Вступ до соціології

Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки називаються маргінальними.

3.26 Соціальний контроль, його складові   Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім'єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окремих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій – засобів заохочення й покарання, що стимулюють людей додержуватись таких норм і приписів.

Соціальні приписи – це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда чи групи в будь-якій формі – усній чи письмовій, формальній чи неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує суспільство.

Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена система покарань за відхилення від норм і заохочені, за їх виконання. Отже, за своїм спрямуванням санкції бувають позитивні й негативні, а за характером – формальні й неформальні.

3.27 Громадська думка  як елемент соціального контролю      Громадська думка – це сукупність уявлень, оцінок і суджень,  що їх  поділяє більшість чи принаймні значна частина населення стосовно проблем, подій чи фактів дійсності в конкретній соціальній ситуації. Вона може бути в суспільства в цілому, в етнічної групи, у виробничого колективу чи якогось іншого соціального угруповання.

Громадська думка виявляється в реакції, оцінному ставленні певних соціальних спільнот (суспільства, організацій, груп) до соціальної дійсності, різних подій, поведінки та діяльності окремих людей чи соціальних інституцій, явищ і процесів з погляду цих спільнот.

Суттєвий вплив на громадську думку справляють предметна діяльність організації, стиль керівництва в ній, характер міжособистісних стосунків, оскільки громадська думка грунтується на індивідуальних думках і найповніше віддзеркалює уявлення більшості суб'єктів. У ній домінують ті оцінки, які сприймаються суб'єктами незалежно від їх істинності чи хибності.

Тому громадська думка може мати як позитивну, так і негативну спрямованість. Позитивно орієнтована громадська думка має конструктивний характер з погляду на соціальний поступ, сприяє формуванню адекватної соціальної поведінки, розвитку соціальної активності, ініціативного і відповідального ставлення до функціональних обов'язків.

Провідними елементами структури громадської думки є оцінки, які спираються на знання і підкріплюються почуттями та емоціями. Важливе місце в її структурі належить соціальним установкам, волі. Іншими словами, громадська думка – поєднання раціональних, емоційних і вольових елементів. Формуючись щодо конкретного питання, громадська думка є досить динамічною. Однак, існуючи довгий час, вона закріплюється в нормах, традиціях, звичаях.

Отже, за допомогою опитування громадської думки можна маніпулювати суспільною свідомістю людей, управляти ними.

Маніпулювання — це використання системи засобів ідеологічних і соціально-психологічних дій з метою зміни мислення і поведінки людей усупереч їхнім інтересам. При цьому люди часто не усвідомлюють, що їхній світогляд, потреби, інтереси і спосіб життя загалом багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Можливості маніпулювання особливо зростають з розвитком засобів масової комунікації.

3.28 Норми як обмеження  у поведінці людини Комплекс правил поведінки в різних соціальних ситуаціях, обмежень (вимоги, побажання й очікування стосовно соціальної поведінки), яких слід додержуватися індивідам за нормального функціонування соціальної організації, називається соціальними нормами, що діють у відповідній сфері. Це – сукупність формальних і неформальних вимог, які висуваються соціальною організацією до своїх членів і визнаються більшістю її членів. Соціальні норми зазвичай за орієнтацією є такими самими, як і юридичні, тільки менш чіткими, не завжди письмово зафіксованими.

Юридичні норми – це встановлені законом правила поведінки.  Вони чітко сформульовані та зафіксовані  на  папері  і є обов'язковими для всіх. За їх невиконання передбачаються певні санкції.

Соціальні норми регулюють усі важливі сторони життєдіяльності соціальної організації: функціональні відносини, взаємовідносини між підлеглими і керівниками, їх функціональну активність і навіть манеру поводитися, розмовляти, одягатися тощо. Особливо детально і жорстко вони визначають ступінь участі кожного індивіда в спільній діяльності, його взаємовідносини з керівником. Щодо інших питань, то вони більш гнучкі, допускають варіації та відхилення.

У соціальній сфері діє багато соціальних норм: ставлення до державної власності, до власної активності, професійно-посадові, моральні та інші норми. Індивіди можуть або визнавати ці норми, або протидіяти їм.

Тема 4. Особистість у системі соціальних зв”язків

4.1 Особистість як об”єкт  і суб”єкт соціальних відносин   Загальні соціальні умови існування активно впливають на якості особистості як об'єкта соціальних взаємозв'язків та їх діяльного суб'єкта. Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві – це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо.

Соціокультурне життя суспільства, в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальних соціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Соціальна стратифікація та суспільний розподіл праці – це теж важливі елементи, які зумовлюють усі соціальні відносини.

4.2 Соціальний статус  та соц роль особистості   Соціальний статус – це відносне становище (позиція) індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та, врешті-решт, містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в конкретних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може або не може збігатись з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі потенційні можливості при розв'язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається неправильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки по-недінки.

У цьому зв'язку можна розглянути дві крайності в оцінці особистістю свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов'язана зі слабкою протидією зовнішньому впливу, з конформізмом. Такі люди, як правило, не впевнені у собі, частіше впадають у песимістичний настрій. Висока оцінка, навпаки, частіше пов'язана з активністю, заповзятливістю в своїх силах, життєвим оптимізмом.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточуює, чекають від нього виконання ролей згідно із цими статусами.

Тема 5. Соціологія конфлікту

5.1 Конфлікт як соціальне явище  Існус безліч різноманітних концепцій, що так чи інакше інтерпретують конфлікт. Однак між ними ісчус спільне – практично всі визнають соціальний конфлікт вирішальним чи одним із найважливіших факторів соціального розвитку. Звернення до соціальних конфліктів у історії соціології зв'язано з такими впливовими іменами як М.Вебер, Ф.Тьоніс. Т.Веблен, Г.Зімель, Р.Парк, Е.Бьорджес, які вважали конфлікт соціальною формою боротьби за існування, змаганням за обмежені соціальні блага та пристосування. Власне кажучи, концепції соціальних конфліктів з'являються лише у 50-ті роки.

Американський соціолог Л.Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображує намагання і почуття соціальних груп чи індивідів у боротьбі за об'єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і т.ін

Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соціальних системах, відкривають канали соціальних нововведень.

5.2 Становлення та розвиток  соціології конфлікту Німецький соціолог Р.Дарендорф, який вніс помітний внесок в теорію соціальних конфліктів, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепції соціальної згоди Л.Козера. Дарендорф визначає соціальні конфлікти як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві співвідносинам панування та підкорення в їх соціальній ієрархії. Придушення конфлікту, за Дарендорфом, спричиняє його загострення, а «раціональна регуляція» – «еволюцію, яку можливо контролювати». Причини конфліктів не можна усунути зовсім. Для демократичного суспільства існує можливість узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними групами та класами.

Існує також біхевіористський підхід до аналізу соціальних конфліктів, який пояснює конфлікти соціально-психологічними причинами, які знаходяться у сфері  протиборства різноманітних соці альних груп, які зорієнтовані на несумісні цілі.

Теорія «постіндустріального суспільства» (Д.Белл) ставить акцент на класовій боротьбі як найбільш гострій форми соціального конфлікту, яка ведеться за перерозподіл доходів та  інших соціальних благ. Згода інтерпретується нормальним станом суспільства, конфлікт – тимчасовим.

5.3 Структура соціального  конфлікту Залежність соціальної проблеми від певних умов завжди має вираз форми конфліктної ситуації, тобто ситуації загострення існуючих протиріч, із притаманною їй специфічною структурою: умови виникнення та протікання; образ ситуації, яка склалася в учасників конфлікту; дії суб'єктів, спрямовані на досягнення своїх цілей; наслідки конфліктної ситуації.

5.4 Ф-ції соціального конфлікту, його позитивні та негативні наслідки     Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соціальних системах, відкривають канали соціальних нововведень.

Соціальний конфлікт є вирішальним чи одним із найважливіших факторів соціального розвитку.  Конфлікти на макрорівні часто проявляються в різних формах класової боротьби, війнах, національно-визвольних рухах, політичних кризах тощо. Соціальний конфлікт може відігравати різну роль. Він або стає чинником прогресивного розвитку суспільства, або породжує соціальний хаос. Звернення до соціальних конфліктів у історії соціології зв'язано з такими впливовими іменами як М.Вебер, Ф.Тьоніс. Т.Веблен, Г.Зімель, Р.Парк, Е.Бьорджес, які вважали конфлікт соціальною формою боротьби за існування, змаганням за обмежені соціальні блага та пристосування.

Соціальні конфлікти виконують такі ф-ції: сигнальну (яка сповіщає про якісь негативні явища); інформаційно-творчу ( полягає в подоланні перешкод на шляху економічного, соціального та духовного розвитку); інформативну (оскільки в процесі конфлікту обидві сторони намагаються як можна більше отримати інформації одна про одну, що дасть їм змогу найбільш імовірно передбачити стратегію й тактику супротивника).

5.5 Об”єкьтвні та суб”єктивні  причини конфлікту Можна стверджувати, що склалася певна традиція пояснення соціальних конфліктів через об'єктивне протиріччя інтересів великих соціальних груп, які детермінують логіку, тривалість, міру напруженості боротьби за задоволення різноманітних інтересів. Конфлікти, у свою чергу, пов'язані з розумінням (суб'єктивним) та оцінкою індивідами суперечності їх інтересів і цілей як членів тих або інших соціальних груп. Вчені розрізняють 3 типи причин конфліктів: 1) створення умов, що посилюють чи заохочують ворожнечу між індивідами (групами); 2) агресивні установки, що безпосередньо призводять до конфліктної поведінки; 3) психологічні процеси, що призводять до взаємного войовничого несприйняття групових (особистісних) соціальних, ідеологічних, культурних, релігійних та ін. цінностей.

5.6 Основні стадії розвитку  соц конфлікту    Соціальні конфлікти є динамічним явищем, або процесом, завдяки чому вони характеризуються певними узагальненими періодами і стадіями проходження. Узагалі в соціальному конфлікті визначають чотири основні стадії: передконфліктну, конфліктну, розв'язання конфлікту та післяконфліктну. У свою чергу, кожна з цих стадій може розподілятися на ряд фаз. Передконфліктна стадія розбивається на дві фази: латентну (характеризується формуванням конфліктної ситуації, загостренням протиріч у системі міжособистих та групових відносин на основі розбіжностей інтересів, цінностей та настанов суб'єктів конфліктної взаємодії) та початкову (починається з будь-якої зовнішньої події, яка активізує дії суб'єктів соціального конфлікту). Тут формуються усвідомлення та оцінка конфліктуючими сторонами їх мотивів (протилежності їх інтересів, цілей, цінностей та ін.).

Конфлікт переходить до відкритого в різноманітних формах конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка характеризує другу, основну стадію розвитку конфлікту – це дії, спрямовані на те, щоб прямо або непрямо заважати протилежній стороні досягати її цілей та інтересів. Розв'язання конфлікту здійснюється або через зміну об'єктивної ситуації, або через зміну суб'єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв'язання означає припинення конфлікту як на об'єктивному так і на суб'єктивному рівнях. При частковому розв'язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі настанови до продовження протистояння.