Слова грецького та латинського походження у творах Л.Українки

 

 

 

 

 

 

СЛОВА ГРЕЦЬКОГО ТА ЛАТИНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ У ТВОРАХ Л.УКРАЇНКИ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1.Вступ                                                                                  3

2.Розділ І   Грецизми у творах Лесі Українки.                    5

3.Розділ ІІ Латинізми у творах Лесі Українки.                  17

4. Висновки                                                                           25

5. Література                                                                          27

 

 

Вступ

Лексика кожної мови складається, як відомо, з питомих (успадкованих) та запозичених слів. З огляду на відмінні історичні, економічні, політичні умови слова іншомовного походження становлять більш чи менш відчутний шар лексики в різних мовах.

Немає тепер  жодної мови в світі, в словниковому складі якої не було б іншомовних елементів. Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.

„ЗАПОЗИЧЕННЯ - 1) процес уведення до певної мови морфем, слів або висловів іншої мови. 3. є одним із способів поповнення словникового складу мови поряд із словотворенням і креацією. 2) Слово чи сполука, уведена до певної мови з іншої мови. У процесі засвоєння цією мовою 3. відбувається пристосування до її системи, що створює підстави для кваліфікації дослідниками 3. як такого, адже носії мови можуть і не усвідомлювати у словах і сполуках статусу 3. Морфема, слово чи сполука отримує місце в парадигматиці і синтагматиці мови, може служити основою новотворів, ставати початком словотвірного гнізда, отримувати валентнісні ознаки, синонімію, розвивати полісемію, набувати конотативних ознак тощо. Чинниками 3. є мовні контакти народів на базі політичної, економічної, культурної, наукової взаємодії, формування мовних союзів одного регіону, процеси глобалізації, війни, розширення систем масової комунікації тощо. Канали 3. можуть бути усними й писемними: у першому випадку слово чи сполука зазнає більших змін свого вигляду, спричинених законами реципієнтної мови. У процесі 3. слово чи сполука може зберігати своє вихідне значення або змінювати його: перше відбувається переважно при введенні реалій чи понять інших етносів (екзотизмів) або термінів. 3. може бути прямим або опосередкованим (із мови-посередника)”. [10]

В сучасній українській  мові вживаються слова, засвоєні з багатьох мов. Ці слова входили до складу української лексики в різні часи й різними шляхами. Деякі з них увійшли ще в давньоруську мову, а від неї були успадковані українською. Деякі іншомовні слова були запозичені українською мовою безпосередньо, в процесі прямих зв'язків українського народу з тим або іншим народом, але є чимало й такої іншомовної лексики, яка запозичалася через посередництво інших мов.

В словниковому складі сучасної української мови з  погляду походження можна виділити такі найголовніші шари іншомовної неслов'янської лексики:

1. Слова старогрецького  походження.

2. Слова латинського походження.

3. Слова тюркського походження.

4. Лексичні запозичення  з німецької мови.

5. Лексичні запозичення  з французької мови.

6. Запозичення  з англійської мови.

7. Лексичні запозичення з інших західноєвропейських мов (італійської, іспанської, голландської, угорської та ін.). 

8. Слова, запозичені із східних та інших неєвропейських мов.

Серед запозичень з різних мов одне з чільних місць належить грецькій, що, як відомо, поряд із латиною справила величезний вплив на формування пізніших мов народів Європи, особливо в галузі лексики.

У подальших  розділах ми детальніше розглянемо грецькі  та латинські запозичення на прикладі творчості відомої української письменниці Лесі Українки.

Буде доцільним  навести короткі біографічні  відомості з життя поетеси, драматурга, перекладача.

Лариса Петрівна Косач (1871-1913) народилася 13 лютого (25 лютого за старим стилем) 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

У зв’язку із тяжкою недугою, Леся Українка одержала своєрідну – домашню й суто українську освіту. Вона вільно володіла французькою, німецькою, англійською, італійською мовами, а також латиною та грецькою (не кажучи вже про російську та польську).

В 1889 році сім'я  Косачів переїхала до Києва. Серед людей, з якими Леся Українка постійно спілкується, — Микола Лисенко, Михайло Старицький, інші видатні представники української інтелігенції. Добрі взаємини склалися і підтримувалися з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським.

Особливого значення для життя та творчості Лесі Українки набуло спілкування з Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася в Криму під час чергового лікування.

Починаючи з 1903 року, коли здоров'я Лесі Українки погіршилося, вона майже постійно живе в Грузії. У зв’язку з потребою лікування письменниця побувала також в таких країнах, як Болгарії, Італії, Єгипті.

Спілкування з  людьми, представниками різних націй  і народностей, пізнання культур  інших народів, з одного боку, розширювало  знання, а з іншого — давало тверде переконання про самобутність і велич вітчизняної духовної спадщини. Все життя Лесі Українки — свідоме служіння ідеї братерства. Перекладацька діяльність, популяризація серед українства досягнень світової думки і відкриття України іншим народам — взірцевий приклад подвижництва митця.

Померла Леся Українка в Грузії, у м. Сурамі, у 1913 році і похована в Києві на Байковому кладовищі.

Інтереси Лесі Українки були дуже широкі: поезія, драматургія, проза, літературна критика, публіцистика, історія, етнографія й фольклор, музикознавство. В усіх цих різноманітних ділянках духовного життя українського народу вона стояла на рівні передових ідей свого часу.

Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов'язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Це яскраво ми можемо бачити у таких драмах, як „Оргія”, „Кассандра”, „У катакомбах”, які взяті для аналізу.

І. Франко окреслив особистість Лесі Українки як «чи не одинокого мужчину на всю новочасну соборну Україну». Вона дбала про те, щоб українська мова розвивалася на рівні інших європейських мов. У своїх творах письменниця сміливо вживає діалектизми, чужомовні слова. Мова Лесі Українки – це на початок ХХ ст. зразок інтелігентної літературної мови Східної України.

 

 

Розділ  І: Слова грецького походження у  творах Лесі Українки

Питання грецьких запозичень у східнослов'янських  мовах віддавна було предметом дослідження  українських та зарубіжних мовознавців. Можна назвати, зокрема, роботи Ф. Буслаева, О. Соболевського, І. Ліндемана, А. Поспішиля, М. Фасмера, А. Білецького та ін., у яких більшою чи меншою мірою зачіпається згадана тема. Значним внеском у розвиток цього питання стала праця українського мовознавця О.Д. Пономарева „Лексика грецького походження в українській мові”(2005), в якій автор провів спеціальне дослідження цього питання.

Велика кількість  слів грецького походження зайшло до нас через старослов'янську літературну  мову в зв'язку з прийняттям християнської віри. Проте серед лексичних грецизмів, що належать до словникового складу української мови, виділяються слова, запозичені ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх економічних і культурних зв’язків східних слов'ян з Візантією. Це, зокрема, такі слова, як корабель, парус, лиман, палата, левада, кедр, кипарис, огірок, єхидна та ін. Чимало грецизмів засвоєно українською мовою і в наступних століттях, коли грецька мова була в наших школах одним з найважливіших предметів навчання. Але з’ясуємо спочатку, що, власне, таке „грецизм”. Ось яке визначення нам подає „Українська мова. Енциклопедія”:

„ГРЕЦИЗМ — слово, його окреме значення, вислів, морфема тощо, запозичені з грецької мови або утворені за її зразком. Грецизми переважно усвідомлюються мовцями як чужорідний елемент і зберігають ознаки свого походження. До найдавніших грецизмів належать безпосередні запозичення, засвоєні мовою Київської Русі ще до прийняття християнства внаслідок торгово-економічних зв'язків з Грецією та її колоніями в Північному Причорномор'ї і Надазов'ї (кипарис, кит, корабель, мигдаль, м'ята, огірок тощо). Велика кількість грецизмів прийшла до нас після прийняття християнства через старослов'янські переклади релігійної літератури (ангел, Біблія, коливо, монастир, псалом), а також через власні імена (Андрій, Василь, Євген, Микола, Олександр, Олена, Софія, Федір та ін.). Крім лексичних грецизмів, в українській мові виникли кальки грецьких лексем, зокрема складних (благовісний, благодатний, благородний, благословенний, благовіст, благословляти), серед них і власні імена, що співіснують з грецькими зразками (Богдан — Федот, Богодар — Федір) або вживаються тільки в українському калькованому варіанті (Віра, Любов, Надія). Є також фразеологізми з різних грецьких джерел, відтворені засобами української мови [Пізнай самого себе; Яблуко чвар (розбрату); Або зі щитом, або на щиті]. Протягом наступних століть з'явилося багато наукових термінів грецького походження як запозичених з грецької мови, так і утворених на основі грецьких морфем. Переважна більшість грецизмів (85 %) у сучасній українській мові належить до інтернаціоналізмів (апсида, економія, історія, мелодія, метагалактика, музика, строфа, філософія та ін.) — в основному це термінологічна лексика. Серед інших слів грецького походження вирізняються загальнослов'янські, східнослов'янські грецизми і такі, що вживаються лише в українській мові (в інших слов'янських мовах їх або немає, або вони запозичені з української). Специфічно українськими грецизмами є: атеринка (вид риби краснопірки), левада, лиман, спудей (учень духовного навч. закладу), троянда, халепа та ін.” [1]

В сучасній українській  мові налічується 11360 слів грецького  походження [8]. Проте буде не вірним вважати цю цифру остаточною та сталою, оскільки, по-перше, від грецьких коренів (часто в поєднанні з латинськими й іншими) весь час утворюються нові слова на позначення нових понять, пов'язаних із розвитком культури, науки, техніки, з дальшими успіхами в підкоренні космічного простору тощо. По-друге, ширшають і розростаються словотворчі гнізда грецизмів, з давнішого часу вживаних в українській мові. По-третє, не повністю охоплено власні назви грецького походження, вживані в українській мові.

Грецькі запозичення  обіймають, головним чином, такі галузі лексики:

а) назви побутових предметів: корабель, парус, баня, миска, оладка;

б) назви рослин і тварин: кедр, кипарис, лавр, мак, м'ята, мигдаль, крокодил, кит, єхидна;

в) слова церковно-релігійного  вжитку – становлять окрему групу  лексичних грецизмів: акафіст, ангел, демон, вівтар, ідол, ікона, Євангеліє, монах, монастир, піп, паламар, ладан, панахида;

г) терміни науки, культури й мистецтва: бібліотека, граматика, історія, математика, філософія, синтаксис, театр, сцена, драма, мелодія, хор;

д) власні імена: Андрій, Архип, Василь, Петро, Олексій, Олександр, Остап, Степан, Федір, Олена, Софія, Харитина і ін.

Основний склад  грецизмів в українській мові, як уже зазначалося, становлять терміни-інтернаціоналізми, а також назви предметів, речовин, матеріалів тощо, фіксація яких у лексикографічних джерелах розпочинається з кінця XVI-XVII ст. До слів цих лексичних категорій, засвоєних українською мовою у різний час, належать: альфа, анапест, Арктика, архаїзм, автономія, автобіографія, бактерія, біологія, хлор, монохроматичний, дактиль, діадема, дельта, диск, демократія, демагог, діагональ, дракон, динаміка, електрон, ембріон, гімназія, гелій, гармонія, ідіома, каліграфія, койне, кратер, лабіринт, магма, макрокосмос, мавзолей, метафізика, метр, монографія, міф, нектар, неологізм, фотосинтез, пластика, політика, сатира, скандал, стадіон, теократія, теологія тощо.

До інтернаціональної  лексики слід відносити також  географічні назви грецького походження типу Азія, Африка, Додеканези, Індонезія, Меланезія, Месопотамія, Океанія, Полінезія, з-поміж яких окремо треба виділити такі топоніми України, як Алупка, Алушта, Евпаторія, Мелітополь, Севастополь, Херсон і под.

Крім прямих запозичень, в сучасних мовах дуже часто використовуються грецькі  словотворчі елементи (корені, префікси, суфікси) для творення нових слів з наукової й технічної галузі. Так, наприклад, з грецьких коренів утворена така термінологічна лексика, як аероплан, телескоп, мікроскоп, спектроскоп, термометр, хронометр, термостат, ксилофон, телефон, фотографія, антитоксин. Деякі грецькі корені використовуються також як елементи для творення нових слів шляхом сполучення їх з коренями інших мов. Так, наприклад, корені -філ-, -фоб- поширені у складних словах, другим елементом яких є корінь не грецького походження: слов'янофіл, москвофіл, русофіл, женофоб.

Процес деривації  відбувається за допомогою префіксів  та суфіксів, що з’явилися в українській  мові внаслідок засвоєння й уживання грецьких слів. Це, наприклад, такі префікси, як анти-, ант- – префікс із значенням протилежності, протидії, ворожості (антифашистський, антисанітарний, антиурядовий, антидержавний, антипедагогічний);  архі- − в українській мові позначає найвищий ступінь виявлення властивості, вираженої коренем (архіпастир, архізлодій) та ін. (ана-, пан-, ап(о)-, ди-, ді(а)-, екто-, ен-, ендо-, епі-, гіпер-, гіпо-, мета-, пара-, пери-, син-(сим-): анатомія, , пантеїзм, апогей, дифтонг, діаметр, ектоплазма, енцефаліт, ендогамія, епіграма, гіпертонія, гіпотонія, метаморфоза, парадокс, перифраза, синтез, симпатія. У функції префіксів виступають також компоненти складних слів: авто- (автономія), агро- (агроном), ізо- (ізотерми), моно- (монографія), демо- (демократія), полі- (поліграфія) тощо. Суфіксами грецького походження є, наприклад, такі:  изм, (-ізм, -їзм) – класицизм, ідеалізм, архаїзм; -ист, (-іст, -їст) – бандурист, атеїст, хроніст тощо.

Завдяки встановленню регулярних відповідностей між інтернаціональними (з походження грецькими) та українськими морфемами виникає синонімія морфем і основ (бібліо- і книго-, -лог і -знавець), які переплітаються в нових утвореннях.

У словах-грецизмах  є морфеми, спільні з морфемами  успадкованих слів або запозичених з інших мов. Омонімія, що переважає в кореневих морфемах, але наявна також і в афіксальних, спричинюється випадковим збігом звуків у запозичених та питомих словах, передачею двох різних звуків у запозичених словах одним українським звуком тощо.

Багатозначність певних слів у грецькій мові та різниця  в часі й шляхах запозичення викликають появу серед українських грецизмів  однокореневих слів, що на українському грунті є етимологічними дублетами (стадія - стадіон, кристал - кришталь тощо).

Грецизми, запозичені давніше усним шляхом, зазнають більших  фонетико-морфологічних видозмін в  українській мові, ніж пізніші  запозичення книжного типу. Більшого впливу фонетики й морфології української мови зазнають грецизми, що стали надбанням загальнонародної мови, ніж ті, що належать до якогось одного стилю.

Грецьким лексичним  запозиченням властиві такі фонетичні  ознаки:

а) голосний а на початку слова: академія, алфавіт, апостроф, архів, апостол;

б) голосний е на початку слова: ера, епоха, епос, етика, естетика, економіка, енергія;

в) приголосний ф: фізика, філологія, фаланга, філармонія, феномен;

г) сполучення приголосних кс, пс, мв, мп, ск: лексика, синтаксис, суфікс, психіка, псалом, псевдо-, амвон, олімпіада, лампада, скорпіон, скит, скіпетр.