Фемінізм як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в Україні та світі

Боротьба за права  жінок у Сполучених Штатах

        У XIX столітті найбільший розвиток фемінізм отримав у Сполучених Штатах. Лідери більшості жіночих рухів в інших країнах розглядали боротьбу американських жінок за свої права я к зразок для себе. У період 1830 – 1850 років американські феміністки брали безпосередню участь в діяльності групп , які виступали за скасування рабства . Петиції з цього приводу зазвичай містили велику кількість жіночих підписів. Тим не менш, не маючи формальних політичних пра , жінки не могли чинитиполітичного тиску , за допомогою якого реформатори могли б досягти своїх цілей. Жодна жінка не була допущена до участі в роботі всесвітньої конференції по боротьбі з рабством, скликаній у 1840 році в Лондоні. Цей факт змусив жіночі групи повернутися обличчям до проблеми нерівності статей. У 1848 р., як і пів століття тому , подібно до своїх попередницям з Франції , лідери жіночих рухів США зустрілися , щоб прийняти " Декларацію почуттів " , складання  до за образом і подобою американської Декларації незалежності . "Ми вважаємо само собою зрозумілим, - говорилося на  самому початку Декларації , - те , що всі чоловіки і жінки створені рівними ". У документі викладався довгий перелік несправедливостей по відношенню до жінок . Однак цей період не призвів до значних поліпшень у соціальному становищі жінок. Після  касування рабства Конгрес дав виборчі права лише звільненим рабам - чоловікам.

На початковому етапі розвитку жіночого руху в США певну роль відіграли чорношкірі американки , хоча їм часто доводилося стикатися з ворожим ставленням білих американок Сожунер Трас була негритянкою, яка протестувала як проти рабства , так і проти позбавлення жінок виборчих прав, тобто тісно пов'язує обидві ці проблема;. Коли вона в 50-х роках минулого століття пристрасно й запально виступала на одному з масових мітингів в Індіані , один з білих учасників мітингу крикнув їй : "Не вірю,   що ти справді жінка!" У відповідь на це С. Трас оголила перед усіма свої груди , щоб показати , якої  вона  статі . У 1852 році під час її виступу на з'їзді активісток жіночого руху в м. Акрон (штат Огайо) білі жінки намагалися вигуками із залу зірвати її   промову. Вона долала подібний опір, і відіграла помітну роль у боротьбі жінок за свої права в той період . Однак інші чорношкірі активістки, які намагалися нарівні з білими жінками взятии участь у цій боротьбі , були розчаровані тими забобонами, з якими їм довелося  зіткнутися. З того часу число чорношкірих феміністок було досить незначним[3,9-34].

Розвиток жіночого руху в Європі

Одним з найбільш важливих подій в історії зародження жіночих   рухів в Європі стало подання в 1866 р. в англійський парламент петиції, підписаної 1500 жінками. У ній містилася вимога про включення до обговорюваної тоді реформи виборчого права положень про надання жінкам виборчих прав у повному обсязі. Петиція булла залишена без уваги. У відповідь організатори акції рік потому утворили " Національне товариство за Жіночі виборчі права ". Члени цього суспільства стали відомі як суфражістки; з тих пір це слово слугує нагадуванням про ту петиції, з якою в XIX столітті зверталися до парламенту , щоб поширити виборчі права на жінок . До початку XX століття феміністський рух в Англії за своїм впливом було порівнянно з рухом у США. В обох країнах на початку століття часто організовувалися марші і вуличні демонстрації. У червн і  1908 р. В Лондоні відбувся масовий мітинг, в якому взяло участь   близько півмільйона чоловік. У цей період жіночі рухи швидко поширювалися в усіх основних європейських країнах, а також в Австралії та Новій Зеландії. [13,60-69].

    Видатна діячка руху суфражисток Еммелін Панкхерст зробила кілька пропагандистських турне по Сполучених  Штатах , детально розповідаючи великим аудиторіям про  боротьбу  англійських жінок за свої права . Дві американки, залучені в цю боротьбу - Еліс Пейн і Харрієт Стантон Блатч , організували в 1910 – х роках серію багатолюдних маршів по Нью -Йорку та інших містах Східного узбережжя.

        Після 1920 р. жіночі рухи в Великобританії та інших країнах на кілька десятиліть прийшли  в  занепад.   Почасти  це було викликано успішним досягненням поставленої перед ними мети - забезпеченням до цього часу в більшості західних країн (у Великобританії, наприклад, в 1928 році) рівних виборчих прав. Радикально налаштовані жінки тяжіли до участі в інших громадських рухах (багато з них , наприклад ,прилучилися до анти – фашистського  руху) . Хоча багато хто продовжував боротьбу за права жінок у цих більш широких рамках,  фемінізм як особливий рух проти домінування чоловіків у різних громадських інститутах став менш помітний. Проте досягнення рівних політичних прав мало сприяло поширенню  рівності  на  інші сторони  життя  суспільства. [34,45-93].

       Розвиток жіночого руху в Україні

        Виникнення та усталення традицій жіночого руху в Україні відбувалося під впливом феміністичної теорії Заходу. Особливістю українського жіночого руху є тісний зв'язок з національно-визвольною боротьбою. У Наддніпрянській Україні основні зусилля емансипаційного руху зосереджувалися на боротьбі за право жінки на освіту, зокрема вищу («Общество помощи вьісшему женскому образованию» у Харкові). Згодом були засновані Київська жіноча громада, Товариство захисту працюючих жінок у Києві та Харкові. Жінки брали активну участь у культурно-освітньому русі (Олена Пчілка, Х.Алчевська та ін.), а також у суспільно-політичному житті, зокрема у народницькому та соціал- демократичному рухах. Під час Першої світової війни (1914—1918) та українських визвольних рухів (1917—1921) жінки брали активну участь у санітарно- медичній праці. Окремі українські жінки перебували на військовій службі — в Легіоні Українських січових стрільців (О. Степанів, С. Гапечко, Г. Дмитерко та ін.), в Армії УНР, у повстанських загонах (Маруся Соколовська та ін). Активізувалась політична діяльність жінок. До Української Центральної Ради їх увійшло 11 (Л. Старицька-Черняхівська, 3. Мірна, В. О'Коннор-Вілінська, С. Русова та ін.). Традицію ліберального фемінізму в міжвоєнний період розвинули жіночі організації в Західній Україні. У Галичині найбільшим жіночим об'єднанням був Союз українок, на Волині — Союз українок Волині, на Закарпатті — Жіночий союз. Важливе значення для поширення ідеї емансипації жінки мала жіноча періодика. У міжвоєнний період у Галичині виходили періодичні видання «Жіноча доля» (1932—1939), «Жіноча воля» (1932—1939), «Жіночий голос» (1931— 1939), «Нова хвиля» (1925—1939) та ін. Після встановлення у Західній Україні радянської влади в 1939 р. діяльність усіх жіночих організацій було заборонено. Після встановлення більшовицького режиму в Україні жіночі організації не мали умов для вільного розвитку. Деякий час існували створені за ініціативою Компартії жінвідділи. У 1930-х роках «жіноче питання» в СРСР зокрема в УРСР, було проголошене повністю вирішеним. Незважаючи на відхід від традиційного фемінізму, розв'язання проблеми суспільної рівності жінок у радянський період характеризувалося зростанням їх освітнього та професійного рівнів, активною участю в науковому, літературно-мистецькому житті країни[13,60-69].

Відродження фемінізму

      Публікація в 1963 р. « Феміністичної  містики »  Бетті Фрідан  зробила поштовх  до відновлення  феміністичної  думки. Фрідан досліджувала те, що називала « Проблемою без назви» , а саме — розчарування та нещасність багатьох жінок внаслідок обмеження їх  до ролей домогосподарок та матерів. Друга хвиля фемінізму означала, що досягненням жінками права голосу, ще  зовсім не покладено  кінець жіночому питанню . Навпаки , феміністичні ідеї та претензії ставали дедалі радикальнішими, а подекуди й революційними.

       Книги « Гендерна політика » Кейт Міллер (1970) та «Жінки - євнухи» Джермейн Грір (1970) розширили  межі того ,  що  раніше  вважалося політичним  , зосереджуючи увагу на особистих , психологічних та сексуальних аспектах утисків жінок. Метою другої  хвилі фемінізму була не  політична емансипація , а жіноча лібералізація  (визволення) , відображена   в ідеях наростаючого Руху Визволення Жінок. Така мета не могла бути досягнута виключно політичними реформами чи законними змінами, а вимагала, як стверджували феміністки, радикальних,   можливо і революційних процесів соціальних змін. З часу першої появи радикальної феміністичної   думки в 1960 - х роках та на початку 1970 – х  , фемінізм перетворився н а виражену і усталену ідеологію  , чиї ідеї та цінності кидають виклик більшості центральних припущень традиційної політичної думки . Фемінізм досяг установлення  статі та  статевих  перспекти у колі академічних дисциплін  та результатів у піднятті людської свідомості про гендерні  питання в публічному житті. На 1990 рік феміністичні  організації існували в усіх західних країнах та більшості розвинутих країн . Однак   два процеси незмінно слідували цим досягненням  . Перший — це де радикалізація , оскільки просліджувався  відступ від подекуди безкомпромісних  позицій  фемінізму, властивих йому в 1970-х роках .  Це призвело  до популярності   ідеї  пост - фемінізму , яка стверджувала , що феміністичні цілі в більшості були досягнуті і що жіночий рух направляється вже поза межі фемінізму. Другий процес — це роздроблення . Замість звичайної втрати радикальних чи критичних напрямів , феміністична думка пройшла через процесс радикальної диверсифікації, що призвело до проблематичності визначення спільного підґрунтя подальшого розвитку фемінізму.

 Висновок до 1розділу

 В цьому розділі я розглянула сутність поняття фемінізму, а також народження фемінізму і феміністського руху в Україні та в світі.

Отже, фемінізм (фр. Feminisme, від лат. Femina–  «жінка») – в широкому сенсі– прагнення до рівноправності жінок з чоловіками в усіх сферах життя суспільства , у вузькому сенсі – жіночий рух , метою якого є усунення дискримінації жінок і рівняння їх прав з чоловіками.  Як політичний термін , фемінізм з'явився в ХІХ ст. та увійшов до повсякденного вживання лише з 60 - х років ХХ ст. (фемінізм як медичний термін вперше був застосований у ХІХ ст. для означення зміни статі - жінок на чоловіків чи чоловіків на жінок ). У сучасному розумінні поняття фемінізму незмінно пов'язане з жіночими рухами та спробами підвищити соціальну роль жінок. У цьому значенні поняття асоціюється з двома основними уявленнями : що жінки займають гірше становище в суспільстві виключно через стать та те, що це становище може і повинно бути виправленим .

Ще в кінці XVIII століття одна з перших феміністок Мері Уоллстонкрафт обурилася на не справедливість сімейних відносин. Вона захищала право жінок на рівність в сім'ї, доступ до освіти і професійного самовираження. Однак на відміну від сучасних феміністок вона вважала, що з загальним розвитком жінки на більш високий рівень піднімається і її здатність виконувати материнські обов'язки.

Прихильник фемінізму  розглядає статевий диморфізм як бінарне протистояння "чоловік-жінка", причому, чоловікам приписується привілейоване  становище, пов'язане з правом чоловіки займати в суспільстві більш  високе місце.

Через 50 років Джон Стюарт Мілль та Харрієт Тейлор піддали критиці патріархальний уклад відносин у родині. Вони зійшлися у поглядах на право жінок брати участь у виборах, на правову рівність у шлюбі і в доступі до освіти. Разом з тим, Тейлор виступала за більш активну участь жінок у професійній сфері, Мілль ж бачив призначення жінок в сімейному житті, в турботі про благо дітей. Мілль підкреслював роль сім'ї як школи моральності для її членів.

Джордж Бернард Шоу (англійський соціаліст-фабіанец) не схвалював економічну залежність і несвободу жінок в сім'ї. Він виступав за соціалізацію роботи з тим, щоб і чоловіки і жінки могли автономно заробляти гроші, що розподіляються потім порівну між членами сім'ї. Ця схема передбачала створення сімейних відносин, заснованих на істинному консенсусі.

Фемінізм другої хвилі, продовжуючи  традицію критики авторитарної сім'ї, стверджував необхідність повного знищення сім'ї взагалі. Бетті Фрідан переконувала освічених жінок середнього класу, що щаслива домогосподарка-це міф. Вона закликала жінок поміняти одноманітну і позбавлену творчості домашню роботу на працю в якій-небудь професійній сфері.

У 1967 році виникла національна організація "За білль про права жінок", яка захищала свободу вибору в репродуктивній сфері, відмова від материнства, професійне навчання для бідних жінок. Організація сприяла виділенню коштів на виховання дітей з метою припинення "статевої дискримінації" при безробіттю.

У 60-ті роки XX століття з'являється  радикальний фемінізм, який обрушив на інститут сім'ї найжорстокішу і ні перед чим не зупиннукритику. Радикальні феміністки, як наприклад Суламіф Файерстоун, піддали сумніву доцільність "біологічної сім'ї" як причини поділу суспільства на класи за статевою ознакою. "Біологічну сім'ю", винну у придушенні жінки як особистості, слід було заборонити. Файерстоун вважала, що вагітність і материнство самі по собі яскраво висловлюють придушення жінки. Звідси, досягнення у розвитку репродуктивної технології повинні звільнити жінок від усіх обмежень, пов'язаних з виношуванням і вихованням дітей.

У 70-ті роки XX століття став популярним психоаналітичний підхід до проблеми "нерівності" підлоги. З  цієї точки зору корінь зла знаходиться  в особливостях сімейного виховання  дітей. Згідно Ненсі Чодороу і  Дороті Діннерстейн, дівчаткам набагато легше відокремлювати себе від вихователів  тієї ж статі, з якими вони спочатку знаходяться в психологічній близькості, хоча це призводить до недорозвинення структури Его. У свою чергу, хлопчикам важче відділятися від вихователя, так як вони повинні відчути себе "не жінками".

У 80-і роки відмінності  між різними типами фемінізму  згладжуються. Самі феміністки почали усвідомлювати, що головні феміністичні ідеали набувають сильне протиріччя з ідеєю існування сім'ї. Бетті Фрідан у своїй книзі "Друга стадія" критикує феміністок за сліпоту щодо сім'ї, пов'язуючи це з власним екстремістським неприйняттям ролі матері і дружини. Інші критики, такі як Мері-Енн Гленден, відзначають, що феміністські ідеї несумісні з прагненням більшості жінок до нормального сімейного життя в сучасному світі.

До 90-х років фемінізм втратив підтримку з їхнього  боку, стало очевидним, що жіночий рух нехтує потребами матерів і дітей, гірше того, воно відноситься до їх потреб з явним презирством. Тим не менш, феміністська теорія продовжувала нарощувати свій вплив. Вона стає все ширше представленої на всіх рівнях сфери освіти і далі формує політику уряду, оскільки деякі з феміністок займають високі політичні посади.

РОЗДІЛ 2  ОСНОВНІ  КОНЦЕПЦІЇ   ФЕМІНІЗМУ.

2.1. Ліберальний  і радикальний фемінізм

Ранні ліберальні феміністки зробили спробу виправити непорозуміння, допущені по відношенню до жінок. У своїй роботі Мері Уолтонкрафт "На захист прав жінок" енергійно захищає права жінок. П'ятнадцятьма роками пізніше Гаррієт Тейлор Мілль зі своїм соратником Джоном Стюартом Міллем опублікував ряд есе, що виправдовують жіночу емансипацію.  
У "Залежності Жінки", вперше опублікованої в 1851 р., традиційні конвенції, що стосуються роботи та сім'ї, кваліфікувалися як пригнічують жінку і відмовляють їй свобод вибору. І Уолстоункрафт, і Мілль відзначали, що жінка - це людська істота, якому доступна раціональна думка, і що вона заслуговує таких же природних прав, які гарантовані чоловікові. Оскільки жінка сприймалася в першу чергу як сексуальний об'єкт, саме на таких якостях, як м'якість, послух, помірність, робився акцент при її вихованні. Таким чином, так звана "природна" слабкість жінки, її ірраціональність і цікавість у дійсності являють собою результат браку освіти і відсутності свободи вибору, результат її залежності від чоловіків, а також результат її ущербної соціалізації [26,215]. 
Передвіщаючи розвиток фемінізму, ці автори формулюють цілі, які до цих пір актуальні для феміністкою порядку денного. Серед них - припинення правової, економічної і соціальної залежності від чоловіків, забезпечення свобод і можливостей в отриманні та вдосконалення освіти; підтримка відкритого змагального функціонування економічного ринку і захист його від втручань та інтервенцій; прискорення процесу модернізації, запровадження законів, які призводили б до поліпшення статусу жінки.  
Лібералізм змінювався в міру розвитку капіталістичного світу, змінювався й статус ліберального фемінізму. Лібералізм в класичному сенсі, подразумевавший захист державою громадянських свобод, створення рівних можливостей діяти на ринку, залишився в минулому. На зміну йому прийшов егалітарний лібералізм, який мав на увазі захист державою економічної справедливості, надання соціального, медичного обслуговування і допомоги сім'ї та ін Ліберальний фемінізм виконав схожу еволюцію, хоча він і не є простою копією лібералізму. Більш того, лібералам поширював індивідуалізм та особисту свободу лише на чоловіків. Розвиток ліберального фемінізму вивело його за межі формальної рівності, піднявши нові питання допомоги у вихованні дітей та особистої свободи в репродуктивній сфері[28,445]. 
У 1960-і роки класиком даного напрямку визнана американка Бетті Фрідан, виклала свої погляди в книзі "Містика жіночності" Образ щасливою домогосподарки був підданий критиці як неіснуючий міф. Громадські норми перешкоджали особистісному розвитку жінки: від неї очікувалося дотримання "інфантильних" зразків поведінки, вона сприймалася тільки через чоловіка лише як пасивну істоту, що має багато спільного з дитиною.  
В кінці 1950-х років в Америці ідеалом вважалася красива, освічена, зайнята чоловіком і дітьми жінка, що має будинок у передмісті, автомобіль і т.д. . Однак досягли даного ідеалу жінки виявлялися незадоволеними, самі не розуміючи причин - проблема не мала назви. У багатьох присутнє почуття розчарування і невдоволення, і в той же час слова "емансипацією кар'єра" звучали для них дивно. У післявоєнний період було широко поширене уявлення про жіночність, коли відкрилися нові можливості особистісного зростання. Саме в той момент, коли відкрилися нові можливості для кар'єри та освіти, жінки почали залишати навчальні заклади, вважаючи за краще виконувати тільки одну, традиційну роль. Стереотипи виявилися настільки сильні, що жінки втратили навіть уявлення про свої можливості. Це призвело до кризи ідентичності та особистісного зростання - тієї ж проблеми, яка виникає у багатьох людей, і яка тоді вважалася чоловічою. Доля жінки розглядалася як задана біологією, і тому не передбачалося, що жінка може мати проблеми ідентичності та зростання.  
Як стверджує Б. Фрідан, такі уявлення про жіночність створили психоаналіз, інтерпретує невротичну заздрість жінки до чоловіка, і функціоналізм, який розглядає статус жінки як дружини і матері, а рівність статей - як нефункціональній для суспільства. Товариство навчає дівчат в першу чергу тому, як "виконувати роль жінки". Ліберальне рішення проблеми бачилося автором в освіті та залученні жінок у суспільну сферу, в припиненні дискримінації жінок у праці, в поєднанні сім'ї та роботи.  
Передбачалося необхідним зламати стереотипи, що зв'язують жінок виключно з вихованням, турботою, обслуговуванням, а чоловіків - з управлінням (тобто ті стереотипи суспільної свідомості, відповідно до яких виборці голосували за чоловіків, а наймачі воліли наймати чоловіків).  
Положення жінки пов'язане з традиціями і законами, що перепиняють шлях до успіху. У суспільстві існують переконання, що жінки від природи менш розвинені, інтелектуально і фізично, і ці переконання перешкоджають розкриттю їхнього потенціалу. Якщо жінки отримають рівні права з чоловіками, то рівність статей буде встановлено[43,5-111]. 
Ліберально-класичний напрям фемінізму, виходячи з того, що суспільство в цілому сприяє чоловікам, орієнтувалося на зміну законів і політики, дискримінують жінок.  
Передбачалося, що в результаті зміни законів жінки зможуть на рівних змагатися з чоловіками.  
На відміну від них феміністи егалітарного лібералізму вважали, що жінки повинні мати перевагу. Від гендерно-нейтральних законів необхідно переходити до гендерно-специфічним, що дозволяє вдовам, одиноким матерям, розведеним отримати реальні шанси.  
До цього напрямку відносять другу книгу Б. Фрідан - Друга стадія, яка вийшла майже через двадцять років після першої, коли виявилися нові труднощі поєднання жіночих ролей. Якщо в 1960-і рр.. жінки були жертвами містики фемінінності (уявлення про жіночності), то тепер вони стали жертвами "містики фемінізму" (уявлення про фемінізм). Якщо раніше було виявлено, що жінки-домогосподарки не задоволені своїм життям, то через чверть століття виникло розчарування у жінок, успішно роблять кар'єр. "Супер-жінка" стала залежною і від чоловіка, і від начальника.  
Феміністська критика лібералізму спрямована на переоцінку індивідуальної свободи, ратує за гуманізм, нейтральний в тендерному відношенні, за орієнтацію на загальнолюдські цінності, які дорівнюють чоловічим цінностям, а також за прагнення діяти усередині існуючої системи, не маючи на меті її докорінне перетворення.