Слова грецького та латинського походження у творах Л.Українки

ГЕНІЙ (від лат. genius – дух) – 1) У давньоримській міфології дух-покровитель, пізніше – дух взагалі (добрий або злий), який керує вчинками людини. 2) Найвищий ступінь обдарованості, таланту. 3) Людина, якій притаманна найвища творча обдарованість. (С. 256,) 280, 305);

ПРОЛЕТАР (від лат. proletarius – незаможний громадянин) – найманий робітник. (С. 260);

ТРІУМФ (лат. triumphus) – 1) У Стародавньому Римі урочистий вступ у столицю полководця-головнокомандувача та його армії після переможного закінчення війни. 2) Видатний успіх, перемога; торжество. (С. 265, 288, 290);

ПОСТАМЕНТ (лат. postamentum, від positus – поставлений) – 1) Підставка або підніжжя великих розмірів, на якому встановлюють пам'ятник або твір станкової скульптури в музеї, на виставці тощо. 2) Те саме, що й п'єдестал. (С. 265, 266);

КОЛОНА (франц. colonne, італ. соlonna, від лат. columna) – 1) Вертикальна опора, що підтримує балку, антаблемент або п'яту арки, має базу, стовбур, капітель. 2) Вертикальна, відносно висока частина машинної станини круглого, рідше прямокутного перетину. 3) Стрій, в якому військові підрозділи вишикувані один за одним на певній дистанції. (С. 265; С. 315 – „Кассандра”);

ЛАВР (лат. laurus) – рід рослин родини лаврових. Вічнозелені дерева й кущі. Дико росте переважно в Середземномор'ї і на Канарських островах. В СРСР здичавіло росте в Зх. Закавказзі Л. благородний. Культивують як ефіроолійну, пряну й декоративну рослину. (С. 265, 282, 288, 289, 293; С. 309 – „Кассандра”);

ГРАНАТИ (від лат. granatus – зернистий) – група мінералів класу силікатів; колір від білого до чорного, крім синього. Використовують у ювелірній справі та як абразивний матеріал. (С. 266; С. 232, 236, 319 – „Кассандра”);

„Evoe Bacche”! – лат.- Хай живе Вакх! (С. 271);

ЦЕЗАР (лат. Caesar) – у Стародавньому Римі з 2 ст. титул спадкоємця престолу. В 4—5 ст. титулом Ц. називали носія самодержавної влади взагалі. Від імені Юлія Цезаря, який у 40-х роках до н. е. запровадив у Римі свою одноособову владу. Інша назва – кесар. (С. 275, 289);

П'ЄДЕСТАЛ ( франц. piedestal – підніжжя, з італ. piedestallo, від piede – нога і stallo – місце, опора) – підніжжя, основа пам'ятника, статуї, колони. (С. 275; С. 315 - кассандра);

СТАТУЯ (лат. statua, від statuo – встановлюю) – скульптурне зображення людини (або тварини), звичайно на весь зріст. (С. 275,  279,280,281);

СКУЛЬПТОР (лат. sculptor, від sculpo – вирізую, висікаю, втілюю) – 1) Митець, який працює в галузі скульптури. 2) Невелике сузір'я в Південній півкулі неба. (С. 277);

СКУЛЬПТУРА (лат. sculptura) – 1) Вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну форму і виконуються з твердих або пластичних матеріалів. 2) Назва окремого художнього твору цього виду або сукупності таких творів. (С. 279);

АВТОР (від лат. autor – письменник) – творець художнього або публіцистичного твору, наукового дослідження, проекту, винаходу тощо. (С. 279);

КОЛЕКЦІЯ (від лат. collectio – збирання) – зібрання будь-яких предметів, систематизованих за певними ознаками. (С. 282);

ПАЛАТА (від лат. palatium – палац) – 1) На Русі в 15—17 ст. житловий кам'яний будинок, іноді в 2—З поверхи, з багатьма приміщеннями. 2) Велика, багато оздоблена кімната; приміщення для будь-яких спеціальних цілей (напр., Оружейна П. в Московському Кремлі). 3) Назва деяких урядових установ у дореволюційній Росії (напр., казенна П., судова П.). У країнах з парламентарною формою правління – назва парламенту в цілому або його частини (напр., П. лордів). 5) В СРСР назва рівноправних органів Верховної Ради СРСР – Ради Союзу і Ради Національностей. 6) Назва окремих державних установ в СРСР (напр., книжкова П.). 7) Кімната для хворих у лікувальному закладі. (С.284, 285; С. 309 – „Кассандра”)

ВАРВАРИ (лат. barbari – іноземці) - 1) У давніх греків і римлян назва чужоземців. 2) Переносно – жорстокі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей. (С. 284, 287, 300)

ВАРВАРСТВО (від варвари) – 1) Другий з трьох ступенів розвитку людського суспільства за періодизацією, встановленою в європейській науці 18—19 ст. 2) Переносно – брутальність, жорстокість. (С. 285);

ФОРУМ (лат. forum – площа, двір) – 1) У містах Стародавнього Риму площа, на якій відбувалися народні збори, влаштовувалися торги і здійснювався суд. 2) Широкі представницькі збори – з'їзд, конференція, конгрес. (С. 289);

ПОРТ (від лат. portus – гавань, пристань) – 1) Ділянка берега з прилеглим водним простором (акваторією), обладнана для стоянки, навантаження, розвантаження й ремонту суден. 2) Портове місто. (С. 289; С. 315 - кассандра);

СЦЕНА (лат. scaena) – 1) Майданчик у театрі, де відбуваються вистави. 2) Окрема частина дії, акту п'єси, драматичної чи музичної вистави. 3) В широкому розумінні – те саме, що й театр. 4) Переносно – пригода, епізод.(С. 291)

ФАРС (франц. farce, від лат. farcio – начиняю, наповнюю) – 1) Вид народного театру, поширеного в 14—16 ст. у країнах Західної Європи; відзначався життєрадісним світосприйняттям, соковитим гумором. 2) У театрі 19—20 ст. – комедія-водевіль легкого змісту із суто зовнішніми комічними прийомами. 3) Переносно – грубий жарт, блазенство, цинічне видовище або витівка. (С.295)

ТРІУМВІРАТ (лат. triumviratus) – 1) У Стародавньому Римі колегія з трьох осіб (тріумвірів), що призначалися або обиралися із спеціальною метою. 2) Союз трьох впливових політичних і військових діячів у Стародавньому Римі в 1 ст. до н. е. з метою захоплення верховної влади в державі. 3) Переносно – три особи, що об'єдналися для спільної діяльності. (С.295)

ЛАУРЕАТ (від лат. laureatus – увінчаний лавром) – 1) У давніх греків і римлян – переможець у змаганнях музикантів, ораторів, гімнастів, якого вшановували лавровим вінком. 2) Звання, яке присвоюється за видатні заслуги в громадській діяльності, в галузі науки, мистецтва, літератури. 3) Переможець на фестивалях, конкурсах. (С.297)

РЕСПУБЛІКА (лат. respublica, від res – справа і publicus – суспільний, всенародний) – 1) Форма державного правління, при якій верховні органи державної влади обираються на певний термін. 2) Країна з такою формою державного правління. 3) Національно-територіальна частина країни з органами самоврядування. (С.299)

РАЦІЯ – (лат. ratio ― розум) – мати рацію, бути правим. (С.300)

ЮПІТЕР (лат. Juppiter) – 1) У давньоримській міфології головний бог, бог неба, світла, грому й дощу. У давньогрецькій міфології – Зевс. 2) Найбільша планета Сонячної системи, п'ята за віддаленням від Сонця. 3) Електричний дуговий освітлювач. (С.303)

ІМПЕРІЯ (від лат. imperium – влада, панування) – 1) Назва монархічної, здебільшого великої держави, очолюваної імператором. 2) Назва великих капіталістичних держав, що, як правило, мали колоніальні володіння (напр., колишня Британська і.). 3) Переносно – країна, для якої характерна імперська політика. 4) Переносно – велика монополія. (С.305)

ГРАЦІЇ (лат. Gratiae) – у давньоримській міфології три богині краси й радості (Аглая, Євфросинія, Талія), втілення жіночої чарівності. В давньогрецькій міфології – харити. (С.308)

АТРІУМ (лат. atrium, від ater – темний) – у давньоримських будинках приміщення з верхнім освітленням, де приймали гостей. (С.310)

ПРОФАН (лат. profanus) – 1) У Стародавньому Римі непосвячений; той, хто не має права ходити до храму. 2) Некомпетентна особа, не обізнана в якійсь галузі; неук. (С.310)

ПРОФАНАЦІЯ (лат. profanatio, від profano – оскверняю) – 1) Початкове значення – неповага до святині, наруга над пам'яттю. 2) Неуцьке перекручення, опошлення чогось; зневажливе ставлення до чогось загальновизнаного. (С.310)

МОЗАЇКА (італ. mosaico, з лат. musivum – святилище муз) – 1) Зображення або візерунок із смальти, кольорового каменю, керамічних плиток, які закріплюють на цементі або спеціальній мастиці безпосередньо на стіні чи на площині, яку декорують. 2) Вид мистецтва – складання мозаїчних картин. 3) Переносно – строката суміш різнорідних частин. 4) Вірусна хвороба рослин. (С.310)

КАНДЕЛЯБР (франц. candelabre, від лат. candelabrum – свічник) – великий світильник з розгалуженнями для свічок чи електричних ламп. (С. 311)

АКОРД (від італ. accordo – узгодженість, співзвучність) – сполучення різних за висотою тонів, що сприймаються в звуковій єдності. (С. 312)

ПАУЗА (лат. pausa – припинення) – 1) Перерва, зупинка. 2) Чітко визначена перерва в звучанні одного, кількох чи всіх голосів музичного твору; знак нотного письма, що її вказує. 3) Зупинка артикуляційних рухів мовних органів, яка супроводжується перервою в подачі голосу. (С. 312)

ПРЕЛЮДІЯ (від лат. praeludium – вступ, рефрен, пролог) – 1) Вступ до музичного твору (фуги, кантати тощо). 2) Назва самостійної музичної п'єси, переважно для фортепіано. (С. 313)

ТЕМП (італ. tempo, від лат. tempus – час) – 1) Ступінь швидкості (руху, розвитку тощо). 2) Швидкість, з якою виконується музичний твір. 3) Швидкість мовлення. (С.314)

ДІАМАНТ [лат. diamante – твердий метал] – 1) Чистий штучно огранений алмаз. Інша назва – брильянт. 2) Друкарський шрифт, кегль якого дорівнює 4 пунктам (1,5 мм). (С.315)

ВІГІЛИ ― від лат. vigil – пильний, уважний. (С. 316)

В катакомбах [6]

КАТАКОМБИ (італ. catacombe, від лат. catacumba – підземна гробниця) – підземні приміщення, галереї природного або штучного походження, які в давнину використовували для відправи релігійних обрядів та для поховання померлих. (С. 191, 196, 212)

ПАТРИЦІЇ (патриціанський)(лат. patricii, від pater – батько) – 1) Родова аристократія у Стародавньому Римі, яка тримала в своїх руках громадські землі, всю повноту влади і протиставляла себе плебеям. 2) За середньовіччя в більшості країн Західної Європи особи, які належали до міської аристократії. (С.197, 211, 213)

ПЛЕБЕЇ (лат. plebejus – простонародний, від plebs – чернь, натовп) – 1) Вільне населення в Стародавньому Римі, що належало до плебсу; з 3—2 ст. до н. е. – повноправні громадяни незнатного походження. 2) За середньовіччя й пізніше – широкі верстви міської бідноти. 3) Переносно – в аристократичному середовищі про тих, хто походить з нижчих верств суспільства. (С.197)

ВІВТАР (олтар) (лат. altar, букв. – підвищення) – 1) У давніх народів підвищене місце для жертвоприношень, жертовник. 2) Східна підвищена частина християнського храму (у православній церкві – за іконостасом), призначена для відправлення служби. (С. 208)

ПРЕТОР (влада преторіанська) (лат. praetor) – у Стародавньому Римі спершу заступник і помічник консула, згодом вища урядова особа, наділена судовою й адміністративною владою. (С. 211)

Кассандра [6]

ГРАНАТИ (від лат. granatus – зернистий) – група мінералів класу силікатів; колір від білого до чорного, крім синього. Використовують у ювелірній справі та як абразивний матеріал.;

АМФОРА (лат. amphora – ваза з двома ручками) – посудина зі звуженим дном, високим і вузьким горлом та двома ручками, поширена у давніх греків і римлян. А. виготовляли і в Київській Русі. (С. 308, 312).

 

Аналогічно до грецизмів, письменниця використовує у своїх творах  латинізми. Характерне вживання паралельних антропонімів з грецької та латинської мов (Юпітер – Зевс, Афродіта - Кіпріда), та інших назв (Харити - Грації). Як і грецизми, латинізми поширились на всі сфери життя (префект – посадовець, мозаїка – зображення, атріум - приміщення). Також, слід зазначити про активне сучасне вживання в українській мові запозичених слів, використаних письменницею (лауреат, гранат, скульптура, статуя і т.д.).

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Слова грецького  та латинського походження становлять вагому частину лексичного складу української мови. Ці запозичення мають давню історію. Вони вже є невіддільною частиною нашої мови. Адже кожне слово, яке приходить „ззовні”, є новим для нас, „новачком” у мові, тобто – неологізмом.

Грецизми та латинізми давно пройшли цей  етап. Ми вже не можемо собі уявити нашу лексику без таких слів, як „поет”, „муза”, „форма”, „геній”, „тріумф”, „порт”, „герой”, „статуя”, „пауза”, „автор” та ін. Вони вже настільки стали для нас звичними, що пересічна людина, не філолог, не віднесла б їх до запозичених.

Кожен український  письменник намагається зробити  свій внесок у розвиток української  мови. Леся Українка є справді тим  прикладом, який варто наслідувати. Надаючи великого значення історії  народів, вона використовує у свої творах назви побутових античних реалій; античні сюжети дають змогу завуальовано показати ситуацію на Україні. Барвистою у творах є й народна мова.

Володіючи глибокими  мовними знаннями, письменниця мала змогу широко використовувати запозичення  з різних мов, показуючи таким  чином широкий склад української лексики.

В сучасній мовній ситуації ми спостерігаємо запозичення  тільки з сучасних мов, що активно  розвиваються (англійська – „флешка”, „компакт-диск” та ін.). Латинська  ж мова є мертвою, тому дехто може вважати, що розвитку у цьому напрямку не може й бути. Але, на мою думку, це є невірним, оскільки латинська та грецька мови є основами інших сучасних мов (зокрема, латинська є основою західноєвропейських). Тобто, щоб краще пізнати певні явища, які відбуваються в сучасній мові, варто вивчати грецьку та латинську мови.

Лексика є динамічною, вона постійно оновлюється. З творенням  нових мов, нових слів у інших  мовах, появою нових реалій, збільшується й лексичний склад нашої мови. Проте не варто забувати й про  давні мови, адже ж вони є основами творення нових мов, нових лексем.

 

 

Література