Екзистенційний дискурс буття людини

Отже В.Підмогильний зосередив увагу на зображенні «психічного проекту» страху. Теорія психічної структури особистості дала можливість показати, як «Над-Я» виявляється у психіці дитини. У формуванні особистості як В. Підмогильний великого значення надавав сновидінням. В оповіданні «Ваня» сновидіння стають одним із виявів «Над-Я». Письменник розкрив процес появи у дитини такого психічного афекту, як страх. Страх Вані можна охарактеризувати так: страх перед природою, страх перед Богом, страх перед карою.

Вирішенням проблеми є дія морального цензора «Над-Я». Ваня усвідомивши свою провину, вірив в обов’язкову відповідальність за свої вчинки. Але у цій дії «Над-Я» є позитивне, є негативне. До негативного слід віднести те, що заважкий моральний тягар, який накладає сумління за скоєну жорстокість, вразлива дитина не в силах витримати. Позитивним вплив сумління буде тоді, коли активну участь у вихованні дитини братимуть батьки [12, 5].

Отже розв’язуючи психологічні проблеми, В. Підмогильний знаходить таку відповідь: віра у вищу силу, в обов’язкову відповідальність потрібна дитині, але це тоді буде стрижнем формування людської моральності, благородної особистості, коли дитині допомагають пізнати світ дорослі, передусім батьки. 

 

 

 

 

Висновки

Творчість В. Підмогильного – небуденне явище в українській літературі ХХ століття. Ці твори – яскраве свідчення того, що талановитий український прозаїк в хаосі грандіозних суспільних катаклізмів звертав свій погляд насамперед на людину, неординарну особистість, хоч і привабливу, та далеко не ідеальну, величну й слабку водночас.

Заглиблюючись у внутрішній світ персонажів, він проникає в найвіддаленіші куточки людської психіки, в саму суть психологічних імпульсів людини. Письменник майстерно розкриває характери героїв через їх думки й висловлювання, вчинки або портретні деталі. Саме портретові відводиться важлива роль у показі разючих метаморфоз, що сталися з героями («мусінька», Максим, Надійка та ін.). Для кожного з них створюються такі ситуації, які висвітлюють нові грані їх характерів, виявляють особливості світосприймання, погляди на життя й власне місце в цьому житті.

Він розумів, що тільки так, насамперед через пізнання людини, можна пізнати світ. Прагнув осягнути суспільне життя особистості через її індивідуальне буття.

Кожен персонаж творів В. Підмогильного – неоднозначна особистість. Герої Підмогильного є творцями  власного життя. Творча природа способу буття кожного з них полягає у тому, що самотворчість героїв – різна за своєю спрямованістю, виявами, мотивами. Людина в творах В.Підмогильного є тим, що вона з себе зробить, це своєрідний проект, витворений суб’єктивно. Цікаві своїми поглядами на власне місце й призначення в світі персонажі з-поміж можливих варіантів обирають способи власної реалізації, свій неповторний життєвий шлях. Людське існування в романах «Місто» та «Невеличка драма» – це існування особистостей, яким передусім притаманне певне ставлення до буття, раціональне чи ірраціональне бачення світу.

Образи романів – це філософські роздуми письменника над феноменом людського буття, над природою існування індивіда в оточенні собі подібних.

У творах В. Підмогильного концепція людини розкривається на основі актуального хронотопу – одного чи кількох драматичних моментів, які відтворюють трагічні зміни духовного світу героя. Швидкоплинний перебіг психічних реакцій персонажів, настрої, спогади, думки співвідносяться з  ширшими категоріями – планетарним часом і простором, майбутнім, вічними філософськими істинами, інтелектуальними теоріями. Просторово-часова реалізація концепції людини доби Розстріляного Відродження ґрунтується на спіралеподібному розгортанні чи співвіднесенні індивідуального хронотопу із вселюдським або універсальним. Організаційним началом у творах письменника виступає не система подій, а свідомість особи, що прагне осмислити оточуючий її дивний, абсурдний, почасти ворожий світ.

Творчість В. Підмогильного являє собою визначне й оригінальне явище в розвитку української прози 20-х – поч. 30-х років ХХ ст. Продовжуючи кращі традиції класичної спадщини, ідучи від життя, письменник правдиво й всебічно зображує українську дійсність своєї доби. Найвиразніші грані непересічного таланту В. Підмогильного виявилися в правдивому і чесному змалюванні життя українського народу часів революції та громадянської війни.

У новелістиці В.Підмогильного продовжуються кращі традиції світової та української класики і водночас наявний пошук нового, що загалом було притаманне літературі двадцятих років. В. Підмогильний відверто демонстрував свою політичну незаангажованість.

Заглиблюючись у внутрішній світ героїв, письменник у своїх творах проникає в найглибші куточки людської психіки, у сутність потаємних імпульсів поведінки людини. В. Підмогильний майстерно розкриває характери героїв через їхні думки й висловлювання, вчинки, взаємини з іншими людьми. Кожен з них показаний у таких життєвих ситуаціях, які висвітлюють нові грані їх характерів, виявляють особливості світосприймання, погляди на життя й власне місце в ньому.

Письменник своїми творами переконливо доводив, що тільки через пізнання людини, її характеру, можна пізнати світ, а відтак і намагався осягнути закономірності суспільного життя через осмислення й художнє зображення буття окремого індивіда.

Традиційна, але, на жаль, не роз’язана багатьма епохами проблема сенсу людського буття, гостро порушена в  творах, закладена в самій специфіці існування героїв у світі.

Створюючи різні характери, правдиво досліджуючи їх психологію та  соціальну природу, В.Підмогильний звертався до проблеми взаємовідносин духу й тіла, серця й розуму, а також моралі як основного регулятора людських стосунків.

Валер’ян Підмогильний у своїх творах не повчає читача, не робить остаточних висновків, не ставить останньої крапки у своїх роздумах та пошуках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Бернадська Н. Український  роман: теоретичні проблеми і  жанрова еволюція. – К. : Академвид, 2004. – 368с.

2. Василишин І. Віртуальний  світ українського екзистенціалізму// Слово і Час. – 2003. – № 6. – С. 70-75.

3. Василишин І. Елементи екзистенціалізму в структурі художнього тексту // Сучасний погляд на літературу. Науковий збірник. – К, 2002. – № 7. – С. 97-109.

4. Досвід кохання і  критика чистого розуму. В. Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій. – К. : Факт, 2003. – 429 с.

5. Історія української  літератури ХХ ст: у 2 т. – К. : Либідь, 1998. Т. 1. – 1998. – 461 с.

6. Киссель М. Экзистенциализм. Современная западная философия. – М., 1991. – 660 с.

7. Коломієць Л. «Місто» В. Підмогильного: проблематика та структурна організація // Слово і час. – 1991. – №5. – С. 34-38.

8. Косач Ю. Еней та життя інших. – К.: Прометей, 1980. – 94с.

9. Куриленко І. А. Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук: спец. 10.01.01 «українська література». – Харків, 2006. – 17 с.

10. Лисенко-Ковальова Н.В. Мистецький український рух: модернізація літературної традиції і модернізм : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук: спец. 10.01.01 «українська література». – К., 2006. – 19 с.

11. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. – К.: Академія, 2007. Т. 2. – 2007. – 622 с.

12. Лущій С. Художні моделі буття у романах В.Підмогильного. – К., 1999. – 15 с.

13. Мельник В. Суворий аналітик доби В. Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХст. – К.: Основи, 1994. – 312 с.

14. Мельник В. Модернізм української прози: генеза, розвиток, історичне значення // Сучасність. – 1996. – № 12. – С.105-109.

15. Мовчан Р. Проза Валер’яна Підмогильного. Доля. Людина. Стиль. // Дивослово. – 2000.— №1. – С. 52-56.

16. Мовчан Р. Український модерністичний роман: «Місто», «Невеличка драма» В. Підмогильного // Дивослово. – 2001. – №2. – С. 11-14.

17. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.:Либідь, 1999. – 446 с.

18. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1997. – 447 с.

19. Павличко С. Теорія літератури. – К. : Основи, 2002. – 679 с.

20. Підмогильний В. «Місто» (роман, оповідання) – К.,1989. – 424 с.

21. Підмогильний В.Оповідання, повісті, романи. – К., 1991. – 519 с.

22. Фройд З. Вступ до психоаналізу. – К., 1998. – 568 с.

23. Шевчук В. Екзистенціальна проза В. Підмогильного // Досвід кохання і критика чистого розуму. В. Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій. – К.: Факт, 2003. – 566 с.

24. Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.: у 3 т. – Харків: Фоліо, 1998. Т.1. – 1998. – 365 с.