Тропи та стилістичні фігури поезії Е. Бішоп

 

 

 

 

 

 

                    Тропи та стилістичні фігури  поезії Е. Бішоп 

 

курсова робота

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………….….….……............ 3

РОЗДІЛ 1. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНОЇ

             АНГЛОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ …………………………………………….… 5

         1.1. Аналіз досліджень і публікацій з проблеми лінгвостилістичного

           аналізу сучасної англомовної поетики ………………............................. 5

          1.2. Основні напрямки сучасної американської поезії. ………………                                         1.3. Творчість Елізабет Бішоп  як представника сучасної американської  поезії ……………………………………………………………………… 

 

РОЗДІЛ 2. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЕЗІЇ

              ЕЛІЗАБЕТ БІШОП .……...…

 2.1. Система тропів у поезії  Е. Бішоп…………………………………..    2.1.1. Епітет як засіб відображення світосприйняття Е. Бішоп……  2.1.2.  Порівняння як засіб вираження емоційного сприйняття дійсності  Е. Бішоп…………………………………………………………………………  2.1.3. Індивідуально - авторські метафори  у поезіх Е Бішоп. …………    2.1.4. Роль гіперболи у створенні образу ліричного героя………    2.2. Система стилістичних фігур мовлення у поезії  Е. Бішоп………   2.2.1. Фігури, пов'язані з відхиленням від логіко-граматичних норм оформлення фрази (інверсія) ……………………………………………..   2.2.2. Фігури, пов'язані з відхиленням від логічно-смислових норм оформлення фрази (анафора, епіфора, ампліфікація,  оксиморон) 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ……………………………………………….………… 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………..…………….….…. 30

 

 

 

 

ВСТУП

 

             «Інколи на мене впливає мова  ритуалу, інколи – наука. Я вивчаю  свою творчість і думаю про  те, як можна перекласти відмінний  від цього світу спосіб життя  і світогляд. Я намагаюся стежити за сучасною поезією, і не лише американською, а й перекладною поезією інших країн», - зазначає індіано-  американська поетеса Лінда Гоган.           Кожен функціональний елемент твору художньої літератури формує

основу його естетичного навантаження. Художній текст складається з системи художніх образів, які виявляються за допомогою мовностилістичних засобів різних рівнів. Найцікавішим і найпродуктивнішим для характеристики виражальних і зображальних засобів у художньому творі є лексичний. Цей рівень відтворює індивідуальні особливості авторського стилю, своєрідність художнього методу, філософські, естетичні погляди. Тож у художньому тексті слово стає засобом створення словесних художніх образів, передачі художнього мислення і відтворення художнього світу. Серед різних факторів, які створюють словесні художні образи, особливо виділяються стилістичні фігури і тропи. Їхній аналіз не лише виявляє особливості словесно-художньої майстерності письменника, але і більш повно і точно визначає художньо-образний зміст аналізованого твору. Останні дослідження доводять зростання інтересу до вивчення тропів і стилістичних фігур. Це підтверджується роботами науковців, у яких аналізуються індивідуально-авторські тропи (Е.Гоутлі, О.Є.Ємець, Б.П.Іванюк, Н.О.Кожевникова, Д.М.Колесник, О.С.Маріна, І.В.Панченко, І.В.Толочин, М.Фрімен, Й.Шен). Лексична стилістика англійської мови також є предметом серйозних наукових досліджень (І.Арнольд, І. Гальперін, Т.Знаменська, В.Кухаренко, Н.Разінкіна, Ю.Скребнєв, О.Ясінецька) [1; 3; 4; 6; 7; 9]. 

         Сьогодні недостатньо уваги приділяється вивченню авторської манери і стилю  сучасних американських поетів, особливо Елізабет Бішоп.  Актуальність теми зумовлена відсутністю спеціальних праць, присвячених лінгвостилістичному дослідженню системи тропів і стилістичних фігур поезії Е. Бішоп. Здійснення такого аналізу необхідне, оскільки допомагає з'ясувати своєрідність мовних одиниць художніх текстів, як вияву особливостей світосприйняття Е. Бішоп.

Мета дослідження – вивчення мовностилістичних засобів поезії Е. Бішоп, як стилеутворювальних, конструктивних компонентів тексту, зокрема, з'ясування лінгвальної природи тропів і стилістичних фігур, їх семантики і структури.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- виявити мовні та позамовні  чинники формування контрастивних  тропів і фігур в американській  поезії;

• встановити стилістичні  конструкції та тропи сучасного американського поетичного мовлення та схарактеризувати їх види;            -  визначити способи синтаксичної організації текстів сучасної американської поезії, на прикладі поезії Е. Бішоп;                                              - з’ясувати способи концептуалізації світу авторки через аналіз концептуальних метафор у її текстах;                                                                         - здійснити структурно-семантичний аналіз тропів, як одного із способів творення словесної образності у поезії Е. Бішоп.

Об’єктом дослідження є поетика віршованих текстів Е. Бішоп,  предметом дослідження виступають тропи та стилістичні фігури даної поезії.      Методи дослідження. У роботі як основний використовується описовий метод дослідження з прийомами суцільної вибірки, лінгвістичного спостереження, класифікації та систематизації, який полягає в тому, що мовні явища розбиваються на окремі групи на основі подібних ознак, виявлених через зіставлення та узагальнення. За допомогою стилістичного аналізу розглядалися тропи і фігури та аналізувався зміст ключових словесно-поетичних образів у текстах Е. Бішоп. Метод концептуального аналізу використовувався для дослідження метафор поетичних текстів авторки з метою встановлення особливостей її когнітивного стилю. Кількісний аналіз підтверджує типовість тих чи інших тенденцій у формуванні тропів та стилістичних фігур та дозволив установити типовість виявлених способів синтаксичної організації для текстів поезії  Е. Бішоп.  Наукова новизна полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз поезії Е. Бішоп, представника сучасної американської поезії, досліджено особливості  побудови тексту.         Теоретичне значення роботи полягає в тому, що на основі застосованих методів одержано висновки про тропи та стилістичні фігури, які функціонують у поетичній мові Е. Бішоп, уточнено критерії поділу мовностилістичних засобів на тропи і фігури.           Практичне значення наукового дослідження зумовлене можливістю використання результатів роботи в курсах стилістики сучасної англійської мови (розділи "Стилістичний синтаксис", "Стилістика тексту", "Поетичні тропи              й фігури мовлення"), теоретичної граматики (розділи "Словосполучення", "Речення", "Текст"), спецкурсах з теорії поетичного мовлення, когнітивної поетики і семіотики художнього тексту, в курсі теорії зарубіжної літератури. Особистий внесок автора роботи. Проблема  аналізу поетики Е. Бішоп, сучасної американської поетеси, полягає у відсутності перекладів поезії на українську мову взагалі, а також  у недосконалості  існуючих перекладів на російську мову. Систематизація й аналіз матеріалу, висновки, зроблені за результатами цього аналізу, здійснені автором роботи одноосібно.  Автором зроблена спроба перекладу поезії Е. Бішоп «Casabianca».      Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Курсова робота складається складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури з ____ найменувань. Загальний обсяг роботи становить ____ сторінок.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ

1.1. Аналіз досліджень і публікацій з проблеми лінгвостилістичного аналізу сучасної англомовної поетики.

На початку ХХІ століття найбільш плідні результати наукових досліджень стають можливими завдяки поєднанню досягнень і методик різних наук. Залучення здобутків когнітивної науки та психології до лінгвістичних вчень сприяло глибшому розумінню взаємозв’язку процесів мислення та вербалізації думок. Для дослідження віршованих текстів перспективною вбачається інтеграція напрацювань таких філологічних дисциплін, як лінгвостилістика (О.М.Мороховський, О.П.Воробйова, І.В.Арнольд, І.Р.Гальперін, К.А.Долінін), когнітивна лінгвістика (Дж.Лакофф, М.Тернер, Ж.Фоконьє, С.А.Жаботинська), когнітивна поетика (Р.Цур, П.Стоквелл, М.Фрімен, О.П.Воробйова, Л.І.Бєлєхова) та літературознавство (М.М.Бахтін). Такий міждисциплінарний підхід до вивчення специфіки поетичних англомовних текстів і поетики сприяє комплексній інтерпретації тексту завдяки одночасному охопленню його вербального та концептуального складників і врахуванню позамовного контексту.

Творчість англомовних поетів стала об’єктом і предметом досліджень багатьох дослідників. Одним з досліджень поезії американських поетів є праця Алана Шухарда, Фреда Морамарко, Вільяма Сулівана „Сучасна американська поезія. 1865-1950”. Автори аналізують творчість найбільш яскравих представників американської поезії кінця ХІХ - початку ХХ століття. Серед них - Емілі Дікінсон, Едвін Робінсон, Роберт Фрост, Карл Сендберг, Езра Паунд і Томас Еліот та інші. Автори дають достовірну аргументацію для визначення приналежності поетів до того чи іншого літературного напряму. Але дослідження , присвячені аналізу стилістичних особливостей поетики Е. Бішоп, відсутні.                                    

1.2. Основні напрямки  сучасної американської поезії

Сучасна американська поезія надзвичайно багатогранна. У ній співіснують як регіональні стилі, так і стилі, орієнтовані на відомі поетичні школи. Не зважаючи на те, що сучасна американська поезія і децентралізована, проте умовно її можна розподілити за трьома категоріями, які часто переплітаються одна з одною. Отже, це традиційна поезія (представники якої підтримують або утверджують усталені традиції віршування) – на одному полюсі, експериментальна поезія (представники якої створюють новітні поетичні стилі) – на другому, і, нарешті, ідіосинкратична поезія (представники якої поєднують традиційну техніку з новаторською) – у проміжній позиції між цими двома полюсами. Разом з тим американська поезія є частиною світової поезії, поділяючи певні спільні для сучасності напрямки. Це, зокрема, відчуття дискретності історії: “Кожне явище, переживання або окремий момент розглядаються як окремі та унікальні. Стиль і форма вже видаються чимось другорядним, тимчасовим і вторинним щодо авторської свідомості та самого процесу творення. Звичні категорії самовиразу сприймаються з підозрою, натомість новою традицією стає оригінальність” (Кетрін Ван Спанкерен).

Традиціоналізм простежується у творчості як старших поетів – Річарда Ебергарта, Річарда Вілбура, Джона Кроу Ренсома, Аллена Тейта, Роберта Пенна Воррена та ін., так і їх молодших колег – Джона Голландера, Річарда Говарда, а також раннього Роберта Лоувелла. Традиціоналісти орієнтуються на класичні канони віршування і тяжіють до реалізму, а їхнім творам властива філігранна техніка, вишуканість форми та відстоювання традиційних моральних цінностей.

Роберт Лоувелл (1917-1977), якого дослідники називають найавторитетнішим поетом свого часу, починав як традиціоналіст, але з початку 1950-х років він перейнявся духом експериментальної поезії. Так, у збірці “Лісопильня Каванахів” (1951) традиційні рими вже не домінують, а віртуозно вплітаються у розмовну манеру віршування. У середині 50-х років величезний вплив на Лоувелла справили нові експериментальні твори, такі як поема “Стогін” (“Howl”, 1956) Аллена Ґінсберґа, змусивши переглянути свій власний стиль (який віднині став видаватися йому надто риторичним): “Мої вірші здавалися доісторичними потворами, які назавжди зникли у баговинні під вагою своїх громіздких панцирів? – писав він. – Я декламував те, чого більше не відчував” (Кетрін Ван Спанкерен). У подальшому Лоувелл започатковує нову поетичну форму – поезію-сповідь, розкриваючи власну індивідуальність у її потаємних проявах (збірка “Студії життя”, 1959). У збірках “Загиблим за єдність” (1964), “Записник” (1967-1969) та пізніших творах Лоувелл продовжує розвивати автобіографічну сповідальність, справляючи величезний вплив на поетичну творчість своїх сучасників, особливо – на Джона Беррімена, Енн Секстон та Сільвію Плат.

Експериментальну поезію можна, за Дональдом Алленом (“Новітня американська поезія”, 1960), розділити на п’ять шкіл: школа “Блек Маунтін”, школа Сан-Франциско, поети стилю “Біт”, Нью-Йоркська школа, сюрреалізм та екзистенціалізм.

Школа “Блек Маунтін” (Чарльз Олсон, Роберт Дункан, Роберт Крілі, Поль Блекберн, Деніз Левертов та ін.) розробляла новітні теорії поетичного мистецтва, зокрема, теорію “проективного вірша”, що належить Чарльзові Олсону. В її основу покладено вчення про відкритість форм, яке грунтується на спонтанності дихальних пауз під час мовлення і переводів каретки при друкуванні. Прикладом відкритої поетичної форми може слугувати і вірш Деніз Левертов, “Міський псалом” (“City Psalm”) (Цитата за: Американская поэзия в русских переводах: ХІХ-ХХ века. – Москва, 1983. – С. 490). Генеза школи “Блек Маунтін” простежується вже як певна поетична традиція через творчість Вільяма Карлоса Вільямса (1883-1963) – до поезії Езри Павнда (1885-1972).

Поетам школи Сан-Франциско (Джек Спайсер, Роберт Дункан, Лу Велч, Ґері Снайдер, Кеннет Рексрот, Дайяна ді Пріма та ін.) властиве тонке відчуття природи, у якій черпають своє натхнення, змальовуючи, переважно, гірські пейзажі та порушуючи проблему зв’язку людини з навколишнім середовищем і космосом.

Поезія стилю “біт” бере початок від віршів, що читалися вголос у клубах культурного андеграунду, ставши прародичкою популярної у 1990-ті роки музики стилю “реп”. Поети-бітники (Аллен Ґінсберґ, Ґреґорі Корсо, Джек Керуак, Вільям Берроуз та інші) революціонізували американську поезію, а їхні вірші завдяки своїй речитативності й співучості знайшли широке визнання. Поезія бітників вважається найбільш антитрадиційною у літературі Сполучених Штатів, проте “за її приголомшливим словесним фасадом криється щира любов до своєї країни. Ця поезія – зойк розпачу і гніву з приводу того, що її авторам видається втратою американської духовної чистоти і згубним марнуванням людських і матеріальних ресурсів” (К.В. Спанкерен). На підтвердження цієї думки звернімося до вірша Аллена Ґінсберґа “Супермаркет у Каліфорнії” (“A Supermarket in California”), у якому виразно простежується мотив суму з приводу духовної спустошеності людини у світі речей і самотності митця:

Поети Нью-Йоркської школи (Джон Ешбері, Френк О’Гара, Кеннет Коч та інші) були найбільш освіченими з-поміж усіх п’яти поетичних груп (переважно випускники Гарвардського університету) і трималися осторонь проблем політики та моралі. Їх вважають поетами суто міського середовища, віртуозами тонкої гри поетичних асоціацій. Творчим натхненником поетів Йью-Йоркської школи і певною стилістичною паралеллю до їх творчості у живописі виступав абстрактний експресіонізм.

До п’ятої групи в експериментальній поезії відносять сюрреалістів та екзистенціалістів. Слід зазначити, що ці модерні філософсько-літературні течії, які піднесли на котурни мистецтва ірраціональне й підсвідоме, на відміну від Європи, проявились у Сполучених Штатах лише у 1960-х роках (під час В’єтнамської кризи). Так, до французького та іспанського сюрреалізму зверталися Роберт Блай, В.С. Мервін, Чарльз Сімік, Чарльз Райт, Марк Стренд та багато інших американських авторів. Літературний екзистенціалізм – ще більш широке явище, яке охоплює десятки постатей і нюансів, та все ж спільним для поетів-екзистенціалістів є мотив екзистенційного пошуку: ірраціонального відчуття неповноти і несправжності буття. У цьому відношенні цікавим прикладом може слугувати вірш Дейвіда Іґнатова “Рятуйте мертвих” (“Rescue the Dead”): парадоксальне протиставлення ілюзії життя (“Not to love is to live”) й того, що є у розумінні екзистенціаліста, який не піддаєтся омані фізіологічної достовірності ілюзії, справжнім життям – буттям на грані цілковитої емоційної самовіддачі і... смерті.

Усі перелічені вище експериментальні школи тією чи іншої мірою визначили напрямки розвитку новітньої американської поезії, найбурхливішим серед яких є “поезія мови”: реалізація проекту самодостатності мови у світі постмодерністичної інтертекстуальності. Серед численних представників: Брюс Ендрюс, Дуґлас Мессерлі, Боб Перелмен, Майкл Палмер та багато інших. Усі вони сповідують “тотальний синтаксис” (вислів Баррета Ваттена), багатокультурність, відкритість поетичної форми, деканонізацію та деідеологізацію тексту, реалізуючи глибинний потенціал мови. В ідеальному ірраціональному прагненні – через розпад аж до вичерпання... й мовчання: “Тиша – це лише те, чого ви самі не промовляєте; інакше її б не було, якщо ви не глухі, – міркує поетеса Фанні Гау, проводячи паралель між новітньою тенденцією до деструкції мови у поезії та її підвалинами, закладеними абсурдистами. – Беккет хотів відвести час для німотності. Він захоплювався безсловесністю малярства, використанням тиші у музиці та дарованою нам беззвучністю геометрії. Він шкодував, що літературі доводиться з такими зусиллями просверлювати дірки у словах, щоб вивільнити безмовність” (Fanny Howe. Weil Over Void, 1996).