Топонімія у новелі „Легенда про Сонну Лощину”

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП.............................................................................................................стр. 2

Розділ І РОМАНТИЗМ ЯК ЯВИЩЕ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ У КІНЦІ              XIX ст. НА ПОЧАТКУ XX ст........................................................................стр. 4

1.1. Особливості американського романтизму.............................................стр. 4

1.2. Тема еволюції духу у творчості письменників-романтиків США.......стр. 9

1.3. Характеристика біографії Вашингтона Ірвінга....................................стр. 11

1.4. Характеристика творчості Вашингтона Ірвінга...................................стр. 13

Розділ ІІ СТВЕРДЖЕННЯ ЦІННОСТІ ДУХОВНОГО У СВІТЛІ ГОТИЧНИХ ТРАДИЦІЙ НА МАТЕРІАЛІ „ЛЕГЕНДА ПРО СОННУ ЛОЩИНУ”......................................................................................................стр. 18

2.1. Елементи готичного роману  у повісті „Легенда про Сонну Лощину” ..........................................................................................................................стр. 18

2.2. Характеристика персонажів...................................................................стр. 20

2.3. Топонімія у новелі „Легенда  про Сонну Лощину”..............................стр. 23

ВИСНОВКИ..................................................................................................стр. 28

Список використаної літератури..............................................................стр. 30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Якщо епоха Просвітництва  найбільшим своїм здобутком вважала відкриття «людини мислячої», мірилом людяності якої є розум, здатність мислити, бажання пізнати таємниці землі та неба, то чи не найбільшим здобутком нового літературного напряму — романтизму — стало відкриття «внутрішньої людини», природу якої визначає не стільки її інтелект, скільки багатство та глибина її душі. Саме в такому розумінні говорив про літературу початку XIX ст. французький письменник-ро-мантик Віктор Гюго, стверджуючи пріоритет людської душі перед інтелектом, хоча б і спрямованим в небесні вершини: «Є видовище прекрасніше, ніж небо: глибина людської душі!» Російський критик В. Бєлінський також визначив романтизм як «внутрішній світ людини, сокровенне життя її серця». Лише поет, на думку романтиків, по-справжньому здатен осягнути світ і серце людської душі, глибини людського духу, і саме тому, за висловом І. Франка, особа поета набуває в літературі романтизму виняткової ваги — духовного лідера і поводиря нації, а твори його сприймаються як вище, божественне одкровення. [7. C. 41]

Актуальність даної теми мотивується низкою чинників, а саме: сильним впливом романтизму на сучансу літературу, значною роллю Вашингтона Ірвінга серед представників даного літуратурного напрямку, системою художніх засобів, а зокрема роль топонімічних назв та імен персонажів в розкритті змісту, у повісті Вашингтона Ірвінга „Легенда про Сонну Лощину” незначною кількістю наукових досліджень з цього питання. Метою дослідження є висвітлення і опис реалізації принципів романтизму та система художніх засобів у повісті Вашингтона Ірвінга „Легенда про Сонну Лощину”

В данній курсовій роботі необхідно вирішити такі завдання:

• З’ясувати характерні риси американського романтизму;
• Сформувати масив фактичного матеріалу та систематизувати основні теми еволюції духу у творчості письменників-романтиків США;
• Визначити ключові концепти творчості Вашингтона Ірвінга.
• З’ясувати місце готичного роману у повісті;
• Дати об’ємну характеристику персонажам;
• Проаналізувати символізм топонімічних назв у новелі і їх роль у розкритті теми.

Методи дослідження мають комплексний характер, що обумлвлено специфікою матеріалу, а також метою його вивчення. Використовуються елементи логіко-класифікаційних та описово-аналітичних методів а також методика контекстологічного аналізу.

Об’єктом дослідження в данній курсовій роботі виступає повість Вашингтона Ірвінга „Легенда про Сонну Лощину”

Предметом даного дослідження є шляхи реалізації принципів романтизму та топоніміка назв у повісті Вашингтона Ірвінга "Легенда про Сонну Лощину"

Джерелами фактичного матеріалу для дослідження стали автореферати, дисертації, інтернет-видання,збірники, художння література.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше поставленно питання про топонімічність назв місцевостей в повісті “Легенда про Сонну Лощину”. Здійснюється повний аналіз творчості автора, досліджуються принципи романтизму, його напрямки та особливості.

Теоритична цінність роботи полягає в розширенні та систематизації наукових уявлень про творчість Вашингтона Ірвінга, основні концепції його творчості на прикладі "Легенди про Сонну Лощину" та деяких інших творів.

Практичне значення визначається можливістю використання основних положень та висновків роботи у лекційних курсах із зарубіжної літератури

 

РОЗДІЛ І

РОМАНТИЗМ ЯК ЯВИЩЕ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ У КІНЦІ XIX ст НА ПОЧАТКУ XX ст.

1. Особливості американського романтизму.

Цей пункт допоможе нам дізнатися про розвиток напряму романтизм у кожній з нижче зазначених країн, а зокрема у США. Ми спробуємо дослідити причини ,які сприяли його розвитку, та який вплив вони мали на творчість письменників кожної з країн.

Романтизм — це літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. й існував  у літературах Європи й Америки  у першій половині XIX ст. Виник він після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі XVIII — XIX ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм[13.C.554].

Романтизм був універсальним художнім напрямом і в тому розумінні, що він  охоплював літературу й мистецтво  різних країн Європи та Америки. Найяскравішими країнами представниками були Франція, Англія, Німеччина та Америка.

Французький романтизм розвивався в країні, де відбулася велика буржуазна  революція, де суспільно-політичне  життя вирувало й відзначалося великою  напруженістю, що проявилося в революціях 1830 і 1848 рр. Звідси більша втягненість французької романтичної літератури в суспільно-політичне життя й боротьбу, вищий рівень її заангажованості порівняно з німецькою чи англійською. Слід зазначити, що ця втягненість проявлялася в різних формах: як у формі прямої участі письменників у суспільно-політичному житті так і в гостроті реакцій на це життя, пристрасності його негацій. Представниками цієї течії були такі видатні письменники як Франсуа Рене де Шатобріан, Бенжамен Констан, Віктор-Марі Гюго, Жорж Санд [1. C.44].

Одночасно з Великою Французькою  в Англії відбувалася своя революція, набагато більш тихіша, але не менш трагічна, - революція індустріальна. Вмирала “old kind England” ( стара, добра Анлія ), “green wood’s England” (Англія часів зеленого лісу ), народжувалась “workshop of the world” (майстерня світу ). Англія почала будувати суспільство буржуазної демократії іще у XVIII ст. Отримавши права, рівні з аристократами, буржуа ринулися до штурму суспільства. Аристократи не могли конкурувати із ними у плані винахідливості, діловитості, хитрості. Англійський романтизм розвився на ґрунті розгубленості людей художнього мислення перед світом буржуазного процвітання. Романтизм в Англії умовно розділявся на три покоління: старше (Блейк, Вордсворт, Кольрідж, Сауті, Скотт ); середнє                        ( Байрон, Шеллі, Кітс ); молодше ( Карлейль )[7. C.46].

Німецька література, поряд з  англійською, належить до тих європейсь- 
ких літератур, де романтизм склався найраніше і набув найпотужні- 
шого розвитку. На німецькому грунті він був художнім напрямом, 
що розвинувся спонтанно, без великих сторонніх впливів, але саме він мав 
значний вплив на романтичний рух в інших крїанах. Водночас романтизм 
у Німеччині триваліший час, ніж в Англії, зберігав свої позиції і в літературі, 
і в інших сферах духовної культури, зокрема в музиці й філософії. Без пере- 
більшення можна стверджувати, що найвищі здобутки німецької літератури 
XIX ст. пов 'язані передусім з романтизмом, чим вона відрізняється від фран- 
цузької чи англійської, в яких не менш значні досягнення пов'язані з реалізмом. Представниками романтизму в Німеччині були Ерист Теодор Амадей Гофман, Генріх фон Клейст, Крістіан Йоганн Генріх Гейне та ін.

Американський романтизм розвився як раз в період становлення США. Молода країна тільки почала усвідомлювати власну самобутність, і романтизм з його установкою на національне обличчя сприяв ствердженню американської культури як оригінальної. Не дивлячись на всі проблеми, які існували у суспільстві, письменники молодої країни вірили у великі можливості США, в їхній творчості існувала віра у “американську мрію”. Навіть найтрагічніший з ранніх американських романтиків, Герман Мелвілл, не втрачав віри у можливості американської демократії. Цю оптимістичну віру зберігав й Емерсон, який говорив в одній із своїх лекцій: “Америка є країною майбутнього… країною, де усе тільки починається…” [9.C.45].

Культура США формувалась  на основі різних джерел, але головним джерелом все ж таки є культура Англії. Загальність мови споріднювала і споріднює американців з британцями, але письменники романтики, хоча і з прихильністю ставилися до англійської традиції, славетної своїм багатством, але все ж таки відстоювали право американської культури на самобутність [4.C.20]. Яскравим прикладом синтезу європейської традиційності і американської самобутності можна вважати творчість Купера, який в романі “Слідопит” узяв епіграфами слова із творів Спенсера, Шекспіра, Мільтона, Драйдена, Томсона, Вордсворта, Байрона, Мура та інших британських поетів хвилі романтизму. Одночасно і мужній Чунгачгук, і благородний Натті Бумпо прийшли до творчості Купера з американського фольклору, який формувався на основі старовинних сказань індіанців, негритянської усної народної творчості і творчості білих піонерів, які встигли породити таких “американських Робін Гудів”, як розвідник нових земель Даніель Бун, лісоруб Поль Беньян, мисливець Кіт Карсон, перевізник Майк Фінк. Більшість із них є історичними фігурами, оспіваними народом через силу їхніх особистостей, які стверджувалась у боротьбі із стихіями. Коли перед американським романтизмом повстала проблема осмислення національного характеру, на авансцену було виcунуто людину, яка створила себе сама ( self-made man ). Російський письменник Л.Андрєєв вважав мужність головною рисою американців: “Їхня діяльність у світі є діяльністю чоловіків, інколи безжальних до жорстокості, інколи широко й вільно великодушних, але завжди твердих, послідовних і сильних”[6.C.20]. Але самі американці не були налаштованими до власного національного характеру настільки позитивно. Наприклад, Ірвінг у своїй “Історії Нью-Йорку” розподіляв американців на “відважну породу китобоїв, лісорубів, рибаків” і порівнював цю першу хвилю переселенців із витривалими кочовими арабами. Але на зміну піонерам йшла інша хвиля іммігрантів: “вслід за повозами йшла банда довгоногих, худорлявих мазуриків із сокирами на плечах й тюками за спинами, які твердо вирішили благоустроїти країну незалежно від бажання її первісних власників”[15.C.55].

Даремно філософські  налаштовані Емерсон і Торо оспівували життя на лоні природи і застерігали  своїх співвітчизників від божевільної  погоні за соціальним успіхом і багатством. Америка однозначно обрала своїм основним девізом словосполучення “to made money” і створила “суспільство споживачів”, в якому добре живеться людині із обмеженими духовними потребами, і яке вимушує поетично налаштовані душі шукати притулку в марґінальних кварталах Нового Орлеану. Тому в американській літературі виник герой-одиночка, індивідуалізм якого традиційно тлумачиться як героїчний, хоча і не ідеальний стан особистості. Такою і зараз є концепція особистості в американській літературі.

Значну роль у становленні  філософських засад романтизму США  відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. Взагалі, американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчості досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм. З іншого боку, у творчості одного й того ж художника зустрічаємо періоди, наближені до просвітительського реалізму і суто романтичні. Зокрема, це стосується творчості першого великого романтика 
Сполучених Штатів Вашингтона Ірвінга. Вся філософія трансцендентпаліс-тів на чолі з найбільшим мислителем того часу в Новому Світі Ральфом Волдо Емерсоном була якнайтісніше пов'язана з комплексом ідей революційної Франції і Просвітництвом[11.C.18].

За часовими межами американський  романтизм розвивався трохи пізніше  від західноєвропейського. Він охоплює  період з кінця десятих і до початку шістдесятих років XIX ст. Таким чином виділяють два періоди: ранній (20 – 30 рр.) і пізній (40 – 60 рр.). Ранній етап представлено іменами Вашингтона Ірвінга та Фенімора Купера; перехідним етапом вважається творчість трансценденталістів – Емерсона та Торо; пізній романтизм є пов’язаним з діяльністю Едгара По, Натаніеля Готорна, Германа Мелвілла, Гаррієт Бічер-Стоу, Генрі Лонгфелло та Уолта Уітмена.

Американський романтизм  розвився на фоні видатних подій американської історії: буржуазна революція ХVІІІ ст. призвела до створення США; війна Америки за незалежність (1812 – 1814), яка призвело до визволення від англійського володарювання, рух за відміну закону про рабство, який отримав назву аболіціонізму. Фінальною подією, яка залишала по собі глибинний слід в літературі, стала війна між Північчю і Півднем (1861 – 1865), яка почалася через спір між промисловою Північчю і плантаторським Півднем за Дикій Захід, але згодом переросла в героїчне діяння мешканців північних штатів за демократичні перетворення, за знищення ганебного рабства. [7.C.25]