалюються вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, лазіння, метання, рівноваги), розвиваються фізичні якості (сила,спритність,гнучкість, витривалість).

        Софія Русова в своїх працях називала ці ігри просто «рухівки». Вона писала: «Гра для дитини – найкраща насолода, в іграх виявляються усі її здібності, її нахили й переживання». Завважимо: в народних іграх навчальні завдання ніби приховані в підстексті й спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх до активності, творчості.

         «Як  дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається», - стверджує прислів’я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Народні рухливі ігри за змістом і формою прості та доступні дітям різного віку. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав: «Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у грі»[7].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

          Як би людина не змінювалася з часом, усі реалії її життя невидимими нитями ведуть у дитинство. Людина дорослішає, змінюється, змінюється її життя. І з часом перестає грати і гратися. Парадокс, але Людина перестає грати не тому, що дорослішає, а дорослішає тому, що перестає грати.

У глибоку давнину  дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах  і змаганнях підростаюче покоління  готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто  гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися "несерйозним" заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця.

Психологи здавна вивчають ігри дітей і дорослих, обумовлюючи їхні функції, специфічний зміст порівняно з іншими видами діяльності. В одних випадках потребу у грі трактують як необхідність дати вихід життєвій силі, в інших, природа гри полягає в задоволенні потреби у відпочинку. Гра може бути викликана і потребою в лідерстві, і, як варіант, само терапії. Можна розглядати гру і як компенсаторну діяльність, що дає змогу задовольнити нездійсненні бажання. У будь-якому випадку, жива істота, граючись, своєрідним чином навчається, розвивається, зростає.

Гра – завжди фізичне або духовне діяння, що вправляє сили людини. У грі незмінно є об'єкт додатку сил. Тому гра  завжди стає проекцією якогось виду людської діяльності. Ігровий підхід є ефективним засобом спонукання до корисної діяльності й поведінки. Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Гра виконує  роль передбачення наочної й духовної діяльності. У ній завжди міститься  елемент спортивної, трудової, художньої  або пізнавальної діяльності. У грі присутнє спілкування як діяльність і ціннісна орієнтація.

Виховно-освітній зміст ігор формується у вигляді  задачі, проте для дітей ця задача не виступає відкрито, а реалізується непрямим чином, через задачу ігрову, ігрові дії й правила. Захоплення грою мобілізує інтелектуальні сили дитини, а наявність цікавості, жарту, гумору полегшує виконання задачі. Найважливішим секретом гри є те, що вона побудована на інтересі й добровільності. Примусити грати не можна, захопити грою можна Повчальний характер ігор заснований на найважливішій закономірності ігрової діяльності дітей– прагненні діяти за мотивами уявної ситуації.