Специфіка соціальної роботи з потерпілими від наслідків на ЧАЕС

•  Нерідко низький соціальний і освітній статус багатьох жертв. Серед жертв можна зустріти велика кількість людей, чий соціальний і освітній статус такий, що вони ніколи в житті не зіткалися з соціальним робітником так би мовити «вживу».

•  Різнорідність психопатології в жертв. Жертви насильства часто страждають, крім травматичного стресу, неврозами, психозами, розладами характеру й, що особливо важливо для професіоналів, що працюють із жертвами, цілим рядом проблем, викликаних самою катастрофою або іншою ситуацією, що травмує. Мається на увазі, наприклад, відсутність засобів до існування, відсутність роботи та ін.

•  Наявність майже у всіх пацієнтів почуття втрати, тому що, оскільки часто жертви втрачають близьких людей, друзів, улюблені місця проживання й роботи та ін..

Мета й завдання екстреної соціально-психологічної допомоги включають профілактику гострих панічних реакцій, психогенних нервово-психічних порушень; підвищення адаптаційних можливостей індивіда; психотерапію виниклих прикордонних нервово-психічних порушень. 

При здійсненні екстреної соціально-психологічної допомоги необхідно пам'ятати, що жертви стихійних лих і катастроф страждають від наступних факторів екстремальної ситуації:

1.  Раптовість. Лише деякі нещастя чекають, поки потенційні жертви будуть попереджені - наприклад, поступово сягаючі критичної фази повені або ураган, що насувається, шторм.

2.  Відсутність подібного досвіду. Оскільки нещастя й катастрофи, на щастя, рідкі - люди часто вчаться переживати їх у момент стресу.

3.  Тривалість. Цей фактор варіює час від часу. Наприклад, що поступово розвивалося повінь може так само повільно й спадати, а землетрус триває кілька секунд і приносить набагато більше руйнувань. Проте, у жертв деяких тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках викрадення літака) травматичні ефекти можуть множитися з кожним наступним днем.

4.  Недолік контролю. Ніхто не в змозі контролювати події під час катастроф; може пройти чимало часу, перш ніж людина зможе контролювати самі звичайні події повсякденного життя. Якщо ця втрата контролю  зберігається довго, навіть у компетентних і незалежних людей можуть спостерігатися ознаки «вивченої безпорадності».

5.  Горе й втрата. Жертви катастроф можуть розлучитися з улюбленими або втратити когось із близьких; найважче - це перебувати чекаючи звісток про всі можливі втрати. Крім того, жертва може втратити через катастрофу свою соціальну роль і позицію. У випадку тривалих травматичних подій людина може втратитися всяких надій на відновлення втраченого.

6.  Постійні зміни. Людина в результаті екстремальної ситуації може виявитися в зовсім нових і ворожих умовах. Руйнування, викликані катастрофою, можуть виявитися невідновними.

Потерпілі від наслідків на ЧАЕС часто страждають порушеннями функцій уваги й пам'яті (як правило, обстежені не можуть досить чітко згадати, що вони робили в ці дні). Багато хто скаржаться на нудоту, «вага» у голові, неприємні відчуття з боку кишкового тракту, порушення апетиту. Якийсь час після початку рятувальних робіт починаються відмови від їхнього виконання (особливо від робіт, пов'язаних з витягом тіл загиблих), значно збільшується кількість помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до створення аварійних ситуацій.

7.  Експозиція смерті. Навіть короткі загрозливі життя ситуації можуть змінити особистісну структуру людини і його «пізнавальну карту». Повторювані зіткнення зі смертю можуть приводити до глибоких змін на регуляторному рівні.  При близькому зіткненні зі смертю дуже ймовірна важка екзистенціальна криза.

8.  Моральна непевність. Жертва катастрофи може виявитися перед особою необхідності приймати пов'язані із системою цінностей рішення, здатні змінити життя, - наприклад, кого рятувати, наскільки ризикувати, кого обвинувачувати.

9.  Поводження під час події. Кожний хотів би виглядати щонайкраще у важкій ситуації, але вдається це деяким. Те, що людина робила або не робила під час катастрофи, може переслідувати його дуже довго після того, як інші рани вже затяглися.

10. Масштаб руйнувань. Після катастрофи переживший її, швидше за все, буде уражений тим, що вона створила з його оточенням і соціальною структурою. Зміни культурних норм змушують людини адаптуватися до них або залишитися чужинцем; в останньому випадку емоційний збиток сполучається із соціальної дезадаптацией.

2. Нормативно- правові акти, які регулюють соціальну роботу з потерпілими від наслідків на ЧАЕС.

У ст.16 Конституції України Чорнобильську катастрофу визначено як катастрофу планетарного масштабу, а збереження генофонду українського народу – як обов'язок держави. У результаті вибуху та руйнації реактора на Чорнобильській атомній електростанції в навколишнє середовище було викинуто величезну кількість радіонуклідів, що призвело до забруднення 53,4 тис. км2 території України. У 2293 населених пунктах цієї зони мешкало понад 2,3 млн. осіб. Усього ж від наслідків катастрофи постраждало понад 3 млн. громадян України.

Підвищений радіаційний фон спостерігається на третині території України. Забруднення цезієм охоплює 7% території, у тому числі 15% лісів, 5% сільгоспугідь. У зв'язку з високим рівнем забруднення понад 15 Кі/км2 з обігу вилучено 180 тис. гектарів орних земель і 157 тис. гектарів лісів. Забруднення територій і пов'язане з ним виведення із використання природних ресурсів, виробничих потужностей, об'єктів інфраструктури значною мірою вплинуло й на соціально-економічний розвиток Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської та деяких інших областей. Наслідки аварії продовжують справляти негативний вплив на довкілля ще й сьогодні. Моніторингові дослідження свідчать про накопичення радіонуклідів у деревині, грибах, ягодах, лікарських рослинах, м'ясі, кормах.

За всі роки від часу Чорнобильської катастрофи площа зони відчуження збільшилась за рахунок приєднання до неї території зони безумовного (обов'язкового) відселення (місцеві жителі повністю відселені), на сьогодні становить понад 2600 км 2.

Реалізуючи конституційну вимогу щодо збереження генофонду українського народу та враховуючи всебічний аналіз наслідків Чорнобильської катастрофи, Україна прийняла історичне рішення про повне закриття ЧАЕС і послідовно виконує його.

Питання захисту прав потерпілих від аварії на ЧАЕС та її наслідків регулюються безпосередньо Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", 1991р., іншими нормативними актами. Цей закон визначає основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок аварії, охорони їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивне забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності в них, соціального захисту потерпілого населення. Положення закону спрямовані також на захист громадян, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне зазначити, що політика держави в галузі соціального захисту постраждалих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях на законодавчому рівні базується на принципах пріоритету прав цих осіб і насамперед збереження життя та здоров'я людей, потерпілих від Чорнобильської аварії, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного розв'язання завдань охорони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі національних програм із цих питань, з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки та охорони навколишнього середовища.

Для вирішення проголошених завдань передбачається використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань, здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення. Велика увага при цьому приділяється забезпеченню координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях, а також міжнародному співробітництву в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

Відповідно до ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи "визна-чаються категорії постраждалих осіб. До категорії 1 належать інваліди з-поміж учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від катастрофи та хворі внаслідок цієї катастрофи на променеву хворобу. До категорії 2 зараховані учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до липня 1986 р. – незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986р. по 31 грудня 1986р. – не менше п'яти днів, у 1987р. – не менше чотирнадцяти днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи, евакуйовані у 1986 р. із зони відчуження, та особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Категорія 3 – це учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986р. по 31 грудня 1986 р. – від 1 до 5 днів, у зоні відчуження в 1987 р. – від 1 до 14 днів, у зоні відчуження в 1988–1990 рр. – не менше зо днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві – не менше 14 днів у 1986р., а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які не віднесені до категорії 2 згідно з деякими умовами. Особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, віднесені до категорії 4.

Визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дає підстави надання їм відповідних пільг і компенсацій.

Окрім того, громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до відповідних категорій, а порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За кваліфікацією згідно з цим законом розподіл осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має такий вигляд (рис. 6.3). Усього

за станом на 1 січня 2000 р. кількість потерпілих в Україні від цієї катастрофи становила 3 361 870 осіб.

Слід зазначити, що в Україні спостерігається тенденція до зростання кількості осіб, віднесених до категорії 1, тобто інвалідів, захворювання яких пов'язується з Чорнобильською катастрофою. Якщо в 1991 р. їх було близько 2 тис. осіб, то на сьогодні – вже 86,8 тис; відповідно зростають бюджетні видатки на забезпечення їх пільг. Так, витрати на лікування одного інваліда, захворювання якого пов'язується з Чорнобильською катастрофою, в середньому становлять понад 8 тис. грн. на рік, тоді як на інваліда загального захворювання – 500–600 грн.

Аналіз звернень чорнобильців на адресу Уповноваженого з прав людини показує, що, на жаль, значна кількість їх пов'язана з питаннями визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, хоча ст.11 закону врегульовано питання визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи. У зверненнях до Уповноваженого громадяни скаржаться на те, що кожна наступна перевірка законності встановлення або поновлення статусу ліквідатора аварії на ЧАЕС проводиться з порушенням вимог Конституції України, чинного законодавства та інших нормативно-правових актів. Такі громадяни змушені звертатися до судів з позовами про незаконне позбавлення їх статусу чорнобильців. Проте органи виконавчої влади у багатьох випадках нехтують вимогами ст.124 Конституції України про обов'язковість виконання рішень судів на всій території України та ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, у колективному зверненні 52-х медичних працівників з Івано-Франківської області повідомлялося, що не виконується рішення Івано-Франківського міського суду про встановлення такого статусу Комісією МінЧАЕС України зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. За цим фактом Уповноважений відкрила провадження у справі про порушення прав людини, в процесі якого вжито заходів щодо вивчення цієї ситуації. Наслідком цих заходів стало подання Уповноваженого до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з обгрунтуванням необхідності поновити конституційні права заявників. Розглянувши подання Уповноваженого, комісія прийняла позитивне рішення. За наслідками проваджень Уповноваженого поновлено статус учасників ліквідації аварії на ЧАЕС громадянам з М.Києва, Київської, Полтавської, Чернігівської, Тернопільської, Одеської та деяких інших областей. Приклади позитивного реагування на провадження Уповноваженого у справі щодо поновлення статусу учасників ліквідації аварії на ЧАЕС було наведено у розділі III Доповіді.

Проте не у всіх випадках проблеми щодо поновлення прав чорнобильців вирішуються позитивно. Так, до Уповноваженого звернулися громадяни М.Кузнєцов та В.Карпенко, яких після чергової перевірки позбавили статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Факти участі цих громадян у ліквідації наслідків аварії, встановлені рішеннями судів. Попри це Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відмовила їм на підставі того, що видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії В.Карпенку та М.Кузнєцову не підтверджено фактами їх роботи в зоні відчуження. З аналогічною скаргою звернулися до Уповноваженого 18 водіїв Кременчуцького комунального АТП 1628. Факт участі в ліквідації наслідків аварії кожного з них встановлено рішенням суду. Проте Комісія зі спірних питань проігнорувала рішення суду і всупереч закону відмовила заявникам у встановленні статусу через "...відсутність первинних документів". Така ж доля спіткала і гр. О. Федорченка. Провадження Уповноваженого у справі щодо порушення прав зазначених чорнобильців тривають.