Усвідомлене батьківства к умова повноцінного розвитку дитини

1. Готовність як функціональний стан (А. Ковалев, М. Левітов);
2. Готовність як сукупність знань, умінь і навичок (Г. Винославська);
3. Готовність як складна особиста організація (М. Дьяченко).

Р. Овчарова розглядаєготовність як процес, який включає два моменти [12]:

1. Оцінка власної готовності стати батькомабо матір'ю, тобто готовність раз і назавжди прийняти на себе відповідальність за життя і благополуччя іншої людини – дитини;
2. Оцінка готовності свого партнера в шлюбі. З погляду деяких авторів, перехід від шлюбних відносин до сім'ї є вищим ступенем довіри своєму чоловікові.

Таким чином, для розуміння  повноти змісту феномену усвідомленого батьківства його необхідно розглядати з позиції системного підходу, тобто як відносно самостійну систему, яка одночасно є підсистемою по відношенню до системи сім'ї. Усвідомлене батьківство – багатогранний феномен, який можна розглядати на двох рівнях: на рівні особистості і надіндивідуальному рівні, які одночасно є етапами формування усвідомленого батьківства. Також усвідомлене батьківство тісно пов'язане з такими феноменами, як материнство, батьківство, батьківська любов, уявлення про ідеальне батьківство і поняттями готовність, довіра, відповідальність.

1.2. Складові та компоненти усвідомленого батьківства

Розвинена форма батьківства характеризується стійкістю і стабільністю реалізується в узгодженості уявлень подружжя про батьківство.

Р. Овчарова виділяє такі компоненти батьківства, як: батьківські установки і очікування; батьківські цінності; батьківське ставлення; батьківські почуття; батьківські позиції; батьківська відповідальність; стиль сімейного виховання [11].

Батьківські установки і очікування. Батьківські установки – це певний погляд на свою роль батька або матері. В першу чергу, це репродуктивна складова установки.

По-друге, це установка  на спілкування з дитиною, підтримку дитини і ставлення до дитини. Батьківські очікування тісно пов'язані з батьками збатьківськими установками. Це припускає право чекати визнання іншими їх ролевої позиції батьків і відповідне ставлення до них. Також можна сказати про певні очікування батьків від дитини. Можна виділити три рівні презентації установок і очікувань: „ми – батьки”; „ми – батьки нашої дитини”; „це – наша дитина” [10].

Оскільки поняття „батьківство” включає двох осіб – матір та батька, то у зв'язку з цим усвідомлення себе батьками, прийняття батьківської ролі передбачає наявність установок і очікувань не тільки по відношенню до дитини, але і по відношенню до чоловіка і дружини. Ухвалення рішення про народження дитини припускає осмислення довіри по відношенню до свого шлюбного партнера.

Таким чином, батьківські  установки і очікування означають  відносини в родині, як між чоловіком і дружиною, так і між дітьми та батьками.

Батьківські почуття. Батьківські почуття емоційно насичують батьківські стосунки. Вони специфічні, і, перш за все це відбивається в тому, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А потреба в батьківській любові є взагалі життєво необхідною для маленької дитини.

Зміст, наповненість батьківських почуттів є суперечливою і амбівалентною. Окрім батьківської любові значною мірою виявляється справжня сутність такого почуття, як любов. Так вважається тому, що сутність цього почуття виражається в безкорисливості. Батьки люблятьдитину не за щось, а всупереч усьому. Дитина повинна думати „Я улюблена, тому що це Я” [2].

Батьківська любов є складною структурною організацією, і як і всі батьківські почуття її можна розглядати в трьох аспектах: когнітивний – це знання і уявлення про необхідність батьківської любові, про ідеальний і реальний образ батьківства і дитини; емоційний – це вся гамма почуттів домінуючий емоційний фон, який супроводжує оцінку образу дитини, свого партнера і себе, як одного з батьків; поведінковий – це батьківське ставлення, батьківські позиції, прояв почуттів в різних ситуаціях спілкування в родині.

Батьківські позиції. Батьківські позиції – це ще один компонент усвідомленого батьківства. А. Співаковська дає таке визначення цьому терміну: „реальна спрямованість в основі якої лежить свідома або несвідома оцінка дитини, що виражається в способах і формах взаємодії з нею” [20].

Тобто, батьківські позиції  виражаються у взаємодії з  дитиною і є з'єднанням усвідомлених і неусвідомлених мотивів. Батьківська  спрямованість – це внутрішнє  прагнення діяти певним чином, те, що диктує наш погляд на поведінку. Спрямованість складають ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Вона багатоаспектна: на себе, на ситуацію, на суспільство і т. д. деякі батьки дуже себе жаліють, хочуть самостверджуватися за рахунок дитини; іноді батьки примушують дитину робити те, чого їм не хочеться; іноді основна увага приділяється тому, яке враження дитина справляє на оточуючих людей. Помітно, що всі приведені вище типи спрямованості не є оптимальними.

Батьківська відповідальність є лише однією з граней відповідальності в цілому, тобто як спрямованості особистості. Ми розглядаємо батьківську відповідальність як явище, яке за своєю природою дуалістичне: це відповідальність перед соціумом і перед своєю совістю.

Відповідальність належить до найбільш складних понять в психології особистості і соціальній психології. Як правило, автори, кажучи про відповідальність, розглядають її соціальний аспект. К. Муздибаєв визначає соціальну відповідальність як схильність особистості дотримуватися в своїй поведінці загальноприйнятих в даному суспільстві соціальних норм, виконувати ролеві обов'язки і її готовність дати звіт в своїх діях. Важливою сферою прояву відповідальності є область сімейно-побутових відносин. Це відповідальність у відносинах між подружжям, відповідальність батьків за виховання дітей, відповідальність дітей за долі старезних батьків [9].

Педагогічні знання і уміння. Батьки повинні бути психологічно і педагогічно освічені, тобто батькам для виконання батьківських функцій необхідні психологічні і педагогічні знання.

Саме педагогіка зв'язує проблеми вибору форм і шляхів, методів і способів ефективного впливу на дитину. Батьки повинні не просто впливати на дитину в конкретних ситуаціях, а вибудовувати цілісну, логічно виправдану виховну систему. Тому, по-перше, дуже важливо, знати які умови і чинники впливають на виховну систему. По-друге, корисно ознайомитися з досвідом виховання в інших родинах. По-третє, необхідно володіти технікою застосування виховних прийомів [4].

Стиль сімейного виховання – останній компонент структури усвідомленого батьківства.

Стиль взаємодії батьків  і дитини є найбільш очевидним, доступним  для зовнішнього спостереження. Він є своєрідним з'єднанням всіх інших структурних компонентів  усвідомленого батьківства. Стиль сімейного виховання через свою очевидність є дуже важливим, передусім, для своєї дитини, оскільки він детермінує батьківську роль і в цілому впливає на її особистісне становлення і розвиток [14].

Дослідники дитячо-батьківських відносин дотримуються різних підходів до аналізу стилів сімейного виховання. Традиційно в психологічній літературі виділяють такі стилі сімейного виховання: авторитарний, демократичний і ліберальний. Р. Крайг пропонує класифікацію стилів сімейного виховання, виділених на основі двох параметрів: контролю і теплоти [23].

Найбільш сприятливим для розвитку дитини є демократичний стиль, який єприйнятним для усвідомленого підходу до батьківства.

Таким чином, усвідомлене  батьківство є складною, динамічною структурою, яка включає батьківські  установки, батьківську відповідальність, педагогічні знання і уміння батьків, стиль сімейного виховання. Зв'язок компонентів між собою здійснюється через пересічення їх складових елементів: когнітивного, емоційного і поведінкового аспектів, які є критеріями реалізації цих компонентів. Сумарним виразом всіх компонентів і найбільш доступним для зовнішнього спостереження, є стиль сімейного виховання.

1.3. Напрями соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства

Аналізуючи науково-практичну літературу, яка присвячена висвітленню соціально-педагогічної діяльності щодо формування у молоді усвідомленого батьківства, можна констатувати, що комплексна соціальна робота з формування усвідомленого батьківства молоді в Україні на сьогодні майже відсутня. Формування усвідомленого батьківства молоді здійснюється частіше за все в рамках окремих її складових. Українські дослідники  
В. Кравець О. Кікінеджі, О. Кізь, які вивчали структуру формування усвідомленого батьківства у молоді, виділили такі складові даного процесу, як: демографічне виховання молоді (спрямоване на формування правильної репродуктивної установки), формування контрацептивної культури, підготовка до прокреативної діяльності (інтимні стосунки як засіб відтворення потомства, дітонародження), психолого-педагогічна підготовка майбутніх батьків (отримання знань, розвиток умінь, навичок з приводу виконання батьківської ролі) [3, с. 4]. На нашу думку, до даного переліку складових формування усвідомленого батьківства молоді слід додати ще такі складові, як: статеве виховання та підготовка молоді до сімейного життя.

Вважаємо за доцільне розглянути кожну зі складових формування усвідомленого батьківства молоді більш детально.

На думку І. Мезері статеве виховання – це довготривалий процес свідомого цілеспрямованого впливу на особистість з метою формування навичок статевої свідомості, статевої поведінки і засвоєння особистістю визначених стандартів, норм психосексуальної культури, що домінують у суспільстві на сучасному етапі його розвитку [7, с. 114].

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів. Але до сфери статевого виховання входять не тільки лише такі специфічні стосунки між представниками чоловічого і жіночого роду, але й будь-які інші: у суспільному житті, праці, відпочинку та ін.

В Україні цілеспрямоване статеве виховання дітей та молоді здійснюється переважно загальноосвітніми  закладами, їхньою метою є на основі знань про анатомію та фізіологію генеративної системи людини та її функцій сформувати в учнів вірне розуміння сутності моральних норм та установок в галузі взаємостосунків статей та потребу керуватися ними в усіх сферах діяльності. Шляхом статевого виховання у молоді закладаються основи майбутніх гармонійних шлюбних стосунків – важливого фактора повноцінної сім'ї, високої активності в соціальному плані та передумови формування усвідомленого батьківства у представників обох статей.

Наступною складовою  формування усвідомленого батьківства  є демографічне виховання молоді (В. Кравець, А. Антонов).

В. Кравець розглядає демографічне виховання як один із напрямів формування усвідомленого батьківства. Він  зазначає, що „формування у юнаків та дівчат орієнтації на усвідомлену  багатодітність має виступати, як своєрідне  узгодження прокреативних (відтворення потомства) та репродуктивних (відтворення населення) потреб” [3, с. 25]. На думку вченого, демографічне виховання – це формування правильної репродуктивної установки, „…яке повинно починатися ще в дитинстві, поступово посилюючись емоційно і раціонально у відповідності зі зміною віку. Це виховання і почуття поваги до сім'ї взагалі, до матері, батька, братів, сестер тощо”.

У науці виділяється  два відносно незалежних, але послідовно взаємопов’язаних напрямів у реалізації демографічного виховання молоді: перший – ознайомлення молоді з існуючою демографічною ситуацією та її численними наслідками; другий – формування і піднесення емоційно-особистісної цінності дітей як фундаменту духовної близькості подружжя і розвитку їх особистості [19, с. 16].

Демографічне виховання  в Україні здійснюється переважно  загальноосвітніми, спеціальними та вищими навчальними закладами, а також  представниками державних та громадських  організацій, і підсумки демографічного виховання конкретизуються, перш за все в установці молоді відносно кількості дітей у своїй майбутній сім’ї. Тобто, якщо прагнення людини мати дитину є природнім, то прагнення мати кілька дітей – явище, швидше за все соціальне.

Не менше значення, на нашу думку, у формуванні усвідомленого батьківства молоді має формування репродуктивного здоров'я та підготовка молоді до прокреативної діяльності (В. Кравець, А. Антонов, Г. Бєленька,  
М. Машовець та ін.).

На думку А. Антонова, під репродуктивною поведінкою розуміється  система дій та відносин, результатом якої є народження визначеної кількості дітей в сім'ї (у шлюбі чи поза шлюбом). Як будь-яка людська поведінка, репродуктивна поведінка є обмеженою визначеними рамками, які задають нижні та верхні межі її дії, а також межі втручання людини в природний цикл дітонародження. Ці межі задані, з одного боку, потенціалом народжуваності: максимально можлива кількість дітей, яку може народити жінка протягом всього свого життя в заданих умовах, до яких можуть бути віднесені демографічна структура, стан здоров'я, перш за все репродуктивного, рівень смертності та ін. З іншого боку, ці межі задані системою соціального контролю, яка визначає, в якому конкретно ступені буде реалізований цей соціально-біологічний потенціал народжуваності, яка конкретно кількість дітей буде народжено конкретною жінкою [8, с. 173].

Отже, одним з аспектів формування усвідомленого батьківства  молоді є озброєння її знаннями про  планування сім'ї, про використання засобів контрацепції. Правильне, грамотне застосування контрацептивів – запорука збереження здоров'я жінки та чоловіка, запорука забезпечення нормального протікання наступних вагітностей, шлях до усвідомленого батьківства.

В. Кравець  говорить про те, що молодь повинна, плануючи сім'ю та майбутнє батьківство, „…володіти певною інформацією про правильне зачаття дитини, протікання вагітності, пологи та породовий період, труднощі кожного з цих етапів прокреативної діяльності людини” [3]. Дослідник робить висновок про те, що для народження дитини молоді потрібно мати три необхідні умови:  
1) дитина має бути бажаною; 2) дитина має народжуватися від коханої людини; 3) дитину можна мати лише тоді, коли сам твердо стоїш на ногах.

На сьогодні питанням підготовки молоді до прокреативної діяльності займаються переважно жіночі консультації та пологові будинки, і лише з особами жіночої статі, чоловіки, нажаль залишаються менш задіяними у процесі підготовки до зачаття та народження дитини, що негативно впливає на батьківсько-дитячі та сімейні стосунки [13].