Лексична синонімія в творчості Г. Тютюнника

ВСТУП

Синонімічні можливості української мови величезні. Наприклад, О. Крижанівська, досліджуючи сучасні  українські назви кольорів, виявила  близько 30 слів, що створюють синонімічний ряд «червоний»(червоний, пурпуровий, пурпурний, багряний, багровий, шарлаховий, шарлатовий, буряковий, бурячний тощо).

Незаперечним є і  той факт, що використання синімічних багатств у мовній практиці має величезне  значення. Синонімами користуються в  усіх ділянках мовного життя. Мовець постійно стає перед вибором потрібних  йому слів з численних синонімічних запасів, і у зв’язку з цим перед викладачем української мови та літератури постає складна проблема: формування культури мовленнєвого спілкування учнів, їхньої мовної компетенції, в тому числі і за рахунок збагачення синонімічного запасу.

У результаті вивчення розділу  «Лексикологія»(5 кл.) діти засвоюють  істітні ознаки синонімів, навчаються розрізняти серед них стилістично  забарвленні і стилістично нейтральні, вживати синонімі відповідно до ситуації спілкування, добирати до поданих слів синоніми і використовувати їх в усному та писемному мовленні.

Програма орієнтує на використання учнями словників синонімів, антонімів, фразеологізмів. Сучасна  українська лексикографія пропонує словники синонімів, укладені на високому науковому рівні (незважаючи на те, що власне історія український синонімічних словників починається тільки з 60-х рр ХХ ст.): «Короткий словник синонімів української мови» П.М. Деркача з доопрацюванням С.П. Левченка (1960 р.). «Матеріали до синонімічного словника української мови» А. Багмета (1959-1962); «Синонімічний словник-мінімум української мови В.С. Ващенка» (1972); «Практичний словник української мови » С. Караванського (1993 – за правописом 1928 р. і лексико-стилістичними нормами української мови західноукраїнської діаспори); «Вибране з української синоніміки» О.Завгороднього (1996); «Скарбниця української мови» О. Синиченка (1997); М. П. Коломиєць, Є.С. Регулевський (1998) «Словник фразеологічних синонімів»[Див.: 28; С. 950]; Л. М. Полюга «Словник синонімів української мови» (2004) ;«Російсько-український словник синонімів» Н.П. Башнякова (1995);Олійник І.С., Сидоренко М.М. «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник»(1978);Бурячок А. А., Гнатюк Г. М. «Словник синонімів української мови» У 2-х т( 2000)тощо.

Проте наявні словники не достатньою мірою задовольняють  потреби шклільної практики.

На думку вчених, засадами збагачення словникового запасу, а  також усієї словникової роботи є «введення в мовну свідомість дитини словникових об’єднань (тематичних, синонімічних та ін.), система яких дозволяє відібрати для будь-якого тексту найбільш потрібні слова, виділити мікротеми тексту».

Т. Груба пропонує розглядати лексичний склад мови за тематитичними  згрупуваннями, виділяти у тематичні  групи об’єднання слів, для яких характерні більш конкретні значення і категоріальні ознаки (наприклад, мінімізований словник описової лексики).

Синонімічний ряд може розглядатися з певних позицій і  з конкретною метою: з одного боку, написання творів, переказу текстів, вивчення дієслова. З іншого боку, провідну роль у пізнанні слова, розкритті неповторних рис рідної мови, відіграють уроки літератури.

«Мова художньої літератури – основний засіб образного відтворення  життя в літературі... Мова дає  письменникові безмежні можливості для показу всіх сфер людського життя в усій різноманітності, в розвитку та змінах, і так яскраво, що читач немов бачить змальоване за допомогою слів... За словами М. Коцюбинського, мова в художньому творі «половина, коли не більше його краси».

Звісно, лексичний рівень є одним з елементів, що утворює  цілісну систему – текст. Проте  шлях освіти пролягає від простого до складного, від елементів –  до системи: щоб збагнути ціле, треба  опанувати його частиною. Отже, тематичний словник синонімів дає можливість ознайомити учнів з неповторною індивідуальною творчою манерою письменника, допомагає розвивати в учнів чуття мови, уміння розрізняти всі відтінки лексичних значень рідного слова.

ПОНЯТТЯ ПРО  СИНОНІМ

Лінгвісти ще остаточно  не визначилися з проблемою, що вважати за синонім і як слід будувати опис синонімів.

Частина вчених негативно  ставляться до проблеми синонімії як такої. Так, наприклад, російській лінгвіст проф. В. Звегинцев, зауважує, що визначити  синонімію на предметно-понятійній основі «цілком непослідовно», і доходить до висновку, що « такої синонімії, яка традиційно тлумачиться у науці про мову, у мові взагалі немає. Це одна з фікцій, що рудиментарно існує в науці про мову. Існують словосполучення, які містяться на синхронній площині і тому зовсім не співвідносні із предметно-понятійною ознакою тотожні для деяких слів, у яких слова виступають як члени мінімальної дистрибуційної моделі (їх можна, звісно, розгорнути), а не ізольовано»[29; С. 5].

Проте заперечення у  синонімів спільного значення не є характерним для вчених, які досліджують синонімію. Набагато більше суперечок викликає проблема визначення поняття синонім. Наприклад, О. Д. Григорьєва зазначає: «З нашого погляду, тільки змістова тотожність (а не наближеність, близкість значень, як припускають деякі вчені ) дозволяє розглядати деякі слова як синоніми. Різноманітна емоційна забарвленість тотожних за значенням слів, різноманітна функціонально-стилістична характеристика, специфіка їх контекстного вживання... специфічні для кожного з них формально-граматичні особливості – не заважають визнати явище синонімічним за наявності тотожності значень»[29; С.6].

Використання синонімічних багатств умовній практиці має величезне  значення. Синонімами користуються в  усіх ділянках мовного життя, усного чи письменного, а особливо стилістично здиференційованого й загостреного.

Мовець весь час стає перед завданням добору потрібних  йому слів з численних синонімічних запасів, а в зв’язку з цим  і пере необхідністю творчого осмислення їх вжитку.   Складність спілкування змушує нас приділяти пильну увагу найбільш витонченим засобам комунікації.

Синоніми – це творчо осмисленні складники мовної цілості. Вони виникли як результат до бору досконалих форм вираження думок  і почуттів. Через те й користування ними не автоматизується. Синоніми задовольняють прагнення людини до влучності й краси мовлення. Саме в синонімах приховані найбільш “інтимні” особливості лексичної  системи, її комунікативні та виразові можливості. Мудре й виразне слово знайшло свою опору синонімічній формі. Недооцінка чи занедбання синонімічних багатств  мови ведуть до неї знебарвлення.

Лексична синонімія (від  гр. Cunonumia, sunonumos-однойменність, однойменний) – специфічне явище, прямо протилежне омонімії. Якщо для омонімів характерними є різні значення виражені тотожніми формами, то синонімія означає семантичну тотожність чи близькість двох або кількох різних  за звуковим складом слив. Вивчення основних питань в синонімії без посередньо пов’язане з науковим осмисленням семантичних категорій – лексичного значення слова, полісемії – та стилістичних явищ умови.

На й більш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми – це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного: 1) відтінками в лексичному значенні; 2) своїм емоційним забарвленням; 3) належністю до певного стилю; 4) своєю вживаністю; 5) здатністю вступати в сполучення  з іншими словами.

Виходячи с того, що в мові основна частина лексики  складається з багато значних слів, синонімами слід вважати  не слова в загалі з їх повним об’ємом смислової структури, а слова лише в тих окремих значеннях, які є для них спільними. Наприклад, слово друг в українській мові не однозначне, і тому в доборі з ним слів потрібно враховувати якесь одне його значення: 1) Ти мені друг і товариш! 2) Співай, поете будь завжди хорошим другом правди. У першому реченні слова друг і товариш – синоніми, вони виражають одне поняття, називаючи особу зв’язану з автором  (з іншою особою) близькими стосунками, відданістю, дружбою, довір’ям; у другому ж – слово друг ужито в іншому значенні, не синонімічному і значенням “товариш” синонімами до нього можуть бути слова поборник, захисник.

Оскільки лексичне значення слів може бути встановленим лише в певних контекстах, для правильного розуміння явищ синонімії важливо враховувати не тільки предметне значення слів – синонімів, а й особливості їх уживання та граматичні умови сполучуваності їх з іншими лексичними одиницями.

За спільністю лексичного значення і загальними граматичними ознаками слова-синоніми об’єднуються в синонімічні ряди, причому члени синонімічного ряду належать до однієї частини мови. Наприклад: шлях дорога, путь, гостинець. Усі ці слова – іменники.

Дослідник наголошує, що ступінь синонімічності слів може коливатися від повного до більшою чи меншою мірою часткового, а назву «лексичний дублет», «лексичний паралелізм» і под. не можна вважати адекватними. Натомість пропонує на позначення даного поняття термін «абсолютні синоніми», «для того, щоб відрізніти від синонімів з більш віддаленим ступенем близкості».

2 КЛАСИФІКАЦІЯ  СИНОНІМІВ. СИНОНІМІЧНІ РЯДИ

Залежно від відтінків  значень, емоційно-експресивного забарвлення  або можливостей поєднання з  іншими словами, синоніми об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний ряд починається зі стрижневого слова (домінанти), яке є зазвичай стилістично нейтральним і найточніше та найповніше виражає значення всього ряду. Крім того, явище лексичної синонімії тісно пов’язане з полісемією. Тому в синонімічні ряди об’єднуються не просто слова в усій повноті їх семантики, а лише мінімальні спільні значення слів. Тільки однозначні слова синонімізуються в їх повному обсязі: райдуга, веселка; купол, баня. Але багатозначні слова вступають у синонімічні зв’язки з якимось одним із своїх значень. Слід зазначити, що проблема групування синонімів у синонімічні ряди на основі виявлення подібності, близькості відтінків значень слів залишається складною і досі невирішеною.

Об’єктивних критеріїв  стосовно того, що вважати відтінком значення, у лінгвістиці не існує ( на цьому наголошує і О.О.Тараненко), тому велику роль відіграє суб’єктивний підхід. Ю.Д. Апресян у статті „Проблема синоніма” намагається таким чином розв’язати це складне питання: «...синонімічними можуть бути визнані лише ті лексичні одиниці, які при тотожному значенні використовуються... в одні й загальній конструкції і мають сполучуваність, яка частково збігається».

 Загальноприйнятим  є розподіл синонімів за характером  додаткових значень. За характером  додаткових значень синоніми поділяються на три основні групи: ідеографічні\семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні.

Ідеографічні, позначаючи те саме поняття, різняться між собою  додатковим значеннєвими відтінками, тобто обсягом семантики, яка  притамання кожному з них: досягнення, здобуток, завоювання. Якихось істотних відмінностей в емоційному забарвлення чи в стилістичному використанні між ідеографічними синонімами того самого ряду не існує, зате додаткові семантичні відтінки їх часом доволі прозорі.

Стилістичні синоніми мають емоційно-експресивне забарвлення. Не всі синонімічні ряди, що належать до цієї групи однотипні. У деяких з них можуть бути емоційно забарвленими всі слова, а в інших – одне слово або й кілька з погляду емоційного залишаються нейтральними, решта ж – емоційно-оцінні. На цій підставі стилістичні синоніми поділяють на дві групи:

а) синоніми з такого ряду, в якому з нейтральним словом синонімізуються позитивно чи негативно  забарвлені емоційні слова: обличчя, лице, вид, пика, писок; летіти, лінути

б) усі синоніми одного ряду є емоційно забарвленими й протиставляються один одному тільки мірою та особливостями  емоційності: хвилюватися, тривожитися, непокоїтися, трепетати.

Семантично-стилістичні  синоніми розрізняються значеннєвими відтінками, семантичним обсягом, емційно-експресивним забарвленням: торжество, тріумф; охоче, радо, залюбки.

О.Д. Пономарів твердить про можливості розвитку та існування  на українському ґрунті т. зв. фонетичних синонімів( імення – ймення, іти  – йти, учитель – вчитель, уже – вже, узяти – взяти, імла – мла), «...які є одним із важливих засобів створення милозвучності нашої мови. Фонетичні синоніми, точніше дублети – різні форми того самого слова, що з’являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних»[27; С. 53]

В українській мові існують  т. зв. контекстуальні синоніми, тобто  слова, що вступають у синонімічні  стосунки лише в певному контексті. Контекстуальні синоніми найчастіше вживаються у художній літературі, - рідше – у публіцистиці, де «використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру».

Компонентами синонімічного  ряду можуть бути перифрази та евфемізми.

Перифраз – поетична фігура, троп, описовий зворот мови, з допомогою якого передають зміст іншого слова чи вислову. Перифраз – це переносне, описове, образне найменування предметів; у певних умовах його вживання перифраз може виступати контекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор, перифраз завжди містить у собі якусь оцінку явища, сприяє яскравості, вирзності їх зображення. Перифрази також допомагають уникнути повторень тих самих слів чи зворотів і цим підвищують стилістичну якість оформлення думки.