Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Октября 2014 в 20:52, курсовая работа
Метою роботи є проаналізувати положення соціології релігії М.Вебера в історико-соціологічному дискурсі.
Завдання дослідження полягають у наступному:
- поглянути на особистість М.Вебера, окресливши його соціологічний портрет;
- виділити основні положення соціології релігії М.Вебера;
- розкрити соціологічне осмислення релігії М.Вебером, проаналізувавши його науковий доробок.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ М. ВЕБЕРА
1.1 Біографія М. Вебера………………………………………….....с 5 - 6
1.2 Наукова діяльність М. Вебера……………………………….....с 7 - 11
РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ М. ВЕБЕРА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Елементи і типи релігії……………………………………......с 12 - 17
2.2 Проблематика конфлікту в соціології релігії………………..с 18 - 21
РОЗДІЛ 3. СОЦІОЛОГІЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ РЕЛІГІЇ М. ВЕБЕРОМ
3.1 "Протестантська етика і дух капіталізму"……………………с 22 - 30
3.2 Проблема спасіння та шляхи її вирішення…………………...с 31 - 33
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
У цьому контексті формулюється веберовська теорія раціональної бюрократії, пов'язаної з першим типом влади. У своєму аналізі демократії Вебер формулює наявність двох видів цього типу правління: "плебісцитної вождистської демократії" та різноманітні форми "демократії без вождя", мета якої - зведення до мінімуму прямих форм панування людини над людиною завдяки виробленню раціональних форм представництва, колегіальності і поділу влади [22, c.152].
Праці Вебера вплинули на соціологію XX століття і продовжують бути актуальними сьогодні.
Отже, Вебер вніс істотний внесок у такі галузі соціального знання, як загальна соціологія, методологія соціального пізнання, політична соціологія, соціологія права, соціологія релігії, соціологія музики, економічна соціологія, теорія капіталізму. Свою концепцію Вебер називав " розуміючою соціологією ". Соціологія аналізує соціальну дію і намагається пояснити його причину. Розуміння означає пізнання соціальної дії через його суб'єктивно котрого сенсу, тобто сенс, який вкладає в цю дію сам його суб'єкт. Тому в соціології знаходять своє відображення все різноманіття ідей і світоглядів, що регулюють людську діяльність, тобто все різноманіття людської культури.
Вебер виділяє чотири типи соціальної дії в порядку убування їх свідомості і осмисляемості: цілераціональний, ціннісно-раціональний, традиційний, афективний.
РОЗДІЛ 2
СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ М. ВЕБЕРА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Елементи і типи релігії
Окрім власне релігієзнавства, релігія є об'єктом вивчення багатьох наук, кожна з яких розглядає її під своїм кутом зору, за допомогою власних специфічних методів досліджує окремі її елементи, взаємозв'язки з різними сферами дійсності. Філософія, наприклад, вивчає релігію як форму суспільної свідомості, як специфічне світосприйняття, концептуальне бачення світу, спосіб його пізнання, її цікавлять передовсім гносеологічні корені, природа й походження релігії, зміст релігійної свідомості, адекватність світосприйняття, істинність релігійних уявлень та образів.
Історичні науки цікавляться конкретними формами релігії, що виникали і змінювали одна одну на різних етапах розвитку суспільства, у різних країнах та регіонах. Вони вивчають роль різних релігій, церков, релігійних організацій, рухів у історичному процесі розвитку людства взагалі та окремих цивілізацій, країн, народів зокрема. Естетика, мистецтвознавство, культурологія досліджують релігію як складову загальнолюдської та національної культури, як духовне надбання людства [10, c.224].
Соціологічні дослідження релігії ґрунтуються на загальних теоретичних засадах та методології соціального пізнання, на принципах історизму. Соціологія релігії як наукова галузь виникла в середині XIX ст. О. Конт стверджував, що релігія є невід'ємною частиною людського суспільства. Вона відіграє важливу роль у суспільстві - служить благу людства, його єдності, зосереджуючи в собі всі прагнення людської природи (діяльність, любов, думку); керує політикою, мистецтвом, філософією.
Фундатором соціології релігії вважається М. Вебер. Теоретичними засадами його розуміння ролі релігії є концепція "про ідеальні типи соціальної дії", заперечення визначальної ролі економічного фактора, об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Предметом соціології релігії, на думку М. Вебера, має стати не саме "суть релігії", а створені релігійним віруванням психологічні стимули, що вказують напрямок поведінці людини та утримують її в покорі. Релігію загалом учений розглядає як фактор розвитку економіки, а протестантську релігію зокрема як одне з важливих джерел розвитку капіталізму.
Соціологія релігії - це галузь соціології, що вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами в суспільстві, як соціальне явище, як важливу структурну складову суспільства в різних її соціальних проявах і на різних соціальних рівнях. Предметом вивчення соціології може бути як релігія в цілому, так і окремі її компоненти: релігійна свідомість, релігійні культи, відносини, організації та інститути в їхньому взаємозв'язку й у зв'язку з іншими складовими соціальної структури суспільства [13, c.36].
Проте, вивчаючи, наприклад, масову релігійну свідомість, що є стрижнем релігії, релігійну ідеологію, віровиявлення, теологію, соціологія не береться визначати адекватність відображення в ній соціальної дійсності, істинність тих чи тих віровчень, релігійних догм, не намагається відповідати на запитання щодо існування потойбічного життя, Бога та ін. Соціологію цікавить релігійна свідомість тільки як соціальний факт, як реально існуюча система світосприйняття, система норм, цінностей у тому аспекті, в якому вона виступає як регулятор соціальної поведінки особистості, групи, цілої спільноти.
Досліджуючи релігійний культ (релігійну практику), соціологія якнайменше цікавиться його канонічним змістом та призначенням. Вона розглядає культ як структурний елемент певної релігійної системи, організуючу засаду соціального життя малих і великих груп людей, як одну з форм соціальної поведінки і спілкування людей, виявлення їхніх поглядів і релігійних переконань, що емпірично спостерігаються й фіксуються [19, с.74].
Вивчаючи релігію, соціологія визнає її як існуючий соціальний факт, підсистему суспільства, що погоджена з ним (суспільством) і справляє певний вплив на життєдіяльність і розвиток цього суспільства, на поведінку і взаємодію окремих індивідів на різних рівнях. Вивчається також і зворотний зв'язок, тобто ті тенденції і динаміка змін у релігії, що відбуваються під впливом змін у суспільстві. У релігійних уявленнях, образах, віронавчальних текстах на свій специфічний спосіб закодовано історично вироблені людством типи суспільних відносин, норми і правила поведінки. Вони актуалізуються з різною силою, залежно від конкретно-історичних умов. Релігія є органічною складовою суспільної структури, вона взаємодіє з іншими її складовими, сферами і формами життєдіяльності суспільства, впливає на суспільство і процеси, що в ньому відбуваються. Цей вплив здійснюється через церкви, релігійні організації, об'єднання віруючих, через релігійну ідеологію, масову релігійну свідомість. Усі ці компоненти становлять соціальний інститут релігії. Вони мають соціальні виміри і доступні як теоретичному аналізу, так і емпіричному спостереженню [11, с.82].
Дослідження Вебера в області релігії почалися з роботи "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) і завершилися великими історико - соціологічними екскурсами, присвяченими аналізу світових релігій: індуїзму, буддизму, конфуціанству, даосизму, іудаїзму. У його соціології релігії виділяють два етапи, які розрізняються не тільки за предметом, але й певною мірою за спрямованістю дослідницького інтересу.
Інтерес Вебера до релігії, у даному випадку до протестантизму, обмежувався головним чином визначенням тієї ролі, яку зіграла зміна релігійної етики в становленні капіталізму [2, с.12].
Вебер у соціології релігії намагається виявити компоненту, яка складає найважливішу характеристику соціальної дії, а саме: зміст, який суб'єктивно припускається. Якщо в соціології права і держави (політичній соціології) він аналізує типові форми "орієнтації на іншого" ("очікування"), то в соціології релігії типологізує найбільш істотні форми змістів і те, як вони виступали в історії.
Вебер не ставив центральним питання про походження релігії, а тому і не розглядав питання про її сутність. Його цікавило насамперед вивчення наявних (існуючих) структурних форм, склад і тип релігії. Не дивно, що Вебер свої роботи присвячує головним чином вивченню тих форм релігійності, що характерні для високорозвинених суспільств.
Вебер шляхом емпіричного спостереження й порівняння фіксує, де і при яких соціальних умовах, серед яких соціальних шарів і груп переважає в релігії ритуально - культовий момент, а де аскетично - діяльний (мається на увазі не культові дії, а мирська діяльність), де — містико - споглядальний, а де — інтелектуально - догматичний. Це дає Веберові можливість установити індивідуальний вид різних релігій.
На емпіричному рівні Вебером досліджується релігійна свідомість і поведінка людей, окремих груп, громадська думка щодо релігії, діяльності церков та інших релігійних організацій, вплив релігії на інші сфери суспільного життя. Ключовими поняттями, які операціоналізуються, є релігійність, її рівень, характер, динаміка, міра релігійної свідомості, релігійна поведінка, релігійна група, релігійне лідерство.
Релігійність це характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільнот, що вірять у надприродне і поклоняються йому.
Релігійне лідерство - соціальні відносини домінування і підпорядкування в релігійній групі, організації, суспільстві, що І ґрунтуються на здатності певної особи приймати самостійні рішення і здійснювати вплив на свідомість людей.
М. Вебер виділяє три типи релігійного лідерства:
Так, згідно з Вебером, магічні елементи найбільш характерні для релігії землеробських народів і, у рамках високорозвинених культур, для селянського стану. Віра в долю, фатум складає характерну приналежність релігії народів - завойовників і військового стану. Релігія міських станів, зокрема ремісників як показує Вебер, носить раціоналістичний характер, оскільки вони в меншій мері, ніж хлібороби, залежать від зовнішніх, природних умов, а в більшій мірі — від ритмічно правильного, раціонально організованого трудового процесу. Однак зважаючи на те, що світові релігії, як правило, виникають і поширюються не тільки серед одного стану, то в них присутній, причому в дуже своєрідних сполученнях, ряд моментів [15, с.59].
Дуже показовий стосовно світогляду і методології Вебера його аналіз конфуціанства. Хоча конфуціанство в справжньому розумінні слова не можна назвати релігією, тому що в ньому відсутній ряд моментів, істотних для релігійної установки, наприклад, віра в загробне життя. Разом з тим за своїм соціальним значенням і тій ролі, яку воно відіграло в китайській культурі, його, згідно з Вебером, можна віднести до світових релігій. Конфуціанство, вважає він, гранично раціоналістичне, йому не притаманний інтерес до потойбічного світу, що має місце, скажемо, у буддизмі, чи християнстві, чи — одній із найдавніших релігій — давньоєгипетській. Найважливіші блага з погляду конфуціанської етики, це довголіття, багатство, тобто щасливе земне життя. Тому ні мотиви, пов'язані з вірою в загробне життя, ні мотиви спокути, порятунку не характерні для конфуціанства. Хоча в Китаї й існувала месіанська надія на потойбічного рятівника — імператора — вона все-таки не приймала форму тієї віри в "утопію", що характерна для іудаїзму і християнства.
Розглядаючи далі індивідуальний вигляд інших світових релігійно-етичних систем, Вебер дає їхню класифікацію, згідно з тим, які саме соціальні шари були їхніми головними носіями. Ось ця, що стала вже класичною, схема:
• носієм конфуціанства є організуючий світ бюрократ;
• індуїзму — упорядковуючий світ маг;
• буддизму — мандруючий по світу чернець-споглядальник;
• ісламу — підкорюючий світ воїн;
• християнства — бродячий ремісник.
Вебер класифікує релігії також і на підставі різного ставлення до світу. Так, для конфуціанства характерне прийняття світу; навпаки заперечення і неприйняття світу характерне для буддизму. Індія, за Вебером, є колискою релігійно-етичних вчень, теоретично і практично заперечуючих світ. Деякі релігії приймають світ на умовах його поліпшення і виправлення. Такими є християнство, іслам [19, с.193].
Отже, соціологія релігії як наукова галузь виникла в середині XIX століття. Фундатором соціології релігії вважається М. Вебер. Теоретичними засадами його розуміння ролі релігії є концепція "про ідеальні типи соціальної дії", заперечення визначальної ролі економічного фактора, об'єктивних закономірностей розвитку суспільства.
2. 2 Проблематика конфлікту в соціології релігії
Не меншу роль проблематика конфлікту грала і в веберовской соціології релігії. Тут конфлікт стосувався не питань розподілу і перерозподілу владних повноважень, а перш за все світоглядно – ціннісних установок, котрі закріплювали відповідни типи релігійного світогляду. У дослідженнях релігійних систем стародавніх Китаю, Індії, Ізраїлю Вебер переважне увагу звертає на проблему співвідношення релігійних вірувань і статусних та владних привілеїв (позитивного і негативного характеру) груп, що складають суспільство. Крім того, він аналізував діяльність лідерів відповідних релігійних рухів, які сформулювали ідейний ядро відповідних світових релігій. Вплив цього ядра - ступінь його прийняття і підтримки - не можуть бути виведені з умов способу виробництва. Цей вплив можна пояснити взаємодією двох обставин: по-перше, воно є результат реакції на матеріальні і ідеальні інтереси цілком певних соціальних груп, а, по - друге, це результат творчого впливу релігійного натхнення і харизматичної особистості, які діють як «незалежні змінні» [21, с.214].
З точки зору Вебера, світоглядні установки світових релігій створені цілком певними соціальними групами, які займали чітко зазначений соціальний стан і володіли відповідним статусом в суспільстві. Це - конфуціанські вчені, індуські брахмани, єврейські Левити та пророки, християнські святі. Кожна з цих груп мала свій «стиль життя» і стверджувала певну сукупність релігійних переконань. Особливу увагу Вебера привертав питання про те, яким чином погляди кількох людей, обдарованих харизматичним натхненням, перетворювалися спочатку в «стиль життя» деякою статусної групи, а потім, в кінці кінців, в домінуючу орієнтацію всієї цивілізації. Саме звідси і виникали основні питання, які він вивчав при порівнянні відповідних цивілізацій в той момент їх становлення, коли виникали відповідні релігійні переконання.