Сучасні напрями зайнятості інвалідів

 

 

Міністерсво освіти і науки України

Вищий навчальний заклад

“Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Хмельницький інститут соціальних технологій

 

Кафедра соціальної роботи

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Теорія соціальної роботи”

на тему:

“Сучасні напрями зайнятості інвалідів”

 

 

 

 

студентки 2 курсу,

денної форми навчання

напрям підготовки 6.130102

“Соціальна робота”

Козачок Лілія Вікторівна

Науковий керівник:

викладач

Харук Тетяна Ярославівна

 

 

Хмельницький – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ  З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ……………………………………………………………………5

1.1. Поняття інвалід, інвалідність, види інвалідності………………………..............5

1.2. Правові основи соціального захисту інвалідів в Україні……………………....10

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ ІНВАЛІДІВ В УКРАНІ……………..18

2.1. Форми захисту та напрями зайнятості людей з особливими потребами………………………………………………………………………………18

2.2. Показники зайнятості інвалідів………………………………………….............23

2.3. Програми сприяння зайнятості інвалідів Державної служби зайнятості……..27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..…………………………………………33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сучасна економічна ситуація, пов’язана зі світовою фінансовою кризою, супроводжується різкими змінами на ринку праці, жорсткою конкуренцією між найманими працівниками в різних галузях. Також впливає криза й на зміну показників зайнятості та безробіття. Проблема працевлаштування соціально вразливих категорій населення – одна із актуальних проблем державного регулювання зайнятості в Україні. Тому з метою якісного підбору вакансій для них та вдосконалення роботи щодо взаємодії з соціальними партнерами у цьому напрямку діяльності ведеться активна соціальна політика. Нині в Україні проживає майже 2,6 млн. інвалідів, або 5% від чисельності усього населення. Питання соціальної захищеності, трудових відносин, зайнятості, професійного навчання населення, у тому числі його соціально уразливих верств привертають увагу науковців і практиків. Значний внесок у їх розробку внесли такі вчені, як: С.І. Бандур, І.К. Бондар, О.А. Бугуцький, Б.М. Генкін, І.Ф. Гнибіденко, О.А. Грішнова, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, Т.А. Заяць, К.В. Корсак, М.М. Костаков, Ю.М. Краснов, Г.І. Купалова, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, В.Ф. Машенков, І.С. Маслова, А.А. Нікіфорова, В.В. Онікієнко, Н.О. Павловська, В.О. Покрищук, В.А. Савченко, Н.К. Стульпінас, І. Н. Терюханова, М.В. Шаленко, Л.О. Шепотько, Л.Г. Чернюк, І. С. Ярошенко. Актуальність, теоретична і практична значимість дослідження проблем, недостатнє їх вивчення, а також необхідність пошуку шляхів забезпечення зайнятості та професійної реабілітації інвалідів в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки і визначили вибір теми даної курсової роботи.

У нормативно-правовій базі чітко описуються права та повноваження соціально незахищеного населення, зокрема права інвалідів. Але, незважаючи на численну кількість правових документів, працевлаштування незахищених верств населення залишається однією з важливіших проблем сучасності. Саме це зумовлює актуальність проблеми про розвиток та раціоналізацію системи державного сприяння зайнятості населення соціально незахищених верств.

Об’єктом курсової роботи є інваліди, які є незайнятими на ринку праці.

Предметом курсової роботи є: детальне вивчення напрямів зайнятості інвалідів.

Метою курсової роботи є розкриття понять соціальний захист, інвалід та інвалідність, аналіз стану зайнятості та безробіття інвалідів, а також перспективний розвиток та подолання безробіття інвалідів.

Завдання курсової роботи:

1) на основі аналізу вітчизняного законодавства проаналізувати стан зайнятості інвалідів;

2) дослідити напрями зайнятості  інвалідів;

3) перевірити ефективність програми сприяння зайнятості інвалідів Державної служби зайнятості;

Cтруктура курсової роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи викладений на 35 сторінках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

 

 

1.1. Поняття інвалід, інвалідність, види інвалідності

 

Перше офіційне визначення поняття “інвалід” дається в Декларації про права інвалідів (1975 p.): інвалідом є будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального і/чи соціального життя через ваду, вроджену або набуту, фізичні чи розумові здібності [17, с. 340].

Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” дає нам визначення особи, яка є інвалідом. Відповідно до ст.1 - інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.

Дитина - інвалід – особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.

Інвалідність – міра втрати здоров’я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів [6].

Залежно від ступеню втрати здоров'я інвалідність поділяється на три

групи, а її причинами є:

- загальне захворювання;

- трудове каліцтво;

- професійне захворювання;

- інвалідність з дитинства;

- інвалідність, пов'язана з наслідками поранень, контузії, каліцтва на фронті чи виконання обов'язків військової служби;

- інвалідність осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;

- та деякі інші види інвалідності [7].

 На початок 2006 року первинно визнані інвалідами:

- від серцево-судинного захворювання – 78,3 тис. чол.,

- від нервового захворювання – 27,6 тис. чол.

- від травматизму – 23,4 тис. чол.

- від кістково-м'язового захворювання – 18,6 тис. чол.

- психіатричні розлади – 14,6 тис. чол.

- захворювання органів зору – 10,9 тис. чол.

- захворювання органів слуху – 1,75 тис. чол.

В структурі первинної інвалідності, як видно з наведених цифр, переважають захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення та травматизм.

Серед інвалідів найбільш важкі категорії:

- 200 чоловік взагалі без рук і ніг;

- понад 3 000 осіб – без ніг;

-більше 9 000 – без верхніх кінцівок;

- близько 60 000 – без однієї ноги.

Щороку кількість інвалідів збільшується приблизно на 250 тисяч чоловік, зростає інвалідність серед осіб працездатного віку внаслідок туберкульозу, злоякісних новоутворень, дорожньо-транспортних травм та ушкоджень тощо [9].

Є багато класифікацій відхилень у здоров'ї та розвитку. Однією з найпоширеніших є британська тризіркова шкала обмежених можливостей:

- недуга – втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певну діяльність;

- обмежена можливість – втрата здатності (унаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для людини;

- недієздатність – наслідок дефекту або обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих або соціальних факторів.

Види відхилень у здоров'ї:

- фізичні: тимчасові або постійні відхилення у розвитку і (або) функціонуванні органу (органів) людини, хронічні соматичні захворювання, інфекційні захворювання;

- психічні: тимчасові або постійні відхилення у психічному розвитку людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення розумового розвитку; затримка психічного розвитку; психопатії);

- складні: поєднання фізичних і психічних відхилень (дитячий церебральний параліч тощо);

- важкі: поєднання фізичних і психічних відхилень, за яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливою (ідіотія, аутизм тощо) [1, с. 234].

Всі інваліди по різних підставах діляться на кілька груп:

- за віком (діти-інваліди, інваліди-дорослі);

- за походженням інвалідності (інваліди  з дитинства, інваліди-війни, інваліди праці, інваліди загального захворювання);

- за ступенем працездатності (інваліди I групи – непрацездатні, інваліди II групи – тимчасово непрацездатні або працездатні в обмежених сферах, інваліди III групи – працездатні в щадних умовах праці);

- за характером захворювання (мобільні, маломобільні і нерухомі групи) [28].

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, III групу інвалідності.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб. Критеріями встановлення I групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у значному ступені: обмеження самообслуговування; обмеження здатності самостійно пересуватися;обмеження здатності до навчання; обмеження здатності до трудової діяльності;обмеження  здатності до орієнтаці;обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені: обмеження самообслуговування, обмеження здатності самостійно пересуватися, обмеження здатності до навчання, обмеження здатності до трудової діяльності, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.

Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога і т. ін.), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов'язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування; обмеження здатності самостійно пересуватися; обмеження здатності до навчання; обмеження здатності до трудової діяльності; обмеження здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії [12].

 

 

 

1.2. Правові основи соціального захисту інвалідів в Україні

 

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист – важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У ст. 46 Конституції України закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини [3].