Специфіка образної системи «Кентерберійських оповідань» Джефрі Чосера

Характер історичної еволюції прихованої форми образного  втілення смислу також свідчить, що підтекст міг зближуватись і зближувався  з іншими металогічними типами образного  вираження смислу. Можна припустити, що підтекст уперше виникає у складі алегорії шляхом прихованої конкретизації смислової спрямованості її абстрагованого змісту, «переадресації» за конкретною адресою її «всеосяжного морального уроку». Символічний зміст може переходити до розряду «прихованого» в тих випадках, коли смислове наповнення символу дістає авторську обробку, яка затемнює його «природний» смисл, перетворює його в знак, семантика якого відома лише вузькому колу ознайом­лених із суттю авторської інтерпретації осіб. Приховуватись у тому чи іншому творі інформація може з різних причин, як ідеологічних (цензурні, етичні і т. п. заборони), так і художньо-естетичних (не в останню чергу просто розважальних). Різним може бути і обсяг приховуваного змісту: від репліки (автора чи персонажа), окремої сцени твору — до повної картини його фабульного розгортання (у цьому разі часто говорять про «підводну течію» розвитку дії у творі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Своєрідність образної системи «Кентерберійських оповідань» Дж. Чосера

 

2.1 Індивідуалізація образів в «Кентерберійських оповіданнях» Дж.Чосера

 

Творчість Дж.Чосера належить до складного й перехідного історичного періоду, що поєднує суперечливі тенденції розвитку середньовічної літератури: своєрідність "Кентерберійських оповідань" багато в чому виникає від того, що письменник продовжує середньовічні традиції, по-новому інтерпретуючи їх. Це проявляється, наприклад, у способах характеристики героїв. Художній метод реалізму припускає зображення типових героїв у типових обставинах. Французький дослідник Ж. Бедье, аналізуючи фабліо, один з основних жанрів середньовічної літератури, відзначав, що в ньому була ще слабка типізація.  Імовірно, він мав на увазі типізацію, як її розуміли в XІ столітті.

Характер героя того часу визначався його становищем у суспільстві, однак ще з часів античності в наукових трактатах та популярних перекладах існували ідеї про вплив    зовнішніх    обставин    на характер людини. Зрозуміло, обставини часто розумілися в метафізичному та астрологічному дусі. В епоху Чосера художня література починає шукати причини тих або інших особливостей змін людської особистості не лише в залежності від її статусу у феодальній ієрархії, а й в ньому самому, й у зовнішніх обставинах, що впливали на формування особистості. Спроби письменників пізнього середньовіччя проникнути в таємниці людської психології спиралися на вчення Гіппократа про темпераменти, відповідно до якого всі люди підрозділялися на холериків, меланхоліків, сангвініків і флегматиків. Кожному типу темпераменту відповідали певні риси характеру. Чосер, імовірно, був ознайомлений з цим вченням, оскільки вплив цієї концепції відчувається у змалюванні портретів його героїв. Слова й вчинки героїв підтверджують цю характеристику.

Однією з найважливіших обставин, що формують характер людини, за часів Чосера вважалася астрологія. Відповідно до астрологічних подань зірка, під якою народилася людина, впливає на її характер. Так, ткаля з Бата затверджує, що її любовна ненаситність була визначена Венерою, а войовничий дух - Марсом. Обидві ці планети перебували в небі в годину її появи на світ.

В окремих випадках Чосер показує вплив обставин соціального плану на характер свого героя. Досить цікавим є образ мірошника з "Розповіді мажордома". Нечесність мірошників була загальновизнаним фактом, тому не випадково в часи Чосера існувала загадка: "Хто самий сміливий у світі?"- "Сорочка мірошника, тому що вона щодня  обіймає шахрая"[6]. Зображуючи свого героя злодієм, письменник робить це середньовічним поданням про людей його професії. Однак Дж.Чосер не обмежується тільки станово-професійною характеристикою героя. Симкін - представник заможних шарів третього стану, тому в його образі багато рис, обумовлених саме цією обставиною. Він людина з яскраво вираженим почуттям власної гідності, що комічно переходить у чванливість. Але ніяких причин для гордині в нього немає: походження він не знатного, великих лицарських подвигів не мав. Основа незалежності мірошника - його багатство, створене шляхом обману й злодійства. В образі Симкіна в "Кентерберійських оповіданнях" представлена спроба показати соціально-обумовлений характер персонажу.

Одна з основних рис реалістичного мистецтва  полягає в умінні розкрити типове в індивідуальному й через  індивідуальне. Оскільки середньовічній літературі подібний прийом був невідомий, письменники того часу звичайно обмежувалися короткою типовою характеристикою, як, наприклад, у фабліо. На відміну від них, Дж.Чосер надає своїм героям індивідуальні риси. Індивідуалізація образів в "Кентерберійських оповіданнях" обумовлена певними процесами, що відбувалися в суспільстві й ідеології XІ ст. Раннє середньовіччя, як вважає Д. С. Лихачов, "не знає чужої свідомості, чужої психології, чужих ідей як предмета об'єктивного зображення", тому що в цей час особистість ще не виділилася з колективу (стану, касти, корпорації, цеху)[4.с.221]. Проте у часи Дж.Чосера у зв'язку з ростом підприємництва й приватної ініціативи збільшується роль окремої людини в житті суспільства, що є основою для появи в області ідеології індивідуалістичних ідей і віянь.

У XІ ст. проблема індивідуального звучить у літературі, мистецтві, філософії, релігії. П. Мрожковскі зв'язує тенденцію до індивідуалізації з ідеями скотизму, що підкреслював красу кожного даного окремого предмета. Засновником цього філолофсько-богословських ідей був Дуне Худобу (1266-1308). У відомій суперечці між середньовічними реалістами й номіналістами він займав позицію помірного номіналіста. На думку Дж. Морсу, у навчанні Окоту найбільшу цінність представляють два моменти: ідея перемоги волі над розумом і думка про унікальності індивіда" [3,с.211]. Явища, позначувані цими поняттями, реально існують: адже людство складається з індивідів. Можливість об'єднання їх в одне обумовлена тим, що різниця між індивідами носить не родовий, а формальний характер. Всі людські душі належать до одного роду, у них загальна природа, тому в сукупності їх можна називати людством. Але кожна душа має індивідуальну форму. "Саме існування окремої душі складається в її унікальності. Душу має не тільки quіddіtas ("whatness", духовність), але й haecceіtas ("thіsness", ...індивідуальність)... Вона не тільки "душу", але "ця душа" має не тільки тілесність, але й індивідуальність. Людина - не просто людська істота, вона ця  людська істота, і дана якість обумовлює його приналежність до людства.

В "Кентерберійських оповіданнях" Дж.Чосер використовує різні способи індивідуалізації. Він підкреслює особливості зовнішності й поводження учасників паломництва: бородавку на носі в мірошника, роздвоєну бороду купця, девіз на брошці аббатиси.  Показовий образ теслі Джона, в "Розповіді мірошника" не має авторського опису, всі риси його характеру проявляються в міру розвитку дії. Доброта теслі розкривається Чосером у наступному епізоді: він сам відправляється відвідати Ніколаса, коли той симулює розпач з приводу нібито очікуваного потопу. Чосер робить Джона легковірним і не дуже розумним. Читач розуміє це, коли тесля приймає пророкування іиколаса за чисту монету. Герой Чосера не егоїстичний, він здатний піклуватися про інші. Коли він довідається про  нещастя, що загрожує, він турбується не про себе,  а про свою  молоду  дружину:

Як? ну а дружина?

Невже загинути Елісон повинна?

Чи не  вперше в історії англійської літератури Чосер індивідуалізує мову своїх героїв. Він використає цей прийом при характеристиці студентів Алана й Джона в "Розповіді мажордома". У мові цих школярів помітний північний діалект. На думку західних літературознавців, у часи Чосера жителі півночі вважалися людьми грубими й неосвіченими. Цей факт збільшує образу, що наносять Алан і Джон своєму хазяїнові. Вони спокушають його дружину й дочку, "шляхетністю походження", яким мірошник пишається.

Наведені вище міркування дозволяють, говорити про  реалізм "Кентерберійських оповідань", хоча "риси його носять ще первісний, зародковий характер, відмінний від характеру реалізму більше пізнього й зрілого. Ці риси обумовлені тісним зв'язком літератури раннього Відродження із середньовічною культурою" [3,с.208].

Реалізм Дж. Чосера сприяв переосмисленню й переоцінці жанрових канонів. Письменник не залишався в межах канонів реалістичних елементів внутрішнього й зовнішнього миру. Реалізм Чосера став передумовою жанрового синтезу.

 

 

2.2. Образ оповідача

 

Дж.Чосер писав тому, що усвідомлював у собі генія, але його читацька аудиторія була невелика: придворні, так частина робітників і купців. Він служив у лондонській митниці. Цей пост дав йому можливість різнобічно ознайомитися з діловим побутом столиці, навіч побачити ті соціальні типи, що з'являться в його головній книзі "Кентерберійські оповідання".

У "Загальному Пролозі" Дж.Чосер представляє читачеві практично кожного пілігрима (просто згадуючи його присутність, або представляючи в деталях його характер). "Загальний Пролог" певним чином формує очікування читача та створює основні настрої щодо тематики розповіді, наступної поведінки пілігрима. Саме з "Загального Прологу" читач одержує інформацію про те, які історії будуть розказані, а також суть, внутрішній світ кожного пілігрима. Поведінка представлених Чосером образів розкриває сутність їхніх особистостей, їхні звички, особисте життя, настрої, гарні й дурні риси. Характер того чи іншого персонажа представлений у пролозі до "Кентерберійських оповідань" і розкривається далі в самій розповіді, передмовах і післямовах до розповідей. "Виходячи з відношення Чосера до кожного персонажа, пілігримів, що беруть участь у подорожі, можна організувати в певні групи:

1. Ідеальні образи (Лицар, Сквайр, Студент, Орач, Священик);
2. Образи, над якими автор посміюється (Аббатиса, Чернець, Батська Ткаля);
3. "Нейтральні" образи, описи яких не представлені в "Пролозі" -і Чосер лише згадує їхню присутність (священнослужителі з оточення Аббатиси);
4. Образи з деякими негативними рисами характеру (Шкіпер, Економ);
5. Закоренілі грішники (Кармеліт, Продавець індульгенцій, Пристав церковного суду -і всі вони церковні службовці).

Образом оповідача  виступає прочанин Чосер. Автор намагається  зобразити його максимально реалістичним. Підтвердженням можуть служити слова, які письменник вкладає у вуста прочанина по імені Чосер. В 'пролозі до "Розповіді мірошника" він висловлює побоювання, що не всі оповідачі будуть дотримувати у своїх історіях правила гарного тону. "Вибачаючись за те, що зустрічаються в деяких розповідях непристойності, Чосер-паломник говорить:

... І moot reherce

Ніг tales alle, be they bettre or

werse

Or elles falsen son of my mateere.

 

... Я повинен  передати

Всі їхні розповіді, будь вони гарні або

погані,

Або фальсифікувати частини мого

здобутку" [6].

Поет прагне відтворити ці історії у вигляді, максимально близькому до того, в якому вони нібито були розказані під час паломництва. В "Кентерберійських розповідях" проявляється, хоча й у початковій формі, творча установка на реалістичне відтворення життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Специфіка змалювання чоловічих образів у творі

 

У пролозі до "Кентерберійських оповідань" автор  набудовує читача на наступний докладний  оповідання-опис про кожного пілігрима, його зовнішності, становище в суспільстві.

У паломництво  відправилися представники різних прошарків суспільства. Пілігримів можна розподілити на певні групи:

1. Вище світло (Лицар, Сквайр, церковні служителі);
2. Учені люди (Лікар, Юрист);
3. Землевласники (Франклін);
4. Власники (Мірошник, Мажордом);
5. Купецький клас (Шкіпер, Купець);
6. Ремісники (Фарбар, Тесля, Ткач, і так далі);
7. Нижчий клас (Орач).

Отже представлені різні прошарки суспільства: купці, монархи, ремісники, аристократи. При всій строкатості їх портретів, у них багато спільного. Лицар - воював у Європі й на сході з язичниками, приїхав із сином, закоханим юнаком. Поруч ігуменя, вільний селянин, ніжна дама, товстий купець, студент, вдова й т.д. Особливо типізованими є чернець й інші церковні особи. Дж.Чосер просить читачів не гніватись на нього. Хазяїн готелю просить розповісти всіх по чотири історії.

Через поведінку представлених Чосером персонажів розкривається суть їхніх особистостей, їхні звички, особисте життя, настрої, гарні й дурні сторони.

Про набожного  й хороброго лицаря він говорить із дружньою іронією, адже занадто вже анахронічним змальовується лицар зі своєю куртуазністю в грубуватій, крикливій юрбі простолюду. Про сина лицаря, хлопчику, повному запалу, автор говорить із ніжністю; про злодійкуватого мажордома, скнару й ошуканця - із бридливістю; із глузуванням - про бравих купців і ремісників; з повагою - про селянина й праведного священика, про оксфордського студента, закоханого в книги. Про селянське ж повстання Чосер озивається з осудом, чи навіть з жахом.

Повною мірою  сатиричний талант Чосера розкривається, коли мова заходить про чернецтво й про духівництво. Для Чосера всі вони - жменя паразитів, що існують за рахунок суспільства.

М'який гумор  уступає твердій сатирі, коли автор  описує ненависного йому продавця індульгенцій.

Очі його, як заячі, блищали.

Рослинності не було на тілі,

А щоки гладкі –  жовті, як мило.

Здавалося, мерин  він або кобила,

І, хоч начебто  хвастати було нема чим,

Про се сам він  бекав по-овечи...[6]

Прочани розповідають різні історії. Лицар - стародавній куртуазний сюжет у дусі лицарського роману; тесля - смішну й непристойну історію в дусі скоромного міського фольклору й т.д. У кожній розповіді розкриваються інтереси й симпатії того або іншого прочанина, чим досягається індивідуалізація персонажа та вирішується завдання щодо його зображення зсередини.

Серед прочан є  і товстий купець, який «такий багатий і так солідно вдягнений», що ніхто і не підозрює скільки в нього боргів. Оксфордський студент бідний, щоки в нього запалі, а кінь його такий старий, що ледве йде. Все його багатство в «двадцяти томах книг в червоних і чорних обкладинках, що стоять на поличці над його ліжком».  Тут знаходиться і законник(юрист), моряк наполовину пірат, бороду якого потріпали бурі, лікар, справи якого йшли дуже добре в останні дні чуми, селянин землевласник з великим лицем та сірою бородою, мельник, тесля, християнин та інші.