Особливості художніх образів у давній китайській літературі (на матеріалі поезії доби Тан)

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ  ЯК ОСНОВА ЕСТЕТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ В ЛІТЕРАТУРІ………………………………………………….5

1.1.Художній образ як основа художнього твору……………………….5

1.2. Художній образ в китайській літературі…………………………….6

РОЗДІЛ ІІ. ВІХИ СТАНОВЛЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДОБИ ТАН.9

2.1.Чотири етапи розвитку танської поезії………………...……………10

2.2.Три вершини танської поезії……………………………..…………..11

2.2.1. Лі Бо – зеніт китайської поезії…………..….………………11

2.2.2. Ду Фу – універсальний поет………………………………..13

2.2.3. Ван Вей  − Будда поезії……………………………………..15

РОЗДІЛ ІІІ. СПЕЦИФІКА  ТА ОСОБЛИВОСТІ НАЙХАРАКТЕРНІШИХ ОБРАЗІВ  ТАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ……………………………………………….16

3.1. Мотиви поезії доби Тан…………………………………………..…16

3.2. Природа як основа образів у поезії...................................................19

ВИСНОВКИ........................................................................................................26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………28

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В наші дні в світі Танська  епоха по праву вважається “золотою добою” в історії Китаю і часом  небаченого розквіту поетичної творчості, що й до сьогодні багато в чому вкрита таїною для зовнішнього світу, чим  і викликає до себе величезне зацікавлення. Протягом багатьох і багатьох років як в самій країні, так і за її межами багатоаспектному вивченню цього періоду відводиться важливе місце, адже китайська поезія від часів “Шицзіну” до означеної доби пройшла значний шлях і стала досить вагомою частиною культурного життя країни, майстерно вплітаючись у поетичну канву танського часу.

Нині Китай користується великою популярність в сіті, з  кожним днем все більше зростає зацікавленість до його багатотисячної історії, культури, що зокрема виявляється у спробі роз’яснити поетичні образи з метою  розуміння душі китайського народу.

Серед досліджень, присвячених вивченню цього питання можна назвати праці Я.Шекери [20, 21, 22, 23], В.Алексеева [1, 2], Л.Ейдліна [24, 25, 26] та інших.

Актуальність обраної теми пов’язана з яскравим періодом у розвитку китайської поезії. Саме цим зумовлений вибір теми, присвяченої виявити джерела художніх образів танської поезії, розкрити глибину й своєрідність образів, пов’язаних з менталітетом китайського народу.

Метою роботи − простежити ґенезу художніх образів у творчості поетів танської доби, розкрити значення образів в поезії даного періоду, висвітлити особливості змалювання тих чи інших образів у поезії, аналіз поетичних образів в авторській поезії,

Завдання дослідження полягають у:

• на конкретних прикладах виявити специфіку найбільш поширених образів та їх варіацій у танській пейзажній ліриці;
• Охарактеризувати роль літературно-художнього образу у віршотворенні   китайців;
• коротко висвітлити етапи розвитку поезії;
• проаналізувати  художні образи авторів танського періоду, розкрити символіку їх образів;

Об’єктом дослідження є найпоширеніші в класичній китайській літературі художні образи, за допомогою яких поет висловлює своє ставлення до навколишнього середовища.

Предметом дослідження є ґенеза та функціонування художніх образів у поетичному середовищі поетів обраного періоду.

Матеріалами дослідження є:

• оригінальні тексти китайською мовою (збірники «Триста віршів Танських поетів» та «Вірші епохи Тан»);
• українські переклади іноземних текстів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ  ЯК ОСНОВА ЕСТЕТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ  В ЛІТЕРАТУРІ

 

1.1. Художній образ  як основа художнього твору

Формою  мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу − головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуття. Вони є копіями і відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність − художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів. В художньому творі образ виступає на перший план і через нього пізнається значення, думка, ідея.

 В основі образності будь-якої національної культури лежать давні так звані праобрази, які визначають розвиток цих культур. Образ спрямований передусім до сфери почуттів людини і є насамперед тим уявленням і поняттям, яке утворюється в нашій свідомості, коли ми чуємо певне слово, виражене звуком.

Художній  образ − загальна категорія художньої творчості, форма тлумачення і освоєння світу з позиції певного естетичного ідеалу шляхом створення естетично впливаючих об'єктів. Художнім образом також називають будь-яке явище, що відтворене в художньому творі. Він є образом від мистецтва, який створюється автором художнього твору з метою найбільш повно розкрити описуване явище дійсності. Художній образ створюється автором для максимально повного освоєння художнього світу твору. У першу чергу через художній образ читач розкриває картину світу, сюжетно-фабульні ходи і особливості психологізму в творі.

Художній  образ може експресивно впливати на почуття і розум.

Дослідженнями сутності художнього образу в китайській літературі та особливостей образотворення китайцями на пострадянському просторі зай-мались небагато науковців. Цьому  питанню присвячена праця І. Лісевича [14]; фундаментальне дослідження про походження художнього образу зроблено К. Голигіною [8]; кілька монографій, що відображають літературні художні образи в народних уявленнях та віруваннях, написано М. Кравцовою [11].

 

1.2. Художній образ в китайській літературі

Поняття художнього образу в китайській літературі досить просте для осмислення і розуміння: “Образ (形象) – не формальна вигадка, а конкретна картина (ситуація), що навіюється автором з максимально чуттєвим переконанням, яке досягає уяви втілення. З цим пов’язана … естетична сторона художнього образу, об’єднання, висвітлення та «оживлення» матеріалу силами смислової виразності, які спонукають до думки і викликають почуття ” [15, с.5].

Варто зазначити, що бачення китайцями сутності художнього образу значно відрізняється від  європейського і пов’язане воно зі специфікою ієрогліфічного письма: ідеографічність знаків (при зоровому, слуховому сприйнятті) творять додатковий наочний образ. Тобто графічні особливості  китайської мови підсилюють зорове сприйняття образу, створеного поєднанням ієрогліфів з однаковими елементами, а при  декламуванні поезії в уяві слухача  підсвідомо відтворюються зорові образи ієрогліфів, що в поєднанні зі звуком і породжують художній образ.

Джерелом  художніх образів для китайців є саме довкілля, яке наповнює поета в піднесений час творення.

Для більш  глибокого і виразного зображення художнього образу та збагачення змісту твору в китайській поезії, як, зрештою, і в будь-якій іншій, використовують такі художні засоби як метафора (比喻), гіпербола (夸张), паралелізм (平行), антитеза (对比), алегоричний зачин (兴) тощо.

Образи-символи  широко використовуються в літературних творах: ліриці, епосі, драматургії. Адекватне  тлумачення символів сприяє глибокому  розумінню художніх текстів. Неправильне  ж розуміння символічної природи  символів, навпаки, може призвести до грубих помилок у тлумаченні тексту, а також до викривлення авторського  задуму. Символи завжди розширюють змістовий план твору, дозволяють читачу на основі авторських «підказок» побудувати низку асоціацій, що пов'язують різноманітні явища життя. Найчастіше автори використовують таку символізацію, тобто створюють  символічні образи, для того, щоб  показати, наскільки глибинним є  образ, який вони описують, підкреслюють його багатозначність.

Однією  з найголовніших характерних  рис китайської літератури є її глибока образність. За багатотисячну історію у Китаї виникло чимало образів, легких для розуміння і тлумачення китайцями. Але китайські образи не завжди зрозумілі представникам інших народів. У поезії доби Тан зустрічаються як традиційні символи, так і авторські, які все ж ґрунтуються на традиційній образності китайської культури.

Особливо добре помітно в китайській поезії те, що найчастіше образ апелює до чуттєвого сприйняття читача, до його здатності народжувати образні асоціації і навіть фантазії.

Образи широко використовувались у китайській поезії, в якій відображалась більшість традиційних символів, але вже існували й авторські. Завдяки їм реальність сприймалася поетами через тонкі натяки, що надавало образам відтінку умовності. У китайській літературі є безліч традиційних образів-символів, наприклад: персик, груша й гранат − юність, краса молодості; сосна, бамбук та кипарис − вічна дружба; квітка лотоса − чистота душі; дикі гуси − звістка, новина, лист; крик мавп − туга, печаль; весна − молодість; осінь − старіння;  журавель − довголіття; верба − розлука; сосна, бамбук і слива − твердість, стійкість, незламність; шовкові нитки − смуток перед розлукою; кажан та фенікс − щастя; метелик − кохання.

Отже, глибока образність є однією з найголовніших характерних рис китайської літератури. Образність є невід'ємною рисою китайської прозової літератури і поезії, що закорінена у найдавніших народних уявленнях та віруваннях. Через зашифровані образи, натяки й умовності символізм надає поезії краси й вишуканості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. ВІХИ СТАНОВЛЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДОБИ ТАН

 

«Китайська поезія − це мистецтво не зупиненої прекрасної миті, а продовженої миті, поет вчить розсувати до нескінченності ефемерні миті, ущільнювати і розширювати даний час, жити широко розкривши очі, він вчить нас озиратися по сторонах, коли ми пливемо по річці часу» [7, c.45].

Час правління  династії Тан (唐代) в Китаї (618-907 рр.) − час розквіту китайської культури та «золотий вік» китайської поезії.

В історії  китайської літератури, як і в історії  Китаю, традиція важлива, як ні в одній  країні світу. Вона складна і багата, і будь-який рух вперед вимагає її освоєння. Значення поета визначалося тим, який вплив він чинив на наступні покоління. Тому невипадково критики порівнювали танську поезію з деревом в повному розквіті і плодах, коріння якого − в архаїчній поезії («Шицзін»), паростки − в ранній Хань (II століття до н.е.), міцний стовбур − в III ст., гілки з листям − в IV-VII ст. Самі танські поети визнавали недосяжною вершиною в поезії творчість Тао Юань-міна (Тао Цянь). Саме до нього найчастіше звертаються вони у своїх віршах, висловлюючи співчуття, що живуть в різних століттях.

Китайська класична поезія перебувала у своєму розквіті. Поетична творчість в той  час навіть стала одним з головних елементів життя всього суспільства, а також одним з предметів  під час державних екзаменів (для  отримання права вступити на державну службу).

Танська поезія піднялася до небачено високих  вершин, продовжила і розширила досягнення минулих поетів.

Саме  поезія ши (诗) за доби Тан досягла небаченого розквіту, тому цей період в історії називають «золотим віком» китайської класичної поезії.

У передмові  до "Антології танських поетів" Кан Сі писав: «З настанням епохи Тан вірші стали абсолютно закінченими у всіх своїх видах і стилях, всі способи вірша були точно так же чітко проявлені. Ось чому кожен, хто судить про вірші, бере танських поетів за мірило своїх речей, подібно до того, як стрілок відраховує все від мішені і ремісник від косинця і циркуля ».

 

2.1. Чотири етапи розвитку  танської  поезії

Танську поезію історично можна поділити на 4 етапи: поезія початку правління  династії Тан; поезія розквіту династії; поезія схилу династії і поезія занепаду династії Тан.

До початкового  етапу танської поезії належить творчість «чотирьох видатних» поетів - Ван Бо (王勃), Лу Чжаолінь (卢照邻), Ло Біньван (骆宾王) і Ян Цзюн (杨炯). Вони створили систему чергування рим та ритму вірша, і з того часу китайська поезія пройшла значний шлях розвитку. Це дозволило поезії танської доби проявити свій стиль, а саме  теми віршів стали наповненими багатим змістом.

Танські поети у своїх віршах описували  широкий соціальний фон Китаю. Творчість  поетів відрізнялась ясним, живим і  щирим стилем. На початку правління  династії Тан найвідомим поетом в Китаї вважався Чень Цзи-ань, який обстоював думку, що поезія повинна відображати реальне життя. Його вірші відкрили широкий шлях для розвитку танської поезії.

У період розквіту династії Тан, танська поезія пережила апогей свого розквіту. Цей період відомий великими досягненнями у поетичній творчості. В той час з'явились вірші, в яких увага авторів була сконцентрована на різних сюжетах. Деякі поети захоплювались описом чудових природних пейзажів Батьківщини; деякі намагались описати неприступність прикордонних фортець; деякі полюбляли славити героїзм, а деякі поети у своїх віршах описували потреби звичайних людей, відображали їх важке життя, повне страждань. Завдяки появі цих поетів і їх творів, у часи династії Тан в країні утворилась сприятлива атмосфера для розвитку літературної творчості. У період розквіту династії Тан найбільш відомими поетами були: Лі Бо (李伯), Ду Фу(杜甫), Ван Вей (王維), Мен Хаожань (孟浩然) та інші.