Вступ до соціології

Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релігійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв"язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи.

9.3 Історичні типи релігійних вірувань, завдання соціології у дослідженні їхнього їхнього співіснування  Першими формами релігії, котрі  існували ще в первісному суспільстві, були фетишизм, тотемізм і магія.

Фетишизм – релігійне поклоніння матеріальним предметам – фетишам, яким надавали містичних та надприродних якостей. Фетишизм випливає з первісних вірувань у можливість примусити божество задовольнити бажання людини.

Тотемізм – дуже давня форма релігії, яка виникла в ранній період родового устрою. Це комплекс вірувань, міфів, обрядів родоплемінного суспільства, зв'язаних із уявленням про надприродний зв'язок і кровну спорідненість між певними групами людей і так званими тотемами – рослинами, тваринами, предметами чи явищами.

Магія – це чаклунські обряди й заклинання, за допомогою яких люди намагалися вплинути на інших людей, тварин, а також на явища навколишнього світу з тим, щоб змінити їх у бажаному напрямку.

У 1054 році християнство поділилося на два напрямки – православ'я і католицизм.

Православ'я визнає всемогутнього триєдиного Бога. Перший, Бог-Отець, який створив світ. Другий – Бог-Син, що народився від Діви Марії. Третій Бог – Дух Святий, що його дарує Бог-Отець. Католики вважають, що Дух Святий можуть дарувати і Бог-Отець і Бог-Син.

Православ'я і католицизм різняться як догматичними, так і культовими особливостями. У католицькій церкві, наприклад, під час богослужіння віруючі можуть сидіти, а православні моляться стоячи.

Богослужіння в католицьких церквах супроводжується органною музикою, у православній – тільки співом

Іслам (араб., покірність, відданність на волю Божу) – одна з найбільш поширених релігій. Іслам виник у Хіджазі (Західна Аравія), творцем його вважають релігійного проповідника (пророка) Мухаммеда, проповідь якого була реакцією на гостру кризу арабського суспільства, спричинену розпадом родоплемінних відносин і початком формування ранньо-класового суспільства.

Коран – це священна книга мусульман. Вона є зібранням цілої низки релігійних і правових положень, що регулюють суспільне, сімейне і приватне життя мусульман.

Буддизм виник у стародавній Індії. Його фундатором вважають індійського принца Сіддхартху Гаутаму, який потім отримав ім'я Будди, що означає «той, хто пробудився». Особливістю буддизму є його практична «земна» спрямованість.

Іудаїзм – релігія, яка виникла в І тисячолітті до н. е. в Палестині і поширена в євреїв. Більшість віруючих зосереджено в Ізраїлі і США.

9.4 Соціологічна оцінка сакралізації і секуляризації Функції релігії змінюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях «сакралізація» та «секуляризація».

Сакралізація – це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соціальних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв'язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.

Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, рецидиви її виявляються й пізніше.

Секуляризація – це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин   –   від   релігійного   санкціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших соціальних інститутів.

Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству.

9.5 Сучасні релігійні ситуації в Україні Як свідчать соціологічні дослідження (1997 р.), майже половина дорослого населення України вважає себе віруючими, з них 3/4 – православні, 10% – греко-католики; 8% – представники інших конфесій, 7% – “просто віруючі”.

Тема 10. Органнізаційна структура соціологічної роботи в Україні і проведенні соціологічних досліджень

10.1 Органнізаційна структура соціологічної роботи в Україні             Організаційну структуру соціології в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження соціологічних проблем, готують фахівців тощо. З них треба назвати передовсім такі:

– установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

– центри вивчення громадської думки, які утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

– установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, які ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

– соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

– соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що займаються прикладними дослідженнями соціологічних проблем, розробкою і впровадженням соціальних, технологій, соціальних програм тощо.

Координує соціологічну роботу України соціологічна асоціація (САУ). Вона функціонує як наукова та громадська організація при секції суспільних наук Президії НАНУ і об'єднує соціологів-фахівців, що ведуть науково-практичну, дослідницьку, пропагандистську й педагогічну діяльність. Членство в ній може бути колективним та індивідуальним.

10.2 Призначення соціологічної  асоціації, її структура і завдання.  Соціологічна асоціація України – добровільна, наукова, громадська організація, що об'єднує громадян і трудові колективи України, які працюють у галузі соціології. Асоціація тісно співпрацює з Національною Академією Наук України, вузами України, їхніми соціологічними підрозділами та Іншими соціологічними закладами й організаціями.

Головною метою Асоціації є сприяння підвищенню професійного рівня та практичної цінності соціологічних досліджень та розробок, захист законних інтересів соціологів України. Асоціація виступає за гласність результатів соціологічних досліджень і даних соціальної статистики. Доступність для громадян результатів соціологічних досліджень – неодмінна умова сприяння демократичному розвиткові держави України.

Завданнями Асоціації є сприяння:

– розвиткові соціології, її теоретичного змісту, методологічної та методичної обладнаності, підвищенню ефективності досліджень, обгрунтованості та соціальної дієвості рекомендацій;

– вирізненню пріоритетних проблем соціального розвитку України та її регіонів;

– ефективному використанню результатів соціологічних досліджень у практиці законотворення, соціального управління та самоврядування;

– формуванню та результативному функціонуванню служб соціального розвитку на підприємствах (об'єднаннях), в організаціях та галузях народного господарства, областях, містах, районах;

– соціологічній освіті управлінських кадрів, підготовці соціологів у вузах України, розвитку різних форм підвищення кваліфікації соціологів, у тому числі стажування, аспірантури і докторантури;

– розвиткові соціологічного вивчення громадської думки, процесів її формування та зміни;

– розвиткові та вдосконаленню соціальної та демографічної статистики України;

– розвиткові наукових зв'язків та співпраці соціологів України з зарубіжними вченими, у тому числі української діаспори, міжнародними та міжрегіональними соціологічними організаціями;

– соціологічному консультуванню та експертному обслуговуванню державних, кооперативних та інших організацій і закладів, підприємств, об'єднань згідно з їхніми запитами.

10.3 Поняття соціологічного  дослідження, його завдання    Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних  методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур Метою її є глибоке вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, виявлення зв'язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, прийняття на основі зібраної інформації рішень, розроб ка заходів щодо управління об'єктом, котрий досліджується, його прогресивним розвитком.

Соціологічні дослідження проводять з метою вирішення таких, як правило,завдань: опис певної соціальної реальності; пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих спеціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо); прогнозування тенденцій розвитку (зміни у ставленні до праці. у виробничих стосунках, динаміка безробіття тощо); практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін.).

Одиницями вивчення при цьому стають люди, речі, тексти, властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати.

Інструментом виявлення стійких якостей є закон великих чисел, який застосовується в усіх статистичних розрахунках. Він гласить, що сукупна дія великої кількості випадкових фактів (причин, умов) приводить до результату, що майже не залежить від випадку.

10.4 Поняття процедури, методології методики і техніки соц дослідження   Методологією називають систему принципів, визначених діалектичним підходом до об'єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд якостей і характеристик об'єкта в їх різноманітних зв'язках і відносинах з іншими об'єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика – сукупність технічних заходів, зв'язаних з методом дослідження, у тім числі окремі операції, їхня послідовність і взаємозв'язок.

Техніка соціологічного дослідження – це сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх написано. Під час збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості, творчої інтуїції тощо.

10.5 Соц методи і способи  дослідження Н.Смелзер уважає, що соціологічний метод – це правила та способи, за допомогою яких установлюється зв'язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а І.Попова трактує соціологічний метод, як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації.

Залежно від загальної спрямованості соціологічні дослідження умовно поділяють на емпіричні (їх також називають конкретними, прикладними) і теоретичні. Соціологи підприємства, вирішуючи конкретні завдання його розвитку, проводять емпіричні дослідження, мета яких – встановлення та узагальнення фактів через пряму чи опосередковану реєстрацію подій, характерних для досліджуваних соціальних явищ, процесів, з використанням спеціальних соціологічних методів та методик. Наукові працівники у своїх теоретичних дослідженнях виявляють і аналізують загальні соціальні закономірності, тенденції розвитку процесів у різних сферах соціальної діяльності, вирішують методологічні проблеми.

10.6 Види соц дослідження, їх призначення Залежно від наявності інформації з досліджуваної проблеми та цільової установки дослідження визначають його тип. Є три типи соціологічних досліджень: розвідувальні (пошукові), описові та іналітично-експериментальні.

Розвідувальні (пошукові) дослідження проводяться як попередній етап глибоких і масштабних досліджень, коли немає чіткого уявлення про проблему та об'єкт дослідження, а дослідники не в змозі висунути жодних наукових гіпотез. Мета його – отримати додаткову інформацію, уточнити формулювання проблеми, завдань. гіпотез на прикладі обстеження невеликої сукупності об'єктів.

Описові дослідження складніші, їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об'єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функціональних зв'язків та кваліфікаційних характеристик соціального об'єкта. Мета такого дослідження полягає в отриманні емпіричних відомостей, які б давали відносно цілісне уявлення про досліджуване явище, його структурні елементи і за допомогою яких можна було б перевірити описову гіпотезу, а в разі її підтвердження зробити повний кількісний і якісний опис об'єкта.

Аналітично-експернментальне дослідження – найбільш глибокий і складний вид соціологічного аналізу, який має на меті не тільки описати складові явища, що досліджується, а й з'ясувати причини, що зумовили його виникнення. Таке дослідження потребує старанно розробленої програми та чималого часу.

10.7 Етапи організації  соц дослідження Завершення розробки плану дослідження є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на об'єкті дослідження, тобто початку другого етапу дослідження – підготовчо-організаційного.