Т. Драйзер "Американська трагедія"

     Драйзер залишався вірним високим ідеалам до останніх днів свого нелегкого життя. 28 грудня 1945 року він помер. Останнім словом був заповіт, у якому йшлося про те, що невеликий спадок, який залишився дружині Елен – після її смерті піде на будинок для негритянських сиріт.

     Висновок: Сила реалізму Теадора Драйзера в тому, що письменник реально і правдиво змалював тяжку долю благородної і чесної натури, яка стала жертвою нелюдяних законів буржуазного світу.

2.2 Проблема спііввідношення середовища і характеру в романі Т. Драйзера «Американська трагедія»

      У 20-х роках ХХ століття буржуазна преса США оспівувала «процвітання» країни. Наперекір лестощам з’явилася книга, яка розкрила правду про те, що приховується за фасадом видимого благополуччя.  Вона називалася суворо і просто «Американська трагедія» Т. Драйзера.

      Горе життя простої людини в Америці завжди хвилювало Драйзера – письменника-гуманіста. Уся його творчість пройнята відчуттям трагізму долі людей із народу.

      Сюжет, покладений в основу роману «Американська трагедія», зацікавив Драйзера ще на початку його літературної діяльності, коли він писав роман «Сестра Керрі». Працював над «Американською трагедією» 5 років, з 1920 по 1925 рік.

     Доброзичливий до людей, Драйзер мав неспокійний характер, шукав гострих життєвих конфліктів. Вони були для нього джерелом натхнення, стимулом до роботи. Вони сповнювали його тим неспокоєм, яким пройняті сторінки його книжок. Зацікавившись якоюсь подією, Драйзер передусім намагався зібрати максимальну кількість фактів, так би мовити, поринути в реальність. Він це робив і під час створення «Американської трагедії».

    Елен Драйзер пригадує, у письменника був рукопис, названий «Американські трагедії». Там містилися описи 15-ти випадків, подібних до того, який показано в романі. І для кожного з них характерним було прагнення американських юнаків розбагатіти, одружившись на багатій дівчині. Заради цього вони йшли на злочин.

     Вивчивши ці матеріали, письменник вирішив взяти за основу історію вбивства 1906 року Честером Джиллетом його коханої Грейс Браун. Процес цієї справи був тоді оприлюднений і в «Американській трагедії», у якій автор використав документи і факти газетних публікацій. Теодор Драйзер їздив на місце злочину з людьми, які бачили жертву злочину або чули з перших вуст про трагічний випадок на озері Біг-Мус (у романі – озеро Великої Випі). Він відвідав Кортленд (у романі – Лікург), побував у фабричному районі, оглянув злиденні квартали з вузькими грунтовими дорогами, що підходили до самісінькіх фабрик бляшаних і плетених виробів, килимів, пилососів… «убогі нетрі, яких не бачив ні в Чікаго, ні в Канзас-Сіті» [14,ст.250].

     Потім він поїхав на озеро Біг-Мус, до того місця, де потонула Грейс Браун. Елен Драйзер у своїх спогадах пише: «Ми повільно пливли в мертвій тиші, і нас обох проймав жахливий настрій, співзвучний з найтрагічнішою нотою «Американської трагедії». Ось тут, на цьому місці, дівчина стрілася зі своєю смертю» [4,ст.303].

    Теодор Драйзер не лише показав прагнення здобути легке щастя, а й розкрив вади системи, яка породжувала прагнення розбагатіти будь-що.

     «Это была особенно правдивая история о том, что жизнь делает с личностью и как бессильна личность против нее. Моей целью было не морализировать – да простит Бог, а дать, если возможно, фон и психологию действительности, которые если не оправдывают, то как-то объясняют, как случаются такие убийства, а они случаются в Америке с поразительной частотой» [3,ст.216].

      Письменнику вдалося показати відповідальність суспільства за знищення доль пересічних американців. Поклоніння культу долара привело до трагічної загибелі двох молодих людей, які могли б бути цілком щасливі.

     Їх звів романтичний випадок… Захоплені погляди, квіти, кинуті до її ніг… Таємниця…

     Так почалося кохання молодого американця Клайда Гріфітса та фабричної робітниці Роберти Олден – кохання, що закінчилося жахливою трагедією. Роберта чекає дитину. А Клайд у цей час знайомиться з багатою спадкоємицею, красунею Сондрою Фінчлі. Надії вигідно одружитись, належати до вищого світу, користуватися комфортом… Але треба позбутися Роберти. Як? Тяжкі роздуми. Послужлива пам’ять підказує… колись, десь читав… Утопити… Вбити!.. Це жорстоко, адже він кохав її.

     Минають дні, тижні, місяці… І ось мальовнича бухта, де, «незважаючи на свою ослаблу мужність, він мусить все-таки вчинити страшну справу…». Роберта гине. І хоч обставини склалися так, що безпосередньої провини Клайда у цьому немає, його присуджують до смертної кари.

     Така історія трагедії Клайда Гріфітса, рядового американця, у долі якого Драйзер побачив риси, типові для американського суспільства.

     Що ж споукало героя «Американської Трагедії» Клайда Гріфітса, якого сповнювала жахом навіть сама думка про вбивство, вчинити злочин?

     Він народився і провів своє дитинство у містечку, де панувала вперта і стійка віра у милосердя господнє, де широкі погляди на життя були такі самі рідкісні, як і широкі бруківки. Батько і мати Клайда, релігійні фанатики, проповідуючи «слово боже» і уповаючи на його турботу про грішних людей, жили на подачки добродійників. А творці блага нагороджували їх, крім мізерних копійок, найщедрішою зневагою. І у високому, ще не зміцнілому хлопчику «з виразним обличчям, білою шкірою і темним волоссям», у їхньому синові Клайді, з дитинства жило почуття приниження і сорому за все те, у що вірили і чим жили його батьки. Душа хлопця, чутлива до всіх проявів краси, страждала тому, що вони були погано зодягнені, випрошували гроші у багатих людей на свою місіонерську діяльність, тому, що йому доводилося ходити разом з ними по вулицях і бачити презирливі посмішки перехожих.

    Клайд Гріфітс був звичайним хлопчиком, який, крім палкої уяви, не мав ніяких талантів. І все ж між ним, та його батьками вже з перших сторінок роману відчувається відчудження.

     У міру свого розуміння він прагнув якось розібратися в житті і не розумів, чому «чудесні автомобілі мчали мимо, безтурботні перехожі поспішали до своєї роботи чи розваг, про які він тільки догадувався, веселі молоді пари проходили, сміючись і жартуючи», а він відчував себе відданим на посміховище.

     Клайд вважає занаття батьків жалюгідним і нікчемним, тож усіма силами своєї душі прагне, хоч би що там було, домогтися легкого життя. І в цьому він не відрізнявся від багатьох представників свого покоління. Це було віяння часу, період «процвітання» – торжества  нової капіталістичної держави, що утвердилася в своїй могутності.

     Перша світова війна для Сполучених Штатів Америки закінчилася перемогою. Вона принесла з собою оманливий достаток, а як наслідок – зросло прагнення до показних розкошів та безтурботного життя. Америка під звуки джазу тішилася перемогою.

      Герой роману рано залишає школу. Наука не давала йому користі, та й постійні переїзди родини не сприяли успіхам Клайда в науках. І він приходить до висновку, що повинен сам влаштувати своє життя.  Він допомагає газетяреві, продає содову воду, замітає в аптекарському магазині. Загалом робота – не бозна-яке щастя, але натомість не треба більше прислужувати на молитовних зборах у місії, можна мати власні гроші. Клайду здавалося, що на зароблені гроші можна придбати рай і навіть вдатися до гріховних розваг – ходити в театр. І одразу перед Клайдом відкривається інший світ – світ легко зароблених грошей. Перемиваючи склянкми в аптеці і бігаючи за дорученнями містера Зіберлінга, він відчував себе людиною, жадібно вбирав у себе навколишнє: красу жінок, розкішні автомобілі, обручки, броші, капелюшки, циліндри – словом  усі атрибути «вишуканості» і «добробуту».

     Впевненість у тому, що доля до нього прихильна, ще більше зміцнилася, коли він одержав місце розсильного у фешенебельному готелі «Грін-Девідсон». «При самій думці про те, що він може одержати роботу в такому великому закладі, як «Грін-Девідсон», Клайд широко розкрив очі і весь затремтів від хвилювання». Він, мало не жебрак, зіткнувся тут з найвищим виявом марнотратних розкошів. Саме в готелі головний герой був уражений розкішною атмосферою і «легкістю заробітку», коли отримав перші чайові.

      Характерно, що герой роману починає своє самостійне життя в «Грін-Девідсоні» - для Драйзера це своєрідний символ процвітання післявоєнної Америки 20-х років. Усе тут, від гарної уніформи службовців до витончених примх постояльців, вражало претензійністю і якоюсь незвичайною «стабільністю». І Клайд «завжди бував тепер у товаристві юнаків, які, працюючи в готелі, набули чималого життєвого досвіду, познайомилися тут і з надмірностями, і з пороками, знали й розпусту, досі зовсім не відому Клайдові».

     У такій обстановці починає свій життєвий шлях Клайд Гріфітс, зовсім ще хлопчик, піддатливий і добрий, який перетворився внаслідок впливу середовища та соціальних умов на вбивцю. Він відразу відчув різкий контраст між життям у своїй родині, безрадісним і гнітючим, і тим життям, перспектива якого відкрилася перед ним тепер. Він відчув усі переваги особистої свободи, жадібно прагнув утіхи, і «тепер ніякі материнські перестороги не могли його стримати».

     Тут, у готелі «Грін-Девідсон», і починається моральний розклад Клайда, та деградація, що привела його на електричний стілець. І все-таки незвичайним теплом пройняті сторінки роману, що розповідають про дитячі роки героя. Здається, письменник у Клайді тієї пори бачить себе, що теж був вихоплений з дитинства жорстокою дійсністю.

     У Драйзера Клайд – рядовий характер. М’який, тонкий, у міру егоїстичний, у міру порочний. З нього, мабуть, могла б вийти хороша людина, коли б він попав у відповідне середовище. Але живе він у роки горезвісного «процвітання», коли небачено високий світовий потенціал США породив у американців нездорову одержимість  мріями. І Драйзер в «Американській трагедії» на прикладі свого героя показує, як ця одержимість загалом нівечить людину.

     З калейдоскопічною швидкістю збігали дні, тижні. Одні задоволення змінювали інші, роблячись дедалі сміливішими й цинічнішими. Фантастичні чайові, пиятика в ресторанах, відвідування будинків розпусти і, зрештою, розважальна прогулянка на чужому «пакарді»… Фінал був трагічний: смерть збитої з ніг дитини – поліція – ганебна втеча… Страх. Відчай – і нічого попереду. Так закінчується перша книжка роману, перший етап життя героя «Американської трагедії», етап, що дає нам уявлення про ті соціальні незгоди, які можуть пояснити негативні емоції героя роману, зовсім не пристосованого до життєвої боротьби.

     Рідний Канзас-Сіті, родина, безшабашні друзі-спільники – все  лишилося позаду.  Це стало минулим. «Він пізнав, що означає виконувати тяжку принизливу роботу, тулитися по жалюгідних кутках, не мати ні близьких, ні друзів». Та ось ми бачимо Клайда в Лікурзі, в будинку фабриканта Семюела Гріфітса, багатого дядька, що вирішив заради порятунку власної душі зробити добро небожеві.

     Становище бідного родича завжди принизливе і важке. А Клайд не був позбавлений честолюбивих прагнень, тому для нього воно було ще принизливішим. До того ж тут він зустрівся із Сондрою Фінчлі, багатою спадкоємицею, яка навіяла йому думку про реальну можливість пожити в багатстві.

     У романі Драйзер намагається розвінчати міф про однакові можливості для багатих і бідних, спираючись на образи Клайда і Гілберта Гріфітсів.  Вони – двоюрідні брати, але за своїми прагненнями – потенційні вороги. Клайд хоче будь-якими способами «вибитися в люди», зрівнятися з Гілбертом.  Гілберт намагається не допустити Клайда до свого середовища. Обидва молоді, обидва вродливі, обидва мають певні здібності. Та їхнє життя складається по різному, і причина того одна: Гілберт народився в багатій сім’ї, Клайд – син бідних батьків. Гілберт владарює – Клайд животіє, пройнятий пристрастю розкошування, невідступною думкою про те, як, мабуть, приємно і легко живуть деякі люди.

     Так, проводячи паралелі між злиднями Клайда і розкошами Гріфітсів-старших, Драйзер розкриває соціальні контрасти американського суспільства.

     Отже, все подальше життя Клайда пов’язане з родиною дядька – Семюела Гріфітса. Дядько влаштував Клайда на фабрику по виготовленню комірців, якою керував син Гілберт. Клайд завідував цехом, куди прийшла працювати Роберта Олден. Вона вирізнялась серед інших робітниць і Клайд вирішив познайомитися з дівчиною. Хлопець відчував себе щасливим поряд з Робертою, але за однієї умови – не одружуватися. ВІн мріяв про шлюб з дівчиною із багатої родини, що допомогло б йому самому розбагатіти. Роберта щиро кохала Клайда і  повністю йому довіряла.

     Зустріч з багатою Сондрою Фінчлі заполонила голову Клайда думками про можливість увійти у бажаний світ, але йому заважала Роберта. Не зважаючи на те, що Роберта дуже подобалася йому, була ніжна і не така холодна як Сондра, Клайда не полишає бажання одружитися на багатій дівчині. Якщо ставлення Клайда до Роберти  диктувала пристрасть, то до Сондри його тягли розрахунок, думки про багатство – вищий світ. Усе-таки почуття до Роберти були вбиті бажанням вибитися в світ багатих.

    Проблема звільнення від Роберти зросла ще більше, коли дівчина завагітніла. Клайд, прочитавши газетні повідомлення про загибель чоловіка і жінки на озері, вирішив покінчити таким же способом стосунки з Робертою. Так само в романі стрілася зі смертю і Роберта Олден, дівчина, яка любила життя і раділа сонцю, своїй молодості. Вона марно благала допомоги в людини, яка була для неї божеством, була центром її маленького світу і яка кохала її… колись.

     Все скінчилося… «Ледь помітна зиб на воді… незвичайна тиша і врочистість довкола». А Клайд, скутий страхом, пробирається темним, зловісним лісом і не бачить перед собою нічого, крім безумних, благаючих очей Роберти.

    Дуже тонко, дуже докладно, може, навіть зловживаючи надмірною деталізацією, Драйзер розглядає обставини загибелі Роберти, трагічної трансформації Клайдової душі. Розкриваючи процес його деградації, міру його морального падіння, письменник, однак, не намагається зробити Клайда довершеним злодієм. Він аналізує його вчинки, його думки, іноді уявляючи себе на його місці. І тоді стають цілком очевидними і замішання героя, і його внутрішня боротьба. Він вчинив убивство не легко і не просто, а під тиском обставин, сам виявившись жертвою свого безвілля, непідготовленості до життєвої боротьби.

      Як же це сталося? Як трапилося, що Клайд, надзвичайно чутливий до жіночої краси, став причиною загибелі милої, гарної, розумної дівчини? Хлопець ще не був прийнятий у «вищий світ», коли зустрівся з Сондрою Фінчлі, але вже був достатньо честолюбний, щоб бути впевненим, що одружиться з дівчиною з кола Гріфітсів – таким бажаним був для нього той світ. А як легко приймати бажане за дійсне!