Концепція психологічного двійництва особистості в літературі заходу XVIII - XIX століть

      Отож, автори англійського готичного роману виступили як піонери в сфері оновлення прийомів зображення людського характеру. При цьому характерною рисою є розвиток психологічного ускладнення героя по негативній лінії, його еволюція до зла, яке виступає магнетичною силою, полюсом тяжіння. У такий спосіб автори готичного роману епатували читача, вступаючи в полеміку з традицією позитивної ідеалізації людини у християнській агіографії. Тут було звернено увагу на зворотній бік людської психіки [15, с. 38].

      Передромантичні та романтичні твори стали важливим кроком в усвідомленні європейською літературою реальної непростоти людини. 

2.3.  Тема романтичного двійника в літературі англо-американського світу

      Для англо-американської літератури д.п. ХІХ століття характерне використання макабристики для зображення персонажа-двійника.

      Якщо  в літературах Європи тема двійництва людини розвивалася переважно в  річищі філософської резиньяції, тобто повна покірності долі, і навіть шокуючи та жахливі моменти, які виникали в розвитку цієї теми, набували характеру інтелектуальних конструкцій, то в англійському та американському культурних континуумах проблема душевної роздвоєності отримує характер макабристичного образу. В реальність владно входить естетична категорія жахливого, яка втілюється при врахуванні резонансу традицій готичного роману. Характерно також, що макабристична трактовка двійництва людини сполучається тут з моралістичним забарвленням, і не варто відносити це за рахунок самої лише вікторіанської моралі, яка панувала в тодішньому суспільстві. Адже згущення проблематики двійництва в макабристичному образі вимагає від художника певної гармонізації, врівноваження жахливого та огидного позитивними моментами.

      Зробивши аналіз таких творів як «Маркхейм», «Химерна пригода з доктором Джекілом і містером Гайдом» Р. Стівенсона та «Вільям Вільсон», «Чорний кіт», «Падіння  будинку Ашерів» Е. По, можна зазначити, що тут в реальність  владно  входить естетична категорія жахливого, яка втілюється в образ відповідно  до традицій готичного роману. Але макабристичне потрактування  двійництва людини  набуває виразного моралістичного  забарвлення. Сам художній матеріал, поданий в дещо більш згущеному порівняно з готичною традицією макабристичному аспекті, вимагав врівноваження певними  позитивними  засадами.

      В новелах «Чорний кіт» та «Падіння будинку Ашерів» Е. По створює образи людей хиткого психічного складу. Хворобливе  зосередження на своїх внутрішніх суперечностях веде  до розпаду особистості героїв. У новелі  «Падіння будинку Ашерів» роздвоєння свідомості героя спричинює відраза витонченого інтелекту, зосередженого на собі, до реальної дійсності. Фізичне згасання леді Маделіни, сестри і духовного двійника Родеріка Ашера, провокують його загибель та руйнування родового  маєтку Ашерів. А в новелі «Вільям Вільсон» розробляється вже архетип, відомий як «двійник», постійний докір сумління героя, що виконує роль  морального судді [22, c. 18-27].

      Стівенсон у «Химерній пригоді з доктором Джекілом і містером Гайдом», звертаючись до теми двійника, пішов в сфері зображення  внутрішнього світу людини шляхом Е. По. Головним принципом композиційної побудови повісті Стівенсона, як і новели По «Вільям Вільсон», є контраст  між добрим  і злим  началами, які закладені  в самій  сутності людини й виступають у своєму  протиборстві. Розвиток  фантастичних мотивів відбувається шляхом поглиблення вихідних протиріч. Гайд, незважаючи на те, що  він виглядає як втілення самого зла, на початку, – це лише приховані  інстинкти Джекіла. Поступово негативний Гайд здобуває таку владу над кращою половиною, що вже не може  бути  вигнаний. Приховане «я», звільнене від суспільних і моральних обов’язків, перемагає доктора Джекіла. Розв'язати ситуацію двох  ворожих «я» може  тільки знищення одного з них. Наприкінці  повісті доктор Джекіл вбиває Гайда, але це означає самознищення. Роздвоєння  було уявним, бо перед нами – одна людина.

        Таке  злиття  двійників використовує й Оскар Уайльд в «Портреті Доріана Грея». Але його цікавила ситуація роздвоєності, зламаності або  спотворення людської психіки в  умовах вікторіанського ригоризму. Поєднання правдоподібності і фантастики в романі пов’язано з романтичною традицією (зокрема жанру “romance”). Джерелами фаустіанського мотиву  угоди  з дияволом  теж були в першу чергу готичний  герой-лиходій і байронічний герой. Доріан Грей міняється  життям  з витвором  мистецтва, своїм двійником-портретом, і створює для себе в уяві «чудове» життя, що нагадує артефакт. Поряд з ним жахлива реальність буття Доріана, яка відбувається на портреті, полягає в приреченості на смерть. Двійник-портрет є шляхом не стільки самостворення, скільки саморуйнації. Тема «двійника» розробляється в романі в трагічному  аспекті, бо розлад  особистості зі своєю «божественною» природою – це розлад  із першоосновами буття [12, c. 190-197].

      Тема  Джекіла-Гайда домінує й у реалістичній «Таємниці Едвіна Друда», останньому творі Ч. Діккенса. В образі  грішного Джона Джаспера, що нагадує готичні образи священиків-лиходіїв, Діккенс змальовує людину як осередок полярних протилежностей, в якому, окремо  один від одного,  існують два стани свідомості. Джаспер – не тільки  «романтичний лиходій», жорстокість якого  йде від абстрактного «злого начала». Автор-реаліст переводить свого «готичного  героя» зі сфери містики в план зрушень психіки, спричинених наркоманією. Але в романі ослаблено соціальні вмотивування, акцентовано моменти психологізації, це свідчить про вплив романтизму, який  збагачує палітру реаліста.

      В оповіданнях і романах  Н. Готорна прагнення  людини  до ідеальної бездоганності має трагічний вихід: неминучим  породженням  цієї колізії стає трагічне двійництво. В оповіданні  «Молодий Браун» герою раптово відкривається подвійне  життя всіх тих, чию поведінку  Браун з дитинства  вважав  зразковою. Брауну відкривається істина, що люди з  безгрішною репутацією в суспільстві  мають своє таємне життя – можливо, не вчинки, але гріховні  наміри. Двоїстість людської свідомості вражає героя оповідання і відбивається  на його власному житті. У героїв оповідання «Пророчі  портрети», так само, як і у Доріана Грея в романі  Уайльда, спостерігаються жахливі зміни характеру, що так само відбивається  на портретах-двійниках. Портрети  пророчать всі пристрасті, які переживатимуть Елінор і Уолтер протягом свого  подружнього життя. Талант  художника, що дозволяє  заглиблитися в сутність  людини, веде митця до змалювання  не тільки  зовнішніх рис, а й таємниць душі. В романі «Червона літера» Готорн досягає монументалізації цих проблем. Сюжет роману  сконденсовано у  символіці  червоної літери  «А», яка втілює ідею гріховності та покути. В образах пастора Дімсдейла і лицемірного доктора Чіллінгуорта є спільне з образом готичного героя Амброзіо. В житті доброчесного пастора  існує таємниця, що обтяжує його сумління. Побожність  священика  посилюється  після гріхопадіння так само, як і  у Амброзіо. Готорн аналізує психологічний  стан  Дімсдейла, його внутрішню боротьбу. Дімсдейл, з одного боку, вважає за необхідне  відкритися в своєму гріху, з другого –  він прагне  «послужити во славу Божу». Грішник навчає свою паству  доброчесності. Готорн  аналізує діалектику  його страждань, жах перед скоєним злочином і безсиле розкаяння. Ревнощі і ненависть спричиняють народження злої й мстивої  людини і в докторі  Чіллінгуорті. Спочатку він вважає себе  лише знаряддям  справедливості, але згодом  хвороблива цікавість  до гріху послаблює його  власний  опір злу. Готорн намагається оцінити  потенціал  зла, прихований   у свідомості людини. Коли вчений Чіллінгуорт відступає від моральних цінностей, відбувається його фізичне і духовне виродження. Доктор  трансформується з талановитого  вченого в жорстокого  лиходія. Н. Готорн, порівняно з іншими авторами творів про «двійників», нагнітає відчуття жахливості описаних ним подій в морально-психологічному дискурсі, і це продиктовано  його релігійним  сприйняттям  світу та людини.

      Можна твердити, що загострення експресії  художніх рішень та чітка поляризація «жахливого» і «морального» в англо-американській трактовці теми двійництва визначені наперед могутнім впливом біблійної традиції, яка в англо-американському, переважно – протестантському світі посідала помітне місце в культурі і могутньо впливала на художньо-літературні по трактування теми.

      Певною мірою таке загострення теми і внесення до неї морального аспекту (який вирішувався в готичному романі в ключі полеміки з біблійною концепцією світу та людини) начебто підводить підсумок розвиткові явища і репрезентує моменти художнього осягнення цієї теми, які можна визначити як вершинні.

      Таким чином, архетип  двійника, що іманентно  корениться  в надрах людської психіки  і отримує все ширший грунт  в сучасній реальності, знаходить  багату і оригінальну розробку в  західноєвропейській літературі останніх століть.  

      Висновки

      Ускладнення уявлення про людину в добу Романтизму, відчуття вичерпності однозначного класицистського характеру знаходить вираження у прагненні ускладнити літературний образ-персонаж. Характер накопичує в собі потенції руху і суперечностей ще й через те, що змальовується переважно в аспекті напруженого екзистенціального пошуку. Романтичний персонаж стає динамічним, рухливим. Наріжним каменем тут виступає проблема індивідуалізму, «фаустівської душі», яка по-різному модифікувалася в національних літературах Західної Європи.

      В процесі роботи над темою було:

1. зроблено загальну характеристику літератури заходу XVIII-XIX століть. Було встановлено, що ХVІІІ століття охоплює умовний період в історії світової літератури,який має назву Просвітницький класицизм. Цей період позначений подальшим поглибленням нерівномірності літературного процесу у світі. У літературі ХVІІІ століття відбувається серйозний стильовий злам. Практика універсальних стильових систем залишається у минулому. У кожній країні література носила яскраво виражений національний характер у залежності від своєрідності історичного розвитку народу, його національних рис і традицій. Хоча для всієї епохи були характерні деякі спільні риси, виражені у явищі Просвітництва та течії Сентименталізму. Головним принципом просвітницької естетики стало утвердження виховної ролі мистецтва, демократичної ідейності. Митці створили жанри публіцистичного філософсько-політичного роману, морально-політичної драми і гротескно-комедійного памфлету. Сентименталізм докорінно відрізнявся від класицизму, і частково випливав з Просвітництва. Якщо класицисти оповідали про видатних людей, видатні події та видатні пристрасті, то сентименталісти звернулись до людей простих, пригноблених, слабких. У західноєвропейській літературі просвітницькі тенденції спочатку зародилися в Англії на початку 1700-х років, досягли своєї вершини у середині століття у Франції і перейшли в нову якість наприкінці століття в Німеччині. XIX століття один з найскладніших періодів в історії літератури країн Західної Європи і. Межі епохи чітко визначаються двома всесвітньо-історичними подіями – Великою французькою буржуазною революцією 1789 – 1794 рр. і Паризькою комуною 1871 року. Передова література XIX століття  розвивалась у самій гущі класових битв, відбиваючи у художній формі соціальні суперечності часу, інтереси і сподівання широких народних мас. На зміну Класицизму й Сентименталізму прийшли  Романтизм і Критичний реалізм.  В Реалізмі відбилось невизнання нової буржуазної дійсності письменниками, що належать до найрізноманітніших верств суспільства. Непривабливій дійсності романтики протиставляли зображення ідеального за їх поняттями життя. Романтики розповідали про страждання народу і не тільки закликали його до боротьби за волю, але і самі ставали учасниками національно-визвольних і революційних рухів. Романтики висловили в своїх віршах і романах протест проти пригноблення буржуазним суспільством людської особистості. Вони змальовували гордих, непокірливих героїв, які не визнавали над собою нічиєї влади, кидали виклик брехливій буржуазній моралі. Література прогресивного романтизму часто зображує конфлікт між людьми, що жадали повної свободи, і тими, хто посягав на цю свободу. У більшості творів, написаних романтиками, діють середньовічні персонажі, але конфлікти, в яких вони беруть участь, відбивають боротьбу буржуазних основ життя. Герої реалістичних творів, як правило, люди, типові для тієї чи іншої соціальної верстви, зображувались письменниками в усій складності властивих їм суперечностей.
2. вивчено становлення уявлення про психологічну складність людини, категорія характеру, яка формувалась в літературах Європи ще від античних часів, набула ускладненості,протиріччя між моно характером і відчуттям реальної складності психіки людини створює передумови для виникнення концепції психологічного двійництва особистості. Проблема двійництва людської істоти, психологічна складність людини є неослабним джерелом письменницького інтересу, починаючи з епохи кризи класицистичного характеру. Змінюється погляд на людину, яку в аналізованому періоді розглядають як складну, сповнену суперечностей єдність.
3. визначено романтичну концепцію людини-двійника та її зображення в англо-германській літературі і встановлено, що У Великобританії проблема непростоти особистості художньо переживалася з особливою інтенсивністю, впливаючи на інші літератури Західної Європи. Це призводить до формування концепції двійництва людини. Піонером тут виступає англійський готичний роман. Персонажі романів  М.Г. Льюїса, А. Радкліф, Ч. Метьюріна, зберігаючи параметри традиційного моно характеру, є водночас вже психологічно ускладненими героями-двійниками. Автори готичного роману відкривають «зворотній бік» людської психіки, табуйований в християнській культурі і дуже однозначно  потрактований в літературі класицизму. Традиції готичного роману, що адсорбував проблематику англійської і світової класики (наприклад, Мільтона та Гете) розгорнуто з особливою художньою енергією в поезії Дж. Байрона, центральною постаттю якої є демонічна, навіть богоборча особистість. Проте подібний характер далекий від однозначності, бо він являє собою результат духовного конфлікту, трагічного розриву з ідеалом добра. Тому психологічна роздвоєність байронічного героя є свідченням потенціального тяжіння до  змалювання   психологічного   руху.   Ще далі пішли німецькі романтики, що розвивали мотив «фауcтівської душі», органічний для німецького ґрунту, в ключі психологізму (Г. фон Кляйст, Е.Т.А. Гофман, А. Шаміссо). Саме в німецькому романтизмі роздвоєння людського «я» набуло характеру відпочкування від постаті центрального персонажу його «двійників» («тінь», «брати» тощо).
4. встановлено тему двійника в літературі англо-американського світу. В англійській та американській літературах ХІХ століття знайшов характерний вияв інтерес до сфери потворного і макабристичного, зокрема в творах, в яких спостерігається перехід від романтичної до реалістичної концепції світу. Але тут заглиблення в «діалектику душі» стало неминучим. Англо-американські  автори,  що  розробляють в цей  період  тему  двійництва         (О. Уайльд, Р. Стівенсон, Е. По, Ч. Діккенс, Н. Готорн), загострюючи макабристичні риси  героя-«двійника», вже починають відчувати потребу в балансі плюсів і мінусів, тяжіють до відвертої моралізації.

     В літературі відбилися роздуми європейських письменників над біблійною концепцією людини як єдності протиріч та біблійним моральним імперативом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список  використаної літератури:

1. Артамонов С.Д. История зарубежной литературы 17-18 вв. – М., 1987. – С. 304;
2. Базилевский А. Б. и др. Художественные ориентиры зарубежной литературы XX века. М.: ИМЛИ РАН, 2002. – С. 217-219;
3. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. – Л.: Худ. лит., 1973. – С. 524-526;
4. Благой Д. Д. Тимофеев Л. И. Шацкая В. Н. Энциклопедия литературы и

искусства.– Киев, 1965. – С. 180;

5. Венедиктова Т.Д. Секрет срединного мира. Культурная функция реализма 19 века // Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000 / Под. ред. Л.Г.Андреева. — М.: Высшая школа, 2001. — С.186-220;
6. Відлуння ідейно-естетичної проблематики роману Ч. Метьюріна “Мельмот-блукач” у “Злочині і карі” Ф. Достоєвського // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Вип. 81. – С. 50-55;
7. Двійництво героя в англійській літературі як краєзнавчо-педагогічний момент //Іноземні мови сьогодні і завтра: Тез. доп. міжнар. наук.-практ. конф. – Тернопіль, 1999. – С. 43-48;
8. История всемирной литературы в 9 томах: Том 5. — М., 1988. — С. 7-18;
9. История зарубежной литературы 18 века: Учебник / Под редакцией З.И. Плавскина. — М., 1991. – С. 10-13;
10. Ковалева Т.В. и др. История зарубежной литературы второй половины 19 - начала 20 веков. — Минск: Завигар, 1997. — С. 197-198;
11. Матвієнко О. В. Традиції готики в англійській літературі XIX століття: Автореф. дис. канд. філол. наук. – Львів, 2002.
12. Мотив двійництва в романі О. Уайльда “Портрет Доріана Грея” //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – Вип. 27. – С. 190-197;
13. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя: Доба романтизму. — Тернопіль: Богдан, 2001. — С. 103-107;
14. Немецкая философия ХХ века в приближении к методике литературы. // Вік-но в світ. – Київ, 1999. – № 3. – С. 73–80;
15. Німецький геній та формування особистості. // Зарубіжна література. – 1999. – № 6. – С. 34-38;
16. Павличко С.Д. Д. Байрон.– К.: Дніпро, 1989. – С.106;
17. Романтичне трактування проблеми двійництва людини в “Незвичайній історії П. Шлеміля” А. Шаміссо //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – Вип. 85. – С. 91-95;
18. Спицына Л.В. Ч.Р. Метьюрин и его философский роман “Мельмот-скиталец” //Автореф.  канд. филол. наук. – М.: МГУ,   1978. – С.18;
19. Статус цільної особистості та психології “двійництва” в літературній думці Європи протягом XVII-XX ст. //Наукові записки Тернопільського держпедуніверситету. Літературознавство. – Тернопіль: ТДПУ, 1998. – Вип. 3. – С. 176-187;
20. Тема двійництва людини у О. Пушкина і Дж. Байрона //Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Вип. 61. – С. 27-29;
21. Толмачёв В.М. Где искать 19 век? // Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000 / Под. ред. Л.Г.Андреева. — М.: Высшая школа, 2001. — С. 117-185;
22. Функція фантастики в художньому світі Е. По та її рецепція у Ф.Достоєвського //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Вип. 68. – С. 18-27;
23. Хейзинга Й. Homo Ludens. – Москва: Прогресс традиция, 1997. – С. 93;
24. Художня характерологія в романі М. Льюїса “Чернець” //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – Вип. 72. – С. 111-119;
25. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література від античності до початку XIX ст. — К.: Академія, 2004. — С. 266-353;
26. Юнг К., Нойман Э. Психоанализ и искусство. – М.: REFL-book, К.: Ваклер, 1996. – С. 145;
27. Wikipedia, free encyclopedia. Література 18 століття [Електронний ресурс] /Wikipedia. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Література_18_