Специфіка образної системи «Кентерберійських оповідань» Джефрі Чосера

Міністерство  освіти і науки України 

Чернігівський національний педагогічний університет  імені Т.Г.Шевченка

Кафедра германської філології

 

 

 

 

 

 

Курсова робота з історії зарубіжнї літератури

на тему:

Специфіка образної системи «Кентерберійських оповідань»

 Джефрі Чосера

 

 

 

 

 

 

 

Студента  23 групи

філологічного факультету

Резниченка  Артема

 

 

Науковий керівник:

Острянко О.О.

 

 

 

 

Чернігів – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Художній образ в літературознавстві………………………………5

1. Поняття художнього образу………………..……….............................5
2. Види  художнього образу…...................................................................8

 РОЗДІЛ 2. Своєрідність образної системи  «Кентерберійських   оповідань» Дж.Чосера………………………………………………………………………...17

2.1 Індивідуалізація  образів в «Кентерберійських  оповіданнях» Дж.Чосера……………………………………………………………..17

2.2 Образ оповідача ………...……………………………………………20

2.3 Специфіка змалювання чоловічих образів у творі………................22

ВИСНОВКИ………………………………...…………………………………...28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..…...30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одним з нечисленних  попередників Північного Відродження був «отець англійської поезії», придворний камердинер, королівський кур'єр, службовець лондонської митниці і депутат парламенту Джефрі Чосер (близько 1340-1400). Його незакінчена поема «Кентерберійські оповідання» написана лондонським діалектом, який став основою для англійської літературної мови. Вона складається з 4324 віршованих новел, в яких подано яскраві реалістичні замальовки життя сучасного йому суспільства. В «Кентерберійських оповіданнях» зібрано велике розмаїття образів, які передають побут тогочасної Англії. Отже, в даній роботі досліджується специфіка образної системи «Кентерберійських оповідань». Зокрема розглядається загальне поняття «художнього образу» в літературознавстві та досліджується образна система твору.

Художній образ  має досить багато видів та форм. У розумінні художнього образу як форми відображення світу окремі його види виділяють у залежності від типу змістового узагальнення, даного в художньому образі, або, інакше кажучи, за типом смислового співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю.

Актуальність курсової роботи зумовлена необхідністю з’ясування образної системи "Кентерберійських оповідань" Дж.Чосера, у світогляді досягнень сучасного літературознавства.

Метою дослідження стало вивчення специфіки зображення художнього образу  в "Кентерберійських оповіданнях" Дж. Чосера.

Для реалізації поставленої мети, передбачається виконання наступних завдань:

• Окреслити поняття «художній образ»в літературознавстві;
• З’ясувати види художніх образів;
• Схарактеризувати прийом індивідуалізації в «Кентерберійських оповіданнях» Дж.Чосера;
• Проаналізувати образ оповідача в «Кентерберійських оповіданнях»;
• Окреслити специфіку зображення чоловічих образів у творі.

Об’єктом дослідження є «Кентерберійські оповідання»Дж.Чосера;

Предметом дослідження є обазна система «Кентерберійських оповідань».

Новизна роботи зумовлена відсутністю спеціальних робіт присвячених даній проблемі.

Теоретична значущість роботи полягає у докладному дослідженні художнього образу в літературознавстві, зокрема в літературі середньовіччя.

Практична значущість  роботи полягає у можливості використання набутих результатів дослідження на уроках та практичних заняттях в ЗОШ, позакласних заходах.

Структура роботи:

Дана робота складається з 2-х розділів: 1) «Художній  образ в літературознавстві», 2) «Своєрідність  образної системи «Кентерберійських  оповідань» Дж.Чосера», вступу, висновків, списку літератури. Бібліографія налічує …. . Загальних обсяг роботи складає… сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Художній образ в літературознавстві

1. Поняття художнього образу

Термін «художній  образ» використовується в літературознавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання дійсності в мистецтві, на відміну від тих форм зображення, якими користуються, з одного боку, в науці, з іншого — у повсякденно-практичній сфері людської життє­діяльності. У вузькому розумінні образом називають специфічну форму буття художнього твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема. Загальноприйнятим у сучасному літературознавстві є визначення художнього образу, яке дав у свій час Л. Тимофеев: «Образ — це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення»[6. cт.384]. Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть художнього образу, Л. Тимофеев протиставляє широковживаному, але термінологічно не конкретизованому визначенню образу як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального.

В основі художнього образу як специфічної форми відображення дійсності лежить первинний, або  так званий чуттєвий образ. Чуттєвим образом називають конкретно-чуттєву даність (явленість) предмета відображення, тобто те нормальне уявлення, в якому відображувана реальність постає, кажучи словами М. Чернишевського, не у формі думки про неї, а у формі самого життя, наочно, такою, якою ми її бачимо чи могли б побачити, сприймаючи безпосередньо. Чуттєвий образ у художньому творі — це те, що в ньому безпосередньо, конкретно зображено з усіма його подробицями — сукупністю тих індивідуальних предметних ознак (знаходження у просторі та часі, форма, величина, колір, спосіб дії і т. п.), які окреслюють його в нашій свідомості.

Конкретно-чуттєва  основа, з одного боку, відрізняє  художній образ від такої форми  відображення, як схема, в якій відображене  життя втрачає свої живі риси і  схематизується, з іншого боку, споріднює його з тією звичайною формою відображення дійсності, якою ми користуємось у побуті, у нашому повсякденному спілкуванні. Говорячи про щось, висловлюючи якісь думки, ми, найчастіше, не абстрагуємося від їхнього конкретно-чуттєвого змісту, не схематизуємо його, а тримаємо в пам'яті й намагаємося викласти у вигляді більшою чи меншою мірою живого уявлення. Від повсякденних форм уявлення дійсності художній образ, по-перше, відрізняється своєю емоційністю, точніше настановою на підкреслено-емоційний характер вираження тієї думки, формою вияву якої є чуттєвий образ. По-друге, від звичайного уявлення художній образ відрізняється узагальненістю свого змісту. Художній образ — це не копія дійсності, це вузькофактографічне, натуралістичне її відтворення, яке має місце, скажімо, в газетних репортажах чи творах документального характеру. В літературі чуттєвий образ цінний не сам по собі, не як пряме і максимально повне відображення дійсності, а в тій мірі, в якій він здатний уособлювати собою якийсь більш загальний, ніж конкретно-фактологічний, зміст. Віддзеркалена в чуттєвому образі дійсність таким чином постає в мистецтві як форма вираження такої ідеї, що узагальнює, розширює конкретно-чуттєвий зміст одинично поданого факту. Використовуючи наукову термінологію, можна сказати, що конкретно-чуттєва форма одиничного в мистецтві слугує засобом втілення загального.

Художній образ, з одного боку, це завжди щось більше, ніж конкретно-чуттєва даність  предмета, його відображення, тобто  образ предмета не зводиться до подоби предмета. З цього боку, як справедливо зауважує          Н. Арутюнова, «статуя Свободи не створює образу свободи. Вона його лише уособлює. Статуя жінки-матері відтворює образ матері, але не образ Батьківщини»[1.ст.422]. З іншого боку, художній образ як певна ідеальна, а не лише чуттєва структура, не є і голою логічною ідеєю, оскільки такої, у вигляді якоїсь окремо взятої ідеї, не існує. Смислове значення, ідею художнього образу ми пізнаємо лише у формі його чуттєвого образу, з яким ідея зливається в органічну цілість. Виходячи з цих міркувань, Геґель визначав художній образ як щось таке, що існує немовби посередині між чуттєвим образом, тобто зображуваним одиничним предметом, і його ідеєю, тобто тим логічним смисловим наслідком, що постає з роздумів над зображеним: «На відміну від безпосереднього існування природних предметів чуттєве в художньому творі сприймається як чиста умовність, і художній твір перебуває між безпосередньою чуттєвістю і належною до сфери ідеального думкою. Він ще не є чистою думкою, але, усупереч своєму чуттєвому характеру, вже не являє собою голого матеріального існування, подібного до каміння, рослин і живих організмів. Саме чуттєве в художньому творі належить сфері ідеального, але, на відміну від наукової думки, це ідеальне разом з тим зовні існує у формі речі»[4.ст.104].

Матеріальною  основою літератури як виду мистецтва  є слово. Слова, певним чином відібрані  письменником із лексичного запасу мови й поєднані в певному порядку  в мовленнєвому потоці, складають  зовнішню форму літературно-художнього твору, матеріально втілюють відтворюваний у ньому чуттєвий образ люди­ни, речі, природного чи суспільного явища і т. п. Слово — особливий матеріал. На відміну, наприклад, від живопису, матеріальна основа якого дає наочний, у прямому розумінні слова, чуттєвий образ зображуваного, слова, якими користується літератор, обмежені в можливості пластично відтворювати сприйману форму предмета. Тому сам термін «чуттєвий образ» стосовно словесних образів дещо умовний. Словесна форма художнього образу відтворює не пластично зримі, наочні чуттєві образи відображуваних предметів, а те, що називають інтелектуальним або умо-зримим образом. Не сприймаючи в безпосередній зоровій формі зображене у творі, ми домальовуємо його у своїй уяві у вигляді певного емоційно-асоціативного переживання, яке в окремих випадках може давати й досить повну ілюзію предметності, про що неодноразово свідчили як самі письменники, так і їхні читачі, які часто «бачать» чи немовби бачать те, що описано у творі. Ілюзію подібної предметності можуть давати вже окремо взяті так звані образні слова, тобто ті, в яких ще не стерлося їхнє первинне, етимологічне значення.

Суттєвою відмінною  ознакою літературно-художнього образу є те, що він дає не статичний, як у живописі, а дина­мічний образ  дійсності, який розгортається в системі своєрідних, за висловом П. Палієвського, «взаємовідображень» тих форм зображення, що конкретизують його: діалоги, монологи, авторські роздуми та описи, картини природи і т. п. Внутрішня специфіка структури літературно-художнього образу залежить від родових ознак твору. Так, ліричний образ тяжіє до асоціативності, нехтуючи предметністю, епічний, навпаки, прагне до якомога точнішого відтворення пред­метної сторони зображуваного; на відміну від епосу, в якому в конструюванні образу беруть активну участь форми власне авторського мовлення, в драмі образ створюється майже виключно за рахунок мови самих дійових осіб. Специфіка словесного образу перебуває в тісній залежності й від жанрових ознак твору, наприклад, образи байкового твору будуть суттєво відрізнятися від образів романної форми.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Види художніх образів

У літературознавстві існують різні системи класифікацій видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розуміння суті художнього образу.

В розумінні  образу, як способу буття художнього твору, різні його види співвідносяться з умовно відокремлюваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності художнього твору.

У розумінні  художнього образу як форми відображення світу окремі його види виділяють  у залежності від типу змістового узагальнення, даного в художньому образі, або, інакше кажучи, за типом  смислового співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю. В цій системі класифікації всі види художнього образу складають дві якісно відмінні групи, першу з яких умовно можна назвати групою автологічних (від грец. αύτόζ — сам і λόγοζ — слово, буквально — дослівний) образів, другу — групою металогічних (від грец. μετά — через і λόγοζ — слово, буквально — позаслівний) образів.

Автологічним  можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий  образ  є формою вияву такої ідеї, яка, певним чином розширюючи та узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальованого, не виходить за його межі, тобто не вказує на жодний інший, якісно відмінний від нього предмет. Іншими словами, це такий художній образ, в якому, як вказував О. Потебня, чуттєвий образ і його значення (тобто ідея) належать до одного кола явищ. В чуттєвому образі твору подана картина побуту одиничного, окремо взятого села. У визначенні автологічного образу як самозначущого міститься певна частка умовності, оскільки самозначущий художній образ не є носієм лише буквального змісту (інакше він був би простим, нехудожнім повідомленням). Він виступає і як засіб узагальнення, мета якого полягає в організації естетичного впливу через свого роду «ефект впізнавання»: як писав О. Потебня, «...образ постає у думці початком ряду подібних і однорідних образів. Мета типових творів цього роду, саме узагальнення, досягнута, коли той, хто їх сприймає, впізнає в них знайоме: «я це знаю», «це так», «я бачив, зустрічав таких», «так на світі буває». Але при цьому, — зауважує автор, — образ є одкровенням, колумбовим яйцем»[7.ст.79]. Тобто «самозначущий» образ — це образ, який фіксує якісь типові, характерні, найбільш суттєві (в естетичному відношенні) аспекти зображуваного. І. Тен у цьому зв'язку говорив, що «мистецтво відтворює не самі предмети та явища дійсності, а тільки те, що бачить в них митець, а справжній митець бачить в них лише їхні типові, характерні риси; естетичний елемент природних явищ, проходячи через свідомість та уяву митця, очищується від усіх матеріальних випадковостей і таким чином посилюється, стає яскравішим; краса, розлита у природі, в її формах та барвах, на картині з'являється зосередженою, згущеною, підкресленою»[5.ст.360]. Точне визначення, яке досить вдало конкретизує зміст поняття «типовий образ», сформулював у свій час В. Домбровський: «Коли артист (маляр, різбяр чи поет), бажаючи зобразити групу однорідних предметів (осіб або речей), вибере один конкретний, індивідуальний предмет і дасть його образ в такім виді і з такими ознаками, які зібрані з більшого числа поодиноких предметів цілої групи, то постане типовий образ, або тип, що об'єднує в собі ознаки, спільні більшій кількості однорідних предметів. Ті вибрані для зображення такого предмета спільні риси й ознаки називаються типовими або характерними. Типово можуть бути зображені особи або речі, а також явища та події, взаємовідношення людей, їх звички і заняття, обставини місця і часу, природи і т. д. Але найважніше значення в поетичному мистецтві мають типи людей, тобто дійових осіб, виведених в якімсь творі»[3.ст.152].