Фемінізм як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в Україні та світі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Інститут соціології, психології та управління

Кафедра соціології

 

 

Курсова робота

З навчальної дисципліни «Соціологія»

на тему:

«Фемінізм як  чинник гендерної  рівноваги та  гендерної демократії  в Україні та світі»

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  ВИВЧЕННЯ  ФЕМІНІЗМУ

1. . Сутність поняття фемінізм…………………………………………….

1.2. Народження фемінізму і феміністського руху…………………………

РОЗДІЛ 2  ОСНОВНІ  КОНЦЕПЦІЇ   ФЕМІНІЗМУ

 2.1. Ліберальний і радикальний фемінізм…………………………………… 
2.2. Марксистський і соціалістичний фемінізм ……………………………… 
РОЗДІЛ 3 ТЕНДЕНЦІЇ  РОЗВИТКУ  ФЕМІНІСТИЧНОГО РУХУ  В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ : ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ

3.1.Фемінізм крізь призму громадської думки в Україні та світі: вторинний аналіз………………………………………………………………...…

3.2.Проблеми жіночого руху України та основні механізми їх вирішення…….

 

 

 

ВСТУП

 

О женщинах любят говорить все, а вот об их правах и особенно существования на фоне мужского населения  – немногие. Так, например, словосочетание "женщина и политика" вызывает у многих бурную отрицательную реакцию. Ведь во многих головах крепко укоренилась  мысль, что место женщины на кухне. Однако стоит заметить, что роль женщины в современном обществе постепенно возрастает. Во всех странах  мира неуклонно увеличивается их удельный вес в экономике, политике, культуре, общественной жизни.

Вторая половина XX вв. мировой  культуре прошла под знаком переосмысления в ней роли женщины. Так в политической жизни появился новый феномен  – прорыв женщин в эшелоны власти. Процесс притока женщин в политику основательно поколебал сложившийся  стереотип политика для мужчин, а  семья, дети – для женщин. Но этот стереотип окончательно не сломлен  и посей день, так, как доля женщин на уровне принятия решений в большинстве  стран остается низкой или вообще невозможной (мусульманские страны).

Сама тема гендерного неравенства  зародилась еще в античные времена, что говорит об актуальности проблемы и по сей день.

Феминизм и женская  эмансипация, как одна из мировых  политических концепций представляет собой интерес в понимании  и определении мета и роли женщины  в политическом обществе. Говоря о  политической активности женщин обратившись  к истории мы можем пронаблюдать динамику и развитие движения женщин, боровшихся за свои политические и  социальны права. К основным требованиям  относились: право женщин на образование, право избирать и быть избранными, право на труд и равную с мужчинами  оплату за труд и т.п.

Но лишь к началу XXI в. Были достигнуты высокие результаты в  эмансипации женщины: женщины получили избирательное право, а также  равные с мужчинами экономические  и социальные права.

Женский вопрос является важнейшей  темой в трудах зарубежных и отечественных  историков, философов, писателей. Но свое осмысленное развитие идее феминизма  получили в работах французских  философов-просветителей: Ш. Фурье, А. Сен-Симона, Ж. ж. Руссо, Ф. Вальтера и др. поэтому  уместно говорить о становлении  женского движения в период Великой  Французской революции, так как  именно Французская революция стала  толчком к пробуждению тенденций  в обществе. Здесь же, во Франции, стал выходить первый журнал посвященный  борьбе женщины за равенство, возникли женские революционные клубы. Однако конституция 1791 г. Отказала женщинам в  избирательном праве. В связи  с этим, в этом же году национальному  собранию была предоставлена Декларация прав женщины и гражданки, подготовленная Олимпией де Гут, по образцу Декларации прав человека и гражданина 1789 г., в  которой содержалось требование признания полного политического  и социального равноправия женщин. Но по решению Конвента в 1793 г. Олимпия  де Гут была отправлена на гильотину. На эшафот она всходила со следующими словами, которые в последствии  стали своеобразным лозунгом "Если женщина достойна войти на эшафот, то она достойна войти и в парламент".

Феминизм в процессе развития поделился на множество течений, например, появляются такие наиболее популярные концепции феминизма, как  либеральный феминизм, самый древний  вариант феминизма, выросший из суфражизма; радикальный феминизм. Его целью  является изменение общественного  сознания таким образом, якобы мужчины  и женщины были равны не только по закону, но и в сознании людей. В это движение входят и мужчины  феминисты, которые считают, что  живут в патриархальном обществе, где угнетают и дискриминируют женщин, и мужское движение должно выявить  и ликвидировать это угнетение; марксистские феминизм, одной из разработчиц была известная русская феминистка Александра Коллантай. Ключ к освобождению женщины она видела в том. Чтобы переложить заботу о детях на государство. При этом мужчина, как и раньше остается добытчиком, ходит на работу и зарабатывает деньги.

Актуальність

Тема фемінізму буде актуальна завжди, поки не наступить рівність статей або матріархат. Оскільки жінка і чоловік це основа суспільства, і скільки буде існувати патріархат, стільки й буде існувати фемінізм. Фемінізм можна трактувати як ідею створення нової форми суспільного устрою, де не буде домінуючих - жінок чи чоловіків, де буде рівноправ'я статей, так званий «біархат». Отже,  емансипація жінок носить гостроактуальних характер, особливо в сучасному суспільстві . Так як для досягнення рівноваги і балансу в суспільстві  необхідно два компоненти: чоловік і жінка. Наприклад  , чоловічий і жіночий словник в політиці, як встановлено дослідженнями , сильно відрізняються один від одного. Чоловіки частіше говорят ь пр о процентні ставки, акцизи, про НАТО, про технології ... А жінки у своїх виступах більше вживають такі слова як, турбота , догляд, дитячий сад , будинок. Словом, чоловічі питання - "важкі", жіноч і - "м'які". А для прийняття ефективних , необхідний баланс.

      Об’єктом курсової роботи є фемінізм його прояви та тенденції, а предметом – феміністичний рух як чиник гендерної рівноваги та гендерної демократії.

    Метою  дослідження  моєї  курсової роботи є аналіз  проблеми дискримінації жінок,  їхньої  боротьби  за  законні права,  а також аналіз  динаміки  і розвитку фемінізму як ідеології і суспільного руху.

      Завдання: 
             1. Визначити основні  етапи розвитку , ідеологію , напрямок феміністичного руху;  
              2. Проаналізувати  теоретичні  підходи до розкриття поняття  фемінізму;  
              3. Оцінити роль  фемінізму на сучасному етапі;  
              4. Розглянути  основні тенденції феміністичного руху;

              5. Охарактеризувати основні концепції фемінізму;

              6. Проаналізувати  феміністичний   рух  як чиник  гендерної  рівноваги та гендерної  демократії  в Україні та світі;

              7. Розглянути основні  проблеми жіночого руху в Україні.

         Курсова робота виконана на сторінках, складається з вступу, 3-х розділів (поділених на підрозділи), висновків та списку використаних джерел (50 джерел).

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  ВИВЧЕННЯ  ФЕМІНІЗМУ.

1.1  Сутність поняття фемінізму

 

        Фемінізм (фр. Feminisme, від лат. Femina– «жінка») – в широкому сенсі– прагнення до рівноправності жінок з чоловіками в усіх сферах життя суспільства , у вузькому сенсі – жіночий рух , метою якого є усунення дискримінації жінок і рівняння їх прав з чоловіками [39,291].

       Як родовий термін для позначення складного явища , фемінізм  визначається частково тими суперечками , які викликав його зміст. У широкому сенсі фемінізм виражає стурбованість щодо соціальної ролі жінок порівняно з чоловіками в суспільствах минулого і сьогодення, збуджувану переконанням у тому, що через свою стать жінки зазнають утисків, як це мало місце й раніше. Політичний лексикон і цілі сучасного фемінізму ведуть свій початок від французької революції та Просвітництва. Історично пов'язаний з опозиційно налаштованими силами , що повставали проти ортодоксальності й автократії , фемінізм визначав себе як рух за визнання прав жінок, за рівність статей і за перегляд поняття жіноцтва.[2, 21-24].

           Як політичний термін , фемінізм з'явився в ХІХ ст. та увійшов до повсякденного вживання лише з 60 - х років ХХ ст. (фемінізм як медичний термін вперше був застосований у ХІХ ст. для означення зміни статі - жінок на чоловіків чи чоловіків на жінок ). У сучасному розумінні поняття фемінізму незмінно пов'язане з жіночими рухами та спробами підвищити соціальну роль жінок. У цьому значенні поняття асоціюється з двома основними уявленнями : що жінки займають гірше становище в суспільстві виключно через стать та те, що це становище може і повинно бути виправленим . У цьому плані феміністки акцентували на тому , що вони вбачають у політичних зв'язках між статями , в зверхності чоловіків над жінками , в підпорядкованості жінок чоловікам у більшості , якщо не всіх, суспільствах.[30,154-159].

        Не зважаючи на це, фемінізм характеризується різноманітністю поглядів та політичних позицій . Для прикладу жіночий рух ставить перед собою цілі , які відрізняються від поняття здобуття виборчого права, встановлення однакового доступу до здобуття освіти та збільшення кількості жінок на елітних посадах у суспільстві, аж до легалізації абортів, припинення жіночої знедоленості та скасування встановлених правил одягання , як і принижують гідність жінок . Виходячи з цього , фемінізм обіймає як революційні , так і реформістські політичні стратегі ї, а феміністичні теорії  часом звертають увагу на цілком різні політичні традиції та цінності. До 1960-х років статевий поділ населення зрідка розглядався як важливий чи цікавий для обговорення.

     Якщо взагалі й розглядалася різниця соціальних, політичних, економічних ролей чоловіків та жінок , то розглядалася вона як природна , а відтак — неминуча. Для прикладу, чоловіки й більшість жінок сприймали факт поділу праці на чоловічу та жіночу, лише пояснюючи це біологією : жінкам варто займатися домашніми справами та вести домашній спосіб життя , оскільки біологічно саме вони можуть народжувати та вигодовувати дітей , в той час як чоловіки , маючи більш міцну статуру, працюють поза межами дому , на публічних роботах. Традиційна політична теорія відіграла свою роль у підтриманні двох таких поглядів , зазвичай просто ігноруючи гендерні відмінності як такі.[21,23-31].

      Справді , можна сміливо сказати , що фемінізм викрив мобілізацію уперяджень , які традиційно були властивими політичними теоріями , за якими покоління чоловіків – однодумців , не бажаючи замислюватися над привілеями та силою наданими їхній статі , продовжувати витісняти питання ролі жінок з політичного порядку денного.

1.2 Народження  фемінізму і феміністського руху 

       Початок  XVIII століття  - період деякого відступу від ідей жіночої раціональності і рівності з чоловіками. Особливу популярність у середовищі привілейованих класів отримала тоді ідея культивування жіночої "слабкості", тоді те з'явився вираз "слабка стать". Але вже до середини століття критичні голоси  французьких просвітителі в сприяли викриттю міфу про жінку як нерівному чоловікові істоту "другого сорту".  Платон у трактаті «Держава» звертав увагу на проблемах однаковості освіти для чоловіків та жінок як передумови набуття ними справді рівних шансів брати участь у громадських справах. [27, 710]. Інший видатний давній грек , Софокл , наголошував , що досить лише зрівняти жінку в правах з чоловіком , як вона починає  чоловіка переважати за своїми суто людськими властивостями. Вольтер викривав несправедливість жіночої долі; Дідро вважав, що принижене існування жінки є "наслідком певних цивільних законів" і звичаїв; Монтеск'є писав, що жінка може і повинна брати участь у суспільному житті; Гельвецій доводив , що громадянська " неосвіченість жінок є тільки наслідок її неправильного виховання ". При явній критичної спрямованості висловлювань просвітителів про феодально-становому шлюбі, вони утрималися від визнання за жінками прав на повну цивільну спроможність, здатність виступати суб'єктами історії. Розвинувши ідею "природного права" по відношенню до жінок, Ж.Ж. Руссо включив до її складу міф про природне  призначення чоловіків і жінок , надовго закріпивши в суспільній думці погляд на природно-фізіологічну обумовленість суспільного розподілу праці за статевою ознакою[16,703].  
      Протягом всього XVIII століття жінки європейських країн брали активну участь в житті суспільства. Маса жінок працювала на себе і мала економічну незалежність; простолюдинки були вільн і відвідувати публічні місця, а світські дами , організовуючи свої салони , намагалися втручатися через їхніх відвідувачів - своїх друзів - у політику. У загальному хорі вимог свободи від деспотизму жінки просили визнання їх прав на цивільне життя - на освіту, на працю, на повагу у сім'ї та суспільстві.

     Однією з перших  робіт,  розвиваючих феміністські ідеї, була  книга Мері  Уоллстоункрафт  "Захист  прав  жінок", вперше  опублікована в 1792 році. ». Зокрема вона окреслила контури тих проблем, що стали нагальною турботою прибічників фемінізму , включаючи захист політичних і природних прав , але не обмежуючись ними. Вона кинула   виклик усталеному поняттю про відмінність чеснот двох статей , відстоювала необхідність реформувати систему освіти для чоловіків і жінок , засуджувала войовничі образи громадянства, звеличувала лендрогінне поняття раціонального.

    Зброєю в боротьбі за емансипацію жінок став розум, скерований проти ототожнення жінок  виключно з їх природою та  сексуальними  функціями .  Віра в розум поєднувалась у ті часи з віро в прогрес. Такі переконання , що зазнали впливу вже глибоко вкоріненої традиції ліберального контрактизму і відданості формально узаконеній рівності , найяскравіше відображені в класичному трактаті XIX ст. "Жінки, - писала вона, - взяли на себе всі витрати і недоліки цивілізації , загубивши ї ї корисні плоди ") .

     «Підлеглість жінок » (1869) Джона - Стюарта Мілля.  Протиставляючи «розум» «інстинкту», Мілль   прагне суспільства, заснованого на раціональних принципах. Він доводить, що потрібно скасувати відмінності в ставленні до статей разом з іншими «випадковостями народження ». Надання жінкам рівності в громадянстві і громадянських свободах у соціальній сфері сприятиме глибшій трансформації суспільних відносин між статями.[26,215].

    Шістнадцятьма роками раніше в США Ебігайл Адамі звернулася у листі до свого чоловіка Джону Адамсу, який повинен був стати другим в історії країни президентом , із закликом поліпшити становище жінок :

"Я  бажаю, щоб Ви згадали про жінок і були б до них більприхильні і великодушні, ніж Ваші попередники ... Пам'ятайте, що всі чоловіки були б тиранами, якщо б могли ").

І. Кант , А. Шопенгауер , Ф. Енгельс , К. Маркс , 3. Фрейд та інші філософи, психологи, соціологи звертали пильну увагу на відносини між статями, розкриваючи різні їхні аспекти. Так, Ф. Ніцше у «Книзі для вільних умів» про жінку й дитину зазначає, що досконала жінка є вищим типом людини, ніж досконалий чоловік, але трапляється такий жіночий тип надзвичайно рідко.

Ранній фемінізм у Франції

Перші активно організовані групи на захист прав жінок  з'явилися відразу після французької революції 1789 р. У 90-х роках XVIII століття під впливом ідеалів свободи і рівності, за які боролася революція , в Парижі та ряді інших міст було створено кілька жіночих клубів. Вони стали місцем зборів для жінок , у них розроблялися політичні програми , які закликали до рівних прав на освіту, працю , участь в управлінні справами суспільства. Керівник одного з таких клубів Марі Жуз написала відозву , озаглавлена ​​" Декларація прав жінок". Воно грунтувалося на "Декларації прав людини і громадянина " - основного конституційного документа революції  . Автор відозви стверджувала, що права на свободу і рівне громадянство не можуть належати одним лише  чоловікам , вона висловлювала сумніви в тому , що справжньої рівності може бути досягнуто в умовах , коли   половина суспільства позбавлена ​​тих привілеїв, якими користуються лише чоловіки. Заклик не знайшов розуміння у лідерів революції, і в 1793 р. Марі Жуз була страчена. Жіночі клуби в подальшому були розпущені урядовим декретом. З того часу феміністські групи і жіночі рухи не раз ще   виникали і реоргареорганізовувалися в країнах Заходу , майже завжди стикаючись з ворожістю і викликаючи часом насильство з боку можновладців . Тим не менш , Марі Жуз була єдиною феміністкою , що віддала своє життя за справу рівноправності статей.