Шпаргалка по "Литературе Украины"

Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Багатозначність слова виникає  у процесі розвитку мови. Напр., в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:

1) століття [«Ім'я Леніна, його діла  і вчення переживуть віки й  тисячоліття» (Біографія Леніна)];

2) життя кого-небудь [«Батько кінчає  свій вік, а син починає» (Коцюбинський)];

3) період часу, епоху [«У дитячі  любі роки Я любила вік лицарства» (Леся Українка)];

4) довгий час [«Тому сидіти  доведеться, гляди — і цілий  може вік» (Котляревський)];

5) ступінь у розвитку людини [«З того віку дитячого поперед  усього пам'ятаю нашу хату білу»  (Марко Вовчок)];

6) у сполученні з часткою «не»  — в значенні «ніколи» [«Раз  добром нагріте серце, вік не  прохолоне» (Шевченко)];

7) ствердження «завжди» [«Потім  хвилі морські голоситимуть вік  надо мною» (Леся Українка)].

Якщо значення однакових слів втратили смисловий зв'язок, то вони стають омонімами, які вже не мають між собою нічого спільного, напр.: аспід (змія і мінерал), банка (посуд, обмілина і лава для гребців), коса (знаряддя і волосся), місяць (супутник Землі і час) тощо. 
 
14.Орфографічні норми сучасної української літературної мови. 
 
1. Написання префіксів і суфіксів

В українській мові функціонує багато префіксів і суфіксів, які можуть викликати труднощі в написанні.

При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають голосні, дзвінкі й  сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.: зекономити, збагатіти, зв’язати; 2) перед літерами к, п, т, ф, х пишеться префікс с-, напр.: сказати, спитати; 3) префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з, напр.: безсистемний, возвеличити; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е, а в префіксі при- – и; щоб не помилятися у написанні  цих префіксів треба пам’ятати, що префікс пре- вказує на вищу міру ознаки, префікс при- – на приєднання, наближення, частковість, результат  дії, належність чи причетність до чогось, а префікс пере- – на повторність, надмірність дії, подолання відстані, перешкоди; префікси пре-, при-, пере- не слід сплутувати з частинами коренів  пре-, при-, пери- в іншомовних словах, напр.: премудрий, прийти, приміський, перебути, презент, привілей, перипетія; 5) префікс  прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс;

2. Вживання апострофа  і м’якого знака

Апостроф вживається: 1) після літер  б, п, в, м, ф (якщо перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед  я, ю, є, ї, н-д: п’ятниця, ім’я; 2) після  р у кінці складу, коли р позначає твердий приголосний, н-д: довір’я, міжгір’я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та першої частини  складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.: з’єднати, двох’ярусний; 4) після  к у слові Лук’ян та в похідних від нього, напр.: Лук’янчук, Лук’янівка; 5) в іншомовних словах після губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.: прем’єра, миш’як, Х’юстон; після  іншомовних префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є, напр.: ад’ютант, суб’єкт. Апостроф не пишеться, якщо я, ю, є пом’якшують попередні приголосні і перед -йо-, напр.: гравюра, курйоз.

М’який знак пишеться: 1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в  середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки, напр.: відстань, спільний; 2) для позначення м’якості приголосних у середині складу перед  о, напр.: вп’ятьох, льотчик; 3) у суфіксах -ськ-ий, -зьк-ий, -цьк-ий, -ськ-ість, -зьк-ість, -цьк-ість, -ськ-и, -зьк-и, -цьк-и, напр.: український, запорізький, козацький; 4) після л  перед літерами, що позначають м’які  приголосні звуки, напр.: сільський, ковальський;  
5) у числівниках 5, 6, 9, 10-20, 30; 6) в іншомовних словах після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.: більярд, медальйон та в інших випадках.

Не пишеться м’який знак: 1) після  губних, шиплячих, задньоязикових та гортанного звуків, напр.: сімсот, змагаєшся;  
2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між двома однаковими чи різними м’якими або пом’якшеними приголосними, напр.: навчання, кузня, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.: менший, громадянство; 5) у буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-, напр.: рибалці, рибалчин; 6) у числівниках від 50 до 80 (назвах десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 7) у прізвищах після л, н, т перед суфіксами -ченко, -чук, -чишин, напр.: Федченко, Радчук, Гринчишин та в інших випадках.

3. Правопис великої літери

З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко, Володимир  Великий; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються  краї, народи, напр.: Республіка Білорусь, Королівство Бельгія, Західна Галичина;  
3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: Зелений мис, місто Біла Церква, Кавказький хребет; 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз, Львівська залізниця, проспект Визволення; 5) назви пам’яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Володимирський собор, Золоті ворота; 6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім родових слів, напр.: Полтавська битва, епоха Відродження; 7) назви конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам’яток старовини, творів мистецтва, крім родових слів (у складених назвах переважно перше слово), напр.: Конституція України, День незалежності України, Перша світова війна; 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти України, Посол Республіки Болгарія;  

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія. 
За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями  -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим в жін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному 
відмінку – учителю й учителеві. 
Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови. 
Особливості використання іменників Граматичними значеннями іменника є рід (чоловічий, жіночий, середній іспільний), число (однина і множина), відмінок (сім відмінкових форм.  
Відмінювані іменники належать до одного з трьох родів або до спільного роду. Невідмінювані слова характеризуються певними закономірностями щодо розподілу за родами. Загальні назви неістот належать до середнього роду, напр.: депо, бюро, кіно, метро. Назви осіб відповідно до позначення іменником особи чоловічої або жіночої статі, напр.: кюре, рантьє, буржуа – чол. р.; фрау, міледі, місіс – жін. р. Назви істот з неособовим значенням мають чоловічий рід, напр.: поні, кенгуру, шимпанзе, але 
можливий їх поділ на роди залежно від статі. Власні невідмінювані іменники розподіляються з урахуванням роду загальних слів на зразок країна, ріка, острів, напр.: місто Франкфурт-на-Майні, озеро Іссик-Куль. 
Більшість іменників в українській мові вживаються в однині і множині. Деяким словам властива тільки однина або множина. В однині виступають збірні, абстрактні, матеріально-речовинні іменники, деякі власні назви, напр.: студентство, добро, цемент, Дніпро. Форму множини мають назви сукупностей істот, предметів, часові поняття, назви свят, дій, процесів, станів, почуттів, емоцій, назви одиничних, парних чи симетричних предметів, слова із загальним матеріально-речовинним значенням, окремі власні назви, напр.: люди, гроші, канікули, іменини, вибори, змагання, обійми, куранти, ласощі, Карпати. 
Переважна частина іменників відмінюється, крім незмінних слів, до яких належать іншомовні слова, напр.: авеню, таксі;  
 
16. Синтаксичн норми сучасної української літературної мови.

 
1. Особливості творення синтаксичних  конструкцій Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис. 
Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові). 
Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: "У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств", – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу. 
Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з'ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін,затверджено на засіданні,взяти на себе зобов'язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах. 
2. Сполучуваність слів. Вживання прийменників Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів синтаксичним зв'язком. 
Між словами у словосполученні існують такі типи зв'язку: узгодження (головне слово узгоджується із залежним в роді, числі, відмінку, напр.: вирішене питання), керування (головне слово вимагає від залежного певної форми, напр.: наказ керівника), прилягання (головне слово сполучається із прислівником, дієприслівником або інфінітивом, напр.: завершувати пізно). Найбільш складними є словосполучення зі зв'язком керування, а особливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудові таких словосполучень слід пам'ятати, що після прикметників у вищому ступені порівняння вживаються прийменники від, за,сполучник ніж, напр.: дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; при числівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівниках півтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня, півтори години. 
У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових словосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжкова крамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю української мови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного типу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв'язку з, згідно з, на додаток до тощо. 
За прийменниками в українській мові традиційно закріплені такі значення: просторове (в, у, на, з, над, перед, вздовж, при, до тощо), часове (за, у, до, о, через, над, з тощо), причинове (з, від, через, в силу, з нагоди, завдяки, всупередтощо), мети (для, на, заради), порівняння (проти тощо). Для ділового мовлення важливим є правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російських словосполучень українською мовою. Російські сполуки з прийменником по перекладаються в українській мові словосполученнями з прийменниками за, з, на, для, після, у, по та безприйменниковими, н-д: за свідченням, з ініціативи, на замовлення,для складання,після одержання,у справах,повідомити телефоном. 
 
17.Уживання іменників у професійній мові.

Уживання іменників у  професійній мові.Категорія роду іменників:Рід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила:Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду,Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань,; Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок;Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду ; Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка, аспірант – аспірантка, вихованець – вихованка, дисертант – дисертантка, поет – поетеса, студент – студентка, учень – учениця, спортсмен – спортсменка.Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці). Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота  визначається синтаксично: Суддя Петрова  Рід невідмінюваних іменників;Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний імпресаріо, люб’язний портьє, справедливий рефері.;Назви осіб жіночої статі – іменники жіночого роду: літня мадам, серйозна фрау, струнка міс, люб’язна пані.;Невідмінювані назви істот – чоловічого роду : какаду, кенгуру, поні.;Невідмінювані назви неістот – середнього роду: тролейбусне депо, актуальне інтерв’ю, нове меню.;Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Батумі (місто), Марокко (країна), Гаїті (острів).;Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям: "Верже” повідомила (газета), "Темпо” опублікував (журнал).;Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЗС (станція), ФПК (факультет), ПДВ (податок).Категорія числа іменників.Граматична категорія числа іменників у професійних текстах потребує обґрунтованого вибору форм однини і множини.За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:іменники, що вживаються і в множині і в однині: протокол – протоколи, заява – заяви, директор – директори;іменники, що вживаються тільки в однині:власні назви (Запоріжжя, Київ, Чорне море, Хортиця);назви речовин (пшениця, цукор, глина, цемент, вугілля, молоко);збірні іменники (сумісництво, старостат, студентство);абстрактні назви (щедрість, популярність, чесність, честь);іменники, що вживаються тільки в множині:географічні назви (Карпати, Суми, Чернівці, Альпи);назви парних предметів (двері, окуляри, ворота, ножиці);матеріально-речовинні назви (дріжджі, вершки, дрова);назви сукупностей предметів (гроші, меблі, витрати, копалини, фінанси);назви ігор, процесів, станів, відрізків часу (шахи, канікули, оглядини).У текстах трапляються випадки необґрунтованого вживання форми однини там, де повинні вживатися іменники у множині і навпаки.:У документах однина вживається на позначення множини:на позначення сукупності однорідних предметів: на позначення однакових предметів, що належать кожній особі або предмету:;у назвах установ і свят традиційно вживається або форма однини;У документах множина вживається на позначення однини;абстрактні іменники можуть вживатися на позначення множини, коли набувають значення конкретного вияву якості, дії, стану;речовинні іменники, коли позначають:а) види, сорти, типи речовин (мінеральні солі, сухі вина, високоякісні сталі, машинні мастила);б) вироби з цієї речовини (Вироби із золотим та срібним посудом, з хрусталями й коштовним склом надійдуть у продаж);в) велику кількість речовини або великий простір, зайнятий нею (дозрівають пшениці, колосяться жита, талі води);власні назви вживаються у множині для позначення угрупувань, пов’язаних родинними стосунками (родина Василенків, сім’я Іванчуків). 
 
18.Документ – основний вид ділового мовлення. Загальні вимоги до складання документів.