Соціальне страхування як база захисту населення

5)добровільності страхування осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

6) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

7) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»;

8)формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

9)цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

10) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

11) відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних і консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який проводить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення, соціальних послуг і забезпечує їх надання, а також контролює використання цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів, є некомерційною самоврядною організацією.

Законодавство  про  пенсійне  забезпечення  базується   на Конституції України   (   254к/96-ВР   ),   складається   з  Основ законодавства України про загальнообов'язкове  державне  соціальне страхування (  16/98-ВР  ),  цього  Закону,  закону про недержавне пенсійне  забезпечення,  законів,   якими   встановлюються   умови пенсійного   забезпечення,   відмінні   від  загальнообов'язкового державного  пенсійного  страхування  та  недержавного   пенсійного забезпечення,  міжнародних  договорів  з  пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України  (далі – закони  про  пенсійне  забезпечення),  а також інших законів та нормативно-правових актів,  прийнятих відповідно  до  законів  про пенсійне  забезпечення,  що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

 Якщо   міжнародним    договором    України,    згода    на обов'язковість  якого надана Верховною Радою України,  встановлено інші норми,  ніж ті,  що передбачені  законодавством  України  про пенсійне   забезпечення,   то  застосовуються  норми  міжнародного договору.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;  пенсійний вік для чоловіків та жінок,  при  досягненні  якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування   коштів,  що  спрямовуються  на  пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та  порядок  здійснення  управління   в   системі пенсійного забезпечення.

Загальнообов'язкове    державне    пенсійне    страхування здійснюється за принципами:  законодавчого визначення    умов    і    порядку   здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування  осіб,  які  працюють  на   умовах трудового  договору  (контракту) та інших підставах,  передбачених законодавством,  а  також  осіб,  які  забезпечують  себе  роботою самостійно, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності; права на  добровільну  участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб,  які відповідно до  цього  Закону  не підлягають     загальнообов'язковому     державному     пенсійному страхуванню; заінтересованості кожної  працездатної   особи   у   власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих  осіб щодо  отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати  страхових  внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;  диференціації розмірів    пенсій   залежно   від   тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі;  фінансування видатків на виплату пенсій,  надання  соціальних послуг  за  рахунок  страхових внесків,  бюджетних коштів і коштів цільових фондів; спрямування  частини  страхових  внесків  до  накопичувальної системи  пенсійного  страхування  для  здійснення оплати договорів страхування  довічної  пенсії  і  одноразової  виплати залежно від розмірів    накопичень    застрахованої    особи   з   урахуванням інвестиційного  доходу; { Абзац десятий частини першої статті 7 із змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 }  державних гарантій  реалізації  застрахованими  особами своїх прав, передбачених цим Законом; організації управління    Пенсійним    фондом    на    основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності,  прозорості  та  доступності  його діяльності;  обов'язковості фінансування   за  рахунок  коштів  Пенсійного фонду витрат,  пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та       ефективного       використання      коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб'єктів   системи    загальнообов'язкового державного  пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених  на  них обов'язків.

На розгляд Верховної Ради України подано кілька законопроектів щодо п’ятого виду загальнообов’язкового державного соціального страхування – медичного страхування.

Таким чином, аналіз чинної законодавчої бази загальнообов'язкового державного соціального страхування показує, що є усі передумови для створення нормативно-правової бази, яка відповідала б європейським стандартам. Однак, інертність, непослідовність і протиріччя практичної діяльності владних структур в нових умовах господарювання об'єктивно вимагає постійного внесення коректив у сферу соціального страхування. Отже, в наступному розділі розглянемо реформи, щодо системи соціального страхування.

2.2 Реформа системи соціального страхування України.

       Проголошення  України незалежною, соціальною  державою  стало початком нової  соціальної політики, яка  вийшла  за межі застарілої пострадянської  моделі державного соціального захисту, а натомість розпочала курс на інтеграцію у європейський політичний, економічний і правовий простір.

Система соціального страхування в Україні пройшла у своєму розвитку декілька етапів:

I   етап – 1998 рік – прийняття Закону «Основи законодавства України про загальнообов' язкове державне соціальне страхування». Враховуючи важливість цього законодавчого акта, Президія Верховної Ради України Постановою прийняла рішення про проведення 8 квітня 1996 року парламентського слухання щодо даного законопроекту. Обговоривши проект закону, учасники парламентського слухання в основному схвалили його й рекомендували Верховній Раді після відповідного доопрацювання розглянути цей законопроект.

Основи законодавства України про соціальне страхування були доопрацьовані і подані до Верховної Ради. Парламент розглядав їх тричі у першому читанні, двічі – у другому і 14 січня 1998 року прийняв Основи. Цим самим було відкрито шлях для розробки законопроектів з окремих видів соціального страхування.

II етап – 1999-2000 р. – прийняття законів відповідно до Основ законодавства України із загальнообов' язкового державного соціального страхування. Верховною Радою України були прийняті Закони «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23 вересня 1999 року № 1105-XIV), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2 березня 2000 року № 1533-III), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (від 18 січня 2001 року № 2240-III).

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов' язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП) № 67 (1944 рік).

III   етап – 2001 р. – впровадження державного соціального страхування. Відповідно до прийнятих законів, в 2001 році запроваджено три види загальнообов' язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

IV  етап – 2002–по т.ч. –удосконалення законодавства з загальнообов' язкового державного соціального страхування, впровадження пенсійного та розробка основ медичного соціального страхування.

  В грудні 1993 року Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, яка врахувала перехід країни до ринкової економіки, оскільки механізми діючої на той час системи соціального захисту вичерпали себе і спричинили негативні тенденції, такі як зростання заборгованості з виплат, випадки нецільового використання страхових коштів, невідповідність форм управління фондами існуючій системі формування коштів. Необхідно було реформувати всю систему соціального захисту в Україні.

   Метою реформи системи  соціального захисту населення  України є:

   1. Створення стійкої фінансової  системи для економічного та  правового захисту людини у  разі настання безробіття, тимчасової  непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;

   2. Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства;

   3. Удосконалення системи  виплат;

   4. Установлення дієвого  контролю за цільовим використанням  коштів цільових страхових фондів.

   Соціальне забезпечення радянського періоду повністю спиралось на державу і втілювалось у життя державними органами. Така модель має серйозні недоліки. Держава, крім соціального забезпечення, виконує багато інших завдань та функцій, які вступають у пряму конкуренцію між собою, особливо щодо фінансування тих чи інших напрямів та окремих програм . Звідси виникає небезпека того, що державні органи швидше за все будуть більше зорієнтовані на сьогоденну політичну цілеспрямованість, а не на глобальні, довготривалі інтереси всього населення.

   Тому є сенс у тому, щоб здійснення державного соціального  страхування доручити установам, які не є у безпосередньому  підпорядкуванні держави. При цьому  слід врахувати, що фінансові  ресурси соціального страхування  мають бути відокремленими від Державного бюджету. Тоді не буде спокуси отримати доступ до коштів, які виділені на соціальні потреби, і привласнювати їх при нагоді.

   Україна, як відомо, розпочала  перебудову соціального страхування  з початку 2001 р. і йде в реформуванні цього важливого напряму соціальної політики, фактично, європейським шляхом. Адже здійснення державного соціального страхування у нашій країні є функцією самоврядних правових органів – фондів загальнообов’язкового соціального страхування. Вважається, що якщо держава частину своїх повноважень передає соціальним партнерам, тим самим відбувається зміцнення самої держави. Держава бере на себе лише загальний юридичний нагляд за системою соціального страхування.

   Самоврядування у соціальному  страхуванні означає, що всі учасники системи – як застраховані, так і роботодавці – несуть відповідальність за управління страховою організацією. Це свідчить про відмову від елементів централізованого державного керівництва і є співзвучним ринковому принципу особистої відповідальності.

   Сутність самоврядування  в системі соціального страхування  полягає у виділенні органів  управління цієї системи із  системи безпосереднього державного  управління. Установи соціального  страхування наділяються правовою  самостійністю й незалежністю від уряду, парламенту та інститутів державного управління. Однак виділення соціального страхування із системи державного управління не означає, що держава не несе за нього ніякої відповідальності. Держава має створювати правову основу, на якій базуватимуться відносини між страхувальником та застрахованими, а також регулювати створення установ соціального страхування через прийняття законів та підзаконних актів. Держава, крім того, бере участь на засадах соціального партнерства в управлінні фондами соціального страхування, здійснює нагляд і контроль за цією системою.

   Страхування – це один з найважливіших механізмів, який забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх, подальшого довготривалого інвестування у галузі економіки. Але на сьогодні, незважаючи на досить сталий розвиток страхового ринку та його реформування в Україні, він є заручником економічної ситуації, що склалася. Практично відсутній розвиток довгострокових видів страхування, який надасть можливість у більших обсягах залучати кошти для подальшого інвестування, суттєво зменшити бюджетні витрати та значною мірою перекласти тягар багатьох соціальних виплат на плечі страхових компаній.