Т. Драйзер "Американська трагедія"

     Драйзер стверджує, що людина безпорадна перед спокусою, як і взагалі перед життєвимси обставинами. Клайд не може чинити опору бажанню бути зарахованим до еліти, не може згодом захиститися, навіть коли звинувачення – очевидна фікція. Від самого початку Клайд Гріфітс був приречений на загибель, бо зі своїм характером ніколи не зміг би стати «дорослою людиною». Він плив за течією, його тягнув інстинкт, той індивідуальний егоїзм, що був характерний для покоління його віку.

       «Американська трагедія» - не лише одна з американських трагедій, як це може здатися одразу на підставі назви роману, адже буквальний переклад «An American tragedy» - «Одна американська трагедія». Вона ввібрала в себе всі теми, що лежать в основі романів, написаних раніше. Історія юного Клайда Гріфітса стає історією всієї Америки. Це «квінтесенція» багатьох специфічно американських доль численних Клайдів і Роберт; це трагедія десятків тисяч сімей, таких, як родина Олденів і Гріфітсів-молодших, далеких від реального світу, котрі «живуть і вмирають так нічого не збагнувши в житті». Не збагнув і Клайд.

      Тепер, коли від електрничного стільця йог відділяли якихось кілька днів, Клайд, усвідомивши ефемерність своїх домагань і всю нелюдськість злочину, проклинав себе за лицемірство і жорстокість і не розумів, заради чого він його вчинив. «Заради марної, нездійсненної мрії…»

      І хоч злочин і має характер скоріше моральний, аніж кримінальний, герой роману – злочинець. Але злочин його став прямим наслідком соціальних умов, за яких над усе цінується успіх. Драйзер не виправдовує свого героя, але вірить у добре начало, що таїться в Клайдовій душі, і покладає відповідальність за вчинений злочин на узвичаєні в Америці соціальні відносини.

     Слід наголосити ще на один аспект роману, що допомагає зрозуміти образ тієї трагічної Америки, про яку Драйзер написав пізніше. На останніх сторінках роману перед нами проходить ціла галерея чиновників, покликаних творити правосуддя. Драйзер показав, чого воно варте. І не залишається сумнівів, що коли б у Клайда були гроші, він зміг би уникнути покарання. Більше того, у Фемідиних слуг виявилися суто особисті мотиви бажати засудження Клайда, і не лише у слідчого Хейта, у Берлея та інших, а і в самого прокурора Орвіла Мейсона, котрий «одразу зрозумів, що галас, який неодмінно зчиниться довкола цього злочину, буде йому дуже до речі». Домогтися смертельного вироку стало справою «честі», бо це означало дістати перемогу на виборах і стати окружним суддею від республіканської партії. І ось він, користуючись своєю красномовністю, спритно жонглюючи словами, розповідає суддям сумну історію Робертиних страждань. Закликаючи присяжних до справедливості, Мейсон лив бальзам на душі темних фермерів і городян, власне, таких саме знедолених, як і підсудний.

     Характерно, що «найдемократичніші верстви населення – і в цьому є сумна іронія – найзаповзятливіші противники Клайда Гріфітса» [11,ст.74], вважали його страховиськом, - бо ж вони знали лише про його злочин. А його тривоги, його страх, те безвихідне становище, в якому він опинився… Всього того вони не знали. Їх мучили свої тривоги, свої негаразди, свої страхи. І можливо, саме тому вони були байдужі до нещастя іншого. І коли в ході авторських думок справді проглядає ця гірка іронія, то в самому факті перетворення Клайда на пішака, доля якого залежить від боротьби особистих інтересів служителів правосуддя, невігластва і егоїзму присяжних, – біль тієї Америки, яку треба і «варто рятувати».

      Після «Американської трагедії» Драйзер написав ще два романи – «Стоїк» і «Оплот». Та «Американська трагедія» справедливо вважається вершиною творчості письменника. В цьому романі Драйзер не лише виявив свої погляди на життя, що вже цілком сформувалися на той час, але і по-бунтарському йшов «проти вітру», невідступно вірячи в гідність людини.

     Із спогадів Елен Драйзер, що стосуються першого періоду роботи письменника над романом, видно, як пильно вдивлявся він у дійсність, як бережно ставився до фактів і як від окремих фактів переходив до великих узагальнень. І все ж таки його звинувачували. Звинувачували у вигадці, у згущуванні барв, у тому, що він намагався надати трагедійного вигляду своєму просто жалюгідному героєві; зрештою, в тому, що він з окремої кримінальної події намагається зробити далекосяжні висновки.

     У приватному листі в квітні 1927 року Драйзер писав, як створювалась «Американська трагедія». «Протягом тривалого часу я виношував цей задум, тому що, як мені здавалося, він лише відображав усі сторони нашого національного життя – політику, суспільство, релігію, бізнес, секс, – він був історією, типовою для будь-якого юнака, що зріс в американському містечку. Ця історія здавалася мені правдивою з погляду того, як життя впливає на особистість» [2,ст.192].

Висновок: «Американська трагедія» – це, безперечно, успіх письменника в його боротьбі за реалістичне мистецтво Америки. В ній він не лише викриває потворність існуючого ладу, а вже задумується і над створенням таких соціальних умов, за яких стануть неможливими трагедії Клайдів і Роберт. Гуманізм письменника стає соціально усвідомленим, і тривога за долю людини зримо переростає в тривогу за долю країни. В цьому розумінні роман був зразком  реалізму в літературі ХХ  століття.

2.3 Принципи творення образів в романі Т. Драйзера «Американська трагедія»

      Ніколи раніше головна, визначна – реалістична основа драйзерівської творчості не проявляла себе так незаперечно і потужно. Лише під час написання «Американської трагедії» здатність письменника не тільки правдиво і з великою точністю зображувати факти життя, але й всією душею сприймати почуття, внутрішній світ людей, жити їх стражданнями, ліпити живі, правдиві, індивідуалізовані образи розкрилася з такою повнотою. Зрештою, не один роман письменника не вміщував так багато життєвого матеріалу, який допоміг вдумливому читачеві проникнути в саму суть усталених в США суспільних відносин, показати долі американців в істинному світлі і зробити далекосяжні соціальні висновки.

      Клайд Гріфітс ріс нормальною дитиною, але вже з ранніх років відчув себе чужим не тільки в сім’ї, яка жила чудернацьким життям, та й в усьому навколишньому світі. Йому не було з ким поділитися своїми сумнівами, своїми думками. Клайд так і не зустрів того, хто міг би показати йому шлях до глибокого розуміння життя, до правильної поведінки, шлях до щастя. Драйзер рідко ставить точки над «і», він не пропонує готових висновків, але уважний читач помітить, як глибоко проникає романіст в душу свого героя, як переконливо вмотивовані з самого початку книги важливі зміни в психології Клайда.

    Ще з дитинства в душі спостережливого і зовсім не злого хлопчика з’явилася перша тріщинка. І вона стала загрожувати його духовному здоров’ю. Справа навіть не в тому, що неможливість знайти спільну мову з батьками позбавили Клайда здібності сприймати добро у власного батька і власної матері – цих професійних проповідників добра.  Ще гірше було те, що в навколишній світ – світ зла і розпусти – Клайд мав увійти зовсім не захищеним і не підготовленим до життя.

     Описані Драйзером явища життя були відображені правдиво і виразно, так як палітра його відрізнялась багатобарвністю. Наприклад, при всій своїй віддаленості від батьків Клайд зберіг ніжне почуття до матері (батько такого почуття не викликав), доброї, безперечно щирої і мужньої жінки. У в’язниці він з хвилюванням згадує материнські «ясні, запитливі, вимучені очі». Письменник показує кричущу провінційність, неосвіченість матері героя і разом з тим говорить про неї дуже тепло. Ця жінка була непохитно переконана в тому, що вся біда її сина заключалась у відмові «пам’ятати все, чому його вчили з дитинства», тобто ті самі «істини», які визивали в хлопця лише роздратування.

      Батьки, по суті, вирвали юних Гріфітсів із кола трудових людей. Інколи Драйзер взагалі характеризує сім’ю Гріфітсів як якусь психічну і соціальну аномалію. Відрізняючись від інших американців, батько й мати Клайда були цілком позбавлені «практичного чуття». Вони не розуміли того, наприклад, «що кожному з дітей конче необхідно дати якісь практичні або професійні знання…» Безкінечні переїзди сім’ї з одного міста в інше не дали змоги Клайду отримати нормальну освіту.

      Дитинство і рання юність Клайда в зображенні Драйзера були вельми своєрідні, навіть, унікальні. Навряд чи випадково, що герой, вирішивши шукати роботу, не пішов на фабрику, не зайнявся якимсь ремеслом, не став наймитувати, як більшість його ровесників.

      Знову автор «Американської трагедії» ставить свого героя в особливі умови. Йому вдається влаштуватися  на роботу в самому фешенебельному готелі міста «Грін – Девідсоні». Людину з низів суспільства, якій до того ж постійно доводилося мати справу з бідняками, доля раптом зіштовхнула з осередком справді марнотратної розкоші. Дуже гарна уніформа, чайові за будь-яку послугу, близьке зіткнення з важливими, самовдоволеними, багато й модно вдягненими людьми зробили свою справу.

      Намагаючись втілити трагічну трансформацію душі головного героя, письменник навмисно поставив його в умови, характерні для самих благополучних куточків США. Трагічні події роману відбуваються не у великому американському місті, де злочинність особливо висока, а в тихому краю, в порівняно маленькому містечку, де кожна людина на виду, на рахунку. Серйозні злочини траплялися там дуже рідко.

     Мотив навмисного вбивства в романі не виникав до того часу, поки Клайд не прочитав в газеті, що якась дівчина потонула в озері, а можливо, і була втоплена. Ні головний герой, ні його приятелі не проходили школу виховання в дусі садизму. Але разом з тим, Драйзер добре знав, що в злочинах, подібних тому, який здійснив Клайд Гріфітс, нерідко були винні зовнішньо цілком гідні люди.

      Намагаючись підкреслити наявність в США гострих соціальних протиріч, Драйзер зобразив свого героя вихідцем з бідної сім’ї. Силою уяви, виходячи зі свого, напрочуд, глибокого знання американського життя, опираючись на власний досвід, романіст створив індивідуальний образ, ні в кого не позичений, ні на кого не схожий.

      Драйзер не перебільшує злидні американських бідняків і безглуздість розкоші, в якій живуть деякі його співвітчизники. Він різко зіштовхує між собою контрастні ситуації і фігури, щоб виявити і з максимальною силою відтінити соціальні протиріччя американської дійсності. Процес морального ростління виявляється в зв’язку з конкретними, часом  мов би незначними, фактами життя, з якими зіштовхнувся герой, працюючи в «Грін-Девідсоні».

      Драйзер являється реалістом вже тому, що він правдиво відображає процес впливу на певну людину цілком певних обставин існування. Процес ростління юнака за допомогою простих, буденних і міцно угрунтованих правил буржуазного суспільства йде своїм ходом. Звичайно, Клайд, який тільки почав працювати в готелі зовсім не пропаща людина. Він – майже дитина. В ньому є ще багато доброго, наївно-дитячого. Автор роману ні на хвилину не дає забути, що світ готелю, в який потрапив хлопець, був світом порівняно легко зароблених грошей, світом розпусти і бруду. Вплив товаришів, які переконували його робити, врешті, те, що хочеться, кохання до привабливої, але хитрої і егоїстичної Гортензії Брігс зробили свою справу. Він починає приховувати свої заробітки від матері, щоб приймати участь в сумнівних розвагах товаришів і виконувати забаганки користолюбивої Гортензії. Мати звертається до Клайда з проханням допомогти грішми вагітній сестрі Есті, яку покинув коханий. Після нелекої душевної боротьби, він обманює матір: «Ні, мамо, в мене нічого нема…». На ці гроші Клайд обіцяв купити дорогий жакет своїй коханій Гортензії.

      Конфлікт в душі героя відображений дуже переконливо. Клайд відчуває, що чинить підло – адже мати одинока й безпорадна. Разом з тим хлопець кохає, дійсно кохає Гортензію.

      Драйзер розкриває важливі думки, які допомагають зрозуміти суть усього роману. Одна з них висловлена матір’ю, яка переконана, що її син завжди здавався їй недостатньо стійким морально і розумово. Інша думка, на яку натякає автор, безсумнівна: Клайд, хоч і слабкий, але має непогані задатки, егоїстичний, але може бути людяним, вже трохи зіпсований, але все ще не остаточно пропащий. І те, як складеться його подальша доля , залежить від суспільства, в якому він живе. 

      В бідних Гріфітсів є багаті родичі, які живуть зовсім іншим життям. І Клайд являється особливим містком між двома гілками роду, містком, якому не судилося, на жаль, зв’язати ці гілки воєдино. Автор показує, яка бездонна прірва розділяє в США бідняків і багатих власників. Не зважаючи навіть на кровні зв’язки.

     Драйзер до дрібниць, крок за кроком розкриває весь устрій життя багатих Гріфітсів та їх найближчого оточення і паралельно розповідає про митарства головного героя і людей, які мають ще нище соціальне становище, оголюючи існуючі в Америці гіганські соціальні контрасти.

     Лікургівські Гріфітси – усі різні. Старший – Семюель Гріфітс вважає себе чесною людиною, він вірний сім’янин і хороший батько. Драйзер не ставить під сумнів корисність справи, якою Семюель займається. Письменник не засуджує світ бізнесу в цілому. В портретах Гріфітсів із Лікурга нема й тіні сатири. Помітне бажання Драйзера бути об’єктивним навіть у дрібницях, не піддаватися почуттю упередженості, малювати життя, не згущуючи фарби.

      Драйзер наділяє красою і зачаруванням одну з дочок мільйонера – його улюбленицю Белу.  Разом з тим вона легковажна і вітряна дівчина. А от старша донька – Мойра, розумніша, чуттєвіша за інших дівчат, але вона негарна. Драйзер пише про неї з великим співчуттям.

      Але серед лікургівських Гріфітсів є один, в якому істинна сущність багатої сім’ї і її місця в світі виражена особливо різко. Це син Семюеля – Гілберт. Ні Белла, ні Мойра, ні їх батько з матір’ю не являються явними носіями злого зачину, кожен з них по-своєму добрий. Проте в Гілберті те небезпечне для навколишніх, для всієї Америки, що приховує в собі влада грошей, проглядається з повною ясністю.

      Звичайно – Гілберт зовсім не лиходій, який невідомо як проник в середовище Гріфітсів. Із роману видно, що і в Семюелі Гріфітсі нерідко виникає ощадлива холодність, властивість бути безжальним в ім’я інтересів бізнесу. Без цих якостей він і не накопичив би свої великі статки. Отже, негативні риси батька лише знаходять в Гілберті свій подальший розвиток і закінчене вираження.