Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Октября 2015 в 16:53, курсовая работа
Факти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів і країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму» виникає війна.
Ця ситуація була помічена ще древніми істориками і мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Війни описувалися і аналізувалися в історичній літературі і багато які історики виділяли як причини військових зіткнень невідповідність інтересів ворогуючих сторін, прагнення одних захопити територію і підкорити населення і прагнення інших захиститися, відстояти своє право на життя і незалежність.
ВСТУП
Актуальність теми
Факти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів і країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму» виникає війна.
Ця ситуація була помічена ще древніми істориками і мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Війни описувалися і аналізувалися в історичній літературі і багато які історики виділяли як причини військових зіткнень невідповідність інтересів ворогуючих сторін, прагнення одних захопити територію і підкорити населення і прагнення інших захиститися, відстояти своє право на життя і незалежність.
Але не тільки історики описували і вивчали причини конфліктів і озброєних зіткнень. У ХIХ і ХХ ст. проблема конфліктів стала предметом вивчення соціологів. По суті справи в рамках соціології склався спеціальний напрям, який нині значиться як «соціологія конфлікту». Вивчення конфліктів означає насамперед ознайомлення з вельми багатою і різноманітною літературою по цій проблематиці, засвоєння теоретичних і практичних знань, накопичених в рамках даного напрямку соціологічної думки.
Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо в конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращим, то при конфлікті робляться спроби нав'язати противнику свою волю, змінити його поведінку або навіть взагалі усунути його. У багатьох випадках крайніх виявів соціальних конфліктів їх результатом стає повне знищення противника (наприклад, Рим знищив Карфаген або американські переселенці практично перебили деякі племена північноамериканських індіанців, що ворогують з ними). У конфліктах з менш насильною формою основна мета ворогуючих сторін складається у відстороненні противників від ефективної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, свободи маневру, в зниженні їх статусу або престижу. Наприклад, конфлікт керівника з виконавцями у разі перемоги останніх може привести до пониження керівника в посаді, обмеженню його прав по відношенню до підлеглих, падінню престижу і, нарешті, до його виходу з колективу.
Конфлікти між індивідами частіше за все засновані на емоціях і особистій неприязні, в той час як між груповий конфлікт звичайно носить безликий характер, хоч можливі і спалахи особистої неприязні.
Конфліктний процес, що виник важко зупинити. Це пояснюється тим, що конфлікт має кумулятивну природу, тобто кожна агресивна дія приводить до дії у відповідь або відплати, причому більш сильному, ніж первинне.
Конфлікт загострюється і охоплює все більше людей. Проста образа може, зрештою, привести до вияву жорстокості у відношенні свої противників. Жорстокість в соціальному конфлікті іноді помилково приписується садизму і природним завдаткам людей, однак частіше за все її здійснюють звичайні люди, що попали в екстраординарні ситуації. Конфліктні процеси можуть примусити людей грати ролі, в яких вони повинні бути жорстокими.
Труднощі, виникаючі при гасінні і локалізації конфліктів, вимагають ретельного аналізу всього конфлікту, встановлення його можливих причин і наслідків.
Тому поняття конфлікту
і є таким важливим для
Це припущення і визначило тему дослідження: «Конфлікт: поняття та шляхи управління конфліктною ситуацією».
Отже, основна мета даної курсової роботи – дослідити природу та сутність конфліктів, їх позитивних та негативних наслідків, дослідити шляхи управління конфліктною ситуацією.
Предметом дослідження виступає конфлікт як явище.
Об'єктом дослідження є відносини між суб'єктами, що можуть привести до конфліктної ситуації.
Гіпотеза – конфлікти є бажаними, якщо вони допомагають виявити різні погляди, одержати додаткову інформацію, генерувати більшу кількість альтернатив для прийняття рішень, вийти на новий рівень розвитку.
Поставлена мета обумовила необхідність рішення ряду взаємозалежних завдань:
Методи дослідження: вторинний аналіз соціологічного дослідження.
Структура роботи.
Робота складається з вступу, основної частини (теоретичні розділи), висновку та літератури (14 джерел). Робота містить 45сторінок.
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРНІ РИСИ
1.1.Поняття конфлікту та його функції
Людство зіткнулося з конфліктами
з моменту свого виникнення: суперечки
та війни супроводжували його протягом
історичного розвитку суспільства. І лише
у середині XX ст. у Статуті ООН з'явилася
стаття 33 "Мирне вирішення суперечок",
якою передбачається, що "сторони, які
беруть участь у будь-якій суперечці, продовження
якої може загрожувати підтримуванню
міжнародного миру і безпеці, повинні
перш за все намагатися розв'язати суперечності
шляхом переговорів, обстеження, посередництва,
примирення, арбітражу, судового розгляду,
звернення до регіональних органів або
угод чи іншими мирними засобами за власним
вибором". Проте, незважаючи на розуміння
небезпеки конфліктів, незважаючи на засоби
з їх попередження, конфліктів уникнути
не вдається.
Перші наукові дослідження
конфліктів з'явилися у VII — VI ст. до н.
є. Китайські філософи вважали, що джерело
розвитку всього існуючого — це протиріччя
між позитивними (янь) та негативними (інь)
сторонами, які належать матерії. Стародавні
греки залишили нам вчення про протилежності
та їх роль у виникненні речей. Геракліт
(кінець VI — початок V ст. до н. є.), намагаючись
пояснити причини руху, стверджував, що
рух треба уявляти як процес, який відбувається
внаслідок боротьби протилежностей. Соціальний
конфлікт у вигляді війни вважався Гераклітом
батьком усього існуючого, тоді як Платон
розглядав це як велике зло.
Цицерон ( І ст. до н. є.), усвідомлюючи
неминучість конфронтації у суспільному
житті, намагався довести існування "справедливого"
та "несправедливого" насильства.
Великий флорентієць Н. Макіавеллі
вважав конфлікт універсальним і неперервним
станом суспільства. Одним з перших науковий
аналіз причин внутрішньополітичних конфліктів
зробив англійський філософ Френсіс Бекон.
Згодом конфлікт як соціальне явище
дослідив Адам Сміт (1723— 1790). На його думку,
в основі конфлікту лежить поділ суспільства
на класи і економічне суперництво. Конфлікти
вивчали І. Кант, Г. Гегель, К. Клаузевіц,
Ч. Дарвін. Головна ідея останнього — розвиток
живої природи — це постійна боротьба
за існування. Погляди Ч. Дарвіна були
розвинені в деяких соціологічних та психологічних
теоріях конфлікту.
Перші спроби створення соціологічної
теорії удосконалення соціальної системи,
яка досліджує роль конфлікту, з'явилися
у другій половині XIX ст. у працях англійського
соціолога Герберта Спенсера (1820 — 1903).
Він обґрунтував тезу про те, що конфлікти
встановлюють певну рівновагу в суспільстві,
чим забезпечують процес суспільного
розвитку. К. Маркс розглядав в основному
класові конфлікти, абсолютизуючи роль
економічних відносин у виникненні соціального
конфлікту.
Німецький соціолог Георг Зіммель (1858—1918)
— основоположник функціональної теорії,
за якою конфлікт — універсальне явище,
тобто невід'ємна складова соціальних
відносин.
У першій половині XX ст. набула розвитку
системно-функціональна школа Т. Парсонса,
який розглядав конфлікт як причину дестабілізації
та дезорганізації суспільно-політичного
життя. Вчений визначав конфлікт як аномалію
суспільного життя, і тому головне завдання
вбачав у підтримуванні безконфліктних
відносин між різними елементами суспільства,
що зможе забезпечити соціальну рівновагу,
взаєморозуміння та співробітництво.
На рівні соціальної системи інтегративну
функцію мають виконувати правові інституції,
релігія та звичаї, тому з часом, на думку
Т. Парсонса, суспільство стає менш конфліктним.
Основу сучасної західної соціології
конфлікту заклала у 1956 р. праця американського
соціолога Л. Козера "Функції соціального
конфлікту", в якій обґрунтовано позитивну
роль конфліктів у забезпеченні сталості
соціальних систем. Теорія позитивно-функціонального
конфлікту розглядає конфлікт як боротьбу
за цінності та соціальний статус, владу,
матеріальні та духовні блага. Це боротьба,
в якій метою сторін є нейтралізація та
знищення супротивника. Проте ця боротьба
виконує і позитивні функції — по-перше,
надає можливість для виходу негативних
емоцій, по-друге, люди під час конфлікту
краще пізнають один одного, а взаємне
пізнання може трансформувати ворожі
відносини у відносини співпраці. Соціальний
конфлікт, на думку Л. Козера, стимулює
соціальні зміни, появу нових суспільних
порядків, норм та відносин.
Автор теорії конфліктної моделі суспільства
Р. Дарендорф, стверджує, що класовий конфлікт
визначається характером влади. Вчений
вважає марними спроби ліквідації глибинних
причин соціальних антагонізмів і допускає
можливість впливати на зміну специфіки
перебігу конфлікту. А це відкриває перед
сучасним суспільством перспективу не
революційних переворотів, а поступових
еволюційних змін.
Загальна теорія конфлікту К. Боулдинга
наголошує на існуванні двох моделей конфлікту
— статичної та динамічної. Це дає можливість
зробити висновок, що динаміка конфлікту
—це процес, який відбувається внаслідок
реакції протидіючих сторін на зовнішні
стимули.
Ми розглянули класичні соціологічні
теорії конфлікту. На відміну від них,
політологічні теорії конфлікту ще не
набули загальновизнаного характеру.
Нині політологи виокремлюють три напрями
дослідження конфліктів: теорія політичних
структур (груп), теорія політичної стабільності
та етнополі-тичні теорії.
Представниками теорії політичних груп
є В. Парето, Г.Мос-ка, Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер,
А. Бентлі. Провідними ідеями цієї теорії
є необхідність постійної зміни еліт,
існування сил, спроможних заступити правлячу
групу, а також теза про те, що саме завдяки
діяльності політичних груп з різними
інтересами реалізується політичне життя
суспільства.
Дослідженням чинників, які можуть запобігти
конфлікто-генності суспільства, займається
теорія політичної стабільності. В роботах
Дж. Блондела, Д. Істона, С. Ліпсета, Д. Сандерса
аналізуються об'єкти підтримки політичної
системи та чинник категорії "нормальності",
відхилення від якої призводить до конфліктів,
і яка пов'язана з рівнем масової свідомості.
На думку цих вчених, стабільними є тільки
ті системи, які мають досвід перманентного
стану політичної демократії та не мають
значних опозиційних рухів. У науковій
літературі є різні підходи до розуміння
терміна "конфлікт". Найбільш поширене
його розуміння крізь призму суперечності
як більш загального поняття, і насамперед
через соціальну суперечність.
Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів; крайнє загострення суперечностей, яке призводить до ускладнень або гострої боротьби. В історії соціології природа та сутність конфлікту визначалися по-різному:
• Г. Спенсер розглядав конфлікт як необхідне явище в історії розвитку людства, стимул соціального розвитку;
• М. Вебер позначав його як боротьбу;
• Гумплович, Т. Веблен, К. Левін, Г. Зіммель та ін. визначали його як спір та форму соціалізації індивіда;
• Парк включав конфлікт до числа чотирьох основних видів соціальної взаємодії, поряд зі змаганням, пристосуванням та асиміляцією;
• американський соціолог Л. Козер розглядав конфлікт як ідеологічне явище, яке відбиває спрямованість та почуття соціальних груп або індивидів у боротьбі за об´єктивні цілі – владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей тощо. Він вважав конфлікт важливим елементом соціальної взаємодії, який сприяє припиненню або укріпленню соціальних зв´язків;
• Р. Дарендорф власну соціологічну концепцію назвав "теорією конфліктів".
Більшість соціологів розглядають конфлікт як неантагоністичну суперечність, яку можна врегулювати. Парними категоріями конфлікту є згода, стабільність, порядок, спокій. При цьому спокій є постійним станом суспільства або взаємодії, а конфлікт – тимчасовим.
Таким чином, конфлікт – це випадок загострення соціальних суперечностей, який виражається у зіткненні соціальних спільнот – класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів та ін., що зумовлено протилежністю або суттєвими відмінностями їх інтересів, мети, тенденцій розвитку.[11, с.372]
Виходячи з того, що найбільш поширеним підходом є визначення конфлікту через соціальні суперечності, в науковій літературі склалося також поняття соціального конфлікту. Соціальний конфлікт – це така суперечність, в якій два або більше суб´єктів активно шукають можливість завадити один одному в досягненні певної мети, намагаються запобігти задоволенню інтересів суперника, змінити його погляди або соціальні позиції. Під соціальним конфліктом звичайно мають на увазі той вид протистояння, в якому сторони намагаються захопити територію або ресурси, погрожують іншім суб´єктам посягати на їхні інтереси таким чином, що боротьба набуває форми нападу або оборони. Поняття соціального конфлікту включає активність протилежних сторін, суперечки, дебати, торги, суперництво, воєнні сутички, пряме і непряме насилля. Конфліктам, як правило, властиве сильне напруження, взаємне виключення інтересів. Слід розрізняти конфлікти і явища, що за зовнішніми ознаками наближаються до конфліктів, – змагання, конкуренцію, випробування. У подібних випадках також можна спостерігати протиборство сторін, але воно за своїм характером має зовсім іншу природу і необов´язково переходить у ворожнечу.[1, с.277]
" У конфлікті завжди існує протиріччя, зіткнення несполучних поглядів, інтересів, потреб, цінностей, мотивів. Однак сутність конфлікту полягає не стільки у виникненні і існуванні протиріччя, скільки в способі його вирішення. Адже з соціальними протиріччями ми зустрічаємося кожен день, вони виникають завжди і скрізь, але тільки деякі вирішуються шляхом конфлікту.
" До конфлікту призводить таке зіткнення інтересів, потреб, поглядів, цілей, мотивів, при якому з'являється протидія сторін. Соціальна протидія – це таке спілкування, поведінка і діяльність, однією з основних цілей якого являється нанесення моральної або матеріальної шкоди опоненту або супротивнику. Саме протидія є ядром соціального конфлікту.
" В психологічному плані конфлікт для його учасників завжди супроводжується негативним емоціональним станом, негативним відношенням один до одного. Якщо суб'єкти конфлікту протидіють, але не відчувають неприємних емоцій або, навпаки, відчувають, але не проявляють це зовнішньо, такі ситуації можна охарактеризувати як передконфліктну.
У конфліктах беруть участь як окремі особи, так і групи людей. Учасників конфлікту називають опонентами, суперниками тощо.
Конфліктна ситуація – це об'єктивна основа конфлікту, яка фіксує виникнення реального протиріччя в інтересах і потребах сторін. Вона включає:
У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.
Кожна сторона-учасник конфлікту має внутрішню і зовнішню позицію. Зовнішня позиція – це мотивування участі у конфлікті, яке сторони відкрито демонструють одна одній. Вона може співпадати, але може і не співпадати із внутрішньою позицією, яка є набором тих інтересів, мотивів, цінностей, які примушують людину або групу людей включитися в конфлікт. Слід відзначити, що внутрішня позиція дуже часто прихована не лише від супротивника, але й від самого суб'єкта. Прикладом такого неспівпадання внутрішньої і зовнішньої позиції може бути конфлікт дорослого і підлітка, де зовнішня агресивність останнього лише приховує потребу у визнанні, повазі, необхідності підтримки свого "Я". Розрізнення зовнішньої та внутрішньої позиції учасників конфлікту необхідно для того, щоб знаючи це, намагатися побачити за зовнішнім, ситуативним – внутрішнє, суттєве. Образи конфліктної ситуації – це внутрішні картини ситуації: уявлення учасників конфлікту про самих себе (про свої мотиви, цілі, можливості тощо); уявлення про протилежну сторону (її мотиви, цілі, можливості); уявлення кожного учасника про те, як інший сприймає його, уявлення про середовище, в якому реалізуються конкретні відносини.
Донедавна, домінуючою вважалася точка зору, згідно з якою конфлікти в родині, студентській групі або організації – річ небажана (доктрина школи Вебера), їх необхідно уникати, а якщо вони все ж таки з'являються, то гасити на ранній стадії, не даючи змоги розвиватися. Конфлікти асоціюються з усілякими негараздами, суперечками, ворожістю, боротьбою і не мають позитивних ознак.
Прихильники школи "людських відносин" також вважали, що конфлікт – зло і що його слід уникати. Визнаючи можливість суперечностей між цілями окремої особистості й організації, між лінійними та функціональними ланками, між повноваженнями і можливостями посадових осіб та ін., вони розглядали конфлікт як ознаку неефективної діяльності організації і поганого управління (конфліктним ситуаціям всередині родини вченими приділялося значно менше уваги). Отже, на їхню думку, конфлікти не виникають, якщо в організації добрі взаємовідносини між її членами.
Однак сучасна школа менеджменту дійшла до висновку, що конфлікт, попри негативні риси, відіграє і позитивну роль – сприяє рухові організації вперед і визначає фактори, що заважають цьому процесові. Термін "конфлікт" можна визначити як джерело творчої енергії, якою слід управляти, тобто спрямовувати її у бажане русло.
Сучасні погляди полягають у тому, що навіть при наявності ефективного управління в організаціях деякі конфлікти не тільки можливі, а й навіть бажані. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. В деяких випадках він може заважати задоволенню потреб індивідууму і досягненню цілей організації. Наприклад, якщо в колективі є людина, схильна до суперечок, інші члени колективу можуть поділяти погляди цієї людини, щоб не вступати в суперечку і уникнути конфлікту, хоч точка зору любителя посперечатися може бути і неправильною. Проте в багатьох випадках конфлікт допомагає виявити різноманітність поглядів, дає додаткову інформацію, допомагає виявити альтернативні вирішення проблеми. Це робить процес групового прийняття рішень більш ефективним і дає людям можливість задовольнити власні потреби в повазі та у владі. Це – може привести також до більш ефективного виконання планів стратегій та проектів, оскільки обговорення різних поглядів на ці документи відбувається до втілення їх у життя.
Кілька слів про функції конфліктів. Їх можна підрозділити на конструктивні та деструктивні.
Конструктивні функції:
1) конфлікт повністю або
Информация о работе Конфлікт: поняття та шляхи управління конфліктною ситуацією