Психолого - педагогічна допомога сім'ям,що виховують дітей з особливими потребами

       Батьки повинні зайнятися своєю освітою і самоосвітою, оволодіти основними технологіями з виховання. Надати кваліфіковану допомогу у виборі літератури і в складанні програми самоосвіти батьків можуть професійно підготовлені люди: психолог, фахівець з соціальної реабілітації, лікар, соціальний працівник, педагог. Одна з особливостей діяльності фахівця, який працює з родиною - вплив на уклад сімейного життя, що сприяє становленню психолого-педагогічної культури батьків, створення умов у сім'ї для саморозвитку, іншими словами - виховання батьків.

       У поняття «виховання батьків» входить:

- Засвоєння знань і навичок  по догляду за дітьми та їх вихованням;

- Набуття знань про нормальний розвиток дитини і необхідних навичок;

- Діяльність, яка спирається на  переконання, що певні знання  допоможуть людям стати хорошими батьками і що ці знання можна засвоїти;

- Орієнтація на поставлені завдання [10, 242].

       Практичний досвід роботи переконує в тому, що часто батьки основну роль у подоланні порушень психомоторного розвитку відводять медикаментозному лікуванню. Але навіть найкраще медикаментозне лікування є ефективним лише при правильному сімейному вихованні і проведенні батьками цільової системи спеціальних вправ. При дефіциті у вихованні та освіті, діти бувають менш пристосованими до життя, безпорадними навіть у звичайних життєвих ситуаціях. Тому, якими б важкими не були порушення в розвитку дитини, треба вирішувати питання на користь поєднання лікування з освітою. Виховання дитини з відхиленнями у розвитку є корекційним, тобто воно спрямоване на організацію лікувально-педагогічного процесу.

       Для сім'ї, яка виховує «особливу» дитину, дуже важливими є такі функції, як корекційно-розвиваюча, що компенсує та реабілітаційна, метою яких є, в кінцевому підсумку, досягнення дитиною в майбутньому матеріальної незалежності та соціальної адаптації. Тому батькам необхідні знання в галузі психології, педагогіки, соціальної педагогіки, ряду дисциплін медичного блоку.

       Під час процесу надання педагогічної допомоги дітям з комплексними порушеннями вносяться суттєві поправки в конкретні методики, модернізуються технології та зміст навчання з урахуванням природи і характеру порушень, розробляються нові прийоми і методи корекційного впливу і вдосконалюються методики, вже наявні в різних галузях спеціальної педагогіки - тифлопедагогіки, сурдопедагогіки, олігофренопедагогіки та логопедії.

       Тільки за бажанням і цілеспрямованістю батьки можуть опанувати нелегку науку виховання дитини з відхиленнями у розвитку, та створити умови для її ефективного психічного та особистісного розвитку. Різні труднощі підстерігають батьків на різних вікових етапах розвитку дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Психолого - педагогічна допомога сім'ям, які виховують дітей з особливими потребами

2.1 Соціально-психологічна реабілітація батьків як вирішальна умова їх підготовки до виховання особливої дитини.

       Багато реабілітаційних  центрів роботу з батьками визначили як один з пріоритетних напрямків. Ця робота включає обстеження психологічного стану матері і надання їй консультативної та, при необхідності, психотерапевтичної допомоги, навчання прийомам виховання та реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я в домашніх умовах, надання допомоги в діяльності громадських об'єднань батьків дітей-інвалідів. Використання нових реабілітаційних технологій за активної участі в реабілітаційному процесі батьків дозволяє домагатися вирішення поставлених завдань [16, 4].

       Колектив реабілітаційного або іншого спеціалізованого закладу є тією ланкою, яка об'єднує і спрямовує зусилля всіх учасників реабілітаційного процесу на досягнення загальних результатів. При психолого-педагогічному консультуванні батьків виділяють конкретні завдання:

-Виявити вікові та індивідуальні  особливості в розвитку дитини:

-Визначити причину первинних  і вторинних відхилень у розвитку;

-Виявити позицію батьків по  відношенню до дитини (прийняття-відкидання) і способи взаємодії батьків  зі своєю дитиною (адекватні-неадекватні);

-Організувати педагогічну допомогу  батькам; психологічну підтримку в розвязанні особистих проблем, що накладають негативний відбиток на характер сімейного виховання;

-Підвищити рівень їх компетентності  в галузі психолого-педагогічних  знань про закономірності розвитку  дитини;

-Визначити тип освітнього дошкільної  установи: розробити індивідуальну програму виховання і навчання дитини;

-Обгрунтувати педагогічний прогноз [16, 5].

       Шок, викликаний звісткою про появу в сім'ї дитини з дефектом, серйозно травмує психіку батьків і впливає на встановленні між ними відносини. У гармонійних сім'ях подружжя, як правило, знаходять шляхи взаємної підтримки, заспокоюють один одного, переживають своє горе разом. Але в більшості своїй відносини між подружжям після появи дитини з дефектом охолоджуються. Одним з найважливіших умов подолання негативних переживань у батьків, які мають дитину з обмеженими можливостями, - включення їх в активну діяльність, пов'язану з вихованням дитини. При цьому значущим є навчання батьків різноманітним формам взаємодії з малюком, спостереженню й оцінки його реакцій і поведінки. Якщо батьки активно починають займатися з дитиною, у них значно більше з'являється шансів на те, що соціалізація дитини пройде успішно. Тому важливо підвести батьків до розуміння значущості сім'ї у вихованні дитини, так як корекція особистісних якостей дитини неможлива без змін його взаємин з дорослими в сім'ї [16, 6].

       Сім'ї, що  мають дітей з обмеженими можливостями, мають подібні проблеми і труднощі. Нерідко їм бракує фізичних і моральних сил. Всі вони потребують психологічної підтримки, потреби поділитися з іншими людьми своїми сумнівами і труднощами. Характер спілкування батьків багато в чому визначається їх індивідуальними особливостями. Члени гармонійних сімей, в більшості своїй, не замикаються рамками відносин тільки між собою, а мають друзів, у них є свої інтереси, улюблені заняття. Ці зв'язки із зовнішнім світом є стійким джерелом психологічної підтримки при виникненні тих чи інших сімейних проблем. Батьки завжди можуть поділитися з друзями з приводу тривожних переживань і труднощів, що виникли в сім'ї, особливо якщо вони вже стикалися з аналогічними ситуаціями. У дітей, як і у дорослих, також з'являються друзі поза сім'єю. На жаль, у багатьох батьків, обтяжених тими чи іншими проблемами, існує тенденція звуження кола знайомств. Вони часто замикаються в собі, не хочуть зустрічатися зі своїми приятелями, у них може виникнути підозрілість, недовіра до інших людей. З цієї причини вони не можуть «піти» від своїх проблем, постійно відчувають внутрішнє психічне напруження, що виявляється нерідко у виникненні почуття безвиході. Для таких батьків дуже корисною є робота в батьківських групах та спілкування з іншими, більш оптимістично налаштованими батьками [17, 40].

Незважаючи на багато труднощів, що виникають у родині в зв'язку з появою дитини з дефектом, їх можна подолати або пом'якшити, якщо батьки опанують навичками управління своїми почуттями і мисленням, навчаться використовувати свої виховні можливості і досвід виховання таких дітей, накопичений в інших сім'ях. Хоча в поняття «виховання батьків» і не входять психотерапія для батьків і сімейна терапія, але не всі сім'ї можуть впоратися з проблемами самостійно. Їм необхідна своєчасна психологічна підтримка та психотерапевтична допомога.

        Тривалий емоційний стрес, який відчувають батьки хворої дитини, формує певні особливості їх особистості, такі як підвищена чутливість і тривожність, невпевненість у собі, внутрішня суперечливість. Такий емоційний стан несприятливо відбивається на емоційно-особистісному розвитку дитини. Тому лікарю, психологу і педагогу-дефектологу треба лікувати і вчити не тільки дитину, але і всіх членів сім'ї, особливо матері необхідно створити позитивне ставлення до сімейної психотерапії [13, 54].

       При проведенні цієї роботи фахівці обов'язково враховують особливості характеру членів сім'ї, вираженість і особливості стресового стану у кожного з них. Доцільно вивчити психологічний клімат у сім'ї (тест сімейної тривоги), батьківські стилі та виховну компетентність батьків, ціннісні орієнтації, рівень домагань, самооцінку.

Завданням психотерапевтичної роботи є нормалізація взаємин усередині сім'ї, вироблення єдиного та адекватного розуміння проблем дитини.

При складанні програми роботи з батьками враховуються три основні складові:

1) інформаційна підтримка;

2) навчання;

3) психологічна допомога [17, 38].

       Диференціація сімей по групах залежно від сімейного укладу (сприятливий, суперечливий, неблагополучний) і рівня психолого-педагогічної культури батьків (високий, середній, низький) дозволяє дати основи психолого-педагогічних знань батькам і здійснювати індивідуальний підхід, використовуючи відповідні методи впливу на батьків.

       З самого початку знайомства необхідно визначити готовність батьків співпрацювати з фахівцями різних профілів, обсяг корекційної роботи, який вони здатні засвоїти. Батьків необхідно готувати до співпраці, адже вона вимагає чимало часу і зусиль. Батьки потребують підтримки і схвалення, адже результати будуть видні не відразу і батькам може здатися, що їхні зусилля витрачені даремно.

Насамперед слід навчити матір уважно спостерігати за розвитком своєї дитини, вести щоденник спостережень, а також оволодіти деякими прийомами по догляду, виховання та навчання дитини. Всю психотерапевтичну роботу з матір'ю необхідно проводити одночасно з навчанням її конкретним прийомам корекційної роботи. На початкових етапах роботи переважає індивідуальна психотерапія членів сім'ї з одночасним навчанням кожного з них окремим прийомам корекційної роботи, наприклад, бабусю навчають, як правильно годувати дитину, як вчити її самостійно приймати їжу; мати - як розвивати дитину під час прогулянки, як проводити з нею ті чи інші корекційні заняття; батька - як займатися з дитиною фізичним вихованням. Кожен член сім'ї повинен отримати від фахівців рекомендації з виховання та навчання дитини. Якщо цей аспект консультування стає ведучим і батькам пропонуються конкретні лікувально-корекційні програми, звертається особлива увага на ті чи інші збережені функції і потенційні можливості дитини, тоді таке консультування в цілому є психотерапевтичним.

       Активне та грамотне залучення батьків до роботи зі своєю дитиною вважається основним методом психотерапії сім'ї.

       До важливих етапів роботи з батьками можна віднести наступні:

1. Корекція деяких форм поведінки  матері, таких як агресивність, необ'єктивна  оцінка поведінки дитини, негативні  бажання, прагнення піти від труднощів, примітивізація поведінки, пов'язана  зі зниженою самооцінкою.

2. Формування розуміння матір'ю проблем її дитини.

3 Поступове усунення суджень про перебільшення проблем дитини, уявлення про безперспективність розвитку дитини.

4. Підвищення особистісної самооцінки  матері у зв'язку з можливістю  побачити результати своєї праці в успіхах дитини.

5. Корекція внутрішнього психологічного  стану матері: переживання, пов'язані з психофізичною недостатністю дитини, повинні поступово перейти в усвідомлення можливостей дитини, в радість від його маленьких успіхів.

6. Здійснення особистісного зростання матері в процесі взаємодії зі своєю дитиною, в процесі його навчання і виховання за допомогою психолога; перехід матері з позиції переживання про недуги дитини в позицію творчого пошуку реалізації її можливостей.

7. Трансформація виховно-освітнього процесу, реалізована матір'ю по відношенню до дитини, в психотерапевтичний процес по відношенню до себе самої; творча діяльність матері, спрямована на її дитину, допомагає їй самій, лікуючи її від негативного впливу психологічного стресу.

       Нерідко в сім'ї виникають суперечливі судження про навчання і виховання дитини. Фахівець, що виконує роль психотерапевта, повинен вміти проводити сімейні дискусії і керувати ними, володіти сімейною ситуацією, вміти слухати і вести психотерапевтичну роботу з допомогою питань «резюмування» та інших прийомів. Методи роботи з близькими дорослими включають психотерапевтичні тренінги, демонстрацію педагогічних технологій, інформування про можливості дитячого організму для відновлення мозку [4, 99].

       Кожен фахівець, який працює з дитиною з відхиленнями у розвитку, обов'язково повинен проводити психотерапевтичну роботу з батьками. Навчанням батьків залежить від структури дефекту, в рамках таких програм займаються професійні педагоги, що спеціалізуються на навчанні батьків, соціальні працівники, домашні вчителі, що забезпечує надалі організацію безпосереднього навчання дитини.

       Потреба у спілкуванні  в дитини виникає вже на першому році життя в результаті безпосереднього емоційного спілкування з матір'ю, і з віком набуває все більш яскраво виражений характер. Розвиток дитини повністю залежить від того, як реалізується ця потреба, яке місце займає спілкування в її житті, з ким вона спілкується, яке коло і характер спілкування, яке ставлення під час спілкування до дитини і дитини до них. Непоправної шкоди розвитку дитини завдає соціальна ізоляція.

       У дітей з порушеннями розвитку спостерігаються ті ж етапи психічного розвитку, які властиві нормальним дітям, але методики педагогічного впливу повинні бути інші. Вони спрямовані насамперед на усунення перешкод, викликаних недугою і перешкоджають нормальному темпу розвитку дитини.

Спеціалісти - працівники дитячих консультацій, члени медико-психолого-педагогічних комісій,спецпедагоги - допомагають батькам краще пізнати дитину, розкривають їм сутність порушень. Бесіди психолога, педагога, лікарів дозволяють їм виявити, усвідомити потенційні можливості своєї дитини. Завдяки цьому батьки отримують певні життєво важливі для них відомості : з чого починати, що робити, як правильно організувати дитині допомогу, спрямовану на подолання порушень. Родині, в якій є така дитина, необхідно за допомогою фахівців опанувати ситуацією і розкрити моральні, психологічні ресурси, які є у кожного члена сім'ї.