Особливості реалізму в романі Флобера «Пані Боварі»

У його творчості бере початок чимало нових установок і тенденцій, які набудуть розвитку в літературі наступних епох. Тому він вважається однією з ключових постатей літературного процесу другої половини ХІХ століття.

1.3 Історія створення роману «Пані Боварі»

Все літо 1851 року Флобер присвятив обробці щоденників, які вів у Єгипті. І тільки через чотири місяці, не закінчивши цієї роботи, він взявся за новий роман, який потребував п’ять років напруженої праці.

«Пані Боварі» було розпочато 19 вересня 1851 року. Майже весь день Флобер просиджував у зручно обставленому кабінеті, спостерігаючи за змінами погоди і пейзажу тільки через вікно, не покидаючи свого робочого місця. Зимою жарко топився камін, перетворюючи кімнату в тропіки, літом відкривалось вікно на залиту сонцем Сену. День і ніч із кабінету доносився незадоволений крик: це господар декламував свої фрази і шукав особливо виразні, адекватні ідеї, підхожі ритми. Авторові було важко зосередитись. Всілякі розваги чи, навіть, просто стороння думка надовго проганяли робочий настрій, і Флобер, на скільки це було можливо, уникав непотрібних візитів і домашніх клопотів. Він довгі роки продовжував працювати навіть ві сні, так як інколи потрібні йому фрази він чув у напівдрімоті або, коли прокидався. Одна сторінка переписувалася багато разів, а п’ятсот сторінок «Пані Боварі» створювались протягом п’яти років. Саме на Сході, у зовсім іншому середовищі, серед незвичайного, сліпучого колориту Флобер зміг повністю відчути художню якість тогочасної французької цивілізації. «Особливо гостро я бачу дане середовище, коли знаходяться в іншому, зовсім йому протилежному», - пише він [12; 194]. Східна цивілізація дала йому багатий матеріал для порівнянь і дозволила зобразити французьке життя точнішим, ніж раніше.

Роман, який за задумом Флобера повинен був зобразити страшну і сумну йому сучасність, описував провінційне життя. Ця тема здавалась Флоберу особливо актуальною. І, дійсно, вона була досить таки поширеною в літературі. Романи та драми розробляли її старанно і з пафосом, який не втратив своєї сили протягом цілого століття. Після Липневої революції становище різко змінилося. Звільнені ідеї торкнулись позиції жінок в сім‘ї та державі. «Жіноче питання» отримало гостру актуальність і проявилося в багатьох творах, які мали світовий резонанс.

Таким чином, тема провінційного життя до початку 50-х років стала улюбленою серед романістів. У ній із надзвичайною ясністю висвітлювалася проблема духовного рабства жінок, обплетена низкою умовностей, вульгарність міщанства, моральна нищість, марність прагнень і безсилля волі людини.

За словами Максима Дюкана (редактора літературного журналу «Revue de Paris»), друзі нібито радили Флоберу взяти який-небудь побутовий «міщанський» сюжет, такий як в «Кузині Бетті» чи «Кузині Поісі» Бальзака. Йому запропонували написати історію Деламара, а Флобер, ніби, знайшовши те, що шукав, радісно вигукнув: «Оце ідея!». Дюкан також говорить, що через декілька місяців, подорожуючи по Нілу, Флобер несподівано заявив: «Я знайшов! Еврика! Я назву її Еммою Боварі!» [12; 202].

Історія подружжя Делавар була розказана тим же Дюканом. Лікар Ежен Деламар, як і Шарль Боварі, одружився ще молодим на жінці, старшій за нього, жив і практикував у невеликому містечку Р. Коли його дружина померла, він одружився вдруге на юній Дельфіні Кутюр‘є, яка померла 1848 року. Ніяких відомостей про те, що вона отруїлася, немає. Деламар з часом став головою республіканського клубу і не дуже побивався з приводу втрати  дружини. Він помер через рік, 1849 року. Нічого невідомо про характер чи ставлення мадам Деламар до свого чоловічого оточення.

З того часу з‘явилися десятки статей і книг, які вивчали побутове джерело і прототипи роману. Були опитані сучасники, які ще залишилися в живих, підняті архіви, вивчені надгробні пам‘ятники. Все ще повторюються розповіді про те, які плаття носила Дельфіна Кутюр‘є-Деламар, які портьєри вішала вона на вікна, який у неї був характер. А також розповідається біографія «вигаданого» Родольфа Беланже, вивчається місцезнаходження аптеки, замку Воб‘єсар, таверни «Золотий лев». Особливо старанно намагаються відкрити прототип пана Оме серед багатьох аптекарів, що займалися своєю діяльністю на околицях Руана.

Одночасно з‘являється й інша версія, згідно з якою основну ідею роману Флобер запозичив із історії пані Прадьє, дружини скульптора. Її зв‘язок з одним юнаком набув широкого розголосу. Вона змушена була перервати шлюбні стосунки і жити на мізерну ренту, усіма покинута й самотня. Флобер відвідав її у 1845 році, був дуже вражений цією історією і писав у листі до Лепуатвена: «Усе це варто описати у подробицях, зобразити, відшліфувати» [3; 675].

Так він і зробив. На сорока сторінках він написав «Записки пані Людовіки», де докладно відображена історія пані Прадьє. Чоловік Людовіки був злий і нездатний до співчуття. Віддавшись повністю своєму захопленню, вона робить своєму коханцю дорогі подарунки, що приводить її до зубожіння.

Плани, які збереглися серед чорновиків, свідчать про те, що перший задум роману був дуже далеким від «Записок пані Людовіки» і тісно пов‘язаним із «Листопадом». Еволюціонуючи, він все більше наближався до історії пані Прадьє і Дельфіни Деламар. Однак задум роману «Пані Боварі» сягнув далеко за рамки реальних історій. Флобер неодноразово підкреслював, що «Пані Боварі» - чиста вигадка. «Усі персонажі цієї книги цілком вигадані, і навіть Йонвіль – місто, яке не існувало… Якби я писав портрети, то вони були б менш схожі, оскільки я змальовував би особистості, а я хотів, навпаки, відтворити типи» [4; 37].

Коли була написана десь третина твору, Флобер влаштував його читання друзям літератором, і ті в один голос радили не продовжувати роботу над ним, заявляючи: «Сюжет тебе згубить» [4; 36].

Роман був завершений 30 квітня 1856 року, а вже через рік після його публікації, 31 січня 1857 року у палаті №6 паризького суду почалося слухання справи з приводу твору, який «зневажав мораль і релігію». На лаві підсудних опинилися автор «Пані Боварі», його видавець і хазяїн друкарні, завдяки яким роман побачив світ.

Якщо у Середньовіччі книги палили на вогнищах інквізиції, або, скажімо, за доби Просвітництва потрапляли до реєстру не дозволених до друку, то в цивілізованому ХІХ столітті, у цивілізованої країні все повинно було бути за законом: прокурор, адвокат, суд. На лаву підсудних потрапила Література, судили Творчість. Обвинувач Ернест Пінар вимагав, щоб суд став на захист порушеної моральності, свою промову присвятив не тільки конкретному творові, а й самому методові письменника, звинувативши його твір в зображенні «бруду і брутальності» шлюбу, висміюванні священик церковних обрядів. Суд не виніс обвинувального вироку за «недоведеність злого наміру».

На початку 1857 року «Пані Боварі» вийшла в світ окремим виданням. В додатку до книги були надруковані постанова суду і промови прокурора та захисника. Незважаючи на напади преси роман мав великий успіх серед читачів. Дехто з друзів Флобера пояснював це судовим процесом, який прославив його ім‘я в широких громадських колах.

Пізніше сталося те, що буває досить часто. Після того як «Пані Боварі» завоювала собі широкого читача і стала зразком для багатьох послідовників, критика почала протиставляти його всім наступним творам Флобера. Цим вона демонструвала «спад» великого письменника. Флобер не міг слухати про «Пані Боварі», так як саме ім‘я приводило його в злість.

Дійсно, цей твір, ніби заступив собою інші його праці, і залишився найбільш популярним із всього, що було ним написано. Це твір, якому судилося засвідчити творчий перехід митця від особистих романів раннього періоду митця до безособових романів його зрілості.

Роман був новаторським твором за своєю поетикою та основними компонентами. Він мав великий і різнобічний вплив на світову літературу, який захоплює й ХХ століття.

РОЗДІЛ 2 Особливості реалізму в романі Флобера «Пані Боварі»

2.1 Філософсько  – естетичні погляди Флобера

Гюстав Флобер – сполучна ланка між бальзаківським етапів реалізму першої половини XIX в., реалізму, що вийшов з надр романтизму й піднявся на принципово новий щабель в эстетическом освоєнні дійсності, і етапом так званого натуралізму, представленим у другій половині XIX в. Э. Золя і його школою. Уже в отроцтві з усією очевидністю проявляється головна особливість світосприймання Флобера, що визначила згодом пафос і спрямованість усього його творчості. «Яка ненависть до всякої вульгарності! Які пориви до всього високого!» – згадує Флобер про свої ранні роки.

«Дві речі підтримують мене – любов до Літератури й ненависть до Буржуа»,- скаже він уже в пізні роки, немов би затверджуючи непорушну сталість головних устремлінь і почуттів всього свого життя. Ненависть до вульгарності, постійна, невигубна, всі усиливающаяся з роками, розповсюджувана на всі сфери суспільного й приватного життя буржуа – істоти жадібного й егоїстичного, жорстокого й боягузливого, бездарного й бездуховногосвою головну мету Флобер і бачить у тім, щоб захистити «інтереси духу», відгородити літературу від тлетворного впливу буржуазії. Звідси, що став тепер хрестоматійним його образ, «вежі зі слоновой кістки», що піднімає художника над хазяями життя – буржуа: «Закриємо двері, піднімемося на самий верх нашої вежі зі слоновой кістки, на саму останню сходинку, ближче кнебу.

Там часом холоднувато… зате зірки світять яскравіше й не чуєш дурнів». Однак бажане самітництво в піднебессі не вдається Флоберові: «цвяхи чобіт» тягнуть його «назад до землі». Своїми добутками художник-реаліст незмінно виявляється утягненим у рішення злободенних проблем сучасності. В естетиці Флобера слід особливо зазначити надзвичайно високу вимогливість до досконалості стилю добутку, що була «теперішньою хворобою» письменника, «истощавшей його й останавливающей його роботу» (Э. Золя).

Флобер ішов власним шляхом у літературі, відмінним від О. Бальзака і Ф. Стендаля, виробляв свою естетику та стиль. Усе в художньому творі, на  думку письменника, залежить від стилю, якому він приділяв головну увагу. Мистецтво для письменника було не втечею від життя, а засобом творчого діалогу з ним. "Об'єктивний стиль" (або метод), як називають його літературознавці, розроблений Флобером, став одним із провідних принципів його реалізму, а пізніше був прийнятий іншими французькими письменниками (Гі де Мопассаном, Емілем Золя, натуралістами).     Об'єктивізм, за Флобером, – це відсутність автора у творі. Флобер застосовував прийом психологічного аналізу героїв через світ речей, які їх оточують. Письменник намагається створити нову літературу, що базується на науковому мисленні. Він прагнув встановити зв'язок між психологічною та фізичною природою людини, показати фізіологічну основу пристрастей, глибокий психологізм життя як героя, так і суспільства[1,c.155].

Критики називали Флобера «фанатиком стилю». Для Флобера «стиль – це спосіб мислити», мова – основа, першоелемент художньої форми, невіддільної від самої суті добутку: «Форма – сама суть думки, як думка – душу форми, її життя».«Час Краси минуло»,- пише Флобер, итожа своє вивчення сучасності. Реальний мир, з яким тепер має справа художник,- мир «кольорів цвілі». Саме цей мир і повинен стати предметом зображення в сьогоднішнім мистецтві, покликаному – як і в часи Бальзака – «досліджувати» сучасність, виявляючи її закономірності й наділяючи їх у типові форми. Перший добуток, що відбив світорозуміння й эстетические принципи зрілого Флобера,- роман «Мадам Бовари» (1856), якому письменник віддає п’ять років напруженого, мучительнейшего праці. «Провінційні вдачі» – такий підзаголовок роману    

 Значну  увагу автор приділяє проблемі обумовленості характеру героя навколишнім середовищем. Теми кохання, втрачених ілюзій висвітлюються інакше, ніж у Cтендаля та Бальзака. Флобер розвінчує жіночі ілюзії і засуджує явище, яке критики пізніше назвали "боварізмом" (намагання уявити себе іншим, ніж ти є насправді). Це відчуття переживають  майже всі герої роману, але саме Еммі найбільшою мірою властиве жити вигаданим життям.

Естетичні погляди Флобера

• винайшов нові прийоми зображення дійсності та моральної суті тогочасного суспільства;
• залишався прихильником справжнього реалізму;
• поєднав трагічний і комічний плани, з глибоким психологізмом створив переконливу картину бездуховності суспільства, у якому вульгарності та повсякденності нічого не протистояло;
• прийшов до висновку, що в житті не було і не могло бути нічого прекрасного, вирватися із сірості неможливо ні за допомогою мрій, ні за допомогою кохання;
• цінував форму (без особистісний принцип);
• викривав вульгарне і повсякденне у буржуазному суспільстві;
• вважав, що у його світі щасливий той, хто не мав ні моральних принципів, ні високих поривів;
• часто автор не виводив на сторінках романів жодного позитивного героя ("Пані Боварі"), і таким чином, не нав'язував читачеві можливого вирішення конфлікту.
• створив т.зв. "об'єктивну манеру" оповіді у реалістичній літературі.
• не поділяв об'єкти художнього зображення на "вищі" і "нижчі", вважаючи, що найвульгарніший матеріал під пером талановитого митця випромінював красу, адже естетичний ідеал у мистецтві не мав нічого спільного з ідеалом етичним.

2.2 Художньо - стилістичні особливості роману Гюстава Флобера «Пані Боварі»

Роман “Пані Боварі” (“Madame Bovary”) носить підзаголовок   “Провінційні вдачі”. Протиставлення Парижа й провінції, розуміння цієї опозиції як проблеми сучасного французького суспільства було запропоновано Бальзаком. Бальзак розділив Францію на “дві частини - Париж і провінцію”. У провінції, на думку Бальзака, ще залишається щиросердечна чистота, моральність, традиційна мораль. У Парижі руйнується душа людини. Показовий у цьому відношенні Ежен де Растіньяк. У романі “ Батько Горіо” Ежен з¢являється як носій провінційної, позитивної моралі. Під впливом розтлінної моралі столиці він перетворюється в процвітаючого, самовдоволеного покидька (“ Депутат від Арсі”). Флобер вважав провінційною усю Францію. Не випадково, що в романі “Пані Боварі” не виникає образ Парижа. Єдина дорога, що веде з Іонвіля - у Руан, велике провінційне місто, за межами якого життя немислиме. Цирульник злітає у мріях до незабутнього - відкрити перукарню у Руане. Мрія не простирається далі Руана - столиця не присутня у свідомості героїв Флобера. Провінціальність - якість душі, яка властива людині незалежно від походження. В одному з листів Флобер писав: “Для мене “Боварі” була книгою, у якій я поставив собі цілком конкретне завдання. Усе, що я люблю, там відсутнє.” В іншому випадку він формулює задачу в такій спосіб “ передати вульгарність точно й у той же час просто”.