Конфуианские ценности в драме " Осень в Ханьском Дворце"

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 2

РОЗДІЛ  I : ЮАНЬСЬКА ДРАМА ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 3

1.1. Історія виникнення юаньської драми 3

1.2. Структурні особливості юаньської драми 8

РОЗДІЛ  II. ДРАМА « ОСІНЬ У ХАНЬСЬКОМУ ПАЛАЦІ » 15

2.1.  Стислий  аналіз драми «Осінь у Ханьському  палаці » Китайська класична  драма Епоха Юань(ХІІІ-XІвв.) –Осінь  у Ханьскому палаці (крик самотнього  гусака відганяє сни осінньої  пори у Ханьскому палаці) 15

2.2. Конфуціанські  цінності у драмі «Осінь у  Ханьському палаці » 17

ВИСНОВКИ 31

Список використаної літератури : 33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Темою цієї роботи було обрано таку тематику «Конфуціанські цінності у драмі “Осінь у Ханьському палаці”». У цій роботі ретельно проаналізовано драму на наявність цінностей конфуціанства. Спочатку розглянуто цілісну структуру та історію виникнення юаньської драми, а потім окремим питанням розглянуто та проаналізовано драму «Осінь у Ханьському палаці ». Важливим питанням є те, що ця робота поширить представлення українських китаєзнавців одразу у двох напрямках : конфуціанство та історія китайської літератури, зокрема юаньська драма .

У цій роботі ми зверталися до робіт таких видатних китаєзнавців, як : Маліновської Т.А. , Сорокіна В.Ф., Кравцової, М.Є., В. М. Солнцева. Завдяки їхнім працям було осмислено поняття “юаньська драма”, та “конфуціанські цінності”.

Актуальність цієї теми полягає полегшити розуміння китайської культури та літератури для українського китаєзнавства, а також доповнити уявлення про культурні та релігіозні особливості китайського народу.

Новизна цієї роботи полягає у тому, щоб поглибити уявлення про поняття юаньської драми та цінностей того часу.

Мета : проаналізувати юаньську драму « Осінь у Ханьському палаці» на наявність конфуціанськіх цінностей .

Завдання:

• проаналізувати історію виникнення драми
• виявити структурні особливості юаньської драми
• проаналізувати драму « Осінь в Ханьському палаці»
• виявити конфуціанські цінності у драмі « Осінь у Ханьському палаці»

Предмет :  історичні та структурні особливості юаньської драми

Об’єкт :  Конфуціанські цінності у юаньській драмі «Осінь у Ханьському палаці»

Практичне значення : дану  роботу можна віднести до матеріалу , який можна використовувати при викладанні ІЗЛ( історії зарубіжної літератури ) , стилістики та історії китайської мови.

 

РОЗДІЛ  I : ЮАНЬСЬКА ДРАМА ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ

1.  Історія виникнення юаньської драми

Драматургія як повноправний жанр літератури виникла в Китаї порівняно пізно - на цілі тисячоріччя пізніше поезії й прози й пізніше епохи розквіту театрально-драматичного мистецтва в інших древніх центрах цивілізації - Греції й Індії. Перші збережені китайські п'єси датуються XІІІ століттям.

Відомо, однак, що вже в VІІ столітті виникла найпростіша форма  театральних подань - фарс  - " гра  про цаньцзюне ", що не мав ще фіксованої драматургії.

Фарс розігрувався двома  виконавцями, один із яких, "цаньцзюнь" (назва чиновницької посади), незмінно виявлявся в смішному положенні  й терпів побої. Ще кілька сторіч через, при династії Сун (X-XІІІ вв.), одержують  поширення більше складні, але теж  комічні, "змішані подання" ("цза-цзюй"), у яких брало участь по п'ятьох  акторів, не вважаючи танцюристів і  музикантів. "Змішаними" ці подання  йменувалися тому, що складалися із трьох різних по характері виконання  й не обов'язково зв'язаних загальним  сюжетом частин. Очевидно, для них  уже зі спеціальні лібрето. Запису їх, однак, не збереглися; відомі лише назви  біля тисячі "змішаних подань", що існували переважно на півдні країни, і їхніх північних аналогів "юаньбэнь". Судячи із цих назв, зі зчіпок були звичайні персонажі - лікарі, ченці, злиденні школярі, невдачливі чиновники. Але зустрічаються  й історичні особистості, полководці й навіть государі, - зрозуміло, колишніх епох.

Одночасно усе більше популярними  ставали різні види розповідей, пісенної лірики й танцювальних сюїт зі співом. У всіх цих жанрах більшу роль грало  музичний супровід, у багатьох сполучалися  проза й вірші - риси, властиві китайському  традиційному театру в будь-якому  його різновиді. Розповіді, пісні й  танці найчастіше виконувалися в  тих же балаганах, де й "змішані  подання", що не могло не сприяти  взаємному збагаченню цих видів  мистецтва: розповідачі казок і  співаки часом "звикали до ролі", перевтілювалися на час у героїв  добутків, що виконують, комічної ж  сценки всі частіше супроводжувалися музикою й співом. Так створювався  зрілий, синтетичний вид театральних  подань, що включали в себе прозаїчні  діалоги, поетичні арії й пантоміми. [2, с.50-67.]

У південній частині Китаю, що залишалася під владою династії Сун, цей процес завершився в XІІ столітті створенням театру "наньси", що означає  просто "південний театр". У  північній частині країни, з 1126 року попавшей під владу чжурчжэней, а  до 1234 року завойованої монгольськими  арміями Чингисхана і його спадкоємців, трохи пізніше - у першій половині XІІІ століття - виникла інша театральна форма. Як це нерідко траплялося в  історії китайської культури, новаторство  облеклось в одяги традиції - нова форма стала позначатися звичною  назвою "змішані подання", "цзацзюй". Цей жанр, що панував протягом  усього часу правління монгольської династії Юань (1260-1368), і придбав у  нащадків славу за назвою "юаньская драма". Коли до 1278 року монголи завершили  скорення Південної Сунской імперії, "змішані подання" стали на якийсь час домінувати й у культурному  житті міст південної частини  країни настільки, що ранні форми  драматургії "наньси" були забуті. Незважаючи на недостатню місцями літературну  отделанность, у них підкуповують правдоподібність і драматизм ситуацій, воля композиції, жвавість мови, незмінне співчуття безіменних авторів слабким  і скривдженим. Поза сумнівами, вони представляють повнокровний простонародний театр, і не можна не пошкодувати, що доля виявилася до нього настільки  неприхильної. [1, с.631-639.]

Нечасто в історії Китаю  зовнішні умови для розвитку й  самого існування літератури й мистецтва  складалися настільки несприятливо, як в епоху монгольського завоювання, особливо в її початкові десятиліття. Загарбники в значній мірі зруйнували традиційну політичну й економічну структуру китайського суспільства, вони масами гнали в полон або  перетворювали в рабство жителів, розоряли міста, обертали орні землі  в пасовища. Широко практикувалася національна й соціальна дискримінація, що боляче вдарила й по китайському  утвореному стані. Юаньские правителі  спочатку не пішли прикладу попередніх іноплемінних династій і не стали  широко залучати китайську служиву  аристократію: у гостріння декількох  десятиліть не функціонувала система  іспитів - головний спосіб поповнення її рядів. Китайському інтелігентові, що раніше займав, як правило, більш-менш   видний службовий пост, тепер діставалися  лише малозначні й погано оплачувані посади.

До кінця правління  Юанів колишні порядки були відновлені, але    падіння, що тривало багато десятиліть, престижу служивої інтелігенції й погіршення її статусу мали одним  з наслідків явний занепад "високих" жанрів - п'яти- і семисложного вірша  ши, пісенної лірики ци, ритмизованной прози й новели літературною мовою. Їхнє місце на авансцені культурного життя зайняли демократичні, що використали жива розмовна мова жанри, насамперед  драматургічні й оповідальні. Вони почали набирати силу вже при Сунах, але тоді ще вважалися низинної, невартими уваги людей освічених. Тепер же багато вихідців з раніше привілейованих станів - у пошуках заробітку або можливостей самовираження - звернулися до цих жанрів, привнеся в них свою начитаність у класичній літературі й більше зроблена майстерність.

Одночасно росла й аудиторія: працьовитий народ відбудовував зруйноване, виробу митецьких ремісників розходилися по неосяжних просторах  монгольської держави, знову багатіли міста, люди тяглися до видовищ і  звеселянь. До їхніх послуг були розповідачі  казок і співаки, танцюристи й  музиканти. Що знали начатки грамоти  могли купити дешеві, зі спрощеними накресленнями ієрогліфів, видання  прози й віршів, матеріали для  яких поставляли "книжкові суспільства" - об'єднання літераторів-професіоналів  типу ремісничих цехів. Поряд з народними  повістями, великими по обсязі казками  й збірниками пісень ці суспільства  робили якщо не всю, те значну частину  драматургічної продукції. Кількісно  ця продукція була величезна: відомі назви біля семисот п'ятдесяти п'єс у жанрі цзацзюй, створених протягом  XІІІ- XІ століть, з яких збереглося приблизно сто шістдесят. Винятково  широкий і вибір тим і сюжетів. Гострі колізії навколишньої дійсності, події далекої й близької минулого, даоські й буддійські легенди, народні  перекази оживали в яскравих образах  на численних театральних підмостках у містах і на сценічних площадках  при сільських храмах. Історичні  твори, збірники літературних новел  і простонародних повістей, філософські  притчі, поеми знаменитих віршотворців - усе служило вихідним матеріалом для творчої уяви драматургів, суцільно й поруч стаючи потім джерелом нових добутків в інших жанрах. [3, c.150]

Про драматургів того часу відомо до образливого мало. Ніхто  з них не просунувся по службі настільки, щоб заслужити право на офіційну біографію, а відомості про їх в "часток" публікаціях відривні й часом суперечливі. Далеко не завжди можна встановити хоча б приблизні дати їхнього життя; більш-менш   вірогідно лише розподіл їх на "ранніх" й "пізніх", уважаючи рубежем початок XІ сторіччя (при цьому до "ранніх" ставляться майже всі найбільші імена). У багатьох випадках спірна атрибуція п'єс, приблизно четверту частину яких доводиться вважати "анонімними". Не виключено, що серед них чимало плодів колективної творчості учасників "книжкових суспільств".

Слава першого драматурга юаньского театру - першого за часом, по плідності й багатосторонності - споконвіку закріпилася за Гуань  Хань-цином (короткі відомості про нього й інших представлених е сьогоденні томі авторах утримуються в примітках). Серед його створінь є й інсценівки епізодів з історії Троецарствия, у яких можна відчути гіркоту жалю про те, що пройшли часи славних богатирів; є ліричні комедії й побутові сцени. Але особливою увагою завжди користувалися ті його п'єси, які можна з повною підставою віднести до числа соціальних драм, і серед них - "Осінь у Ханьском палаці ", у якій сфокусувалися дві найбільше хвилювали драматурга теми - викриття сваволі влада імущих і співчуття жіночій частці. [4, c.25-49]

Окремі китайські дослідники, прагнучи обґрунтувати тезу про патріотизм юаньских драматургів, затверджували, що в деяких з їхніх негативних персонажів треба, - незважаючи на їхні китайські імена, - бачити монголів, але це не виглядає переконливим. По-перше, існували строгі закони проти "наклепницьких" й "непотрібних" п'єс (які можна  було, зрозуміло, тлумачити досить широко). Потім варто враховувати, що Північний  Китай і до монголів управлявся чужоземними  династіями, простий же народ у  повсякденному житті частіше  зіштовхувався з урядовцями-китайцями. І головне, ті пороки, які викривали  драматурги, не були властиві лише монгольському, досить короткому, періоду в історії  Китаю, а випливали із сукупності феодальних суспільних відносин, що складалися тисячоріччями.

Але потрібно з, що по трагічному розжаренню страстей, по глибині філософського  осмислення протиріч людського буття  китайська класична драма помітно  уступає європейському театру, породженому  епохою Відродження: її творці не пережили ні такого бурхливого розквіту гуманістичних  ідеалів, ні такого швидкого їхнього  краху. Вони творили в епоху, коли феодальний лад був ще життєздатний, на їхню творчість впливало й оптимістичне світовідчування жителів процвітаючих міст, і буддійська віра в майбутні перевтілення й воздаяние за гріхи. Крім того, у Китаї література издревле розглядалася як свого роду моральний кодекс і підручник життя, у якому кожен "приклад" повинен супроводжуватися недвозначним вироком.

Стосовно до багатьом п'єсам слово "вирок" має не тільки фігуральний, але і юридичний зміст - їхні фінали завершуються читанням судового вердикту або рішення государя.

У світі, зображеному юаньскими  драматургами, панує цілковите безправ'я, і чесним людям доводиться лише терпіти  так уповати на лицарів правди начебто Бао Чжэна. Але буває, що терпіти вже невмоготу, - тоді ті, що похрабрее, беруться до зброї, щоб  у міру власних сил і розуміння  відстоювати справедливість. [5, c.238]

"Осінь у Ханьском палаці" Ма Чжи-юаня - відкриває собою збірник юаньських п'єс".

   Часи, що стали  сивою давниною, Ханьской імперії.  Держава ослабнула, перестало  наводити страх на околишні  народи. Кочівники сюнну підсилилися  настільки, що китайський імператор  змушений віддати в дружин  їхньому проводиреві свою улюблену  наложницю Бан Цян. Стільки  років вона в результаті інтриг  придворного художника перебувала  в зневазі, тільки недавно помітив  і полюбив її государ - і  от грозить розлука. У неспроможній  люті обрушує імператор гіркі  докори на боягузливих полководців,  нездатних захистити країну від  погроз, на дармоїдів-міністрів,  що вміють лише виснажувати  скарбницю... Але хіба драматург  разить обуренням тільки невдачливих  сановників давно минулих часів,  хіба перед його думкою  не  вставали вельможі Сунского держави,  що найбільше  радели про  власне благополуччя й без  дійсної боротьби отдававшие  область за областю спочатку  чжурчжэням, а потім монголам... [19]

Історія затверджує, що Ван  Цян стала дружиною проводиря  сюнну, шаньюя, а після його смерті, відповідно до місцевого звичаю, дружиною його спадкоємця. Але драматург треба  іншої, народної версії: героїня кидається  в ріку, що відокремлює володіння  будинку Хань від кочівників. Шаньюй, - треба віддати належне поетичної  неупередженості Ма Чжи-юаня, змальований  досить привабливими фарбами, - посилає  на страту живописця, безпосереднього  винуватця случившегося. А безутішний імператор, такий людяний у своєму неспроможному горі, виливає його у віршах, що ставляться до числа  шедеврів драматичної поезії юаньской епохи. Так трагедія переводиться в  емоційний план, здобуваючи елегійне звучання. Це відповідає загальному характеру  творчості Ма Чжи-юаня, у драмах і  пісенній ліриці якого переважають  смутні мотиви, відчуття недосконалості й швидкоплинності життя й  прагнення вкритися від її лих  серед природи або у світі  даоських фантазій.

Різноманіттю тим і  персонажів китайської драми перших століть її існування відповідає й розмаїтість компонентів, що становлять її ідейну основу. Серед них - конфуціанство, даосизм і буддизм, головним чином  у їхніх версіях -  народний релігійний синкретизм, легенди й марновірства, ортодоксальний домострой і   паростки, що відзначалися вище, гуманістичного світогляду. У цій строкатості  відбилася властива юаньской епосі  порівняльна терпимість до віровчень  різної користі. Панувало при Сунах  конфуціанство (точніше, неоконфуцианство, що далеко відійшло від первісного навчання древнього філософа й що стало, власне кажучи, державною релігією) , втратило своє чільне положення; двір захищав, або, у всякому разі, не лагодив препон, не тільки послідовникам таких традиційних для Китаю религий, як буддизм і даосизм, але й мусульманам, несторианам і навіть католикам. І все-таки ідеї конфуціанства в його пізнішій інтерпретації займають у драмі саме видне місце. Це насамперед  подання про те, що єдино гідне шляхетної людини заняття - вивчення конфуцианского канону для того, щоб здати іспити й потім вірою й правдою служити країні й государеві. Сюди ж ставляться й тези про безумовне шанування старших, про чільну роль чоловіка в родині. Несправедливо було б відзначати лише негативну, консервативну функцію конфуціанства. У конфуцианские тону були пофарбовані головним чином фігури чесних слуг держави, що борються проти хабарництва й інтриганів або захищаючу країну від загарбників. Крім того, звеличення вченого стану - основного носія конфуціанських ідеалів - у перші десятиліття юаньского правління носило відтінок соціального протесту. Пізніше, коли конфуцианці знову були наближені до двору, роль виразника нонконформистских ідеалів знову повернулася до даосизму й буддизму з їхньою відмовою від служіння влада що претримає й особливо проповіддю відходу від "курного миру". Найбільш широке поширення одержали такі настрої в останній період монгольського правління, коли повстання, війни й соціальна анархія охопили значну частину Китаю, коли життя знову стало здаватися нестійкої й повної небезпек. [17, c.75]