Конфуианские ценности в драме " Осень в Ханьском Дворце"

Государ зовсім втратив розум  від любові. Він залишив справи, дні й ночі проводить у палатах Минфэй. Але міністр не може не доповісти йому про прибуття посла з вимогою віддати Ван Чжаоцзюнь у дружин кочовому вождеві. Міністр попереджає, що величезне військо готове до нападу, а захиститися від нього немає можливості: солдати навчені погано, немає хоробрих генералів, готових вступити в бій. Потрібно врятувати країну від ворожої навали. Імператор мріє одержати від своїх чиновників рада, як, не видаючи кохану, зберегти мир. Але ніхто не може йому допомогти.

Ван Чжаоцзюнь готовий  запобігти війні навіть ціною власного життя. Вона вмовляє государя поставити інтереси держави вище їхньої взаємної любові. Імператорові з погодитися, але він вирішує сам проводити Минфэй до моста Балинцяо й випити з нею прощальну чашу вина. Государ і Минфэй зі скорботою дивляться один на одного. Нарешті вони розстаються назавжди.

На границі проводир кочівників радісно зустрічає Ван Чжаоцзюнь. Він гордий, що китайський імператор  не насмілився зневажити союзом з  ним. Красуня просить дозволи  востаннє   подивитися в південні далечіні й випити чашу вина. Вона п'є  вино й кидається у води прикордонної ріки. Ніхто не встигає прийти їй рятуйте ! На місці її поховання споруджується Зелений пагорб - на ньому вічно зеленіє трава. Проводир кочівників у всьому обвинувачує негідника Мао Яньшоу. Він велить схопити його й відвезти до імператора на правий суд.

Уже сто днів імператор  не дає аудієнцій. От і тепер, осінньою порою, він сумує самотньо в палаці. Ледь задрімав - у сні є Чжаоцзюнь, але сюнну знову ведуть неї. Прощальні  лементи  гусаків, що пролітають, народжують ще більший сум, і ще томливіше  спогаду про коротке щастя. Сановник доповідає, що доставлено зрадника Мао  Яньшоу. Государ наказує відрубати  йому голову. Відразу  влаштовується  поминальне моління про Минфэй.[19]

2.2. Конфуціанські цінності у драмі «Осінь у Ханьському палаці »

 Основні положення  конфуціанства були розроблені  філософом Кун-цзы (Кун Цю, Кун  Чжунни, Кун Фу-цзы - звідси й  латинізоване Confucіus - Конфуцій, 551 - 479 р.  до н.е. ) і викладені в його  трактаті Лунь юй ("Бесіди й  судження"). Потім ідеї Конфуція  були розвинені й доповнені  його послідовниками - Мэн-цзы, Сюнь-цзы,  Дун Чжуншу, Чжу Си й іншими  філософами. [24, c.28]

Попередниками конфуцианцев були вихідці з потомствених чиновницьких родин, які у випадку втрати офіційного поста перетворювалися в бродячих філософів і вчителів, що заробляли  на життя викладанням древніх  книг: "Шицзин", "Шуцзин", "Лицзи", що стали потім частиною конфуцианского канону ("Тринадцатикнижия"), і  втраченої згодом "Юэцзин" ("Книга  про музику"). У період Чуньцю (722-481 р. до н.е. ) таких бродячих філософів  було особливо багато в царствах Лу (батьківщина Конфуція) і Цзоу (батьківщина  Мэн-цзы) - на території сучасної провінції  Шаньдун. Тому саме там і зародилося конфуціанство.[20, c.245]

Першим етапом становлення  конфуціанства була діяльність самого Конфуція, що теж належав до стану "учених книгарів". Його навчання відрізнялося своєю соціально-політичною спрямованістю. Насамперед , воно призивало до гармонізації суспільного ладу й до зміцнення сформованих форм державного керування шляхом строгого дотримання древніх традицій і певних принципів взаємин між людьми в родині й суспільстві.

Вихідним положенням конфуціанства  є концепція Неба (Тянь) і "небесного  веління" (наказу, тобто  долі). Небо - це частина природи, але разом  з тим і вищою духовною силою, що визначає саму природу й людину ("Життя й смерть визначається долею, багатство й знатність  залежать від Неба"). Людина, наділена Небом певними етичними якостями, повинен надходити згідно з  ними й з вищим моральним законом (дао), а також удосконалювати ці якості за допомогою утворення.[30, c.631-639]

Метою самовдосконалення  є досягнення рівня "шляхетного чоловіка" (цзюнь-цзы) - цей рівень не залежить від соціального походження, а  досягається завдяки вихованню  в собі високих моральних якостей  і культури. "Шляхетний чоловік" повинен насамперед  володіти "жэнь" - гуманністю, людяністю й любов'ю до людей. В основі "жэнь" лежить принцип "чого не бажаєш собі, того не роби іншим". Зовні "жэнь" проявляється в справедливому відношенні до навколишньої, у вірності, наявності почуття боргу й щирості.

Особливе місце в навчанні Конфуція займає концепція "сяо" - сыновней шанобливості, поваги до батьків і до старшого взагалі. "Сяо" вважається не тільки основою "жэнь" і пов'язаних з ним чеснот, але й найефективнішим методом керування країною (країна - це більша родина).

Чимале значення надається  і "юе" - музиці, як кращому засобу зміни поганих вдач і звичаїв, а чільна роль  чи приділяється ("етикету") - правилам благопристойності, що регулює поводження людини в різних життєвих ситуаціях. [16, c.70]

Основою навчання про чіткий ієрархічний поділ обов'язків  у суспільстві, а також про  правильне розуміння речей й  їхньому застосуванні стала концепція  "чжэн" - "виправлення імен", тобто приведення речей у відповідність із їхньою назвою.

На базі цих філософських положень Конфуцій розвивав свої політичні  концепції, виступаючи за строгий, чіткий, ієрархічний поділ обов'язків  між членами суспільства, зразком  для якого повинна служити  родина. Ця ідея була виражена Конфуцієм  у його знаменитому виреченні: "Правитель  повинен бути правителем, а підданий - підданим; батько - батьком, а син - сином". При цьому правитель  призивався управляти народом не стільки на основі законів і покарань, скільки прикладом особистої  чесноти й високоморального поводження, на основі звичаєвого права, не обтяжуючи  народ важкими податками й  повинностями.[6, c.15-22]

Конфуцій нерідко допускав критику окремих правителів і  протиставляв їм "мудрих" й "доброчесних" государів віддалених часів : Яо, Шуня, Вэнь Вану, У Вану, Чжоу-гуна й ряд інших. Соціальному безладдю сучасного йому суспільства Конфуцій протиставляв ідеальне суспільство так "тун" ("великого єднання"), що нібито існувало в перші роки правління династії Чжоу (1027-256 р. до н.е. ). Початок епохи Чжоу Конфуцій уважав "золотим століттям", коли не було війн і звад, панували загальна рівність і справжня турбота государів про народ. На відродження цього "золотого століття" і були спрямовані вся філософська система Конфуція.

Релігійні подання й народні  вірування Конфуцій уважав марновірством. Його майже не цікавили проблеми космогонії, він приділяв мало увагу навчанню про парфуми й потойбічний  світ ("Не відаючи ще, що таке життя, як можна знати, що таке смерть?"; "Не вміючи служити людям, як можна  служити парфумам?"). Але поряд  із цим Конфуцій виступав за збереження існуючих звичаїв і наполягав  на ретельному й скрупульозному виконанні  обрядів і церемоній, з яких особливо виділяв обряд жертвоприносини  предкам як найважливіший спосіб вираження до них поваги. Він уважав, що шляхом точного дотримання традицій, освячених стародавністю, можна  повернутися до споконвічних джерел й у такий спосіб досягти відродження "золотого століття" і знову  побудувати суспільство гармонії й  справедливості. [20, c.245]

Після смерті Конфуція його послідовники заснували вісім самостійних  шкіл, з яких найбільш значними були дві: школи, що очолив Мэн-цзы (ок. 372-289 р. до н.е. ), і школа, очолювана Сюнь-цзы (прибл. 313 - 235, або прибл. 298 - 238 р. до н.е.).

Найважливішим нововведенням  Мэн-цзы була теза про те, що природа  людини споконвічно добра. Виходячи їх цього розвивалася ідея про  вроджене знання добра й здатності  його творити, про виникнення зла  в людині в результаті не проходження своїй природі, здійснення помилок або нездатності відгородити себе від зовнішнього негативного впливу. Мэн-цзы говорив про необхідність повного розкриття споконвічної природи людини через утворення, яке дозволяє пізнати Небо й служити йому. Небо інтерпретується Мэн-цзы як вища напрямна сила, що визначає за допомогою впливу на народ і правителя долі людей і держав. Людинолюбство ("жэнь"), справедливість ("і"), доброзвичайність ("чи") і знання ("чжи") також властиві людині, до того ж "жэнь" та "й" - нерідко виступають спільно: "жэнь" - як принцип, що поєднує людей, а "й" - їх що розмежовує.

"Жэнь" й "й" є основою розробленої Мэн-цзы концепції "гуманного керування" державою ("жэнь" "чжэн"), у якій головна роль уже приділяється народу ("Народ є головним у державі, за ним ідуть парфуми землі й зерна, а государ займає останнє місце"). Звідси виходила й думка про те, що народ має право скинути шляхом повстання жорстокого або невартого правителя. [21, c.240]

Сюнь-цзы привніс у  конфуціанство ідеї інших філософських шкіл, зокрема , даосизму (в області  онтології) і легизма (древнекитайского етико-політичного навчання про  керування людиною, суспільством і  державою). Сюнь-цзы виходив з  концепції "ци" - первоматерии, або матеріальної сили, що володіє двома формами: "інь" (темрява, пасивність, жіночий початок) і "ян" (світло, активність, чоловічий початок). Мир існує й розвивається згідно із  природними пізнаваними закономірностями; Небо - активний природний елемент миру, воно не управляє людиною, а навпаки, може бути підлегле їм і використано в інтересах людей. Від людини як частини природи залежать щастя й нещастя, багатство й убогість, здоров'я й хвороба, порядок і смута. Людина по своїй природі зла - він уже народжується заздрим і злісним, з інстинктивним почуттям наживи. Тому на людину необхідно впливати за допомогою виховання ("чи" - етикет) і закону (Конфуцій відкидала закон), змусити дотримувати традицій й обряди й виконувати обов'язок - тоді в нього з'являться чеснота й культура. Досконалість же досягається через довге навчання, що триває все життя.

Головними ланками керування  країною Сюнь-цзы вважав справедливі  накази й любов до народу, шанобливе  відношення до традицій і повага до вченим, шанування мудрих і залучення  до державних справ здатних людей, а мірилом правління - справедливість і мир.[22, c. 329 – 330]

В епоху Хань (206 р. до н.е.  - 220 р. н.е. ) конфуціанство остаточно  затвердилося в Китаї й зайняло пануюче положення. В 136 р. до н.е.  імператор У-ди (140-87 р. до н.е. ) проголосив конфуціанство офіційною доктриною, а філософ Дун Чжуншу (180-115, або 179-104 р. до н.е. ) запропонував заборонити інші навчання й оголосити конфуціанство єдиним щирим навчанням, якому повинні неухильно випливати всі піддані держави. Після цього конфуціанство залишалося пануючою доктриною й ідеологією в Китаї протягом  понад дві тисячі років (до буржуазної Синьхайской революції 1911 р.).

Дун Чжуншу з'єднав конфуціанство  з навчанням про космічні сили "інь" й "ян" і п'яти першоелементах ("у сін" ). Природу людини він визначав як уроджену, отриману від Неба. У ній утримується рівною мірою як людяність (жэнь), так і жадібність, що відбиває дії в Небі сил "інь" й "ян". Почуття (джерела зла) також є частиною природи людини, але за допомогою виховання людська природа стає доброї й завершеною.

Виховувати людей повинен  правитель, що був проголошений "сином  Неба" (Тяньцзы), що править по його велінню й виконуючим у такий  спосіб його волю. Відповідно, влада правителя визнавалася священної й дарованої понад. [24, c.55]

Принцип відносин між правителем і підданими був виражений  у концепції "трьох зв'язків": правитель - підданий, батько - син, чоловік - дружина, де перші компоненти відповідають домінуючій силі "ян" й є зразком для другій, відповідній підлеглій силі "інь". У такий спосіб ставала сакральною й повністю виправдувалася авторитарна влада імператора, що сприяло прийняттю конфуціанства як  офіційна ідеологія.

На базі конфуціанства  в Китаї створюється специфічна форма державно-адміністративного керування, в основу якої була покладена система іспитів для заняття державних посад. Завдяки такій системі державні посади могли займати тільки вчені конфуціанці (хоча конфуціанські навчання в традиції розумілося скоріше як "наука" взагалі, а конфуцианцы - "жу" ("учені книгарі") - просто як освічені й утворені люди).

Поступово в конфуціанстві  усе більше підсилюються релігійно-містичні риси. На перший план уже висуваються  положення про Небо (Тянь) як про  божественну силу, що визначає, про  залежність суспільства й людини від волі Неба, про божественне  походження влади з  "сина Неба", про вірність підданого з і  про панування "сина Неба" над  всіма народами Всесвіту.

Формується й культ  поклоніння Конфуцію, що став з як первоучитель людства. В 174 р. імператор Гао-цзу  вже особисто відвідав могилу Конфуція на його батьківщині в Цюйфу (провінція  Шаньдун) і приніс на ній у жертву бика. Через 50 років на честь Конфуція був споруджений храм. В 267 р. імператорським указом пропонувалося приносити  в столиці й на батьківщині  Конфуція чотири рази в рік у жертву вівцю, свиню й бика. В 555 р. пропонувалося спорудження в кожнім місті, де розміщалася резиденція представника влади, храму на честь Конфуція. Нащадки Конфуція по прямої лінії одержали спадкоємний князівський титул, а старший у роді повинен був присвячувати себе догляду за могилою й храмом. На початку ХХ в. рід Конфуція нараховував 20-30 тисяч членів; він існує й понині. [25, c.85]

Конфуціанство проникнуло в  усі пори громадського життя й  визначало норми моралі, сімейні  й суспільні традиції, наукову  й філософську думку, виробивши  певні стереотипи у свідомості народу, особливо  серед освічених шарів  суспільства.

У період Тан (618-907 р.) конфуціанство  перебувало в складних умовах суперництва, боротьби й співіснування з буддизмом  і даосизмом. Більша роль у цій  боротьбі належала відомому письменникові  й мислителеві Хань Юю (768?824 р.), що выступили з різкою критикою буддизму й у захист конфуціанства. Хань Юй приділяв особливе значення навчанню про людську природу, у відношенні якої він уперше ввів поняття "сань пинь" ("три щаблі"): вищу - абсолютно гарну; середню - здатну розвиватися як у позитивному, так й у негативному напрямках; і нижчу - абсолютно погану. Людська природа при цьому відокремлювалася від почуттів: свою природу людина одержує при народженні, почуття ж знаходить у контакті із зовнішніми речами. Категорію "жэнь" Хань Юй розширив до поняття "загальної любові".