Вступ до соціології

10.26 Тестування, його призначення. Види тестів Об'єктом соціологічного дослідження є певна соціальна спільність – група, колектив. Відомості про неї можна отримати, вивчаючи також її соціально-психологічні якості. Для цього використовують методики, розроблені в психології, зокрема тестування.

Тест (від англ. test – випробування) – завдання стандартної форми словесного характеру чи у вигляді спеціального малюнка. Тестування – це експериментальний метод психодіагностики.

У тесті (крім набору завдань) мають бути такі компоненти:

1) стандартна інструкція щодо  мети і правил виконання завдання;

2) ключ шкалування, що вказує, яку  характеристику, вимірювану якісну  особливість тестованого розкриває  кожний із пунктів завдання;

3) ключ кодування, який визначає  кількість балів за кожний варіант відповіді;

4) ключ інтерпретації одержаного  індексу, що визначає норми, з  якими порівнюється результат, показаний  тестованим.

Тест має забезпечити об'єктивне порівняння між собою досліджуваних, тобто визначити, якою мірою вони відповідають установленим стандартам.

Перша вимога до тесту – його стандартизація, наявність взірця, норми.

Друга вимога полягає в тім, що кожний тест має забезпечувати всім особам, що досліджуються, однакові можливості для виявлення соціально-психологічних особливостей.

Третю вимогу зумовлено тим, що тести – разове випробування і не можна за результатами їх будувати прогнози щодо перспектив розвитку тестованого.

Тести класифікують за різними ознаками.

За цільовим призначенням їх поділяють на такі види: проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини; оцінні, що забезпечують відносні виміри здатностей, рівня розвитку соціально-психологічних властивостей (пам'яті, мислення), що визначають успіх трудової діяльності; професійні, що виявляють ступінь готовності до певної діяльності, тобто рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для якоїсь професійної діяльності.

За предметом дослідження розрізняють загальні особистіші тести, за допомогою яких фіксують певну цілісність психічних властивостей особи; спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи тієї риси, характеристики, властивості суб'єкта; групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів – рівня згуртованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.

Особливості   психологічного   тесту   визначаються   предметом вивчення і специфікою техніки, шо використовується.

Особливістю тестової методики є багаторазовий контроль інформації відносно вимірюваної характеристик.

10.27 Процедура шкалування, порядок розробки шкал  Шкала – це система індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники. Надання кількі сної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. З її допомогою можна вимірювати будь-які явища.

у процесі шкалування спочатку виявляють зовнішні ознаки до сліджуваного явища (об'єкта), тобто ті властивостей характеристики, які підлягають спостереженню й вимірюванню.

Індикатор – (від лат. – покажчик) – доступна для спостереження й вимірювання характеристика об'єкта, що вивчається, або її стан, або зміна цього стану, або міра цієї зміни.

Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. – показник) – специфічну явну конструкцію.

Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією.

Квантифікація – це кількісне вираження, вимір якісних ознак (наприклад, вимір у балах задоволення роботою, що виконується, задоволення населення політикою, що проводиться в країні, оцінка певних властивостей державного діяча).

Щоб побудувати шкалу вимірювання, спочатку знаходять діапазон судження, тобто визначають крайні значення вияву певної ознаки (максимум і мінімум), які називають встановленням його континууму (тривалості). ІІотім континуум розбивають на частини. Це процедура встановлення дрібності, чи градуювання шкали. Словесне формулювання здогадних (можливих) відповідей на запитання є лише точками на безперервній шкалі суджень.

10.28 Види шкал. Їхні перетворення   Шкала – це система індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники.

Залежно від форми шкали поділяють на вербальні (словесні), числові та графічні. У вербальних шкалах позиції шкали подані різни ми словесними твердженнями, у числових – балами. Графічні шкали являють собою пряму лінію, 9 – 15 см завдовжки, поділену на частини з позначками. Респондент має зробити позначку на шкалі відповідно до свого вибору.

Шкали бувають трьох-, п'яти- і семизначними.

Так, під час вивчення думки респондентів про певні сторони трудової ситуації та вимірювання інтенсивності прояву їх найбільшу точність забезпечує семизначна шкала.

Номінальна, або неупорядкована, або шкала класифікації назв. Вона містить перелік характеристик об'єкта чи явища, що ін коли взаємно виключають одна одну. За допомогою цих шкал ви мі рюють такі об'єктивні ознаки, як стать, національність, сімейний стан, вік, стаж роботи, кваліфікація, а також суб'єктивне ставленим респондентів до певних сторін соціального явища, процесу: мотики трудової поведінки, судження і твердження з різних питань, ціннісні орієнтації, інтереси, установки.

Рангова шкала, або шкала порядку, утворюється за допомогою кумуляції (додавання, накопичення) на підставі упорядкування шкали назв. 1 якщо номери, надані кожній ознаці, у шкалі назв використовуються лише як порядкові, тобто не мають кількісного значення, то в ранговій шкалі число, надане кожній характеристиці ознаки, відповідає місцю цієї характеристики в загальному порядку, встановленому відносно ознаки, що вивчається.

Інтервальна (метрична) шкала утворюється на основі рангової наданням певної кількості балів кожній позиції.

10.29 Призначення індексації. Види індексів Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. – показник) – специфічну явну конструкцію. Індекс можна виразити за допомогою простої або зваженої середньої арифметичної значень кожного варіанта відповідей у шкалі чи з допомогою різниці між високими і низькими, позитивними й негативними виявами ознаки, наприклад, між задоволенням і незадоволенням працею.

Тема 1. Вступ до соціології

1.1. Предмет та об”єкт вивчення  соціології. Наукові дискусії навколо  предмету соціології.

1.2. Сутність "соціального" як ключової соціологічної категорії.     

1.3. Особливості соціологічного  знання, рівні його формування.   

1.4. Сутність понять "соціальні  відносини", "соціальне явище", "соціальний процес", "соціальний  закон", їх взаємозв'язок.

1.5. Соціальні закони, їх класифікація".

1.6. Закони,   дію   яких потрібно   враховувати   при  регулюванні   соціальних процесів.

1.7. Сутність основних функцій  соціології.  

1.8. Роль   і   завдання   соціології  в   соціальному  реформуванні   українського суспільства.

1.9.Місце соціології у професійній  підготовці молоді.

Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології.

2.1.Особливість протосоціологічного  знання, його основні форми.

2.2.Головні соціально-пізнавальні  здобутки Демокрита, виокремлення  ним двох видів пізнання.

2.3.Демокрит та Геракліт про  роль потреби у житті людини.

2.4.Платон про людські пристрасті, егоїзм та суспільну структуру; 

2.5.Аристотель про сенс і спосіб  життя, організацію дозвілля та  інші соціальні проблеми.

2.6.Аристотель та Сократ про  соціальну роль спілкування у житті людини.

2.7.Соціологічне розуміння суспільства  філософами середньовіччя 

2.8.Передумови появи і етапи  розвитку офіційної соціології.    

2.9.Методологічні    основи    та    спрямованість    позитивістської    соціології  А. Сен-Сймона та О. Конта.

2.10.Класифікація наук та структурування  соціологічного знання О. Контом.

2.11.Контівський закон трьох-стадій  розвитку людського інтелекту, його  місце в системі соціологічного  знання.

2.12.Соціальна значущість закону  поділу та кооперації праці, за О. Контом.

2.13.Значення праць О. Конта для  розвитку соціології.

2.14.Загальна теорія систем Г. Спенсера, її місце у вченні  про суспільство.

2.15.Внення Г.Спенсера про соціальні-інститути.

2.16.Особливості трактування Е.Дюркгеймом  предмету соціології, її методики.

2.17.Сутність теорії суспільства  запропонованої Е. Дюркгеймом.

2.18.Вивчення аномії, соціальної  нерівності і соціальної солідарності  Е.Дюркгеймом.

2.19. О.Трактування Е. Дюркгеймом сутності і ролі закону поділу і кооперації праці.

2.20. Предмет та завдання розуміючої  соціології М. Вебера.

2.21. Веберівське тлумачення закону  поділу праці і наслідків його  дії.

2.22.Соціальні дії і їх класифікація, за М. Вебером. 

2.23. Основні елементи методології  М. Вебера і зв'язок її з іншими науками.

2.24.Особливості і значення для  соціології теорії К. Маркса.

2.25. Внесок К. Маркса в удосконалення  методики соціологічного дослідження

2.26. Особливості і завдання соціології, за Г. Зіммелем.

2.27. Принципові   особливості   соціологічного   пізнання,   за   М.   Вебером   та Г. Зіммелем

2.28. Роль взаємодії у життєдіяльності  суспільства, за Г. Зіммелем.

2.29. Порівняльний  аналіз  оцінок  різних  видів  праці,  за Г.  Зіммелем та за К.Марксом.

2.30. Багаторівневість соціологічної  науки, за Ф. Тьоннісом.

2.31. Сутність теорії функціоналізму  Г. Парсона.

2.32. Емпірична соціологія, зміст  основних етапів її розвитку.

2.33. Індустріальна соціологія та  проблеми, що досліджуються у  її межах.

2.34. Вивчення Ф. Тейлором соціального  явища "рестрикції" і способів його регулювання.

2.35. Основні принципи і спрямування  концепції "економічної людини".

2.36. Соціологічна сутність адміністративної  доктрини А. Файоля.

2.37. Доктрина Г. Форда, соціальні  наслідки її реалізації.

2.38. Принципи   досягнення   максимальної  ефективності  людської діяльності Г.Емерсона та Г. Черча.

2.39. Доктрина "людських стосунків" Е. Мейо.

2.40. Порівняльний   аналіз   концепцій   "економічної   людини" . Ф.Тейлора   і "соціальної" Е.Мейо.

2.41. Мікросоціологічна концепція та завдання "наскрізної науки" Дж.Морено.

2.42. Теорія ієрархії людських  потреб А. Маслоу

2.43. Теорія "управління через  співучасть" Д. Макгрегора.       

2.44. Теорія "збагачення праці" Ф.Херцберга, найважливіший її соціологічний  постулат.

2.45. Теорія "постіндустріального суспільства".

2.46. Теорія "якості життя".

2.47. І.Франко про предмет і  завдання соціології

2.48. Соціологічне учення В.Лесевича

2.49. Драгоманов як один із  фундаторів української соціології, тлумачення ним прогресу.

2.50.Українські вчені М.Костомаров, В.Винниченко, С.Рудницький, О.Потебня, В. Антонович про соціологічну сутність понять "народ", "народність", "нація".

2.51. Соціологічні міркування П.Куліша  про місто і село, сутність  його теорії "хуторянства".

2.52. Вплив вчення О.Конта та Г.Спенсера на формування соціологічних поглядів Ф.Вовка, І.Лучинського, І.Оршанського та інших українських вчених. 

2.53. О. Стронін про пірамідальну  будову суспільства.

2.54 Соціологічне вивчення економічних  відносин С.Подолинським, М.Зібером, М.Туган-Барановським.

2.55 М.Ковалевський, М.Грот, Б.Кістяківський  про об'єкт та предмет –науки  соціології, про проблеми розвитку  суспільства.

2.56 Вчення М. Шаповала про суспільство  та соціальні групи.

2.57 М.Гредескул про потреби людини, їх соціальну роль і способи вдоволення.

2.58 А.Звоницька та.С.Дністрянський  про соціальні зв'язки, тлумачення  ними понять "спільноти", "спільність".

2.59 Соціологічні      дослідження      політичних      відносин      Д.Донцовим, В.Липинським.

2.60 Особливості і зміст основних етапів становлення соціології в Україні.