Сучасні напрями зайнятості інвалідів

До соціально-вразливих категорій населення, потребуючих першочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім'ї з дітьми, діти-сиріти, молодь, жінки, безробітні, постраждалі від Чорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані версти населення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники).

Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках – за принципом зайнятості в суспільному виробництві.

Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує: для працездатного населення – створення належних умов праці і робочих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потребують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів – соціальне гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення – розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.

Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціального захисту, є адресна допомога населенню, які найбільш потребують такої підтримки.

В наш час в Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється шляхом таких форм та заходів:

- виплати пенсій за віком, з  інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, за особливі  заслуги перед Україною, соціальних пенсій; виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);

- виплати адресної соціальної  допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім'ям);

- соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);

- надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливі заслуги перед Україною [18].

В Україні на сьогодні передбачено такі варіанти зайнятості інвалідів:

- відкрита (конкурентна зайнятість) – зайнятість на відкритому ринку праці, робочі місця на якому відкриті і для осіб, які не мають інвалідності, і для осіб з інвалідністю;

- захищена зайнятість – зайнятість на спеціалізованих підприємствах, заснованих громадськими організаціями інвалідів, мета яких – надання можливості інвалідам займатися корисною діяльністю і готувати їх, наскільки це можливо, до роботи на відкритому ринку праці;

- зайнятість на соціально-економічних підприємствах з транзитними та постійними робочими місцями, які створені на базі міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів, та зайнятість у виробничих майстернях.

Станом на 2009 рік чисельність працюючих інвалідів становила 354,1 тис осіб, або 14,9% від усіх дорослих інвалідів, що свідчить про дуже низький показник їх трудової зайнятості [10, С.11-13].

З метою сприяння працевлаштування інвалідів необхідно вжити таких заходів:

- створити ефективно діючу систему  безперервного навчання інвалідів  з метою підвищення їх соціального  захисту та забезпечення професійного  зростання;

- розробити та впровадити спеціальні  програми професійного навчання  інвалідів з обов'язковим працевлаштуванням навчених інвалідів, у тому числі орієнтованих на самозайнятість та підприємницьку діяльність з відповідною підтримкою таких інвалідів;

- розширити перелік професій  для здійснення навчання інвалідів  у центрах професійної реабілітації  інвалідів, службі зайнятості відповідно до попиту регіональних ринків праці;

- підвищити якість професійної  освіти інвалідів у навчальних  закладах різного типу;

- посилити взаємодію між навчальними закладами, медико-соціальною експертною комісією та роботодавцями у вирішенні питань професійного навчання інвалідів [15, С. 149-152].

Державна політика у сфері професійної підготовки інвалідів повинна полягати у розробці та впровадженні Концепції рівних можливостей для інвалідів у всіх сферах, в тому числі у сфері трудових відносин, через здійснення низки активних заходів, які сприятимуть підвищенню статусу інвалідів, освітнього рівня і рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці, посилення мотивації до праці та внаслідок цього - збільшення рівня зайнятості та працевлаштування інвалідів згідно з сучасними потребами ринку праці та можливостями інвалідів [20, С. 72-75].

Для кращого вивчення проблем працевлаштування інвалідів та пропозицій щодо розширення можливостей пошуку для них підходящої роботи Науково Дослідним Інститутом (НДІ) праці та зайнятості населення було здійснене анкетування інвалідів з питань зайнятості. Воно проводилось в управліннях праці та соціального захисту населення всіх регіонів України. У ньому взяли участь близько 3 тис. інвалідів, різних за віком, захворюваннями, освітою, місцем проживання.

У деяких анкетах звертається увага на таку проблему в організації обслуговування інвалідів у центрах зайнятості, як наявність великих черг, що створює значні незручності для інваліда. Для розв'язання цієї проблеми інваліди пропонують організовувати позачергове обслуговування інвалідів та відвідування працівниками центрів зайнятості інвалідів на дому; надавати їм юридичні консультації з працевлаштування по телефону або через Інтернет; збільшити кількість співробітників, які працюють з інвалідами. Наступною важливою проблемою, яку називають інваліди у своїх анкетах, є недостатня поінформованість інвалідів щодо робочих місць, які їм пропонують. Шляхами її розв'язання є: створення бази даних для працевлаштування інвалідів, яка була б доступна для всіх інвалідів, що бажають працювати; надання під час прийому більше інформації про робочі місця та про роботодавця; розширення банку даних про приватні підприємства, які працевлаштовують інвалідів; розміщення інформації про спеціальності для інвалідів з повною назвою підприємств та повною адресою на стендах, щоб інваліду не доводилося ходити по кабінетах; надання більшої кількості інформації про навчання новим професіям; друкування інформації про робочі місця для інвалідів у місцевих газетах.

Найболючішими для інвалідів є проблеми, які виникають у процесі вибору робіт, що пропонуються для працевлаштування. Це, зокрема, недостатня кількість вакансій, на які б могли претендувати інваліди, а якщо вже й пропонується якась робота, то вона не відповідає професії, яку вже має інвалід (особливо це стосується інвалідів з вищою освітою), та не влаштовує за рівнем заробітної плати. Найчастіше інвалідам пропонують підсобні роботи, які часто є заважкими, вони не в змозі їх виконувати за станом здоров'я (двірник, прибиральниця, сторож, пакувальник), та з низькою оплатою праці. Для вирішення цієї проблеми інваліди пропонують: проводити індивідуальний підбір робочих місць із врахуванням особистих інтересів і уподобань кожного інваліда; працевлаштовувати незалежно від групи інвалідності, згідно з рекомендаціями МСЕК; збільшити кількість вакансій та професій для інвалідів; забезпечувати гарантоване працевлаштування; працевлаштовувати інвалідів першочергово за інших рівних умов; організовувати можливість надомної роботи для інвалідів, особливо для інвалідів І групи.

Наступною важливою проблемою у процесі працевлаштування, на яку звертають увагу інваліди, є транспортна доступність робочих місць. Для її вирішення інваліди подають такі пропозиції: пропонувати роботу тільки в межах свого району; надавати більше інформації про роботу поблизу місця проживання інваліда; розширити вибір вакансій для працевлаштування за місцем проживання в сільській місцевості; організовувати надомну працю. Однією з проблем, на яку також звертають увагу інваліди, є недостатня увага з боку працівників служб зайнятості, які, на думку інвалідів, мало часу приділяють спілкуванню з ними, тому необхідно посилити відповідальність співробітників центрів зайнятості та більше залучати спеціалістів, які сприятимуть кращому спілкуванню, наприклад, сурдоперекладачів, психологів. В анкетах піднімаються питання щодо умов обслуговування в центрах зайнятості інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату (наприклад, розташування на другому поверсі із незручними східцями). Пропонується проводити прийом інвалідів у приміщенні першого поверху зі зручними східцями та пандусами; створювати та облаштовувати місця, де б інваліди могли зручно розташуватися, чекаючи прийому.

До інших проблем, на які звертають уваги інваліди, належать, перш за все навчання інвалідів та працевлаштування після навчання. Для покращення навчання інваліди пропонують: надавати допомогу в перекваліфікації за рахунок коштів центрів зайнятості; організовувати заочне навчання для оволодіння новою професією; більше інформувати інвалідів про навчання в державних закладах (спеціалізованих); частіше влаштовувати виставки професій; давати направлення на роботу після закінчення навчання в навчальних закладах на певний термін [14, С. 31-33].

2. 2. Показники зайнятості інвалідів

В Україні досить гострою є проблема працевлаштування людей з фізичними вадами, проте законодавство гарантує працевлаштування інвалідів. Відсутність у інваліда професійної підготовки або неадекватність її рівня потребам ринку праці зменшує його шанси на працевлаштування і, як наслідок, - на активну життєдіяльність.

Законодавчими та нормативно-правовими актами для інвалідів передбачається регулярне санаторно-курортне лікування, протезування, безкоштовні ліки або ліки за пільговими цінами.

У концепції загальнодержавної програми зайнятості населення на 2009-2011 роки ведеться мова про визначення проблеми зайнятості в Україні.

Основними причинами, які стримують зайнятість інвалідів в Україні, є:

- порівняно низький рівень освіти інвалідів та їх професійної підготовки;

- недостатній рівень підтримки  тих, хто вперше виходить на  ринок праці (випускники навчальних  закладів);

- недостатня кількість робочих  місць, на яких може бути задіяна  праця інвалідів.

Протягом останнього десятиріччя в Україні за зменшення наявного населення домінує тенденція зростання інвалідності. На початку 1990-х років загальна чисельність інвалідів в Україні становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн осіб. У 2005 р. загальна чисельність інвалідів приблизно дорівнювала 2,5 млн осіб, або 5,3% усього населення. На 1000 населення у 2005 р. в Україні припадало 53 інваліди [24].

Опираючись на “План дій Ради Європи з проблем інвалідів на 2006-2015 роки: Національне впровадження – від політики до практики” в Україні була затверджена Постанова “Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року”, в якому зазначається стан інвалідності на Україні та шляхи вирішення багатьох проблем щодо реабілітації, матеріальної допомоги, навчання та працевлаштування інвалідів [16, с. 11].

Основними показниками інтеграції інвалідів у суспільство є:

- кількість створених нових робочих місць для інвалідів;

-рівень зайнятості інвалідів.

Невисокий рівень працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населення обумовлений тим, що значна частина поданих вакансій залишається незадоволеною через те, що інвалідам пропонуються робочі місця, які не потребують кваліфікації (наприклад, прибиральниці, охоронці, підсобні робітники), тим часом серед осіб з обмеженими фізичними можливостями багато висококваліфікованих працівників із вищою освітою. Крім того, на цих робочих місцях здебільшого пропонується заробітна плата на рівні мінімальної.

Таким чином, в Україні створено механізм забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємствах, в установах та організаціях, який передбачає встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх соціальну, трудову та професійну реабілітацію, професійне навчання та створення для них робочих місць за кошти адміністративно-господарських санкцій, що сплачуються роботодавцями, які не виконують нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів. Цей механізм доповнюється положеннями Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість” (набрав чинності у березні 2006 року), згідно з яким особам з обмеженими можливостями, що звернулися за допомогою у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, надається статус безробітного.

Важлива роль у працевлаштуванні інвалідів належить державній службі зайнятості України. Варто зазначити, що державна служба зайнятості послідовно працює над урізноманітненням форм та підвищенням якості соціальних послуг для інвалідів. Їм забезпечено вільний доступ (усі центри зайнятості обладнані пандусами) до джерел інформації: описів професій, відео- та аудіофільмів, листівок, буклетів, довідників, переліків рекомендованих професій і навчальних закладів, медичних протипоказань до опанування певних професій, паспортів підприємств та організацій. Для інвалідів також проводяться цільові ярмарки вакансій та семінари [11].

На кінець 2009 року у складі всього зайнятого населення України інваліди становлять лише 1,5-1,6 відсотки. У структурі загальної чисельності інвалідів лише 15% зайняті економічною діяльністю (це приблизно 396 тис.осіб із 2,64 млн. інвалідів). Саме тому тема працевлаштування інвалідів на сьогоднішній день є актуальною як ніколи.

На даний час існує низка нормативних документів, які роблять більш ефективним процес працевлаштування інвалідів. Більшість з них хотіли б мати місце роботи яке б знаходилось недалеко від місця проживання чи зовсім працювати вдома.

Так, 23 лютого 2006 року до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” були внесені зміни, відповідно до яких інвалід має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Також Верховною Радою України була підтримана законодавча ініціатива Голови НАІУ Валерія Сушкевича щодо встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця та визначення відповідних штрафних санкцій за порушення цієї вимоги [13].