Соціальне страхування як база захисту населення

Переломним моментом в історії соціального страхування є передача його в управління профспілкам. Рішенням союзного уряду 23 червня 1933 року всі кошти соціального страхування, а також санаторії, будинки відпочинку та ряд інших установ були передані профспілкам.

Демократичні перетворення в суспільстві вимагали відповідних змін і в правових відносинах. В Україні на порядок денний постало питання про удосконалення системи соціального страхування. У лютому 1991 року Уряд України і профспілки (на той час Рада Федерації незалежних профспілок України) прийняли спільну постанову «Про управління соціальним страхуванням в Україні», а в березні того ж року профспілки за участю представників Мінпраці, Мінфіну, Нацбанку України на практиці реалізували положення прийнятої спільної постанови. Так було створено принципово нову структуру – Фонд соціального страхування України. Організаційно Фонд здійснював свою діяльність через створене правління Фонду, до складу якого входила абсолютна більшість представників від профспілкових об'єднань. Правління фонду розробляло та затверджувало положення про фонд та його виконавчі органи. Метою створення фонду було забезпечити фінансову самостійність та стабільність системи соціального страхування.

18 січня 2001 року Верховною Радою  України, відповідно до Основ  законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.

Сьогодні в Україні відносини у сфері соціального страхування регулюються нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Власне існування інституту соціального страхування в Україні та його основні завдання передбачені ст. 46 Конституції України.

  Загальні засади функціонування системи соціального страхування у цілому, організації управління нею, види соціального страхування та їхні пріоритетні завдання визначаються згадуваними вище Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Правовідносини у сфері кожного з видів соціального страхування, що запроваджуються в Україні, та управління ними регламентуються законами з окремих видів соціального страхування. На сьогодні в Україні ухвалені спеціальні закони з чотирьох видів загальнообов’язкового державного соціального страхування:

 – у сфері соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV [33];

 – у сфері соціального  страхування на випадок безробіття  – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 1533-III [34];

– у сфері соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 р. № 2240-III [35];

 – у сфері пенсійного страхування  – Закон України "Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. № 1058-IV [30].

Проводиться робота з формування правових та фінансово-економічних засад для упровадження ще одного виду соціального страхування – медичного.

Зазначеними вище законами з окремих видів соціального страхування конкретизуються норми ст. 46 Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування і визначаються основні завдання кожного з видів соціального страхування, організаційна структура і система управління кожним із видів соціального страхування, права, обов’язки та відповідальність суб’єктів правовідносин у сфері соціального страхування, види страхових виплат (матеріального забезпечення) і соціальних послуг за відповідними видами соціального страхування, порядок проведення цих страхових виплат і надання соціальних послуг, джерела формування і порядок використання коштів кожного з видів соціального страхування тощо.

Таким чином, проаналізувавши розвиток становлення державного соціального страхування в Україні, визначимо поняття, мету та цілі соціального трахування.

1.2. Поняття, мета та цілі соціального страхування

 

Соціальне страхування є складовим елементом соціальної сфери суспільства. Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності ( сукупністю відповідних іх видів, функцій та організаційних форм), предметом якої є громадяни країн з їх потребами. Соціальна  сфера, крім соціального страхування, охоплює також охорону здоров’я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування , торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру).

Соціа́льне страхува́ння це – фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного страхування.

Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, який захищав би всі верстви населення від усієї сукупності факторів нестабільності.

Страхування здійснюється при наявності страхового інтересу, як міри фінансової зацікавленості, компенсації при настанні несприятливих подій з майном або людьми.

В Україні страховий інтерес визначено як об'єкт страхування, яким є:

1) майнові інтереси пов'язані  з життям, здоров'ям, працездатністю  та додатковою пенсією застрахованої  особи (особисте страхування: страхування  життя, від нещасних випадків, медичне  страхування);

2) майнові інтереси, пов'язані з  володінням, користуванням та розпорядженням майна (майнове страхування: страхування нерухомого майна, об'єктів виробництва, будівництва, сільського господарства, транспортних засобів, фінансів та інше);

3) майнові інтереси, що пов'язані  з нанесенням шкоди особі або її майну, за що несе відповідальність страхувальник (страхування відповідальності: страхування відповідальності власника транспортних засобів, відповідальність перевізника (вантаж, пасажири), відповідальність професіонала, відповідальність підприємств (за якість продукції, за шкоду навколишньому середовищу).

Соціальне страхування – гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безкоштовної медицини. Здійснюється шляхом формування централізованих страхових фондів з внесків роботодавців, працівників та держави. Фонди створюються для певних видів соціальних випадків, що регулюються соціальною політикою держави відповідно до міжнародних норм.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

 1) наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

2) наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Основні характеристики соціального страхування:

1.Соціальне страхування фінансується із внесків, які акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсії та допомога.

2.Обов язкова участь працівників ( за деякими винятками).

3.Надлишок коштів інвестується  для отримання додаткового доходу.

4.Особисте право на пенсію  чи допомогу гарантується наявним оліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності.

5.Розмір внеску та виплати  часто залежить від того, скільки  застрахована особа або заробляла  раніше.

Переважають такі чотири джерела фінансування соціального страхування:

1.Певний відсоток від застрахованих  заробітків, що сплачується працівниками.

2. Відсоток від застрахованого  фонду заробітної плати, що сплачується  роботодавцем.

3. Державна участь за рахунок  загальних або спеціальних податків.

4. Інші надходження ( наприклад за рахунок продажу державної власності, держаних боргових запозичень, доходу від інвестування надлишкових страхових коштів тощо).

Якщо метою є забезпечення мінімального доходу ( прожиткового мінімуму) чи певних стандартів послуг для всього населення країни, тоді найчастіше вдаються до фінансування з державного бюджету, за рахунок загальних податкових надходжень. Фінансування через загальні податки переважно пов язане з універсальними схемами соціального забезпечення, тобто коли єдині за розміром допомоги чи пенсії виплачують усім громадянам або резидентам, без урахування факторів доходів, зайнятості, матеріального стану і джерел існування.

Якщо ж метою є заміщення втраченого заробітку ( доходу) за умови настання певного соціального ризику ( старість, інвалідність, безробіття, хвороба, тощо), тоді переважає фінансування за рахунок страхових внесків як відсоток від заробітку.

Характерною рисою принципу страхування є те, що фінансування соціальних виплат здійснюється за рахунок внесків до соціального страхування, а також тісна  взаємозалежність між внесками і обсягом соціальних виплат ( послуг). Тобто, соціальні виплати еквівалентні або майже еквівалентні внескам. Тим самим принцип страхування доповнюється в рамках системи соціального страхування тим, що при наданні допомоги, крім орієнтації на індивідуальні внески, мають значення і елементи соціального перерозподілу.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об'єкт соціального страхування – майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Соціальне стахування покликане виконувати такі функції:

1)Захисну – реалізація системи  заходів щодо забезпечення громадян  у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства і дитинства, а також охорони здоров’я членів суспільства в умовах бесплатної медицини.

2) Компенсаційну – формування  грошових фондів, з яких покриваються  затрати, повязані з утриманням  непрацездатних та осіб, що, з  огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі.

3) Відтворювальну – забезпечення  певною мірою чисельності та  структури трудових ресурсів.

4) Перерозподільну – скорочення  розриву в рівнях матеріального  забезпечення працюючих та непрацюючих  громадян.

5) Стабілізуючу – сприяння вирівнюванню  життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Соціальне страхування можна проводити в двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов'язкове, а колективне може бути і обов'язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.

Державне соціальне страхування відіграє важливу роль у розвитку суспільства. У Конституції України (ст. 46) зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». З метою забезпечення таких прав в Україні створена система загальнообов'язкового державного соціального страхування. Поряд розвиваються форми добровільного соціального страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі – роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.