Топонімія у новелі „Легенда про Сонну Лощину”

Збірка "Альгамбра", написана на іспанському і екзотично-східному матеріалі, багато в чому нагадує такі популярні у той час "Казки тисяча й однієї ночі". В новелах цієї збірки вражає буяння барв і образів, багата фантазія і витончений гумор. Усі новели-казки прославляють людські чесноти — доброту, чесність, вірність і засуджують жадібність, зрадливість, жорстокість тощо. Вони і поетичні, і повчальні. Однак в них більше відомого з творів європейських романтиків, ніж оригінального, що було властиво американському романтику Ірвінгу і завоювало йому всесвітню популярність[13.C.18].

Як показав аналіз деяких новел та книг, твори Вашингтона Ірвінга за всіма ознаками є романтичними. Ірвінг стояв біля витоків нового романтичного напряму у літературі, навіть його творчість увібрала у собі найяскравіші моменти національного романтизму Америки.

Отже, хотілося б виокремити деякі основоположні риси у творчості Ірвінга:

- нативізм – опис природи, звичаїв, життя своєї країни («Історія Нью-Йорка», «Ріп-Ван Вінкль»);

- інтерес жанру подорожі-пригоди під час переїзду з місця на місце;

- поєднання фантастичного  з реалістичним, перехід від повсякденного до чарівного, причому таємниче постає як щось природне.

Саме це виводить Вашингтона Ірвінга до кількох найвидатніших романтиків навіть підтверджує його славу першого талановитого американського письменника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II

СТВЕРДЖЕННЯ ЦІННОСТІ ДУХОВНОГО У СВІТЛІ ГОТИЧНИХ ТРАДИЦІЙ НА МАТЕРІАЛІ „ЛЕГЕНДА ПРО СОННУ  ЛОЩИНУ”

 

1. Елементи готичного роману у повісті „Легенда про сонну лощину”

Готичний роман, або роман жахів — роман, в якому зображено незвичні ситуації, жахи пекла, страхітливі жорстокості, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил. Цей жанр формувався в Англії наприкінці 18 століття. Дія в готичному романі відбувається найчастіше в середньовічному готичному замку, перейнятому атмосферою таємничості. Іноді картини страху в готичному романі мали зворотний, комічний ефект, але найчастіше зберігали виховне, дидактичне призначення[20].

Загалом найхарактернішими  рисами готичного роману є:

1. Сюжет будується  навколо таємниці — наприклад, чийогось зникнення, нерозкритого злочину тощо. Зазвичай використовується комбінація кількох таких тем.

2. Оповідь огорнута  атмосферою страху і розгортається  у вигляді неперервної серії  загроз спокою, безпеці й честі  героя та героїні.

3. Похмура і зловісна  сцена дії підтримує загальну  атмосферу таємничості й страху. Більшість романів мають місцем дії древній, покинутий, напівзруйнований замок чи монастир із темними коридорами, таємними кімнатами, запахом тліну і таємничими тінями. Обстановка включає завивання вітру, бурхливі потоки, дрімучі ліси, безлюдні місцини, розриті могили — все, що здатне посилити страх героїв і читачів.

4. У ранніх готичних  романах центральний персонаж — дівчина; вона гарна, мила, скромна і в фіналі її чекає подружнє щастя, статус у суспільстві й багатство. Але, що характерно для романтичних героїнь вісімнадцятого століття, їй притаманна також чутливість, сентиментальність. Вона любить гуляти в самоті лісовими галявинами, мріяти при місяці коло вікна своєї спальні, легко плаче, а в вирішальну хвилину непритомні.

5. Сама природа сюжету  вимагає присутності героя-негідника. У міру розвитку готичного жанру негідник витісняє героїню, що завжди була не стільки особистістю, скільки набором жіночих чеснот, із центру уваги читача. У пізніх зразках жанру він отримує повноту влади і зазвичай є двигуном сюжету[17].

Прослідкувати готичні  елементи ми можемо на прикладі новел  Едгара По. Його творчість виводить готичну літературу на якісно новий рівень, осучаснивши її і розділивши готичний жанр на два нових: трилер та детектив. У детективі залишається традиція таємниці, навколо якої будується сюжет і яка тримає читача в напрузі до самої розв’язки твору, а трилер продовжує традицію жахливого.

Едгар По заслужено вважається одним з майстрів жаху в світовій літературі. В своїх творах По як найкраще відображає риси готичного роману. В описах письменник використовує лексику, що пердає грандіозність об’єктів: прикметники „величезний”, „неозорий”, „гігантський”. Але По не тільки описує грандіозні явища – він і передає те враження, які вони справляють на спостерігача. Фізичний жах в творах По постає також у вигляді потворного – це, наприклад, описи епідемій середньовічної лондонської чуми і «червоної смерті», які не поступаються жахам френетичних готичних романів. Нагнітанню страху сприяють і обставини дії: в більшості новел вона відбувається або вночі, або в темному приміщенні. Часткове поринання сцени дії в темряву – закономірна деталь готичних романів. По підкреслює темряву порівняно малим джерелом світла, яке вихоплює з неї один об’єкт, акцентуючи на ньому увагу читача [15.C.131].

Дізнавшись головні  риси готичного роману, і прослідкувавши їх на прикладі творчості Едгара По, ми можемо сміливо сказати , що у повісті „Легенда про Сонну Лощину” також присутні елементи готичності. Події у творі розвиваються на фоні похмурої природи, присутній дрімучий ліс та інші елементи, і звичайно ми маємо таємницю навколо якої будується сюжет повісті.Отже, ми робимо висновок, що готична традиція, безсумнівно мала вплив і на творчість Вашингтона Ірвінга.

 

2.2. Характеристика персонажів.

Ірвінга і його оповідача Нікербокера вабили до себе перекази і легенди, в яких він знаходив відображеними звичаї, вірування, забобони, смаки, інтереси, спосіб життя і спосіб мислення минулих часів. З точки зору фабули новели не відрізняються оригінальністю. Це ставші в романтичну епоху тривіальними історії надзвичайних пригод. Однак гідність і цінність його новел не в подіях, а в історичній картині життя і вдачі поселенців.

Символічно, що фабула "Легенди  про Сонну Лощину" - романтична новела з американського життя - будується на переказах, запозичених Ірвінгом з німецького фольклору та романтичної поезії.

Новела "Легенда про  Сонну Лощину" володіє особливою чарівністю і несе особливий символічний сенс. Як відомо, Ірвінг побудував своє житло біля Сонної Лощини, в якому віддавався літературній праці, там же він був і похований. Слово "легенда" є ключовим у новелі, багаторазово повторюваним Ірвінгом по ходу розвитку дії, і саме його чарівність і сенс вже мимоволі відносить читача в минуле і одночасно в область мрій, вигадки.

Сонна Лощина - уламок старого світу, шматочок минулого, зберіг відданість традиціям. Час ніби завмер тут. По дну, оточеному ланцюгом високих гір, ковзає струмочок, "колишучи і навіваєючи дрімоту" [12. C. 50]. Саму балку Ірвінг називає "одним з найбільш спокійних і мирних куточків на всьому світі" [12. C. 50]. Це старий голландський, застиглий у часі селище, хоча за часів Ірвінга реальна Сонна Лощина вже скинула з себе колишнє заціпеніння і перетворилася на ділове місто недалеко від Нью-Йорка.

Атмосфера у даній новелі служить фоном для розгортання зовні невибагливої події - розіграної над вчителем містифікації. Примітно, що в Сонній Лощині, зануреній в дрімоту, швидкістю переміщення володіє лише потойбічна сила. Вершник без голови є в ній втіленням самого руху, відсутнього в лощині. Зіткнення спокою і вихору, звичного і нового, відомого і незвіданого знаходить у новелі чіткий семантичний вираз: Сонна Лощина виступає антиномією ідеї Вершника. Відсутність голови в цьому випадку лише посилює ступінь непізнаванності руху. Так у світ мрій Ірвінг - через уявне потойбіччя - вводить нагадування про інший світ. Відчуття удаваності забарвлює всю Сонну Лощину, шляхом мрій перекидає в область небуття, потойбіччя. Вигнання Ікабода в цьому плані можна трактувати як повернення його до життя і руху, недарма Ікабод в іншому світі швидко робить кар'єру, ставши світовим суддею.

Таблиця 2.1.

Символіка імен в новелі:

Ім’я	Аналіз, коментар
Ікабод Крейн	Рідко зустрічається  чоловіче ім'я біблійного походження, що означає в перекладі з давньоєврейської "безславний". Прізвище невдалого  вчителя.
Бром ван Брунт, по прізвиську Бонс	Bones по-англійськи - кістки. Примітно, що це прізвисько дано  хлопцеві, як пише Ірвінг, "унаслідок  геркулесівського складання і величезної фізичної сили" [12. С. 61]. У цьому закладена не тільки насмішка, але і в якійсь мірі натяк на ту роль, яку Брому доведеться зіграти в житті вчителя - скакаючого мерця, або Вершника без голови.
Порох	Худа шкапа Ікабода. "Вона була худа, кудлата, з овечою шиєю і головою, схожою на молоток ...; одне її око, позбавлене зіниці, представляло собою суцільне більмо й мало страшний вигляд, зате інше горіло таким нестримним вогнем, наче в ньому поселився сам диявол. .. незважаючи на його старий і немічний вигляд, таємний демон позначався у ньому в набагато більшому ступені, ніж у будь-якій молодій кобилі околиць "[12. С. 65]. Колись Порох був улюбленим конем жовчного і дратівливого Ганса ван Риппера, в минулому скаженого наїзника, а нині господаря будинку Ікабода.
Вершник без голови	"Головний дух з  числа відвідуючих цей зачарований куточок - він же, мабуть, і головнокомандувач усього сонму повітряних сил - Вершник без голови. Кажуть, ніби це - тінь одного гессенського кавалериста, якому в якійсь безіменній битві гарматне ядро ​​відірвало голову і який час від часу, немов на крилах вітру, проноситься в нічному мороці перед місцевими жителями ... тіло кавалериста поховано всередині церковної огорожі, а дух його нишпорить ночами по полю битви в пошуках відірваної голови, так що швидкість, з якою він, подібно пориву нічного вихору, мчить часом уздовж Сонної лощини, викликана його запізненням і необхідністю повернутися в огорожу до першого світла "[12. С. 51].
Чорт	Ім’я коння Брома Бонса
Ганс ван Риппер	Жовчний голландець. Ripper в перекладі - 1. Розпушувач; 2. Мчить, мчить стрімголов; 3. Чудовий чоловік.
Балт ван Тассель	Багатий голландський фермер; tassel в перекладі – пензлик.
Броувер	Старий упертюх, якого, згідно його розповіді, Вершник без  голови, повертаючись після нічної вилазки до себе на цвинтар, промчав на своєму коні за спиною, а потім, обернувшись біля мосту скелетом, скинув у ревучий потік "і, супроводжуваний гулом громових розкатів, вихором понісся по верхівках дерев і в мить ока безслідно зник "[12. С. 72].

 

Іронія працює на зіставленні. Ікабод і Катрін протиставляються один одному метафорикою порівнянь: Крейн порівнюється з худим журавлем, голодним на харчі, а Катрін - з самою їжею, добути яку не так-то просто "квітуча, свіженька дівчина ледь вісімнадцяти років; пухкенька, як куріпка, міцна, ніжна і рожева, як персики з саду її батька "[12. С. 57]. Так само протиставляються Ікабод і Бром Бонс - як зовнішнім виглядом (Крейн - худий нахлібник, Бонс - здоровань і веселун), так і своєю суттю (Крейн напханий містичними історіями, Бонс володіє практичним складом розуму і відомий задерикуватістю). Витівка Брома Бонса над суперником у коханній народила нову легенду в її різних варіантах: Жахливий Вершник нібито жбурляє в Крейна свою голову; таємничо зниклий вчитель винесений примарою, його дух оселився в шкільній будівлі. На думку М. Бобрової: "Вклавши в уста сільських кумась нову легенду і не забувши повідомити читачеві, що на місці поєдинку Крейна з Вершником на ранок знайшли розбитий гарбуз, Ірвінг тим самим надає новелі закінчено кільцеву побудову: Почав розповідь міркуванням про те, що Сонна Лощина на будь-яку людину навіває мрії, закінчив створенням іронічної легенди-пародії "[12. С. 97].

 

 

2.3. Топонімія у новелі „Легенда про Сонну Лощину”

Вся місцевість у новелах  Ірвінга поцяткована специфічними "згубними", таємничими місцями: болотами, зруйнованими будинками, склепами, скелями з невідомими знаками, ярами. Нечиста сила номінально присутня у багатьох деталях ландшафту: в "Легенді про Сонну Лощину" - Чортів міст., в "шукачах скарбів" - Брами Диявола, Чортів кут.

Ірвінг особливим чином "мітить" місцевість і героїв, що служить засобом створення  додаткового поетичного зачарування, закладеного в іронічному протиставленні символіки назв і смислів реаліям  дійсності. Імена і назви, що зустрічаються в його новелах, вносять свій внесок у загальний "баладно-фантастичний" колорит цієї прози, вносячи відчуття незвичності, віддаленості від сьогоднішньої життєвої практики, приналежності не їй, а легенді.

Таблиця 2.2

Так, топоніміка місцевості Сонної лощини виглядає наступним чином:

Сонна Лощина	Місцевість в оточенні ланцюга гір.
Таррі-Таун	Село біля Сонної лощини. Словосполучення важко піддається перекладу: щось на кшталт "барися-місто". У дійсності ця назва є, як вважають, спотворенням голландського Tawen Dorp, тобто "Пшенична гавань".
Дерево майора Андре	" Пов’язано з трагічною історією бідолахи Андре, захопленого тут в полон, внаслідок чого його повсюди називали не інакше як деревом майора Андре. Простий народ дивився на нього з деяким благоговінням, змішаним з забобонним страхом, що знаходить своє пояснення, з одного боку, у співчутті до долі його нещасного тезки, а з іншого - у толках про дивні видіння і скорботні стогони, які, як передавали, можна було бачити і чути біля нього " [12. С. 74].
Топи Віллея	Заболочений і зарослий яр з мостом через струмок. "Саме тут, в цьому місці, був захоплений нещасний Андре і, приховані хащами цих каштанів і дикого винограду, ховалися в засідці що напали на нього дужі Йомени. З тієї пори вважалося, що струмок перебуває у владі чаклунських чар і що в заростях водиться нечиста сила " [12. С. 75].
Вороняча скала	У похмурому яру перед  скелею колись загинула в снігу жінка  в білому, "чиї крики і стогони  долинали звідти в зимові ночі перед  негодою. Основна маса оповідань була присвячена, однак, улюбленого примарі Сонної лощини - Вершникові без голови, - якому забажав нишпорити тут пізно вночі і який, як стверджували, прив'язував на ніч коня на церковному цвинтарі між могилами " [12. С. 71].
Церква	Улюблений притулок Вершника без голови. "Церква завдяки своєму відокремленому положенню вже давно перетворилася в улюблений притулок бентежних духів" [12. С. 71].
"замок" Балта  ван Тасселя	Край достатку
Школа, де викладав Ікабод Крейн	" Низька, складена з колод будівля, що складалася з єдиної великої світлиці " [12. С. 52].
Будинок Ганса ван Риппера	Халупа, в якій жив  Ікабод

 

Простеживши шлях "вигнання" Ікабода з Сонної Лощини, отримаємо такий маршрут: будинок Ганса ван Риппера - "замок" Балта ван Тассель - дерево майора Андре - топи Віллея - міст через яр - церква.Саме біля церкви привид наздоганяє Ікабода - сакральне місце виступає одночасно як засіб порятунку і як місце здійснення відплати, де в Ікабода летить голова Вершника, позбавляючи його пам'яті.

Власне, з двох сторін маршрут Ікабода облямований двома сакральними місцями, що грають в його житті фатальну роль: замок Балта ван Тассель (земний рай), де він отримує перший символічний удар (від Катрін Тассель), та церква (шматочок божественного раю), де його наздоганяє удар матеріальний (гарбузом по голові). Решта прикмет грають у його маршруті роль попереджувальних знаків: дерево Андре - топи Віллея - міст. Це дорога випробування між двома пунктами, з якої Ікабод завдяки своєму коневі без кінця збивається.

Фон і тональність  подій часто закладені в самих  назвах та іменах новел: Сонна Лощина, Тарр-Таун ("гавань" або ж "застигле місто"), Альгамбра, Шукачі скарбів, Врата диявола, Будинок з привидами, Пірат Кідд, Загадковий корабель. Однак вони визначають не тільки фон, але й несуть у собі як глибоку символіку, так і елемент іронії. Так, в "Легенді про Сонну Лощину" невдалого вчителя, покликаного бути двічі посоромленим в новелі - своєю нареченою Катрін, яка відмовила йому, і суперником Бром Бонсом - кличуть дивним ім'ям Ікабод Крейн, що в перекладі означає "бідолаха-журавель". Ікабод і зовні схожий на журавля: худий, нескладний, вічно голодний. Образу Ікабода Крейна автор приділяє велику іронічну і саркастичну увагу. "Спочатку здається, що ця гротескна фігура необхідна для посилення іронії при створенні легенди-пародії: вчитель не тільки вірить будь-якій усній розповіді про потойбічні сили, він ще і начитаний в" історії чаклунства "і інших" вчених "книгах. Але далі стає очевидним, що автор неспроста наділив Крейна відразливими рисами. У ньому все карикатурно перебільшено: нескладна, худа постать, манера гугняво співати псалми, щоб приховати боягузтво, ненаситна утроба вічно голодного нахлібника, жадання до сільської красуні, яка тягне його в рівній мірі пишним тілом і багатим будинком. Ікабод Крейн жадібний до тремтіння в колінах і тому огидний автору. Не випадково Ірвінг виганяє його з свого раю - з ідилічної Сонної Лощини. Метафорична фраза "Щоб його чорт взяв!" в сюжеті оповідання отримує як би матеріальне втілення: мешканці Сонної Лощини впевнені, що Крейн - знахідка для диявола "