Проблема готовності молоді до шлюбу

–   надання інформації про  особисту гігієну, психогігієну сексуального життя;

–   висвітлення питань раціонального ведення домашнього господарства й ефективної організації бюджету сім’ї;

–   отримання знань із дитячої  психології та психології міжособистісних  стосунків.

    Загалом розвиток психологічної готовності молоді до створення сім’ї має бути психологічно обґрунтованим процесом, у ході якого слід мобілізувати їх особистісні ресурси як суб’єктів адекватного вибору шлюбного партнера та створення стабільної сім’ї. Соціологи акцентують увагу на необхідності проведення спеціальної підготовки молоді до шлюбу і сімейного життя, яка передбачала б:

–   підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейних стосунках, а також щодо батьківства;

–   формування здорового способу  життя через роз’яснення залежності від сексуальності, неможливості батьківства  через наявність шкідливих звичок (куріння, алкоголізм, вживання наркотиків);

–   формування психологічної  компетентності щодо особливостей взаємин  у сім’ї; висвітлення питань раціонального  ведення господарства, ефективної організації  бюджету сім’ї.

    На думку вчених підготовка молоді до створення сім’ї означає формування у них певного комплексу відчуттів, властивостей характеру, готовності особистості прийняти на себе нові обов’язки стосовно свого шлюбного партнера і майбутніх дітей. Іншими словами, мова йде про підготовленість молоді до сімейного життя, що може свідчити про сформованість у молодих людей навичок здорового способу життя, наявність достатніх психолого-педагогічних, юридичних, економічних, медичних знань із питань становлення особистості, формування статево-рольової ідентифікації, розвитку комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу; обізнаність із медико-соціальними проблемами алкоголізму, наркоманії, профілактикою захворювань, що передаються статевим шляхом, плануванням сім’ї та збереженням репродуктивного здоров’я, профілактикою вагітності, народженням здорових дітей, розвитком сімейних традицій тощо. Розуміння молодими людьми своїх обов’язків і прав інших людей стосовно них самих є дуже важливим для стійкості шлюбу. Етичний обов’язок у сімейних стосунках означає і відповідальність за поведінку іншої людини, за виховання дітей, повагу до гідності шлюбного партнера, визнання принципу рівності в людських стосунках та ін. Сумісне життя вимагає постійного узгодження дій партнерів, від чого залежить стабільність шлюбного життя. Отже, забезпечення необхідного рівня підготовленості молоді до сімейного життя потребує проведення з нею просвітницьких, профілактичних і корекційних заходів. Практика свідчить, що психологічна готовність молоді до створення сім’ї суттєво залежить від ряду чинників як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру. Для того, щоб вплив цих чинників мав позитивний характер, необхідно їх виявляти та всебічно вивчати. Адже недостатній рівень психологічної готовності молоді до створення сім’ї є причиною прийняття ними помилкових рішень і створення нестабільних шлюбів. Це, у свою чергу, негативно позначається на їх душевному благополуччі, поведінці та діяльності в цілому. Випало таке важливе питання, як виявлення чинників, що впливають на рівень підготовленості молоді до створення сім’ї. Результати вивчення молодих сімей вказують на те, що сукупність дошлюбних чинників, які спонукають молодих людей створювати шлюб, може бути різною. До таких чинників відносять: місце і ситуації знайомства молодих людей; перше враження один про одного; соціально-психологічні характеристики осіб, що вступають у шлюб; тривалість періоду залицянь; ініціатор шлюбної пропозиції (юнак, дівчина, батьки, друзі, тощо); час на роздуми про шлюбну пропозицію; ситуація оформлення шлюбу; вік майбутньої подружньої пари; батьки та їх ставлення до створення шлюбу дітьми. Позитивний вплив на створення шлюбу відіграють: знайомство на роботі чи в навчальному закладі; взаємне позитивне перше враження; період знайомства. Дослідники виявили, що існує певна статистика дошлюбного знайомства молодих людей. Наводять такі дані: 36,7% знайомляться в місцях відпочинку; 31,0% – за місцем навчання чи роботи; 9,0% – знайомі з дитинства; 8,0% – познайомилися на вулиці чи в транспорті. Як бачимо, досить великий відсоток майбутнього подружжя знайомиться під час навчання, отже вищий навчальний заклад суттєво впливає на активізацію міжособистісних контактів молодих людей і їх зближення. До зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на психологічну, соціальну, моральну готовність до подружніх взаємовідносин також дослідники відносять: віковий період вступу в шлюб та його тривалість, матеріальний статус партнерів, батьківський вплив та ін., а також: індивідуальні особливості подружжя, зокрема мотиви вступу в шлюб, вираження адаптаційних можливостей, емоційна і моральна зрілість тощо. Серед суб’єктивних чинників особливе місце займають мотиви створення сім’ї.

    А. Б. Добрович стверджує, що існують певні групи мотивів, що спонукають людину до вступу в шлюб, які нею не усвідомлюються. На його думку, такими є:    спорідненість інтересів (коли інтереси співпадають, то спільні захоплення приймаються за спорідненість душ);   хвороблива самозакоханість (коли досягнення бажаної цілі здійснюється будь-якою ціною); капкан неповноцінності (коли зливаються в єдине ціле установка вдячності та відчуття реалізації “останнього шансу ”); інтимна удача (коли успіх у сексуальному житті інтерпретується як передумова вдалого шлюбу); взаємодоступність (вельми приваблює у дошлюбних стосунках);   порядність (коли вступ до шлюбу стимулюється думкою найближчого оточення і відповідальністю перед ним); вигода (коли людина за допомогою шлюбу набуває фінансового та матеріального благополуччя); помста (коли вибір шлюбного партнера здійснюється на зло іншій людині); страх перед самотністю (коли шлюб рятує від страху залишитися наодинці зі своїми проблемами).

    Отже, основні  чинники впливу на рівень підготовки  молоді до шлюбу можна групувати  у такі групи: а) фізична і фізіологічна зрілість; б) етико – психологічна готовність; в) акселерація або раннє статеве життя ( моральна сторона готовності, яка повністю залежить від рівня вихованості та тих моральних цінностей ( традицій, звичаїв… ) родинного життя, в якому перебуває людина від народження до створення власної сім’ї ).

II.3. НАРОДНА ПЕДАГОГІКА ПРО ПІДГОТОВКУ МОЛОДІ ДО ШЛЮБУ

    Національне  відродження і дальший розвиток духовної культури українського народу зумовили гостру потребу актуалізації проблеми формування особи українця з багатогранними знаннями, глибокою національною свідомістю, високими інтелектуально-творчими, духовно-моральними й естетичними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. Провідну роль у цьому відіграє цілеспрямована підготовка підростаючого покоління до шлюбу та сімейного життя, до засвоєння родинних, економічних, духовно-культурних й історичних традицій своєї сім’ї, народу, нації.

    Сім`я виступає  для людини першим і найбільш довго тривало діючим прикладом між особових стосунків, закладає основи виконання у майбутньому всіх її сімейних ролей. У зв`язку з цим за глибиною, безперервністю, силою впливу безпосередній досвід життя у батьківській сім`ї набуває особливо важливого значення.

    Особливих  хвилювань у батьків за поведінку  своїх дітей не було, адже хлопці  і дівчата спілкувалися на  людях, тобто перебували під  певним соціальним контролем.  За звичаєм, дівчина наодинці  з хлопцем могла бути лише до заходу сонця, а, наприклад, на Прикарпатті на забавах були присутні батьки або старші родичі. Вся система дошлюбного спілкування українців вела до дбайливого, лицарського ставлення хлопців до дівчат і наречених, до романтизації почуттів та цнотливості.

    Так, головною  метою умовин (оглядин, розглядин,  обзорин, печеглядин) було не тільки  ознайомлення з господарством  молодого, батьки якого старалися  якомога краще показати міцність  господарства свого сина, а часто  уособлювалось з результатом - шлюбною угодою, в чому проглядається серйозність ставлення до утворення сім’ї: молодший, котрий не мав свого господарства, не мав права і на створення родини.

    Умовинам передувало дійство сватання (сватанки, змовини, брання рушників, слово тощо), під час якого укладалася попередня угода про шлюб, відбувалось благословення батька й матері. Траплялись випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження, що було соромом для родини парубка.

   Короткий опис  деяких моментів дошлюбного спілкування українців, їх зіставлення з сучасними формами і змістом такого спілкування свідчить, що багато прогресивних елементів нами не збережено чи безжально загублено.

    Сьогодні настав час повертатись до зразкових прикладів відносин колишньої батьківської сім’ї, до істинних зразків лицарських відносин парубочих і дівочих товариств, до відродження берегині роду людського. Це примножить сучасному і наступним поколінням народні сімейні цінності, родинні і суспільні традиції спілкування, збереже здоров’я всього майбутнього роду.

    Підготовка  до сімейного життя у середовищі  українців ніколи не сприймалась  лише як особиста справа тих,  хто укладав шлюб, їхніх батьків  та родичів; це була і справа  громадськості, що здійснювалося  через мережу добре зорганізованих  інституцій: сільську громаду, молодіжні парубоцькі та дівочі товариства. Важливу роль у цьому відігравала також і громадська думка, котра, як правило, реалізовувалась через систему звичаєвих норм.

    Досить чіткими і вимогливими були звичаї взаємостосунків між хлопцем і дівчиною. Здавен вважалося: юнак, котрий навіщає оселю дівчини, має з нею одружуватися. Хоч і кажуть, що на козаку немає знаку, але батьки неодмінно застерігали сина: “Якщо думаєш брати, то ходи, якщо ж ні - не сором нас і дівчину”. Одним з найважливіших мірил людської гідності і порядності ставала честь людини. І тим, хто одружується, хочеться мати супутника свого життя з чесного роду. Парубок, який звів одну й одружувався з іншою, заслуговував прокляття. Доброго слова не вартувала й дівчина , яка не вміє берегти свої честі. Народ каже про таких дівчат так: ”Цілувала, а кого, й сама не знала ”. Тому дотримуючись усталених норм поведінки, дівчата, коли виходили до хлопців на зустріч, а коли й ні.

     У традиційному народному розумінні дівчина тільки цнотлива. Це приносить радість батькам. Втрата дівчиною вінка до шлюбу сприймалася як щось найстрашніше.

     Чистота відносин української молоді, наповнена відповідними емоціями, стриманість, насамперед, мужчини вимагала від нього великої творчості, великого напруження, спрямованого на те, щоб вільно володіти і керувати своїм тілом, підпорядковувати це зусилля більш високим цінностям. Якщо кохаєш, то дбаєш насамперед про добро для іншої людини, стримуєш себе, доставляючи одночасно більше задоволення і щастя обом.

    Це, природно, через покоління передавалося  молодим і реалізація дошлюбного  кохання відбувалася іншими виявами,  ніж сексуальними. Ніжність, як основний  прояв закоханих, спрямована насамперед  на іншу людину, визнавала її  як велику цінність. Ніжність українських дівчат і юнаків передавалась завдяки багатому мовному і пісенному фольклору, невимовній красі природи і людини ( поглядами ніжності ), безмежній довірі (можна показати коханій справжнього себе, висловити свої найпотаємніші думки і прагнення).

    Якщо перед  шлюбом юнаки і дівчата вчилися  бути разом у радості, в гармонії, з почуттям безпеки і взаємного обдарування - то вже потім вміли бути разом ціле життя і доповнювали цю гармонію гарячим тілесним контактом.

Отже, бачимо, що треба якнайрішучіше повернутися до етнопедагогіки, до відродження традиційного статусу української родини з її непорушним авторитетом, шлюбною вірністю, любов’ю до дітей і відданістю священному обов’язку їх виховання та піклування дорослих дітей про своїх стареньких батьків, з неухильним додержанням народних чеснот і норм християнської моралі у підготовці молоді до шлюбу, а саме духовно – моральної підготовки молоді до сімейного життя як майбутніх чоловіків і дружин, батьків і матерів.

III ДОШЛЮБНІ СТОСУНКИ ОЧИМА ПЕРЕСІЧНИХ УКРАЇНЦІВ

    Стати сім’янином – право й обов’язок кожної нормальної дорослої людини. Як сказано вище, сім’я, шлюб є такою субстанцією, без якої життя втрачає свій сенс, але спонтанність у такій тонкій справі обов’язково приведе до явної життєвої катастрофи.

    Чи готова  сучасна молодь, юнаки і дівчата  до шлюбного життя як подружніх  пар і батьків, вихователів  своїх дітей.

    В процесі  дослідження проблеми готовності  молоді до шлюбу автором даної роботи  було проведено опитування представників різних вікових та соціальних груп населення ( всього опитано 90 чоловік ).

    На питання: Чи готова сучасна молодь до шлюбного життя ? Переважно були такі відповіді:

     Вікова  група: 35-45 років ( в усіх випадках опитані є батьками молодих людей) : - … більшість молоді віком до 20 років не готова до шлюбу, тому що не всі мають уявлення про духовні цінності щасливого шлюбу;

-  ні, вони не відчувають тієї відповідальність, покладається, як на дружину так і на чоловіка, а також матеріальна залежність від батьків, невміння планувати сімейний бюджет та не хотіння йти на компроміси щодо побутових проблем ( це висловлювання батьків, чиї діти  вступили у шлюб до 20 років );

• генетично склалося так, що українські жінки мають більший обов’язок перед родиною. Якщо чоловік повинен виконати три справи: народити сина, побудувати дім та посадити дерево, то жінка має: виростити сина, утримувати дім ( бути берегинею ), день у день поливати дерево, щоб воно виросло у сад. Сьогоднішня орієнтація жінок на кар’єру, на реалізацію власного « я » дозволяє не брати на себе такої відповідальності як чоловік, діти…

      При чому як жінки ( матері ) так і чоловіки ( батьки ) більше ніж впевнені, що сучасна молодь через неможливість матеріально себе забезпечити, залишається на довше в дитинстві ніж молодь попередніх поколінь, а тому в дошлюбних стосунках кожний шукає задоволення сам для себе.

    Про статеві  стосунки, категорія більш старшого  віку, особливо серед віруючих  християн вважають розпустою.  Розпуста – означає порушення  цілісності. Розбещеність також викликає певні асоціації… Розбещеність страшна тим, що породжує цинізм, відчуття спустошеності в дитини, яка починає сприймати весь світ через призму завчасного, незрілого, а тому незадовільного досвіду. Намагання завчасно зірвати зелений плід породжує відчуття перенасиченості, розчарування, агресії чи депресію.  А емоційна сфера є центральною, визначальною у психічному житті людини. Ще В.В. Зіньковський зазначав: « Свіжість і здоров’я емоційної сфери не є лише передумовою творчої роботи думки чи розквіту волі; від здоров’я почуттів залежить загальне здоров’я душі. Точніше кажучи, у свіжості та яскравості почуттів виявляється життєвість і міцність душевного цілого, сила душі як цілісної єдності ».

   Серед відповідей :   вікова категорія; 25 – 35 років ( серед опитаних більшість неодружених або тих, хто планує вступити в серйозні стосунки ):

• ні, не готова, бо поняття шлюб молодь сприймає, як якусь гру в дорослих, часто поняття шлюб ототожнюється з статевими стосунками. Але шлюб – це не гра, а реальне життя;
• я вважаю, що не готові доти, доки не матимуть професійної освіти, роботи, що є необхідною умовою для матеріального забезпечення родину та власного життя. І звісно, людина має бути впевненою у своєму виборі, при цьому мають бути серйозні почуття.
• ні, не готова, доки не стануть сприймати шлюб серйозно, як необхідність продовження роду…