Соціальне страхування як база захисту населення

   Кошти необхідно використовувати  ефективно, щоб вони не лежали  на депозитах у банках. Як показує  світовий досвід, одним із найкращих шляхів є інвестиції на фондовому ринку (але фондовий ринок в Україні недостатньо розвинений).

   Економіка України здатна  ефективно використовувати дуже  великі обсяги коштів. Тільки  інвестувати їх треба (до остаточного  становлення фондового ринку) в інвестиційно привабливі підприємства під контролем та за законодавчої підтримки держави. Отже, в наступному розділі розглянемо рекомендації, стосовно ефективності соціального страхування.

2.3.Практичні рекомендації  щодо ефективності соціального  страхування.

Проблеми раціоналізації соціального навантаження на економіку є актуальними для України. Сьогодні стоїть завдання побудувати таку систему соціального захисту, яка могла б швидко і якісно підняти рівень життя соціально незахищених груп населення і в той же час не гальмувати розвиток економіки. Вирішити це завдання можна тільки шляхом формування гнучких, адаптованих до нових економічних умов систем управління соціальними ризиками, які рівняються на найкращі світові досягнення та зважають на національні особливості.

Питання розвитку соціального страхування зводиться до пошуку шляхів досягнення балансу між економічною і соціальною складовими розвитку суспільства, які дозволили б уникнути конфронтації між ними та попередити перетворення соціального захисту населення з механізму управління соціальними ризиками в «баласт», який є перепоною економічного зростання.

Існуюча система соціального страхування та соціального забезпечення є недосконалою. Незадовільне вирішення соціальних питань, зловживання і маніпулювання фінансами у цій сфері дуже болісно сприймаються більшістю громадян України. Не зважаючи на те, що неодноразово порушувалося питання щодо наявності розкрадання коштів соціального страхування, необхідності їх більш ефективного використання, положення справ в цих фондах не покращується. Більше того,  жодного разу не зверталась увага на викривлення певних положень в самих Законах України про соціальне страхування і невідповідністі суті вказаних фондів задекларованим цілям. Фонди соціального і пенсійного страхування, в їх сучасному вигляді, є нічим іншим, як фінансовими кормушками під «дахом» Держави і створені з єдиною метою аккумуляції грошових коштів для здійснення певних цілей окремими угрупуванями. Таке положення в соціальному страхуванні є в подальшому неприпустимим.

Незалежні профспілки закликають до проведення системного реформування соціального страхування, як системи забезпечення реальних послуг для громадян через прозору систему управління та пропонують провести уніфікацію і кодифікацію соціального законодавства України взагалі.

Зважаючи на те, що фонди соціального страхування являються громадськими організаціями, а закони не закріплюють монопольного створення та управління ними тільки створенними, в сучасному розумінні правліннями фондів, ми пропонуємо провести реформу у сфері державної соціальної політики не за рахунок збільшення відповідних Фондів та підняття ставки зборів, або перекладення їх на плечі працівників, а за рахунок введення демократичних ринкових важелів управління ними, тобто: надання працівникам вільного вибору страхувальника – профспілки, недержавні пенсійні фонди, медичні страхові фонди, страхові компанії, з обов’язковим перестрахуванням у державному фонді (державна гарантія). Це однозначно призведе до підвищення ефективності використання коштів, їх більш цільового використання, суттєво зменшить їх розкрадання та підвищить їх віддачу та соціальну значимість.

Для України це дасть можливість без кардинальних змін в чинному законодавстві:

1) вивести кошти заробітної плати з тіні та полегшити податковий тиск на роботодавців, що зробить безглуздим укриття повного розміру заробітної плати для роботодавця і перекладе вибір сплати страхових коштів на працівників на підставі відповідного договору з суб’єктом страхування;

2) зменшити тіньовий обіг коштів і залучити їх у легальну економіку держави, відповідно збільшити надходження податків до бюджету;

3)зменшити витрати з бюджету України на утримання виконавчого апарату фондів страхування (більшість працівників яких мають статус державних службовців) і, відповідно, на виплати та пільги, що передбачені з коштів державного бюджету;

4)поліпшити реальний соціальний захист населення України за рахунок збереження страхових коштів від розкрадання та зайвих витрат, здійснення страхування на договірних підставах.

Сучасний стан законодавчої бази у сфері соціального захисту та страхування показує, що сьогодні практично неможливо прийняти такі нормативні і законодавчі акти, які б могли бути використані в майбутньому, оскільки самі поки що перебувають на стадії становлення. Та й суспільна свідомість не готова до радикальних змін у системі соціального захисту населення, адже сформувалась вона на основі законодавства Союзу РСР, в умовах панування державної власності та монопольного права держави встановлювати види та умови страхування, розміри страхових внесків, перерозподіляти страхові ресурси між страховиками, галузями і територіями[6]. Тому реформування законодавчої бази в системі  соціального забезпечення повинно здійснюватись поступово.

Першочерговим завданням у сфері соціального захисту є реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування. Адже,  для розвинутих  в соціально-економічному плані країн давно стало очевидним, що ціллю життя людини повинна бути не держава і не економіка, а саме життя, творча реалізація особистості, соціальна стабільність, соціальна захищеність і впевненість у завтрашньому дні.  Це все можна досягти лише за умови якщо в державі буде добре налагоджена система соціального захисту і соціального страхування.

Принципами реформування можуть бути: обґрунтованість, послідовність, поетапність, а також соціальна спрямованість результатів, що планується.

      Як відомо, в  Україні  основними законодавчими актами, спрямованими на загальне правове  забезпечення соціальне страхування є Конституція України (стаття 46), та Кодекс Законів про працю України, глава XVII «Державне соціальне страхування» (статті 253-258-1). Вагомий внесок у розвиток соціального забезпечення внесла і Концепція соціального забезпечення населення України, згідно якої соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості.

       Згодом для  реалізації положень Концепції  і на основі Конституції України  були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Із прийняттям даного законодавчого акту розпочався новий відлік сучасного загальнообов'язкового державного соціального страхування.

       Складовою нового  Закону було визначення необхідності створення п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійного страхування;страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних   захворювань; медичного страхування.

      Сьогодні з п'яти видів соціального страхування, передбачених Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, функціонує лише чотири: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, та пенсійне страхування, яке перебуває на стадії реформування. Медичне ж страхування залишається не впрвадженим. Це є великою перешкодою на шляху до євроінтеграції. Адже в такому випадку не виконуються положення   ст. 49 Конституції України, згідно якої, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Фахівці  (В.М Лехан, В.М.Войцехівський,В.В. Рудень, Н.Є. Буркат, С.І. Загаєвський) стверджують, що подолати негаразди медичної галузі можна, запровадивши систему державного загальнообов'язкового медичного страхування.  Про це також свідчить і світовий досвід, який доводить, що ефективність медичної допомоги неухильно зростає при застосуванні страхових механізмів.  

       Тому нагальною  проблемою є прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування».   На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано три законопроекти щодо запровадження цього виду страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Законопроект № 1040-2 передбачає внесення змін до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ЗУ «Про страхування», Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Основ законодавства України про охорону здоров'я. Однак практичної реалізації вони не отримали.

Важливим завданням є також розгляд питання про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випаду на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», передбачивши, зокрема, обов'язок роботодавця відшкодувати шкоду в порядку зворотної вимоги (регресу) Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в разі неодноразового допущення аварій або катастроф, які призвели до загибелі людей або ушкодження їх здоров'я; розроблення та запровадження механізмів економічної зацікавленості роботодавців у забезпеченні промислової безпеки шляхом диференціації страхових внесків залежно від стану безпеки праці, рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності.

         Подальшими напрямами в реформуванні пенсійної системи має стати схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні і прийняття Закону «Про запровадження накопичувальної систем загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» передбачивши там перерахування обов'язкових страхових внесків до недержавних пенсійних фондів, які вже мають досвід з недержавного пенсійного забезпечення.

Завершальним кроком для України повинна стати ратифікація  Європейського кодексу соціального забезпечення. Перші кроки вже зроблені, адже 14 вересня 2006 року Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію, яка набрала чинності 1 лютого 2007 року. Підписання цього документу поставило завдання не лише щодо адаптації національного законодавства до норм ЄСХ, але й практичного впровадження соціальних стандартів у сферах праці, зайнятості, страхування, медичної та соціальної допомоги.

Висновки.

Трансформація суспільної системи в Україні на початку 90-х рр. Створила для населення країни радикально нову ситуацію, що стала характеризуватися незвично високим рівнем соціальних ризиків. Діюча в Україні система соціального страхування зберігає риси, переважно характерні для соціальної допомоги, ніж страхування. При досить високому страховому навантаженні на роботодавців рівень більшості соціальних виплат явно недостатній і не ув’язаний з обсягом внесених страхових засобів. Правове поле цього інституту соціального захисту тільки формується.

Відсутній реальний поділ системи соціального страхування і системи соціальної допомоги. Терміни, принципи й інструментарій організації фінансових інститутів і систем соціальних гарантій, широко використувані в багатьох промислово розвинутих країнах у практиці різних видів соціального страхування – соціальний і професійний ризики, еквівалентність страхових тарифів – ( ці й інші класичні елементи і механізм даних систем) – усе ще представляються гіпотетичними категоріями, а не життєво важливими регуляторами соціального захисту населення.

Це багато в чому пояснює масову незацікавленість працюючого населення у своєчасній сплаті в повному обсязі страхових внесків ( працівниками і роботодавцями) у державні позабюджетні соціальні фонди.

Доводиться  константувати серйозне відставання в створенні економічних умов і інституційної бази для формування нових механізмів соціального захисту у формі збалансованих між собою економічних відносин та інституту соціальних фондів звужує їхню роль і функції, зводить їх, переважно, до фінансових установ ( збирачів внесків і розподільників прибутків).

Великий масштаб проблем проблем формування інституту інституту соціального страхування обумовлений несистемністю і повільними темпами інституційних перетворень у соціальній сфері.

Система соціального страхування органічно пов’язана із системою заробітної плати, податковою системою, політикою, політичною ситуацією у державі, станом ринку праці, демографічними проблемами сьогодення і її динаміки розвитку на майбутнє. На сьогодні формування системи соціального страхування не пов’язано із зазначеними вище факторами, які багато в чому визначають якісні її характеристики – рівень пенсій та інших страхових виплат, якість обсяг послуг по лікуванню й оздоровленню трудящих, і тому, побудувати ефективну систему соціального захисту в Україні не вдасться.

Світовий досвід свідчить, що основні види соціального страхування ( пенсійного, від нещасних випадків на виробництві, по безробіттю), фінансових задач по компенсації втрати доходів ( у зв’язку з тимчасовою і постійною втратою працездатності або місця роботи), виконують цілий ряд інших функцій: оздоровлення трудящих  і членів їхніх родин, організацію лікування, проведення великомасштабних національних програм по реабілітації інвалідів (медичної, професійної і соціальної).