Концепція психологічного двійництва особистості в літературі заходу XVIII - XIX століть

Двійництво літературного героя є окремим казусом проблеми характеру, яка існує з античних часів, коли особистість репрезентувалася однією рисою поведінки. В середньовічній словесності «типові» ознаки виступали як найвищий прояв індивідуальності, що зреклася особистого, аби втілити в собі загальне. З розквітом ренесансного процесу в Європі, руйнацією обставин, які провокували застиглі й ідеалізовані моно характери, питання ускладнюється. Класицизм повернувся до античних принципів однозначності характера. Та з XVIII ст. з'явилися інші установки. Досягнення романтиків та реалістів, утвердження ідеї «діалектики душі» ускладнюють літературознавчі оцінки. В історії й теорії літератури фігурували поняття характеру однозначного (наприклад, в Класицизмі та Романтизмі) та характеру складного (в Реалізмі), і це впливало на літературу будь-якої епохи. Прагнучи якось гармонізувати ситуацію, Л. Тимофєєв визначив характер як пануючу рису особистості, яка не виключає існування інших рис. Все це свідчить, що дана категорія до кінця все ж таки не вивчена. І ця проблемність зумовлює актуальність даної роботи.