Проблема розпаду роду родини як трагедії народу в романі "Вершники" Яновського

 

ЗМІСТ	стор.
ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1 ОСОБИСТІСТЬ  ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО  ПІД КУТОМ ЗОРУ КРИТИКІВ
Слово про Ю.Яновського	6
1.2. Життєві дороги і творчі шукання і знахідки Ю.Яновського	10
РОЗДІЛ 2 РОМАН  «ВЕРШНИКИ» - ВІДГОМІН РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЙ І МОДЕЛЮВАННЯ НОВОГО СВІТУ
2.1. Сім’я Половців – трагічна модель держави ( за новелами роману «Вершники»)	27
2.2 Оптимізація трагедії народу у романі Ю.Яновського «Вершники»	34
ВИСНОВКИ	36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ	45

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Визначним твором у доробку Яновського став роман «Вершники» який по-своєму продовжував, а почасти й «тлумачив» твір «Чотири шаблі». У «Вершниках» кожний герой дістав точну політичну характеристику (петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик...) Уже в першій новелі «Подвійне коло» дія розгортається досить драматично: у революційній боротьбі один проти одного виступили брати Половці, які не жаліли братських життів у бажанні відстояти свої політичні погляди — і по черзі на землю летять голови Половців (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса), цю їх «стинають» один одному рідні брати. Непереможним залишається тільки більшовик Іван Половець, що цілком «узгоджувалося» з розвитком пореволюційної історії, але водночас повівало на читача неприхованою нелюдською жорстокістю. Суть тієї жорстокості «пояснив»:Іванові комісар Герт: мовляв, братовбивча вакханалія зчинилася тому, що брати були хоч і одного роду, та не одного класу. Діяли, отже, закони класової боротьби, суть яких висловив той же комісар Герт: «... рід розпадається, а клас стоїть».

Мотив розпаду людського роду, що почався з революцією, це лише один мотив «Вершників», бо роман був своєрідним компромісом з офіційною критикою і тому написаний ідеологічно правильно: є тут і провідна роль більшовицької, партії, і перемога червоного прапора, і оспівування героїзму комуністів. Але твір все ж таки не такий однозначний, бо за перемогою червоноармійця Івана Половця явно вбачаються схвильовані роздуми самого Яновського: автор не підтримує кривавої різні, хоч вона нібито й виправдовується світлим майбутнім. Адже як може будуватись майбутнє після прокляття рідного брата, після порушення простої батьківської заповіді: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують .згоду».

Ю. Яновський — це ще одна трагічна постать в українській літературі. Талановитий майстер, який фактично за десять років молодого життя створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись і підлаштовуватись під настанови кабінетних посередностей і писати на замовлення. Але незважаючи на гоніння з боку критики, спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Його твори двічі виходили п'ятитомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

Актуальність теми зумовлена поглибленим осмисленням закономірностей літературного процесу ХХ століття, необхідністю заповнити  “білі плями ” в історії української літератури і докладним вивченням творчості самого Ю. Яновського, а особливо роману «Вершинки».

Об’єкт курсової роботи є  дослідження роману «Вершники» Ю.Яновського.

Предметом курсової роботи є дослідження творчості Ю. Яновського, роман «Вершники».

Мета курсової роботи: Розглянути проблему розпаду роду родини, як трагедії народу «Вершники» Ю.Яновського.

При цьому ставляться завдання курсової роботи:

1. розглянути життєві дороги і творчі шукання і знахідки Ю.Яновського
2. з'ясувати співвіднесеність змістовно-структурних особливостей новел письменника з типологічно близькими жанрами в українській і світовій літературі;
3. визначити тип героя його творів;
4. показати, яким шляхом Ю.Яновський пробував оновити проблематику роману;
5. дослідити сім’ю Половців, як трагічну модель держави ( за новелами роману «Вершники»);
6. проаналізувати оптимізацію трагедії народу у романі Ю.Яновського «Вершники»;
7. зробити відповідні висновки.

Методи дослідження:. відповідно до поставлених завдань у дослідженні використано: аналіз і синтез, зіставлення і узагальнення здобутих даних, отриманих у процесі вивчення філософської, історичної, культурологічної, літературознавчої, мовознавчої літератури та наукових видань з допоміжних та суміжних галузей науки.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є принципи сучасного літературознавства щодо аналізу літературного явища як феномену, який може бути розглянутий з різних точок зору. Використовуються елементи традиційного пообразного, ідейно-тематичного та філософського аналізу. Методологічну основу дослідження становить системний підхід, елементи структуралістського аналізу роману «Вершники».

Практичне значення: спадщина Ю.Яновського, зокрема його роман «Вершники» – є потужним струменем гуманізму письменника, його любові до життя і людини. І одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів (4 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури ( 20 найменувань). Обсяг курсової роботи складає 46 сторінки друкованого тексту.

 

РОЗДІЛ 1 ОСОБИСТІСТЬ  ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО  ПІД КУТОМ ЗОРУ КРИТИКІВ

 

2. Слово про Ю.Яновського

 

 

За визначенням автора, роман «Вершники» найбільш «багатостраждальний» у  його  біографії. Він «дуже багато поклав туди роботи», «живої крові і  нервів».  Написаний  у 1926—1929 рр. Окремі  розділи  з'являлися  в  періодиці,  найчастіше  «Рейд» (третя пісня), що виходив і окремим виданням. Уперше роман надруковано 1930 р., тоді ж опубліковано розділ у російській «Красной  нови».  Його  прочитав Максим Горький і досить високо оцінив: якщо це написане молодим автором,  то з нього «будет толк».

Працюючи  головним  редактором  Одеської  кінофабрики,   Ю.   Яновський познайомився і потоваришував із легендарним військовим  діячем  українського партизанського  руху  під  час  визвольних  змагань  1917—1920   рр.   Юрієм Тютюнником. Саме він розповів письменнику чимало цікавого  з  тих  героїчних часів, із яскравими подробицями, деталями. Юрій Тютюнник  теж  мав  героїчну біографію і міг  стати  прообразом  котроїсь  із  дійових  осіб  майбутнього роману. Юрій Яновський серйозно вивчав  також  історичні  факти,  фольклорні джерела.

Твір  був  різко  засуджений   ортодоксальною   вульгарно-соціологічною критикою   як   націоналістичний,   неправдивий,   наклепницький    стосовно тріумфальних дій Червоної Армії під проводом комуністів.  Авторові  дорікали за оспівування анархії та отаманства. За ці серйозні «вади»  «Чотири  шаблі» надовго були викреслені з української літератури, перші видання заховані  до спецфондів. Митця змусили виправдовуватися за переклади  роману  чеською  та німецькою мовами, з'яву їх за  кордоном,  а  невдовзі  й  прилюдно  засудити роман як свою гірку помилку.

Певно, треба було мати  в  серці  багато  мужності,  щоб  витримати  всі звинувачення за цей по-справжньому  щирий,  чесний  і  правдивий  твір,  щоб насильно змінити  свої  ідейно-художні  орієнтири,  власне,  відректися  від свого «Я». «Чотири шаблі» стали останнім твором, у якому  Яновський  був  ще самим собою.

З  молодечою  пристрастю  і  сміливістю  тут  показано  могутню  стихію національно-визвольного руху в Україні у революційний час та  його  трагічні наслідки.  Така  тема  в  українській   літературі   була   порушена   Юрієм Яновським уперше. Маємо і її  оригінальне  вирішення,  на  якому  позначилося романтичне світовідчування молодого Яновського.

Епіграф «Пустимо стрілку, як грім по небу;

Пустимось кіньми, як дрібен дощик;

Блиснеш  шаблями,  як   сонце   в   хмарі»    (взятий  із збірки «Народные южнорусские  песни»  А.  Метлинського)  —своєрідна  заявка письменника  на  поетизацію  стихії   народної     боротьби     і     символ духовного   піднесення   цієї боротьби [2, с.165].

Відбувається осмислення  своєї  поразки  і  власне  трагедії народу. Душі героїв стомлені й спустошені, їх навіть не цінують як  колишніх бійців (так не  шанували  довгий  час.  немічні  нащадки  патріотів  України Мазепу, Бандеру), Про це мала бути восьма пісня. І життя довколишнє не  таке прекрасне, як колись мріялося перед боями. Немає причин для  оптимізму.  «Як покручене бурею дерево» стоїть Остюк, колишній стрункий і міцний  кіннотник, перед друзями. З болем оглядається довкола і бачить: «Голий  безводний  степ оточує заводи і шахти. Ні води, ні дерева.  Хліборобів  ковтнула  вигідніша, не хліборобська праця... Де та рука, що  насадить  тут  зелений  і  запашний сад? Багаті і врожайні поля?». Біль, розчарування вчуваються і  в  зізнаннях Галата: «Я хочу жити і відчувати, що я  є  господар  усього  в  країні».  На цьому тлі фальшиво сприймається патетична промова Шахая.

Як бачимо, в «Чотирьох шаблях»  молодий  Юрій  Яновський  проявив  добру обізнаність із реальним станом речей, він досить  помірковано  роздумує  над тим, що ж одержав народ після переможних боїв  під  червоним  прапором.  Але художнє витлумачення цих болючих проблем залишає на потім,  про  що  пише  в післяслові. У самому ж творі він зосереджується на іншому.

Із мріями про краще майбутнє поринули в  нестримну  стихію  боротьби  за визволення Шахай, Остюк, Галат і Марченко,  брати  Виривайли.  Не  раз  вони відчайдушне кидалися в бій із піснею «червоного прапора красна  зоря  обійде із нами далекі моря». Як згадує Г. Костюк, Юрій Янсвський у  розмові  з  ним так пояснював  ідейну  спрямованість  «Чотирьох  шабель»:  «...я  пишу  щось більше, ніж більшовицька партизанщина. Я пишу про  великий  стихійний  вибух віками поневоленого народу. Більшовицька партизанщина лише  частка  його.  А народ у своїй цілості має свою історію, свою культуру, свою поезію,  звичаї.

Не завжди це покривалося більшовицькою  партизанщиною.  Але  й  покривалося. Мій Галат, Санька Шворень і багато інших — пролетарі, робітники. Але вони сини свого великого народу».

Як бачимо, наприкінці 20-х  рр.  Юрію  Яновському  поталанило  яскравими романтичними фарбами передати стихію, дух визвольної  боротьби  українського народу,  спробувати   правдиво   відтворити   і   пореволюційну   дійсність.

Придивімося уважно до  останніх  сторінок  роману.  «Комуністи,  наперед!  — прошепотів Остюк. Зайшли до кліті.  Кліть  рушила.  Вони  повисли  в  чорній мряці. Вітер свистів внизу. На поясах у  них  блимали  лампи.  Друзі  падали в глибину, наче вирушали із своєї планети в путь поміж вічних зір». Це символічна картина.  В  ній  передбачення  Яновським  майбутнього України, котре, як бачимо зараз, справдилося [2, с.166].

Композиційно роман «Вершники» не пов'язаний єдиним сюжетом, але поєднаний головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови. У кожній новелі персонажам надається роль символів. Символічний Іван Половець у новелі «Подвійне коло»; символічне світло випромінюють його батьки в «Шаланді в морі» і безіменний листоноша з «Листа у вічність»; символічні також образи комісара Данила Чабана («Дитинство»), командира полку Чубенка («Чубенко — командир полку»); ватажка загону «двох босих сотень» Шведа («Батальйон Шведа») та і я. Вони представлені автором у поетичному ключі, в ключі глибокого психологічного драматизму відтворені ситуації, в яких вони діють. Це справжні лоеми не лише про розпад, а и про збереження роду й творення добра на землі (батьки братів Половців), про красу українського степу і неба («Дитинство »), про людську витривалість і жадання свободи («Лист у вічність», «Чубенко — командир полку»). Втілюють вони в собі людське й національне прагнення героїв збудувати кращий світ на землі. Розвинута у «Вершниках» романтична форма художнього освоєння життя зіткнулась у другій половині 30-х pp. із рядом перешкод. Найголовніша з них— «офіційне» утвердження на Першому з'їзді письменників СРСР методу соціалістичного реалізму. Романтизмові в ньому відводилася прислужницька роль пафосу — уславлення кожного кроку радянської історії.

Романтик Юрій Яновський, як і Довженко чи Хвильовий, теж був  фанатиком- мрійником, коли  починав  пізнавати  світ,  але  потім,  як  свідчить  роман «Чотири шаблі», прозрів і глибоко розчарувався. Однак про це він уже  ніколи не міг розказати нам.

 

 

 

 

 

1.2. Життєві дороги і творчі  шукання і знахідки Ю.Яновського

 

 

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майєра. У квітні 1945р. Ю. Яновський з уст матері записав деякі подробиці про свій родовід та місце народження, а опубліковані вони повністю 1983р.