Лексична синонімія в творчості Г. Тютюнника

У функції контекстуальних синонімів часто використовуються в українській мові також евфемізми – слова або вислови, які не прямо, а приховано, ввічливо чи пом’якшено визначають назву якогось предмета, явища: поважного віку – старий; навіки спочити – померти.

На основі синонімії будуються такі стилістичні фігури, як ампліфікація, градація (клімакс і антиклімакс), плеоназм.

Ампліфікація – стилістичний прийом у художній літературі для  підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою  нагромадження однорідних мовних засобів.

Градація – стилістична  фігура, котра полягає у поступовому  нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) або пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової  значимості.

Плеоназм – стилістична  фігура, де повторюються однорідні слова та звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції.

Явище синонімії можна  прослідкувати і на рівні фразеології. Фразеологічні синоніми відрізняються  від лексичних не тільки власним  значенням та формою (оформлення у вигляді сполучення слів), а й іншими ознаками: належністю переважно до стилістичної синонімії; меншою кількістю абсолютних синонімів; тим, що в їх ряду важче, а той неможливо визначити домінанту; у граматичному плані фразеологізми частіше обмежуються предикативною функцією Фразеологічні синоніми функціонують переважно в одному ряду з лексичними (один з яких виступає як домінанта), тобто в міжрівневій лексико-фразеологічній синоніміці.

Словотвірними синонімами вважаються: однокореневими, але синонімічними афіксами (напр.: дерево, деревце, деревина, деревинка); різнокореневі слова з тим самим афіксом (напр.: відокремлювати, відділяти, відривати, відламувати, відполювати, відколупувати, відшаровувати); словотвірні типи (напр.: при творенні відприкметникових дієслів зі значенням ”набувати певної ознаки” із суфіксом -і- та -ну-: блідніти, бліднути). Проте однокореневі слова можна розглядати і як словотвірні синоніми, і як лексичні. Більшість їх належить до словотвору, але синонімію між самим твірним і похідними словами або синонімію з наявністю складного слова О.О. Тараненко пропонує відносити до синонімії лексичної. Напр.: блискати, виблискувати (підсил.), поблискувати (злегка або час від часу), проблискувати (слабко крізь що-небудь); піймати, спіймати, упіймати.

Афіксальні синоніми – це неповнозначні морфеми зі спільним чи дуже подібним словотвірним або граматичним значенням, причому  синонімія суфіксів, префіксів чи постфіксів може розглядатися як і  словотвірна: варять, несуть, ллють (3-тя особа однини). У дієслів синонімічним можуть бути граматичні категорії особи та часу: напр.: дієслова І особи однини можна замінити формами 3-ї особи однини, які надають мовленню відтінків твердості, переконаності, урочистості; дієслова майбутнього часу можуть мати позачасове значення (Посієш вчасно - вродить рясно), значення теперішнього часу (Сидить, сидить і засне), значення відсутності або неможливості виконання дії в теперішньому часі (Ніхто цього не зробить так, як ти) тощо.

Синтаксичні синоніми –  конструкції близькі або тотожні значенням, які за відмінності формальної структури взаємозамінні в тексті, напр.: Заспівавши пісню, ми вирушили в дорогу Ми заспівали й вирушили в дорогу Ми вирушили в дорогу, заспівавши пісню.

3. українська  синоніміка

“Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалися впродовж історичного розвитку мови, - пише О.Понаморів: - насамперед виникнення синонімів пов`язане з ходом  пізнання  людиного  навколишнього  світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис предметів і явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього” [57,55]. Так виникають синоніми ідеографічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст – безбожник, унікальний – рідкісний, екземпляр – примірник, біном – двочлен, дисперсія – розсіяння). Синонімічні ряди зростають і в наслідок розвитку багатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невідкладний), пильний (старанний), пильний (наполегливий).

Вміле й доречне використання синоніміки – один з найважливіших  показників майстерності письменника, публіциста оратора. На основі синонімії  будуються такі стилістичні явища, як перифраза (від гр.perihrasis) – описовий зворот мови, в поезії – стилістичний прийом, одна з фігур, троп, з допомогою якого предмети, явища або власні імена називаються не прямо, а через їхні характерні ознаки, наприклад: чорне золото (кам`яне вугілля) чарівниця українського кону (Марія Заньковецька), хитрюща згубниця курей (лисиця), - та евфемізм (від гр.euphemismos – той, що добре звучить) – слово або вислів, що пом`якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не зовсім відповідають істині (замість ви брешете!); заснути навіки замість померти.

                   “Отже, завдання евфемізмів, - зауважує  В.Петік, - завуалювати пряме вираження  де яких думок або емоцій. У  цьому  відношенні синоніми  – евфемізми виконують немовбито  протилежну експресивним синонімам, вживаються вони переважно в усному мовленні та художній літературі” [64,133].

                     Треба зауважити, що будь-яка  класифікація синонімів, тобто  поділ синонімів на групи, є  умовною. Часом стилістичне розрізнення  їх зв`язується з соціальними сприйняттям та оцінкою дійсності. Але слід визнати, що саме ґрунтовне дослідження в цієї галузі провів  О.Д.Пономарів.

                          Отже, ми вже визначилися з  тим, що для лексичної синонімія  – це повний або частковий  збіг значень двох чи кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Чому? Візьмемо таке поняття як стиль. Слово, першоджерелом якого є лат.stilus “загострена паличка для писання”, з плином часу завдяки метонімічному перенесенню  набуло в багатьох мовах стількох значень, що вживається для називання  численних понять із найрізноманітніших сфер людської діяльності. Про широчінь семантики слова стиль свідчіть велика кількість прикметникових і не прикметникових означень до нього добрий, поганий, стриманий, сухий, барвистий, протокольний, емоційний, урочистий, поетичний, старомодний, сучасний, претензійний, високий, низький, реалістичний, романтичний, натуралістичний, класичний, ораторський, епістолярний, адміністративний, розповідний, описовий (список далеко не вичерпний); а ще – стиль Флобера, Стендаля, Шевченка, Лесі Українки; стиль “Лісової пісні” й “Камінного господаря”. Крім того, кажуть про стиль у живописі, в музиці, в архітектурі, в спорті, в одязі, в поведінці і т.ін.

Лексичні синоніми бувають  ідеографічні та стилістичні. Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати  найточніше найпідхожіше слово з  синонімічного ряду, щоб якомога  кращє передати ту чи іншу думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно – експресивно – оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні де що умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності супроводжуються і деякими значеннєвими варіаціями.

РОЗДІЛ ІІ. ДІЄСЛІВНА  СИНОНІМІЯ В ТВОРЧОСТІ Г.ТЮТЮННИКА

2.1 ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ  ГРУПИ ДІЄСЛІВНИХ СИНОНІМІВ У  ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА

У другому розділі  розглянемо і проаналізуємо, спираючись на теоретичне обґрунтування явища синонімії, викладене у попередньому розділі, синонімічні одиниці, що зустрічаються у творах Г. Тютюнника.

Усі вони за частиномовним  статусом належать до дієслів, за винятком тих випадків, коли у синонімічні  відношення з дієсловами вступають інші частини мови, фразеологізми. Дієслівні синоніми наводимо у початковій формі дієслівної парадигми, тобто у формі інфінітива. Проте зазначимо, що синтаксичну функцію синонімів ми визначаємо у контексті, беручи до уваги, що дієслова можуть виконувати морфологізовану синтаксичну функцію присудка як носія основних предикативних ознак речення, так і неморфологізовану синтаксичну функцію підмета, додатка, означення та обставини. Виконуючи неморфологізовані синтаксичні функції, дієслово може займати позицію іменника і прикметника.

Досліджувані синонімічні  одиниці ми групуємо у синонімічні  ряди. Беручи до уваги основне значення синонімічного ряду, поділяємо їх на такі групи: дієслова мовлення, дієслова руху (пересування, переміщення у просторі), дієслова вияву почуттів; дієслова вияву ознаки; дієслова сприйняття; дієслова ставлення; дієслова стану; фазові дієслова, дієслова мислення, дієслова бажання тощо

2.2 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА  ПОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ МОВЛЕННЯ

Найчисленнішою є група дієслів на позначення процесів мовлення і переміщення, пересування у просторі.

Письменник широко використовує синонімічні можливості української  мови на позначення здатності людини висловлювати вголос свої думки, почуття, емоції. Група дієслів мовлення охоплює майже всі шари лексики: від стилістично нейтральної до стилістично маркованої (книжна, просторічна, розмовна лексика). В основному дієслова мовлення виконують у реченні функцію присудка. Порів.: „Просто в неї міцний характер,- кажу спокійно аби швидше виприснути з дому”[31; С.4]; „Еге ж, - бубонять, - і тюрма міцна, та чорт їй рад ”[31; С.4]; „Соню, - белькочу шепеляво й противно, - це ти?”[31; С.5]

Зазначимо, що іноді в  згрупованих синонімічних рядах  порушується система родо-видових  відношень (напр., О.О. Тараненко наголошує на чіткому відмежуванні у словникових статтях родових і видових понять. Отже, слова із родовим значенням “казати”, “говорити”, “промовляти” будуть належати до різних синонімічних рядів і протистояти синонімічним рядям із видовим значенням: базікати, патикати, теревенити; бурмотати, бурчати, торохтіти, тріщати ), не визначено слово- домінанта, що можна пояснити такими причинами: по-перше, письменник використовує не весь синонімічний діапазон, наведений у сучасних лексикографісних працях (іноді важко визначитися із словом-домінантою, бо воно має бути стилістично нейтральним і найточніше та найповніше виражати значення всього ряду, а у текстах наявна лише стилістично і емоційно-експресивно забарвлена лексика); по-друге, значну частину аналізованих синонімів становлять синоніми контекстуальні, значення яких не завжди закріплено у повсякденному ужитку (саме контекстуальні синоніми є відображенням індивідуальної творчої манери письменника).

Отже, серед дієслів  на мовлення використовуються такі:

1. говорити (володіти власною або іноземною мовою) - казати, мовити, вимовляти,виголосити, балакати, погомоніти/гомоніти)(тихо, приглуш.), вирікти (багатозначно), зацокоціла/цокоціти, цокотіти(говорити), гриміти, варнякати, верзти, гугнявити(говорити нерозбірливо, у ніс), молоти(говорити нісенітниці), одпалити(сказати щось чудне, або зробити - отмочить), рокотати(говорити басом), цявкнути/цявкати(сказати), заґелґотіти\ґелґотіти(говорити), джеркотіти, торочити(швидко говорити), прошамкати/шамкати(вимовляти свистячі звуки як щиплячі; говорити з такою вимовою)

Напр.: „Просто в неї  міцний характер, - кажу спокійно”[31; С.4]; „Добридень, - тихенько мовили... ”[31; 50]; „Не дурні, а молоді, - якомога  поважніше вимовляє ці слова Данило”[31; С.50]; „Про картоплю й балакати нічого: нікудишня кормова картопля” [31; С.86]; „Правильно! – заґелґотіло жіноцтво”[31; С.80]; “Підсяде, джеркотить, джеркотить щось по-своєму”[31; С. 191]; “... а гостроязика Федорова жінка швидко-швидко зацокоціла: «Що ти, Омельку, ето верзеш? Ну як скаже, то як у попел торохне, їй-богу!» [31; С. 80]; “А Степаниха сказала сердито: «І таке вже змеле при дитині, що хай бог милує»[31; С. 72]; “Курять, шеретують насіння, а буває, що й зареготять, як хтось чудне «одпалить» [31; С.42] тощо.

Можна побачити, що основний склад синонімічного ряду становлять стилістично марковані слова, які письменник використовує з метою якнайточніше передати найтонші нюанси людського мовлення

2. бурмотати - бубонить, буркати, воркотати, белькотати, туркотати, мимрити.

Напр.: „Якщо заради картоплі, то про мене... – бурмоче, - а якщо заради каші, то кращої, кажу”[31; С.39]; “Еге ж, - бубонять, - і тюрма міцна, та чорт їй рад“[31; С.4]; “Але тут одни з парубків заступив йому дорогу, набичив голову й буркнув : «На могорич давайте!»[31; С. 79]; “А ви ж, сваха, - обіймаючи Клавдію Купріянівну воркотав Степан “[31; С. 86]; “Соню, - белькочу шепеляво й противно“ [31; С.5]; “Ходім, я тобі сніг покажу, - туркоче на вухо“[31; С.5]; „Підсковзнувся, - мимрю, - хіба ж я винен, що тут слизько? ”[31; С.6].

Слова воркотати, туркотати, буркотати у «Словнику синонімів  уукраїнської мови » не входять до складу синонімічного ряду на позначення людського мовлення, проте активно  використовуються для опису своєрідних переливчастих звуків, які видають голуби або горлиці. Голуби і горлиці в українській фольклорній і літературній традиції виступають символами вірних закоханих, отже, невипадково, що і Г. Тютюнник використовує у контексті (оповідання «Зав’язь») на позначення спілкування закоханих героїв саме ці «пташині» слова.

3. запитати - спитати.

Напр.: “Як же, дочко, весілля  справлятимемо? – спитав уранці Степан“[31; С. 71]; “А може б, і дружок поводила та пригласила людей на свайбу? – несміливо  запитала Степаниха“. Приклад словотвірних синонімів.

4. мовчати - ні гугу(мовчати), ані пари з уст(мовчати).

Напр.: “А дід ні гугу: і за поріг не виходять“; “Прокіпко на те ані пари з уст, попихкає димом, похитає головою та й подається на гору до пасіки“. Із лексичним значенням «не вимовляти жодного слова, оберігати що-небудь у таємніці» у синонімічні відношення вступають дві фразеологічні одиниці, які у реченні виконують предикативну синтаксичну функцію.

5. відмовити - одбрити (відмовити у грубій формі), одв’язатися(позбавитися, звільнитися)

Напр.: “А на обличчі як написано: ану ж хай хтось спробує  сказати мені, що небо вгорі... зразу  одбрию!“; “Вуточка не сердилася на ту забаву, бо знала, що тим лиш підстьобне і заохотить малечу і тоді від неї не одв’яжешся“.

6. починати (розмову) - заводити (балачки).

“Він і розмову  так починав: «Давай, лишень, Даниле, про життя поміркуємо...» Коряк  любив такий зачин, однак першим балачки не заводив“; “Дядько Никін ... поволеньки заводить: «Ти, Одарко,- скік-ки разів тобі було показано?».