Специфіка соціальної роботи з потерпілими від наслідків на ЧАЕС

Інший приклад. Гр. Ю.Авдієнко брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у М.Чорнобилі з 29 по зо квітня 1986 р. Усі документи, які підтверджують його перебування там, заявник має. Проте Комісія зі спірних питань при МНС України (протокол №293 від 19 листопада 1998р.) прийняла рішення про безпідставність видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС заявнику, мотивуючи це тим, що Ю.Авдієнко працював до прийняття рішення про евакуацію з М.Чорнобиля та визнання за цією територією статусу зони відчуження. За логікою чиновників із МНС можна дійти висновку, що аварія на ЧАЕС сталася не 26 квітня 1986 р., а 4 травня 1986 р., бо власне з 4 травня 1986 р. М.Чорнобиль було віднесено до зони відчуження. Проте саме з 26 квітня 1986 р. і до 4 травня 1986 р. на ЧАЕС були найнебезпечніші дні. З такою ж мотивацією комісією відмовлено у підтвердженні статусу ліквідатора аварії на ЧАЕС гр. В. Сердюку з м. Чернігова та деяким іншим.

Комісія зі спірних питань МНС України, на думку Уповноваженого з прав людини, нерідко не дотримується вимог ст.14 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", відповідні обласні та Київська міська державні адміністрації, їх галузеві управління з чорнобильських питань глибоко не вивчають причин, що породжують скарги громадян, а головне вони не вживають відповідних заходів для своєчасного і законного вирішення цих питань.

Привернуло увагу Уповноваженого з прав людини і звернення бійців 731-го окремого батальйону спеціального захисту, який був мобілізований 29 квітня 1986р. для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з військовослужбовців запасу м. Києва та Київської області. Вони безпосередньо брали участь у локалізації аварії на ЧАЕС, виконуючи роботи по завантаженню гелікоптерів сумішшю, яка скидалася на зруйнований реактор четвертого енергоблоку, виконували на радіоактивне забрудненій території у третій зоні небезпеки хімічну розвідку та дезактивацію населених пунктів, відкачували воду з-під зруйнованого реактора, знімали землю з радіоактивним графітом на території ЧАЕС. Під час особистої зустрічі з Уповноваженим вони просили звернутися до Кабінету Міністрів України про надання їм статусу "осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною ". Їх звернення стало підставою для відкриття провадження у справі про порушення прав людини. Усвідомлюючи особливу складність та важливість цього питання Уповноважений, всебічно вивчивши його, звернулася з поданням до Президента України Л.Кучми щодо врегулювання зазначеної проблеми. Завдяки вжитим заходам на сьогодні вирішено 17 з 21 пункту спільного протоколу засідання під головуванням першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В.Логінова і колишніх бійців 731-го окремого батальйону спеціального захисту. Проте частину питань ще не вирішено, тому провадження Уповноваженого у цій справі триває.

Пріоритетом державної політики в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є соціальний захист потерпілого населення. Завдяки заходам, яких вживає держава, останнім часом дещо поліпшилося фінансування чорнобильських програм з Державного бюджету. Якщо в 1998 р. їх було профінансовано на 55%, то в 1999р.- на 88%. Це стосується і фінансування видатків на соціальний захист населення, постраждалого від катастрофи на ЧАЕС. У минулому році воно зросло порівняно з 1998 р. на 7,6%. За станом на 1 січня 2000р. соціальний захист цієї категорії осіб профінансовано в сумі 1208 млн. грн. при плані на рік – 1310,1 млн. грн., що становить 92,2% від потреби. Питома вага видатків на соціальний захист чорнобильців у загальних обсягах видатків на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи становить 77,5%. Держбюджетом на соціальний захист цієї категорії населення у 2000р. передбачено 1574,2млн. грн., що на 40,7% більше, ніжу 1999р. (рис. 6.4).

Розуміючи важливість для України питання забезпечення прав по-страждалих чорнобильців. Уповноважений з прав людини приділяє цьому особливу увагу. Водночас численні звернення до Уповноваженого засвідчують, що проблема захисту прав громадян, потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, все ще залишається гострою. Так, Уповноваженим за зверненнями чорнобильців було відкрито 42 провадження у справі про порушення їх прав (12 проваджень у 1998 р. та 30 — у 1999 р.).

Передусім слід зазначити, що для забезпечення прав чорнобильців у повному обсязі, передбачених у бюджеті коштів недостатньо. Крім того, в деяких регіонах виплати компенсацій, допомог та надання пільг, передбачених законодавством, здійснюються несвоєчасно, а подекуди з великим запізненням. Тому до Уповноваженого надходять десятки звернень від громадян стосовно заборгованості з виплати відповідних коштів. Так, з цього приводу звернулися багатодітні матері з селища Половля Володимирецького району Рівненської області: Т.Присяжнюк — мати одинадцяти дітей, та Н.Дацька — мати п 'яти дітей, сім'ям яких не виплачено фінансову допомогу. Це змусило Уповноваженого з прав людини відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і вжити заходів щодо поновлення прав постраждалих громадян.

Складовою частиною дотримання прав чорнобильців, що передбачені ст.32 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", є переселення із забруднених територій. У період 1986—1990 рр. з чорнобильської зони евакуйовано 90 784 особи, відселено та самостійно переселились у 1990-2000 рр. ще 71 519 осіб.

Тільки з зони добровільного гарантованого відселення (згідно зі ст.2 закону це є територія із щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період) та зони посиленого радіоекологічного контролю (це відповідно територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період) переселено протягом 1990–1999 рр. 13 131 сімей.

З моменту прийняття рішень про переселення громадян із радіоактив-но забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій всього переселено 27 649 сімей, що потребувало від держави чималих коштів.

Водночас Уповноважений змушена констатувати, що проблема облаштування потерпілих є й досі актуальною, оскільки на територіях обов'язкового відселення продовжують проживати майже 2235 сімей, із них 1662 сім'ї бажають звідти виїхати, проте не мають змоги. В зоні відчуження ще залишається 375 сімей. Водночас слід зазначити, що частина населення взагалі не бажає переселятися з населених пунктів 2-ої зони, зокрема з семи населених пунктів Житомирської і двох Волинської областей. Не бажають переселятися 517 сімей із зони обов'язкового відселення Рівненської області. У 1999 р. планувалося виділити на самостійне переселення громадян із радіоактивне забруднених територій та спорудження житла для постраждалих першої категорії 50 933 тис. грн., що становить 3,42% від потреби. Фактично виділено 33 050 тс. грн., яких вистачило на забезпечення житлом лише 810 сім'ям вищезгаданої категорії.

Потребують поліпшення житлових умов, як це передбачено пунктом 10 ст.20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", особи, які унаслідок Чорнобильської катастрофи, стали інвалідами. За станом на 1 січня 2000 р. з перебуваючих на обліку для забезпечення житлом 25 043 сімей чорнобильців 9104 - сім'ї інвалідів. Треба зазначити, що впродовж 1993-1999 рр. надано житло 5129 сім'ям інвалідів-чорнобильців, зокрема у 1998 р. – 525, у 1999 р. - 839 сім'ям.

Проте до Уповноваженого з проханням захистити право на житло продовжують звертатися інваліди-чорнобильці. Наприклад, складна житлова ситуація виявилася у гр. Ю. Мельника, інваліда, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який проживав з сім'єю з п'яти осіб, з яких чотири – інваліди, у м. Броварах Київської області. За його зверненням щодо порушення права на житло Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав людини, в рамках якого направлено листа до Київської обласної державної адміністрації. Розглянувши це питання за дорученням облдержадміністрації, Броварська міська рада прийняла рішення надати заявникові та його дружині двокімнатну квартиру, залишивши старе помешкання іншим трьом членам цієї сім'ї. Таким чином, усі п'ятеро були забезпечені житлом згідно з чинним житловим законодавством України.

Аналогічне позитивне рішення після звернення Уповноваженого з прав людини було прийнято стосовно учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії /. Супрунюка з с. В. Телковичі Во-лодимирецького району Рівненської області, якому, за повідомленням першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В-Логінова, поліпшено житлові умови – виділено двокімнатну квартиру без зняття його родини з квартирного обліку. Проте позитивно вирішуються не всі звернення, і тому проблема забезпечення інвалідів-чорнобильців житлом залишається на порядку денному.

Уповноважений з прав людини вважає, що одним із найважливіших завдань соціального захисту постраждалих є відновлення та збереження здоров'я враженого катастрофою населення. Допомогу постраждалим надають понад зо0 медичних закладів, у тому числі на радіоактивне забруднених територіях у сільській місцевості 77 центральних районних лікарень. Враховуючи негативні тенденції, пов'язані зі здоров'ям, потерпілі мають проходити щорічне медичне обстеження. З цією метою створено спеціалізовані центри, насамперед дитячі, для обстеження та лікування хворих, затверджено перелік спеціалізованих медичних закладів, які забезпечують лікування та санаторно-реабілітаційні заходи щодо дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, реабілітація хворих дітей забезпечується в 148 спеціалізованих санаторно-курортних закладах та лікувально-реабілітаційних центрах країни потужністю 380 тис. місць на рік.

Медичне забезпечення постраждалого населення здійснюється відповідно до Програми заходів з організації спеціалізованої медичної допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У 1999 р. на її фінансування було витрачено понад 26,8 млн. грн., що вдвічі більше, ніж у 1998р.

Проте заходи, яких вживає держава, на думку Уповноваженого з прав людини, не в змозі забезпечити гарантоване чинним законодавством право чорнобильців на необхідний рівень медичної допомоги. Погіршення стану здоров'я громадян, зокрема безпосередньо ліквідаторів аварії, а також тих осіб, які проживають на забруднених територіях чи були переселені із зон радіоактивного забруднення, погіршення соціально-психологічного стану цієї категорії громадян залишається однією з нагальних проблем в Україні.

На першому місці серед захворювань у ліквідаторів, як і у людей, евакуйованих із зони лиха, є хвороби органів дихання. Далі йдуть хвороби системи кровообігу, нервової системи та органів чуття і травлення, що призводить до зростання і'х смертності. Так, у 1998р. було 10 померлих на 1000 постраждалих, у 1999р. і'х уже 11,6.

Болючим питанням є збереження здоров'я постраждалих дітей. Згідно з чинним законодавством до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні, які були евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент аварії проживали або постійно навчалися після аварії не менше одного року в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, чи двох років у зоні гарантованого добровільного відселення, або трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також діти, які народились після аварії від батьків, один з яких належав до відповідної категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи відносять і хворих на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників і променеву хворобу та тих, хто отримав дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує встановлені рівні.

Лікування та реабілітація (включаючи психологічну) потерпілих дітей дошкільного і шкільного віку в Україні є пріоритетними напрямами в усіх медичних програмах і заходах, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Водночас моніторинг Уповноваженого, медична практика засвідчують, що найуразливішими групами сьогодні є постраждалі малолітні діти й підлітки чи народжені від постраждалих батьків. Загальна захворюваність чорнобильських дітей порівняно з їх однолітками у 1,5 – 2,5 раза більша, а загальна захворюваність дітей та підлітків, постраждалих від аварії, у 1999р. зросла на 6,4%. Структура захворюваності дітей така:

хвороби органів дихання – 62%, хвороби нервової системи – 7, хвороби органів травлення – близько 6, хвороби шкіри та підшкірної клітковини - 5, хвороби крові та кровотворних органів - 3,5%. Якщо протягом 1981–1985 рр. в Україні не було зареєстровано жодного випадку захворювання на рак щитовидної залози, то від часу аварії й до сьогодні вже прооперовано 1400 хворих, котрі на момент катастрофи були дітьми та підлітками.

Причинами цього є те, що не забезпечується, як це передбачено чинним законодавством, систематичне лікування потерпілих дітей на базі кращих вітчизняних санаторно-курортних закладів, спеціалізованих медичних центрів, обладнаних сучасним діагностичним і лікувальним устаткуванням, з сучасними лікарськими засобами, із залученням до роботи в них найдосвідченіших вітчизняних та зарубіжних спеціалістів із своїми методиками, устаткуванням та медикаментами. Більшість потерпілих дітей не забезпечується відповідно до встановлених фізіологічних норм, передбачених ст.зо Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", продуктами харчування, а також харчовими добавками, які сприяють виведенню радіонуклідів з організму.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне наголосити на тій значній ролі, яку відіграє в цьому питанні реалізація спеціальної програми надання медичної допомоги дітям України на Кубі. Республіка Куба – це єдина країна, де піклування про здоров'я чорнобильських дітей поставлено на державний рівень і де проводиться не тільки оздоровлення, а й їх безоплатне лікування. З 1990 р. на Кубі надана медична допомога понад 18 тис. чорнобильським дітям, а також 2 тис. батьків і вихователів, що супроводжували хворих дітей.

Доцільність та ефективність надання на Кубі медичної допомоги дітям, постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи, засвідчена висококваліфікованими фахівцями. Своєю діяльністю Уповноважений з прав людини активно сприяє вирішенню питань, які виникають при реалізації права дітей на лікування, зокрема, пов'язаних з проблемою їх відправлення літаками на Кубу. Зважаючи на відсутність в Україні коштів на оздоровлення дітей та транспортних витрат, Уповноважений переконана, що реалізацію цієї програми необхідно всіляко підтримувати і надалі робити все, щоб ця програма виконувалася.