Формування та функционуивання терминив у професийному мовленни филологив

Поряд з цим загальні і спеціальні слова і номінативні  сполучення не мають чітко фіксованих, нерухливих розмежувань: вони перетинаються  і частково збігаються. Номінативні засоби мови мають, таким чином, принаймні, три зони, які з'єднані поступовими безперервними переходами. А друга зона мовних номінативних засобів, які є одночасно загальноуживаними і спеціальними, формується різними шляхами - через термінологізацію загальноуживаних слів і детермінологізацію термінів.

Таким чином, протиставлення " термін - загальноуживана лексика" неправильне, оскільки будь-яка загальноуживана  лексема може набути функцію терміна, стати терміном.

Можна говорити про відносність  та умовність існування терміна з двох причин: по-перше, оскільки терміни, будучи лексемами, не володіють постійними семантичними і формальними властивостями, які протиставляють їх іншим лексемам, а навпаки, набувають їх "тимчасово", поки вони знаходяться у межах певної терміносистеми; по-друге, оскільки саме існування терміносистеми є відносним, залежить від зародження, розквіту та відмирання теорії, яку ця терміносистема відображає. Крім того, умовність терміна і в тому, що він відбиває наукове поняття, яке, в свою чергу, постійно "рухається", змінюється.

Термін існує остільки, оскільки існує термінологічна система, елементом якої він є. Існування  терміна як лексичної одиниці  є абсолютним, а існування терміна  як терміна є відносним. З усього видно, що "термін поняття функціональне, а не структурно-субстанціональне" [2, с.442].

Таким чином, протиставлення терміна іншим одноплановим суміжним об’єктам дозволило нам виявити  те, що особливість терміна та його основна відмінна від загальновживаного слова ознака полягає лише в його семантичному змісті – спеціально науково сформованому понятті, яке містить всі суттєві ознаки предмета (явища) та визначає його місце в системі спеціальних понять. Завдяки наявності такого “плідного” змісту, терміни успішно виконують свою функцію, обслуговуючи спеціальні сфери нашої діяльності. Отже, термін являє собою структурно-функціональне явище як лексема і функціональне явище як термін.

РОЗДІЛ 2. Шляхи формування термінів

2.1. Походження термінів

  Сучасна українська термінологія  неоднорідна за походженням. Джерелами її поповнення є використання:

1) вторинної номінації (термінологізація  або ретермінологізація);

2) наявних у мові словотворчих  моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний  способи);

3) словосполучень (аналітичний спосіб); 

4) іншомовних запозичень.

1. Застосування способу  вторинної номінації – використання  наявної в мові назви для  позначення наукового поняття  – поповнює термінологію кількісно  (функції термінів починають виконувати  слова, які раніше не були  термінами) та якісно (звужується або розширюється семантика й змінюється обсяг понять). Термінологізація відбувається:

а) на основі метафоричних процесів, що ґрунтуються на переосмисленні назв за подібністю форми, розміру, розташування частин (підставка – предмет, на який ставлять що-небудь або який підставляють під щось, і деталь струнних музичних інструментів, що має вигляд вертикальної дерев’яної пластинки, на яку спираються струни; підстава для перенесення – зовнішня схожість і розташування), на функціональній подібності (міст – споруда для переходу або переїзду через річку, автомагістраль, яр і частина шасі автомашини, трактора; підстава для перенесення назви – функція з’єднання), на зовнішній та функціональній подібності (жила – судина, по якій тече кров і провід кабелю; підстава для перенесення – функція перенесення і зовнішня схожість);

б) на основі метонімічного перенесення  назви з процесу на предмет (насадка  – дія за значенням “насадити” і знімна деталь основного вала, що перебуває в контакті з носієм запису або магнітною сигналограмою), з процесу на результат (вимір – визначення будь-якої величини чогось і величина, що вимірюється), з процесу на властивість (гучність – дзвінке звучання, далека чутність і відчуття, створене вухом, яке сприймає звукові хвилі), з властивості на кількісний показник (різкість – властивість за значенням “різкий” і ступінь розмитості зображень границь об’єктів), з родового поняття на видове (веснянка – музичний жанр і музичний твір).

Унаслідок семантичного термінотворення  виникають багатозначні слова та омоніми. Багатозначними є номінації, вживані в різногалузевих терміносистемах (елегія – вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру (муз.); ліричний вірш задумливого, сумного характеру (літ.); смуток, меланхолія (психол.)). Терміни, утворені шляхом термінологізації загальновживаних слів, стають омонімами (доля¹ – частина чого-небудь, зокрема частина розміру музичного такту; доля² – хід подій, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; майбутнє чогось).

Продуктивність цього  способу в термінології пояснюється  тим, що наукових понять значно більше ніж слів для їх називання. Унаслідок  вторинної номінації відбувається звуження та розширення семантики, зміна обсягу поняття, перенесення назв за різноманітними асоціаціями.

2. Для створення термінів  використовують наявні у мові  способи творення: морфологічний і морфолого-синтаксичний.

Одним із найзначніших джерел збагачення української термінології є морфологічний спосіб творення. Серед способів термінної деривації провідна роль належить суфіксації; менш характерними є такі способи творення: префіксальний, безафіксний, абревіаційний, основоскладання та словоскладання.

Найпоширеніше суфіксальне творення термінів. Продуктивними виявилися такі моделі творення іменників: для назв із предметним значенням – дієслівна твірна основа + -ник- (глушник), прикметникова твірна основа + -ик- (голосник), дієслівна твірна основа + -ач- (вимикач); для назв з абстрактним значенням – прикметникова твірна основа + -ість- (промисловість), віддієслівна твірна основа + -нн'- (оподаткування, отоварювання), дієслівна твірна основа +   -ств- (лихварство); для назв осіб – дієслівна твірна основа  + -ач- (перекладач), іменникова твірна основа + -ник- (боржник).

Незначну кількість  термінів утворено префіксальним (незаконний, надвиробництво, надприбуток) та префіксально-суфіксальним (безробіття) способами.

Терміни, утворені безафіксним  способом, позначають процес дії, предмет як результат дії або одиничний акт дії, що інтенсивно відбувається. Ці терміни утворено від основи дієслова за допомогою нульової морфеми: викуп, виторг, вклад, дохід, запас, обіг.

Способом основоскладання  утворено терміни – складні слова, серед яких можна виділити назви, що виникли на основі складання незалежних одне від одного слів (світлотехніка, склопаста, склоцемент) і номінації, утворені за допомогою сполучного голосного звука на основі складання залежних одна від одної основ (стрічкопритискач, товарообіг, шумоізоляція).

Терміни-складні слова, що пишуться через дефіс, утворено способом словоскладання (ампер-секунда, ват-секунда, диск-катод, мегават-година, жук-короїд, льон-довгунець). Такі терміни є результатом  поєднанням двох самостійно вживаних іменників.

В українській термінології наявні номінації, утворені абревіаційним  способом. Це складноскорочені слова, що складаються з початкових букв слів (НОП – наукова організація  праці, ПФУ – Пенсійний фонд України), з поєднання початкових частин слів з повним словом (зарплата, музучилище, промтовари) або з поєднання початкових частин слів (агропром, лісгоспзаг, сільбуд).

Окремою групою серед  складних термінів є слова з міжнародними терміноелементами авто-, відео-, гідро-, кіно-, макро-, мікро-, радіо-, стерео-, теле-, вживані в препозиції (автонавантажувач, відеокамера, кінотеатр, макроекономіка, мікродинамік, радіоапаратура, стереосистема, телеканал). Постпозитивні терміноелементи -граф, -метр, -скоп, -фон виконують систематизаційну функцію (віброграф, гальванометр, принтоскоп, магнітофон).

Морфологічний спосіб творення є одним із значних джерел збагачення української термінології. Одна з  основних причин його продуктивності полягає в тому, що в морфологічній  структурі термінів, утворених шляхом афіксації, закладені основи структурної систематизації, а це має надзвичайно важливе значення для термінології.

Морфолого-синтаксичний спосіб творення “характерний тим, що в ньому шляхом спеціального граматико-лексичного переосмислення того чи іншого слова відбувається його перехід з одного розряду слів у інший, тобто перехід з розряду однієї частини мови в іншу”. Прикладів субстантивації прикметників в українській термінології дуже мало. Це біологічні терміни безхребетні, земноводні, зернові, злакові.  

3. Одним із найпродуктивніших шляхів поповнення терміносистем є аналітична деривація (приблизно 70 % термінів у різних терміносистемах – це словосполучення). Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (нейтральність грошей), прикметник + іменник (національне багатство), порядковий числівник + іменник (перший прибуток), дієслово + іменник (страхувати майно); прикметник + прикметник + іменник (валовий національний продукт), іменник + прикметник + іменник (емісія цінних паперів), прикметник + іменник + іменник (маркетингове дослідження ринку); кількість багатокомпонентних термінів обмежена (журнал обліку господарських операцій, закон тенденції норми прибутку до зниження). Аналітична деривація сприяє побудові структурної ієрархії: три- і багатокомпонентні терміни утворюють на основі двокомпонентного словосполучення (валовий продукт – валовий національний продукт) або на базі одного слова (податок – податок на додану вартість).

4. У розвитку української термінології спостерігаємо давню традицію входження іншомовних запозичень. Вони наявні у пам’ятках ХІ ст. (арфа, ліра, дах, шиба). У радянський період запозичення в українській мові уподібнювали до відповідних термінів російської мови (йон – іон, капельмайстер – капельмейстер). Тому сьогодні необхідно переглянути й виправити неточності, правильно транслітерувати нові запозичення.

У галузевих терміносистемах української  мови іншомовні запозичення становлять приблизно 40 % від однослівних термінів. Виділяємо велику групу інтернаціоналізмів – міжнародних термінів, уживаних не менш ніж у трьох неспоріднених мовах і запозичених переважно з грецької (біологія, парадигма, теорема) або латинської (варіація, мотор, трансляція) мов. До інтернаціональної скарбниці термінології належать також терміни, запозичені з інших мов: англійської (комп’ютер, футбол), італійської (балада, сонатина), німецької (бухгалтер, штаб), французької (ансамбль, парламент), іспанської (романс, сарабанда).

У разі впровадження іншомовних назв в українську терміносистему відбувається звуження значення слова-продуцента, тому що запозичуємо лише термінне значення (в італійській мові лексема volta має такі значення: повтор, раз і черга; в українській мові термін вольта вживається зі значенням повтору частини музичного твору з іншим закінченням); іншомовні терміни узгоджують з фонетичними та орфографічними нормами української мови (лат. concurrentia – укр. конкуренція); змінюється граматичне оформлення (лат. clavis – укр. клавіша і клавіш); запозичені терміни стають продуктивними в термінотворенні (від запозиченого з англійської мови терміна реклама в українській мові утворено лексеми рекламний, рекламувати).

Отже, процес називання спеціальних наукових понять безпосередньо пов’язаний з мовною номінацією. Творення української термінології підпорядковується загальним словотворчим законам мови. Збагачення термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та входження з чужих мов. Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Значну її частину становлять терміни, запозичені з різних мов, проте основою є власне українські номінації.

2.2. Семантичне термінотворення

Важливе завдання порівняльного вивчення семантичних  систем різномовних мов стосовно до їхніх різних рівнів і ділянок залишаються невирішеної. У наукових текстах на перший план виступає інформаційна, референтна функція одиниць [8, с. 96]. Оскільки ж термінологія будь-якої підмови науки є найбільше семантично завантаженою частиною вокабуляру, дослідження семантичних подібностей і розходжень необхідно не тільки в теоретичної, але й прикладній лінгвістиці.

Міжмовні семантичні кореляції термінів і терміносистем  іноземної мови (ІМ), що відповідають їм термінів і терміносистем переведеної мови (ПМ) можуть вивчатися з різних сторін. Нашим конкретним завданням є розгляд семантичного словотвору в ІМ й ПМ.

Між словником загальної  національної літературної мови й термінологічних  сфер різних областей знання відбувається глибока й складна взаємодія по двох напрямках: лексичному й структурному. Термінологізація й детермінологізація є видами цієї взаємодії. Термінологізація загальнонародних лексичних одиниць і лексичних одиниць інших підмов - продуктивний спосіб термінотворення, результат семантичної деривації в рамках готового язикового знака, заснований на звуженні значення слова або на переносі значень, обумовлених певним оточенням [25, с.80].

Дослідники підмов науки  й техніки відзначають тенденцію  до систематичного відбору слів із загальнонародної мови, причому термінологізуються звичайно самі «звичайні» слова. Семантичний спосіб утворення термінів із загальнонародних слів заснований найчастіше на звуженні або метафоричних переносах, тобто по подібності функції, форми, призначення, процесу, кількісної ознаки, виникнення, зовнішнього вигляду, взаємозв'язку компонентів, суміжності понять, часто в сполученні цих ознак. Такі терміни математичної логіки: move - хід, крок; chain - ланцюг; memory - пам'ять; gap - проміжок; tree - дерево; shuttle - човник; branch - галузь; depth - глибина; command - команда; height - висота; cut - перетин і ін.