Т. Драйзер "Американська трагедія"

      Колекція рукописів Т.Драйзера зберігається в бібліотеці Пенсильванського університету в Філадельфії. Вони займають декілька полиць і вміщені в 214 коробок: це і варіанти опублікованих творів письменника (особливо цікаві рукописи «Американської трагедії) і невідомі до цього часу сторінки-оповідання і п’єса «Бунт», присвячена повстанню робітників на тютюновій плантації в 1903 – 04рр. і багато інших матеріалів.

     Теодор Герман Альберт Драйзер народився 27 серпня 1871 р. в маленькому містечку Терре Гот (штат Індіана). Він був 12-ю дитиною в родині робітника місцевої ткацької фабрики – Джона Пауля Драйзера. Батько приїхав із Німеччини до Америки в 1844 р., щоб уникнути призову до армії, окрім цього тут він сподівався розбагатіти. Спочатку справи в нього йшли непогано і він придбав власну фабрику, але до моменту народження Теодора збанкрутував. Велика родина Драйзерів жила у постійних злиднях. На ній, як писав Т.Драйзер, лежав відбиток бідності та невдач: «Я народився бідняком. Були часи, коли я в листопаді і в грудні ходив босоніж. Я бачив, як страждала від злиднів моя люба мати і у відчаї заламувала руки. І, мабуть, саме тому я, незалежно ні від чого, виступаю за таку соціальну систему, яка може бути і буде кращою за нашу»[3, ст.210].

      Скрутно і тяжко доводилося матері майбутнього письменника – Сарі Драйзер. У неї на руках було 9 дітей – 4 хлопчики і 5 дівчаток (перші 3 померли). Щоб урятувати сім’ю від голоду, вона брала прати білизну. Ще важче довелося жити, коли батько хворів. Теодор Драйзер писав: «В моїй пам’яті встають довгі, сірі і холодні дні. Жалюгідна їжа – одна смажена картопля, інколи каша. Дитиною я не раз був голодний»[3, ст.210]. В один із таких моментів брат Поль потрапив у поліцію. Від тюремного ув’язнення його врятував відомий місцевий юрист і чиновник, з яким познайомилась одна із сестер майбутнього письменника (сюжет роману «Дженні Герхард»).

      Діти змушені були допомагати дорослим. Разом зі своїми братами й сестрами збирали вугілля на залізниці, а інколи просто крали його з вагонів.

     Батько письменника, ревносний католик у питаннях релігії, був справжнім деспотом. Саме він влаштував Теодора в католицьку школу. Релігійний фанатизм у викладанні викликали у хлопця відразу до католицизму і релігії. Мати не поділяла думки свого чоловіка у цьому відношенні, її Т.Драйзер завжди називав «мудрою і ніжною»[3, ст.210].

     Постійні нестатки в родині, побоювання на все життя лишитися без роботи  запам’яталися майбутньому письменникові, який усе життя щиро симпатизував робочому люду.

      Т. Драйзеру довелося досить рано починати своє трудове життя. Зовсім маленьким хлопчиком він продавав газети. Бідне становище родини змушувало Теодора думати про постійний заробіток. Йому лише виповнилося чотирнадцять, як він найнявся до володаря ферми сапати город за 60 центів в день. Але робота під пекучим сонцем була занадто важкою для не дуже міцного хлопця і невдовзі він покинув ферму. У віці шістнадцяти років Теодор Драйзер поїхав до Чікаго, там він працював у ресторані – прибирав столи та мив посуд; служив у торговця скоб’яних товарів; був збирачем плати за квартири в одній із компаній; розвозив білизну у пральні. І скрізь результат був один – Теодора просто викидали на вулицю. Вже тоді він назавжди зберіг любов до людей праці. 

     За все життя Т.Драйзер зміг лише рік провчитися в Блумінгтонському університеті. У 1888 році він з допомогою своєї колишньої вчительки Мілдред Фільдінг, яка заплатила за рік 300 доларів, вступив до університету штату Індіана. За час перебування в закладі (1888 – 1889 рр.) Т. Драйзер багато читав і саме тоді прокинулась у нього любов до літератури. Особливе враження на юнака справили твори Л.Толстого: «Я был так потрясен и взволнован теми картинами жизни, которые они воссоздали, что мне вдруг пришла в голову как будто совершенно новая мысль – как замечательно быть писателем. Уметь писать подобно Толстому, чтобы слушал тебя весь мир»  [3, ст.211].

     В університеті Т. Драйзер познайомився і з іншими невідомими йому творами американських та зарубіжних письменників. Тут він знову гостро відчув ту соціальну стіну, яка відгородила його від більшості студентів – вихідців з багатих родин.

      Прагнення літературної діяльності привело Т. Драйзера в газету. У квітні 1892 року йому вдалося влаштуватися репортером у чиказьку «Дейлі ньюс».  Змінюються міста та редакції: Сент-Луїс, Клівленд, Пітсбурґ, Нью-Йорк. Розширюється коло тем, він успішно опанував ремесло газетяра. Драйзера включили у бібліографічний довідник 1899 р. «Who's Who in America» з вказівкою професії – письменник-журналіст. За три роки роботи в пресі Драйзер мав широкі можливості по-справжньому пізнати життя своєї країни. Все це було неабиякою школою для майбутнього письменника-реаліста. Ця робота відчинила йому двері ділової Америки, підняла завісу над зовсім не «усмішливими сторонами життя» [13, ст.9]. Стикаючись з горем людей, журналіст-початківець дуже співчував їхньому життю, сповненому безпросвітної бідності, нездійсненних мрій, тяжкої праці, життю, в якому було багато брехні, грубощів і жорстокості, життю, в якому панували голод і нестатки.

      З 1895 року Т.Драйзер співробітничав з різними журналами – редагував, писав нариси, есе, нотатки, вчився літературної майстерності. Багато писав про театр і був навіть редактором театрального відділу.

     1890-і та 1900-і роки в американській журналістиці були ознаменовані виступами «розгортачів бруду», як згодом із легкої руки Т. Рузвельта назвали письменників, котрі повстали проти традиції «добропристойності» в літературі та прагнули відтворювати життя таким, яким воно було насправді, поставивши в центр своєї програми боротьбу за інтереси «маленької людини». Драйзер пристав до них. Як і всі його ровесники, він зазнав значного впливу еволюціонізму, пережив захоплення соціал-дарвінізмом і прагматичною етикою. Погляди Драйзера зблизили його з письменниками об'єктивного, або натуралістичного, напряму, хоча до жодної школи він не належав і свої шляхи прокладав самостійно.

     Газета, в якій працював письменник, оголосила конкурс серед вчителів штату Міссурі, пообіцявши переможцям поїздку на Всесвітню виставку в Чикаго. Від редакції екскурсію супроводжував Теодор Драйзер, який писав статтю про цей візит, а заодно і про Всесвітню виставку. Під час цієї поїздки Драйзер познайомився з учителькою Сарою Осборн Уайт, з якою одружився в 1898 році.

     Саме у цей час Драйзер працював у газеті невеличкого американського містечка Толедо і познайомився з одним із редакторів – Артуром Генрі, з яким подружився. А. Генрі допоміг Драйзеру стати письменником. У статтях молодого журналіста він побачив талант й порадив спробувати сили у художній творчості. Роки газетної роботи залишили глибокий слід у житті майбутнього письменника: «Я пошел работать в газеты, и с этого времени началось мое настоящее столкновение с жизнью – с убийствами, поджогами, насилиями, гомосексуалистами, взяточничеством, коррупцией, надувательством и лжесвидетельством в любых формах, какие только можно себе представить»[3,ст.211]. Перед ним відкрилась панорама життя американського суспільства, він став свідком багатьох людських трагедій і намагався відшукати істину, але йому постійно заважали.

     Молодий журналіст не міг примиритися з вадами, що панували в американському друці і в 1895 році вирішив піти з газети: «Однажды я заключил сам с собой священный договор – немедленно бросить эту печать-проститутку, как я назвал ее про себя, - и никогда больше не браться за перо репортера в газете, даже если буду умирать с голода»[3,ст.211].

     Кинувши роботу в газеті, Драйзер дійсно опинився на межі голодної смерті. Кілька місяців він блукав Нью-Йорком у пошуках роботи. Йому допоміг брат Поль – композитор, який умовив своїх видавців почати публікацію невеличкого журналу, редактором якого став Т. Драйзер.

     Цей журнал був присвячений питанням музики і був розрахований на жіночу аудиторію. У ньому друкувалися і статті Драйзера, у яких він висвітлював різні сторінки життя. Рубрику «Огляд місяця» він підписував псевдонімом «Пророк».

     Взагалі у Т. Драйзера були різні підписи-псевдоніми: Едуард Ел, Т.Д., «Цинік», С. Дж. Уайт та інші. Посварившись із братом Полем, Драйзер у жовтні 1897 року покинув роботу редактора і став співпрацювати у різних журналах. У 1897-1900 рр. опублікував більше сорока статтей і нарисів.

     Драйзер відчував справжню прірву, яка відокремила реальне життя від світу буржуазного друку: «Ничто меня так не смущало, как противоречие между тем, что я наблюдал, и тем, что я прочитал. В книгах все было красиво, безмятежно и никогда ни намека на жестокость жизни и ее грубость  и пошлость… Начиная с 1898г. – с того времени, как я начал находить себя в литературе, - я пытался писать вещи такого рода, которые если и устраивали какие-нибудь журналы, то очень немногие. Поэтому мои литературные заработки были небольшие, а мой путь по большей части был тернистый»   [3, ст.212].

     Влітку 1899 р. Драйзер із дружиною поїхав із Нью-Йорку в село Моми до свого друга А. Генрі. Там він написав кілька оповідань, серед яких «Удачливі рабовласники» та «Негр Джеф», де автор виступає не тільки  проти наруги над неграми, а й проти соціальних причин, що породжують і роблять її можливою. Але А.Генрі наполягав написати роман і Т.Драйзер вирішив розпочати роботу: «Наконец – в сентябре 1899г. я взял кусок желтой бумаги и, чтобы угодить ему, написал наобум заглавие – «Сестра Керри» и начал писать»[3, ст.212]. В основу сюжету письменник поклав історію однієї із своїх сестер – Емми. 29 березня 1900 року роман був завершений – це важлива дата в американській літературній історії і перший великий твір молодого письменника. Йому на той час виповнилось 29 років. Подавши матеріал до друку , Драйзеру довелося чекати 7 років, щоб Америка почула його. Роман був виданий спершу в Англії, де мав успіх, а в США  у дійсності побачив світ лише у 1907 році. Т. Драйзера називали аморальним, «соромом Америки». Але він продовжував працювати, хоча перебував у справжніх злиднях.

     Перший роман Т. Драйзера «Сестра Керрі»(1900) – справді епічне полотно, своєрідна модель американської дійсності на межі століть, її соціальних і моральних конфліктів.

     У центрі роману — історія юної провінціалки, котра прибула в Чикаго у пошуках роботи. Керрі — дівчина, сповнена непевних бажань, без чітких моральних принципів. Пройшовши етап пошуків роботи та зазнавши нудьги від самої роботи, Керрі стає легкою здобиччю комівояжера Друе, котрого вона незабаром залишить заради Герствуда. Управитель фешенебельного бару Герствуд — єдиний герой Драйзера, котрий зазнав справжньої «трагедії пристрасті», — покидає сім'ю та жертвує становищем заради Керрі, з якою втікає у Нью-Йорк. Тут йому не таланить. У той час як він опускається вниз, Керрі, боячись бідності, починає шукати для себе шлях угору сама. Несподівано вона відкриває в собі артистичний талант. Він допомагає їй висловити притаманну всім людям тугу за ідеалом. Ніжність, яка жила у глибинах її душі і, очевидно, вабила до неї Герствуда, не завадила їй його залишити. У той час як Герствуд, ставши жалюгідним злидарем і вирішивши, що «гра закінчена», наклав на себе руки у брудній нічліжці, Керрі, з артистки кордебалету перетворившись у зірку естради, у розкішному номері готелю «Волдорф» читає роман Оноре де Бальзака. Вибір Драйзера «Батька Горіо» прикметний: драма Герствуда схожа на трагедію цього «буржуазного короля Ліра». 
     Роман «Сестра Керрі» прогресивна критика розцінила як виклик літературі «ніжного реалізму», тобто тій групі письменників, які, ніби не помічаючи соціальних протиріч доби, відійшли від історичної правди й бачили в сучасній їм американській дійсності тільки якесь абстрактне втілення ідеалів добра і краси. До цих письменників належали Томас Пейдж, Чарльз Дадлі Уорнер і в окремих своїх творах Уїльям Дін Хоуеллс.

     Всупереч думці, яка встановилась в американській критиці, Драйзер побачив ту межу, що відділила Хоуеллса, письменника, який закликав американську літературу дотримуватися літературної традиції Л.М.Толстого  від загального спрямування літератури «ніжного реалізму». У відомій статті «Великий американський роман» (1933) Драйзер називає Хоуеллса одним із перших справжніх американських реалістів. Особливо високо оцінив роман «Кар’єра Сайласа Лафама», пройнятий любов’ю до людини і людства.

     Таким чином, Драйзер уже в перших своїх літературних спробах вступив в полеміку з літературою власне «ніжного реалізму», представники якої, за визначенням Драйзера, були лише  «фахівцями в галузі дамських нервів». Їх цікавили не економічні нестатки робочих мас, а лише суто особисті переживання. Живучи в світі вишуканих манер і обмежених поглядів, вони не виходили за рамки сумлінного переказу того, що бачили й чули.  

     А навкруги вирувало життя. Насичений подіями кінець ХІХ століття був позначений бурхливими виступами робітничого класу, занепокоєного станом справ у країні. Природно, романи й оповідання «ніжних реалістів» нічого спільного з цими подіями не мали. Тому цілком зрозумілі злісні напади законодавців тодішньої літературної моди США на роман «Сестра Керрі», який відкрив нову еру в американській літературі.

     Підкреслено критичне спрямування книжки було не до вподоби тим, хто намагався зберегти status guo тогочасної Америки, вдаючись до фальшивої ідеалізації дійсності. Драйзера звинувачували в аморальності і цинізмі, хоч, показуючи людські слабості, він просто уникає моральних оцінок.

    В інтерв’ю кореспондентові «Нью-Йорк таймс» 15 січня 1901 року Драйзер сказав: «Я просто хочу говорити про життя, яке воно є… я сказав, що не подаю ніякої моралі! Авжеж, це так, якщо не можна побачити мораль у тому, що людство повинне об’єднатися, і боротися, і подолати сили природи. Я думаю настане час, коли особистого успіху рідко добиватимуться за чийсь рахунок». [13, ст. 22].

     Для багатьох письменників, послідовників Драйзера, ця книжка означала радикальний переворот у формі й змісті американського роману.  В «Сестрі Керрі» виявилась одна з основних рис творчої манери Драйзера – співіснування у межах одного літературного твору реалізму і піднесеного романтизму. Реалізм Драйзера розкрився передусім в докладному описі реалій буття тогочасної Америки. А романтизм визначився його ставленням до долі простих людей, обездолених і морально спустошених жорстокою дійсністю.

      З великими труднощами Т.Драйзеру довелося у 1901 – 1902 рр. опублікувати кілька оповідань, а в 1903 році, опинившись без засобів існування, він змушений перервати роботу над романом «Грішник».  Веде злидарський спосіб життя і в нього не раз з’являється думка покінчити з життям. Одного разу письменник пішов до річки з твердим наміром покінчити життя самогубством. Чоловік, що працював на поромі, погодився  його перевезти, вирішивши, що той тікає від дружини. Це припущення викликало іронічний сміх і зміну настрою, що врятувало Т.Драйзера.                                              Здоров’я було підірване, і брат Поль відправив його до санаторію, після якого Драйзер влаштувався  різноробочим на залізницю, де працював протягом грудня-червня 1903 року.