Соціологія релігії Макса Вебера

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД 
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ 
ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ І ІННОВАЦІЙ 
КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ І ПОЛІТОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ МАКСА ВЕБЕРА

 

Курсова робота

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки II курсу

спеціальності 6.030101

«Соціологія»

денної форми навчання

факультет менеджменту і

інновацій

Полтавцевої О. Є.

 

 

Науковий керівник

к.філос.н., асистент

Гераськов С. В.

 

 

 

 

Донецьк 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 
РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ М. ВЕБЕРА 
          1.1 Біографія М. Вебера………………………………………….....с 5 - 6

          1.2 Наукова  діяльність М. Вебера……………………………….....с 7 - 11

РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ М. ВЕБЕРА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

          2.1 Елементи і типи релігії……………………………………......с 12 - 17

          2.2 Проблематика конфлікту в соціології релігії………………..с 18 - 21

РОЗДІЛ 3. СОЦІОЛОГІЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ РЕЛІГІЇ М. ВЕБЕРОМ

          3.1 "Протестантська етика і дух капіталізму"……………………с 22 - 30

          3.2 Проблема спасіння та шляхи її вирішення…………………...с 31 - 33

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність даної теми полягає в тому, що на початку 90-х років XX ст. у світі різко зріс інтерес до соціології. Однак на Заході, давно побудоване ринкове суспільство набагато раніше позначило свою обізнаність у сфері політичної соціології, інтерес до неї не тільки не згасає, але в останні роки помітно посилюється. Макс Вебер (1864-1920) є одним з найбільш великих соціологів кінця XIX - початку XX ст., який здійснив великий вплив на розвиток цієї науки. Він належав до числа тих універсально освічених особистостей, яких стає все менше по мірі росту спеціалізації в галузі суспільних наук; він однаково добре орієнтувався в галузі політекономії, права, соціології та філософії, виступав як історик господарства, політичних інструментів і політичних теорій, релігії і науки, нарешті, як логік і методолог, що розробив принципи пізнання соціальних наук. Проте всі науки М.Вебер вивчав в історичному аспекті. Вся його багатотомна спадщина, що включає роботи з соціології та політології, релігії та економіки, методології науки, пронизана порівняльно-історичним підходом.

Макс Вебер зробив великий внесок у становлення соціології релігії. На його думку, відповісти на проблемне питання “Що таке релігія?” соціолог може лише після того, як осмислить цей феномен на основі наукових досягнень та емпіричних досліджень в усіх сферах соціуму. Праці М. Вебера становлять дивовижний за охопленням й сміливістю аналізу сплав історичного пошуку та соціологічної рефлексії. Його вважають батьком політології, однак соціологія релігії цінує його доробок.

М. Вебер провів чітку грань між соціологічним визначенням поняття “релігії” і визначенням цього поняття, що лежить у просторі теології, філософії, між тим більш предметним, що бачить в релігії соціолог і тим, що бачить теолог чи філософ. І це вагомо, адже інакше не бути соціології релігії як галузі наукового знання.

Об'єктом курсової роботи є релігія як форма соціологічного знання.

Предметом дослідження є соціально-релігійні взаємини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі в соціальній підсистемі, що називається “релігія”, структура і функції цих стосунків, взаємодія з іншими соціальними відносинами, які мають місце в соціумі.

Метою роботи є проаналізувати положення соціології релігії М.Вебера в історико-соціологічному дискурсі.

Завдання дослідження полягають у наступному:

• поглянути на особистість М.Вебера, окресливши його соціологічний портрет;
• виділити основні положення соціології релігії М.Вебера;
• розкрити соціологічне осмислення релігії М.Вебером, проаналізувавши його науковий доробок.

         Методологічною основою курсової роботи є методи соціального аналізу, порівняння, індукції, дедукції.

 Структура курсової  роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний об'єм роботи –  37 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ М. ВЕБЕРА

1.1. Біографія М. Вебера

Німецький вчений, котрий увійшов до історії інтелектуального розвитку людства як засновник так званої пізнавальної соціології, теорії соціальної дії, ідеальних типів, універсально - історичної моделі розвитку капіталізму, як торжества принципів раціоналізму у господарському, політичному і соціальному житті суспільства, народився 21 квітня 1864 року в Ерфуртє, в Тюрінгиї, в спроможній протестантській сім'ї. Його батько був членом Прусської Ради і депутатом Рейхстагу. У 1869 р. політична кар'єра привела батька, а разом з ним і всю сім'ю в берлінський район Шарлоттенбург. У сім'ї панував дух класичної освіти, лібералізму і інтелектуальної свободи, кальвіністської набожності і порядку. Цей дух підтримувала (і утримувала) мати, повагу і любов до якої Макс проніс через все життя. У домі Веберів часто зустрічались впливові політики, вчені, діячі науки і культури. Хлопчик зростав хворобливим. Це заважало йому працювати з книгами, задовольняти допитливість, яка переповнювала надзвичайно здібну і обдаровану дитину. Вебер тягнувся до знань. У неповних тринадцять років він перечитує твори Гете, Спінози, Канта, Шопенгауера, в п'ятнадцять — Геродота, Воргілія, Тіта Лівія, Ціцерона, Саллюстія та праці з історії релігії Європейського середньовіччя.

Освоєння класичної університетської освіти М. Вебер розпочав з Гайдельберзького університету, продовжив у Берлінському та Страсбурзькому університетах, завершив — в університеті м. Гетгінгена. Центральним предметом цієї освіти була ідея нрава — юридичні науки, поряд з якими (і в контексті яких) освою вались економіка, філософія і стародавні мови. Ґрунтовна освіта дозволила двадцятидвохрічному юнакові підготувати і захистити докторську дисертацію, присвячену історії середньовічних торгових товариств в Італії. Приблизно через два роки, після публікації праці «Римська аграрна історія та її значення для державного і приватного права» (1891), він займає посаду інструктора права в Берлінському університеті.

У 1894 р. М. Вебер отримує звання професора політекономії в університеті Фрайбург-ім-Брайсгау, а в 1897 р. стає професором економіки в Гейдельберге. Крім того, що він читав свої лекції, він написав неймовірно велику кількість наукових праць, важливість яких для суспільства важко переоцінити. Причому ці праці стосувались різноманітних сфер і напрямів наукових досліджень. В них Вебер сформував свою власну концепцію бачення принципів соціального існування і функціонування людства як системи. У 1897 році вмирає батько, і ця подія викликає у М. Вебера кризу, що серйозно підірвала його психічне і фізичне здоров'я. Він складає з себе професорські обов'язки і, ваблений неспинним бажанням подорожувати, починає мандрувати по Європі і США, залишивши на 20 років викладацьку діяльність. Його академічні інтереси поступово зміщуються з сфери права і економіки в сферу соціології. Відносна матеріальна забезпеченість дозволяє йому, чи не інвалідові, займатися незалежними науковими дослідженнями протягом всіх цих довгих років. В 1919 - радник німецької делегації на Версальських переговорах [3, c.41].

У 1920 р. М. Вебер стає однією з жертв пандемії інфлюєнції, що буквально викошувала європейців. Інфлюєнція перейшла в пневмонію, від неї він і помер в 1920 році, залишивши після себе безліч незавершених праць.

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Наукові погляди М. Вебера

На формування філософських поглядів Макса Вебера вплинули в першу чергу розроблена Вільгельмом Дильтеем концепція "розуміння" і принцип поділу наук на науки про природу (номотетічні, спрямовані на вивчення закономірностей) і науки про дух (ідеографічні, спрямовані на вивчення унікальних явищ), розроблений Баденською школою неокантіанства ( Ріккерт і Віндельбанд). Вебер вніс істотний внесок у такі галузі соціального знання, як загальна соціологія, методологія соціального пізнання, політична соціологія, соціологія права, соціологія релігії, соціологія музики, економічна соціологія, теорія капіталізму.

 Свою концепцію Вебер називав " розуміючою соціологією ". Соціологія аналізує соціальну дію і намагається пояснити його причину. Розуміння означає пізнання соціальної дії через його суб'єктивно котрого сенсу, тобто сенс, який вкладає в цю дію сам його суб'єкт. Тому в соціології знаходять своє відображення все різноманіття ідей і світоглядів, що регулюють людську діяльність, тобто все різноманіття людської культури. На відміну від своїх сучасників Вебер не прагнув будувати соціологію за зразком природничих наук, відносячи її до гуманітарних наук або, в його термінах, до наук про культуру, які як за методологією, так і за предметом складають автономну область знання [8, c.64].

Усі наукові категорії - тільки конструкції нашого мислення. "Суспільство", "держава", "інститут" - це просто слова, тому їм не слід приписувати онтологічних характеристик. Єдино реальним фактом суспільного життя є соціальна дія. Будь-яке суспільство являє собою сукупний продукт взаємодії конкретних індивідів. Соціальна дія - атом суспільного життя, і саме на нього повинен бути спрямований погляд соціолога. Дії суб'єктів розглядаються як мотивовані, мають сенс і орієнтацію на інших, ці дії можна аналізувати за допомогою розшифровки смислів і значень, які надають суб'єкти цих дій. Соціальною дією, пише Вебер, вважається дія, яка за змістом співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на них.

Тобто Вебер виділяє 2 ознаки соціальної дії:

1. Осмислений характер;

2. Орієнтація на очікувану реакцію інших осіб.

Основні категорії розуміючої соціології - це поведінка, дія і соціальна дія. Поведінка - найбільш загальна категорія діяльності, яка стає дією, якщо чинник пов'язує з ним суб'єктивний сенс. Про соціальний дії можна говорити тоді, коли дія співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на них. Сполучення соціальних дій утворюють "смислові зв'язки", на основі яких формуються соціальні відносини та інститути. Результат розуміння за Вебером - гіпотеза високого ступеня ймовірності, яка потім повинна бути підтверджена об'єктивними науковими методами.

Вебер виділяє чотири типи соціальної дії в порядку убування їх свідомості і осмисляемості:

1. Цілераціональний - коли предмети або люди трактуються як засіб для досягнення власних раціональних цілей. Суб'єкт точно представляє мету і вибирає оптимальний варіант її досягнення. Це чиста модель формально-інструментальної життєвої орієнтації, такі дії найчастіше зустрічаються у сфері економічної практики.
2. Ціннісно-раціональний - визначається усвідомленою вірою в цінність певної дії незалежно від його успіху, відбувається в ім'я будь-якої цінності, причому її досягнення виявляється важливішою побічних наслідків (наприклад, капітан останнім залишає потопаючий корабель);
3. Традиційний - визначається традицією чи звичкою. Індивід просто відтворює той шаблон соціальної активності, який використовувався у подібних ситуаціях раніше їм або оточуючими (селянин їде на ярмарок в той же час, що і його батьки і діди).
4. Афективний - визначається емоціями.

Соціальне ставлення за Вебером є системою соціальних дій, до соціальних відносин відносяться такі поняття як боротьба, любов, дружба, конкуренція, обмін і т. д. Соціальне ставлення, сприймається індивідом як обов'язкове, набуває статусу законного соціального порядку. Відповідно до видів соціальних дій виділяються чотири типи законного (легітимного) порядку: традиційний, афективний, ціннісно-раціональний і легальний.        

Метод соціології Вебера визначається, крім концепції розуміння, вченням про ідеальний тип, а також постулатом свободи від ціннісних суджень. Ідеальний тип за Вебером фіксує "культурний сенс" того чи іншого явища, причому ідеальний тип стає евристичної гіпотезою, здатної впорядковувати різноманіття історичного матеріалу без прив'язки до деякої заздалегідь заданою схемою. Щодо принципу свободи від ціннісних суджень Вебер розрізняє дві проблеми: проблему свободи від ціннісних суджень у строгому сенсі і проблему співвідношень пізнання і цінності. У першому випадку слід строго відрізняти встановлені факти і їх оцінку з світоглядних позицій дослідника. У другому - йдеться про теоретичну проблеми аналізу зв'язаності будь-якого пізнання з цінностями пізнає, тобто проблеми взаємозалежності науки і культурного контексту. Вебер висуває поняття "пізнавального інтересу", який визначає вибір та спосіб вивчення емпіричного об'єкта в кожному конкретному випадку, і поняття "ціннісної ідеї", яка визначається специфічним способом бачення світу в даному культурному контексті. В "науках про культуру" ця проблема набуває особливого значення, оскільки в даному випадку цінності виступають як необхідна умова можливості існування таких наук: ми, існуючі в деякій культурі, не можемо вивчати світ, не оцінюючи його й не наділяючи його змістом. В даному випадку, таким чином, мова йде не про суб'єктивні уподобання того чи іншого вченого, а насамперед про "дух часу" тієї чи іншої культури: саме він відіграє ключову роль у формуванні "ціннісних ідей" [17, c.112].

У соціології влади Вебер також дотримується свого методу. Відповідно до нього виділяється три типи легітимації влади (панування):

• раціональний, заснований на вірі в законність існуючих порядків і законне право пануючих на віддачу наказів;
• традиційний, заснований на вірі у святість традицій і право володарювати тих, хто отримав владу відповідно з цією традицією;
• харизматичний, заснований на вірі в надприродну святість, героїзм, геніальність. або якесь інше гідність володаря і його влади, не підлягає точному визначенню чи зрозумілому поясненню.