Слова грецького та латинського походження у творах Л.Українки

ЛІРА – 1) Струнний щипковий музичний інструмент, відомий з найдавніших часів. Є емблемою музики. 2) Австралійський птах, хвіст якого нагадує форму ліри (лірохвіст). ЛІРА ²– сузір'я Північної півкулі неба. ЛІРА ³ (італ. lira) – грошова одиниця Італії, Туреччини. (С. 273, 275, 284,285, 306, 310, 316);

ТАНАГРИ – давньогрецькі теракотові статуетки, знайдені при розкопках некрополя м. Танагри та інших античних міст. (С. 274);

ЕПІТАЛАМА (від грец. – шлюбний) – пісня або вірш, що виконувалися під час весільних обрядів. (С. 279, 284, 312);

МАВЗОЛЕЙ – монументальна поховальна споруда. Від назви гробниці карійського царя Мавсола в Галікарнасі (4 ст. до н. е., Мала Азія). (С. 285);

КОРИФЕЙ (від грец. – вождь, ватажок) – 1) У давньогрецькій трагедії керівник хору або соліст. 2) У сучасному розумінні – найвизначніший діяч у якійсь галузі науки, літератури, мистецтва. (С. 294);

АКРОБАТ – 1) Спортсмен-гімнаст, який займається акробатикою. 2) Артист, який виступає в жанрі акробатичного циркового мистецтва. (С. 294);

ГЕРОЙ (від грец. – богатир, воїн, людина казкової сили й мужності) – 1) У давньогрецькій релігії і міфології син бога і смертної людини; напівбог. 2) Видатна за своїми здібностями й діяльністю людина, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість у бою, а також у праці. 3) Людина, що втілює основні, типові риси певного оточення, епохи. 4) Головна дійова особа художнього твору. 5) Переносно – особа, яка привернула до себе загальну увагу, напр.: г. дня, г. події. (С. 296);

ФІЛОСОФ – 1) Фахівець з філософії: мислитель, що розробляє світоглядні питання. 2) Переносно – спокійна, розсудлива людина, що не зважає на життєві невдачі. (С. 296);

ДІАЛЕКТ (від грец. – розмова, говір, наріччя) – територіальний, рідше професійний або соціальний різновид загальнонародної мови. (С. 298);

АМБРОЗІЯ (від грец. – безсмертя) – 1) У давньогрецькій міфології "їжа богів", що давала їм безсмертя. 2) Запашна мазь у давніх народів. 3) Нальоти міцелію (грибниці) найпростіших сумчастих грибів у деревині, якими харчуються личинки жуків-короїдів. 4) Рід одно- і багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Злісні бур'яни, занесені з Північної Америки. 5) Переносно – надзвичайно смачна страва. (С. 305);

НЕКТАР (від грец. – напій богів) – 1) У релігії стародавніх греків напій богів, що дарує безсмертя та вічну юність. 2) Солодка цукриста рідина, що її виділяють спеціалізовані утвори квітки (нектарники). Є поживою для багатьох комах. Бджоли переробляють Н. на мед. (С. 305);

РАПСОДІЯ (від грец. – епічна пісня, спів або декламування її) – 1) Інструментальний твір вільної форми, написаний за народними мотивами. 2) Уривок давньогрецької народно-епічної поеми про легендарних героїв і богів. (С. 311);

ТИМПАН (від грец. – барабан) – 1) Ударний музичний інструмент – вид мідних тарілок або невеликої литаври. 2) Внутрішнє поле фронтону. (С. 314);

КРИПТА (від грец. – критий підземний хід, схованка) – 1) У Стародавньому Римі склепінчасте підземне або напівпідземне приміщення. 2) У середньовічній західноєвропейській архітектурі – каплиця під храмом для почесних поховань. (С. 191, 212 - „В катакомбах”. Українка Леся. Драматичні твори –К.:дніпро. 1989. – 761с.)

ЄПИСКОП (грец. букв. – наглядач, охоронець) – вищий духовний чин у християнській церкві, а також особа, яка має цей чин (пор. архієрей). (С. 191);

НЕОФІТ (від грец. – новонавернений) – 1) Новохрещений, новопосвячений, взагалі – новий прихильник релігії. 2) Переносно – новий прибічник якогось учення, суспільного руху, ідеї тощо.(С. 191);

ДИЯКОН (ДИЯКОНИСА) ― (грец. – служитель) – помічник священика при богослужінні й відправленні християнських обрядів; нижчий духовний сан. (С. 201, 203);

АЛЬФА – 1) Перша літера грецького алфавіту. 2) Переносно –– альфа й омега ― суть, основне; все повністю, початок і кінець. (С. 209);

ОМЕГА – 1) Остання літера грецького алфавіту. 2) Переносно – альфа й омега – початок і кінець; основа, суть чого-небудь. (С. 209);

ІДОЛ (від грец. – зображення, образ, подоба) – 1) Статуя, що була об'єктом культу; предмет, який ототожнювали з божеством. 2) Переносно – об'єкт захоплення, сліпого поклоніння.(С. 210);

КЕСАР – 1) Грецька назва давньоримських імператорів – цезарів. 2) Старовинна назва монарха, імператора старослов'янською та староруською мовами.(С. 211);

ГЕЄНА – одне з найменувань пекла. (С. 212, 213);

ГІМН (грец. – похвальна пісня) – 1) У Стародавній Греції урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. 2) Урочиста пісня, прийнята як символ державної або соціальної єдності. 3) Музичний твір урочистого характеру в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві. (С. 213);

ГІЄНА – рід хижих ссавців. Поширені в Африці і Південно-Західній Азії. За зовнішнім виглядом дещо нагадують собак. (С. 216 „В катакомбах”; С296, 297 „Кассандра”);

ФАЛАНГА [букв. – стовбур] – 1) У Стародавній Греції та Македонії шикування для бою щільно зімкнутих шеренг важко озброєної піхоти. 2) Переносно – ряд, шеренга. 3) У системі утопічного соціалізму Ш. Фур'є (1772—1857) ― трудова громада, колективне господарство. 4) До 1958 р. назва іспанської фашистської партії. 5) Кожна з трьох трубчастих кісток, що утворюють скелет пальців хребетних тварин і людини. 6) Отруйна павукоподібна тварина. Інша назва – сольпуг. (С. 218);

ТИРАН – 1) У Стародавній Греції і містах-республіках Італії 13—16 ст. одноособовий правитель, що прийшов до влади насильницьким шляхом. 2) Жорстокий правитель, влада якого ґрунтується на сваволі й насильстві. 3) Переносно – жорстока людина, мучитель. (С. 218, 219);

ПОРФІРА – довга пурпурна мантія, що одягається монархом в урочистих випадках, символ влади монарха. (С. 218);

МІРІАДИ [від грец. – десять тисяч] – безліч, незліченна кількість. Поняття вживають переважно в художній літературі. (С. 218);

ДЕСПОТ (від грец. – володар, самодержець) – 1) У стародавніх східних монархіях і деяких феодальних державах Сходу правитель з необмеженою владою. 2) Переносно – жорстока, свавільна людина. Див. також Тиран. (С. 219);

ГЕКАТОМБА – 1) У Стародавній Греції жертва богам зі 100 биків, пізніше – будь-яке велике урочисте жертвоприношення. 2) Переносно – величезні жертви війни, терору, епідемії. (С. 230, 275, 286, 287, 289, 310);

ДІАДЕМА (грец. – головна пов'язка, вінець) – 1) Пов'язка для голови у давньогрецьких жерців. 2) Вінець у князів і царів як символ влади. 3) Жіноча дорогоцінна прикраса у вигляді невеликої відкритої корони. (С. 279, 286, 287, 289, 326);

КІТАРА – КІФАРА, КІТАРА – давньогрецький струнний щипковий музичний інструмент типу ліри ¹.(С. 255);

ФІАЛ – у Стародавній Греції низька чаша із загнутими всередину вінцями для побутових і культових потреб. (С. 284, 308, 309, 311);

ПЕРИСТИЛЬ (від грец. – оточений колонами) – в античній архітектурі колонада, портик, галерея навколо майдану, саду, двору тощо. (С. 289);

ХІТОН – 1) Лляний чи вовняний одяг давніх греків у вигляді широкої сорочки, що підперізувалася поясом. 2) Одяг балерини з глибокими розрізами на стегнах. 3) Представник класу морських молюсків з тілом, укритим панциром. (С.308)

АНТИСТРОФА (грец., букв.— переміщення, поворот) — парна

строфа хорової  пісні в античній трагедії, що повторює за ритмом строфу, яка їй передує (непарну). (С. 310).

 

Завдяки своїм  знанням грецької мови, Леся Українка активно, як ми бачимо, вживала слова  грецького походження у тому значенні, яке вони мали у мові-джерелі. Оскільки основами сюжетів ставали античні  події, часте вживання грецизмів  є закономірним. Яскраво помітним є те, що запозичення охоплюють різні галузі української лексики: від назв одягу (хітон) до характеристики людини (деспот, тиран).

 

 

 

Розділ  ІІ: Слова латинського походження у творах Лесі Українки

У середньовічній Європі латинській мові належала особлива роль. Крім засобу комунікації католицької церкви, вона безконкурентно панувала в науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні європейських країн аж до початку Реформації, з якої настає період поступового виходу на арену суспільного функціонування живих народних мов. Латинський вплив на українську мову здійснювався різними шляхами. Вже в першій половині XIV ст. латинська мова використовувалась у галицько-волинських канцеляріях (тоді з’явились перші латиномовні акти внутрішнього обігу), що розглядається як результат західного культурного впливу і безпосередніх економічних та культурних контактів з Угорщиною, Польщею, Чехією, німецькими землями. До середини XV ст. латинська мова практично повністю витіснила тут староукраїнську зі сфери судочинства, адміністративної. На Волині й Наддніпрянщині функції ділової латини були значно вужчими, тому що в цій ролі з кінця XVI — початку XVII ст. почала інтенсивно вживатися польська мова. В українських пам'ятках ділової писемності XVI — XVII ст. спостерігаються випадки використання латини у пам'ятках, писаних тодішньою українською мовою. Ці стихійно виниклі україномовні записи із застосуванням латини польського типу мають велику цінність для історії української мови, бо в них значно точніше, ніж у кириличних пам'ятках, скутих традицією, відбито тодішню українську мову, зокрема, її фонетику. Паралельно, з кінця XVI ст., внаслідок переорієнтації на західноєвропейські освітні зразки в широкий обіг входить латина як мова освіти й культури. Основна частина пам'яток такого роду, що збереглися, пов'язана з Києво-Могилянською академією, а пізніше — з уніатськими школами Галичини й Правобережжя України. Тоді ж, у кінці XVI ст., в українських друкарнях було започатковане книгодрукування латинською і польською мовами. Після розпаду Речі Посполитої (кінець XVIII ст.) польська мова ще понад півстоліття зберігала провідні позиції в Правобережній і понад століття — у Галицькій Україні, де в середині XIX ст. навіть дебатувалася ідея запровадження латинського алфавіту для українського письма. Латинською мовою створена значна частина писемної спадщини України.

Українські лексикографічні  джерела XVI-XVII ст., а також тексти різної жанрової приналежності (наукові, публіцистичні, художні, ділового письменства) широко фіксують латинські лексичні запозичення.

Сучасна українська лінгвістика визначає так термін „латинські запозичення”: 

„ЛАТИНІЗМ (від лат. Latinus — латинський, римський) — різновид запозичень; слово, його окреме значення, вислів, морфема тощо, запозичені з латинської мови або утворені за її зразком. Латинізми переважно усвідомлюються мовцями як чужорідний елемент і зберігають ознаки свого походження. Латинізми в українській мові розшаровуються за часом своєї появи: успадковані з давньоруської мови (баня, коляда, фортуна); запозичені у XV—XVIII ст. внаслідок вивчення латинської мови в українських школах (абсурд, бурса, вакації, гумор, кримінал, оренда, рація, термін та ін.) — частина з них увійшла в українську мову через польське посередництво, менше — через німецьке, російське, французьке; запозичені у XIX—XX ст. переважно як елементи суспільно-політичної, медичної, біологічної та ін. наукової термінології (алібі, ампула, вакуум, гербарій, дегенерат, еволюція, модус та ін)”. [1]

Латинські запозичення в українській мові переважно книжного походження. За значенням їх можна звести до таких основних груп:

а) терміни науки  і техніки: дедукція, індукція, реакція, формула, аргумент, мотор, контакт, дистиляція, детермінізм, меридіан, префікс, прогресія, субстанція, трансляція, дифузія;

б) юридична термінологія: адвокат, апеляція, нотаріус, прокуратура, цивільний, юрист, юстиція;

в) соціально-політична  лексика: клас, диктатура, пролетаріат, агітація, оратор, комунізм, соціалізм, республіка, конституція, декрет, адміністрація, статут, секретар, консул;

г) шкільна термінологія: аудиторія, лекція, лектор, конспект, студент, декан, ректор, екзамен, інститут, університет, факультет;

д) медична лексика: ангіна, ампутація, аускультація, консиліум, ординатор, перкусія, трансфузія, туберкульоз, фурункул;

е) слова з  галузі мистецтва: декламація, дуодецима, гумор, фабула, цирк;

є) деякі власні імена людей: Віктор, Віталій, Валерій, Марко, Наталія, Павло, Юлія,

З латинської мови запозичено й ряд суфіксів та префіксів, як -ист (-іст), -изм (-ізм), -аці(я), -тор, контр-: марксист, правдист, значкист, моделіст, більшовизм, ленінізм, яровизація, колективізація, воєнізація, яровизатор, новатор, контрнаступ, контрудар.

В наш час  латинські морфеми, як і грецькі, широко використовуються для творення нових слів у галузі наукової, технічної і соціально-економічної термінології, напр.: авіатор, авіація, локомотив, радіолокація, трактор та ін. Іноді з цією метою в одному слові поєднуються латинські і грецькі морфеми: автомобіль (гр. autos — сам і латин. mobilis — рухомий), диктофон (лат. dictare — диктувати і гр.— phone звук), дилатограф, навіграф (лат. dilatare — поширювати, лат. navis — корабель і гр. grapho— пишу) і багато інших.

Словам латинського  походження властиві деякі специфічні для них звукові й морфологічні ознаки, а саме:

а) приголосний ц перед голосним переднього й передньо-середнього ряду: церемонія, ценз, циркуляр, цистерна, цитата;

б) префікси де-, екс-, ім-, ін-, інтер-, ре-, ультра-: дериват, депонент, депресія, демобілізація, екскаватор, екскурсія, експедиція, експозиція, імміграція, імморальний, інверсія, інтервенція, інтерпретація, регрес,  реконструкція, ультрареакційний;

в) суфікси -аці(я), -ці(я), -ент, -ій, -тор, -тур(а), -ум, -ус: популяризація, деградація, дикція, провінція, студент, інцидент, лекторій, санаторій, популяризатор, резонатор, раціоналізатор, репродуктор, диктор, диктатура, література, прокуратура, казус, примус, радіус, опус, пленум, референдум, ультиматум і ін.

Латинізми, як і  грецизми, становлять значну частину інтернаціоналізмів української мови. Серед латинізмів окремою групою стоять скальковані фразеологізми (Жереб кинуто, Золота середина, Біла ворона). Іноді окремі слова, вирази й крилаті вислови латинського походження передаються на письмі латиницею (alter ego 'друге я', memento mori 'пам'ятай про смерть', sapienti sat 'розумному досить').

 

Ось які латинізми  ми знаходимо у творах письменниці:

 

МЕЦЕНАТ [лат. Maecenas (Maecenatis)] – 1) Римський політичний діяч 1 ст. до н. е., який уславився покровительством поетам і художникам. 2) Переносно – багатий покровитель наук і мистецтв. (С.253, [5]);

ПРЕФЕКТ (лат. praefectus – начальник) – 1) У Стародавньому Римі особа, що обіймала військову, адміністративну, судову або господарську посаду. 2) У ряді країн (напр. у Франції) урядовець, що очолює управління в адміністративно-територіальній одиниці. 3) У ряді країн начальник міської поліції. (С. 253,294 далі там же);

ПРОКУРАТОР (від лат. procurator – управитель, представник) – у Стародавньому Римі управитель господарством; повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; за часів імперії урядовець, що відав податками, управитель землями імператора. (С. 253, 294);

ФОРМА (від лат. forma – зовнішність, устрій) – 1) Зовнішній вигляд, обрис предмета, обриси людської фігури. 2) філософ. ― Всякий зовнішній вираз якого-небудь змісту. 3) Система художніх засобів як спосіб вираження змісту творів літератури та мистецтва; вид побудови, жанр літературного, музичного твору. 4) Спосіб здійснення, виявлення будь-якої дії, процесу. 5) мовозн. ― Видозміна того самого слова. 6) Вид, устрій, тип, структура чогось (напр. ф. правління). 7) Однотипний одяг, встановлений для певної категорії осіб (напр. шкільна ф.). 8) Пристрій, в який заливають розплавлений метал або інший матеріал, що твердіє при остиганні й зберігає обриси цього пристрою (ливарна ф.). 9) Зразок, якого дотримуються; документ, заповнений за відповідним зразком. (С.256);