Жанр антиутопії у творчості Є. Замятіна

Спроба Д-503 полюбити жінку  приводить його до зради, а його кохану до смерті. Оповідна манера, в якій написано роман, помітно відрізняється від  стилістики попередніх творів Замятіна: мова тут гранично простий, метафори носять раціоналістичний характер, текст  рясніє технічними термінами [2, с. 263]. 

Герой звик не відокремлювати себе від інших: «Я пишу, что думаю, точнее, чтомьі думаем», — говорить він, уявляючи себе гвинтиком державної машини. Мораль держави наступна: «Да здравствует Единое Государство, да здравствуют номера, даздравствует Благодетель!» [4, с. 164]. Д-503 був підданий психологічній обробці настільки, щоне лише виказав кохану жінку, а й щиро повернувся до власної великої віри в Єдину державу як найвище досягнення людства. «Адже розум повинен перемогти» — так завершується роман в людині душі й почуття любові [4, с. 186].

Кожен з героїв Замятіна наділений будь-якої виразною рисою. Особливо виразні жіночі образи. Всупереч законам жанру Замятін вводить  цілих три жіночі типи: I-330, О-90 і  Ю. Традиційна для антиутопії героїня-бунтівник I-330. Пристрасть, яку вона вселяє Д-503, така ж болісно гостра, як і її зовнішність.  «Мила» Про-90, несподіваний образ жінки в антиутопії, вона –  людина звичайна, вона здається традиційно інфантильною, але за цією традиційністю прихована справжня дитяча безпосередність, щирість, чистота і цнотливість. З Про-90 з’являється в романі Замятіна як мотив можливості здобуття сімейного щастя. Сім’я – один з ворогів тоталітарної влади, яка визнає об’єднань людей тільки навколо держави і вождя.  І третій тип: жінка – жертва тоталітарно режиму, Ю. Вона результат переробки особистості. Йому відведена почесна роль наставника підростаючого покоління, а значить, вона повинна бути архіблагонадежним елементом машини Єдиного Держави. І вона дійсно була такою. Ю – не просто нумер, вона – втілення Єдиної держави: її думки – філософія Єдиного держави, її почуття – турбота про збереження Єдиного Держави та її благонадійних нумерують [16, с. 329].

Автор для свого роману вибрав просту, проте досить промовисту назву — «Ми». Слово «ми» стало  своєрідним гаслом, покликаним об'єднати принижених та ображених, яких Є. Замятін  прагнув зробити політичною силою, що вибудує новий світ. Таким чином, слово стало символом свідомості масс [18, с. 765].

Автор на свій розсуд виклав проблему майбутнього людства. Людина ще повністю не взяла гору над природою, проте відмежувалася від неї  стіною, за межі якоїзаборонено виходити. За іронією, вона називалася Зеленою стіною. Це єдина зелень, що залишилась у місті [20, с. 140].

Роман дав привід негативно  ставитися не лише до політичних настроїв Є. Замятіна, а й до його письменницької діяльності — його експерименту словом. Особливості жанру вимагали від  автора особливого методу зображення. Є. Замятін випрацьовував свій особливий  метод, співзвучний стилю епохи, «неореалізм», щоможна розуміти як поєднання реальності й фантастики [12, с. 122].

Посуті, у романі чітко простежуються три сюжетні лінії:

• історія любовного трикутника Д-503, О-90, І-330.
• боротьба підпільної організації «Мефі» проти Єдиної Держави (закінчилася трагічно для першої, що свідчило про неможливість будь-якого інакомислення в умовах насильства);
• психологічна лінія — показ духовних змін у свідомості головного героя Д-503 [5, с. 29].

Трагічною іронією звучала  у фіналі роману така обіцянка перемоги та щастя,але це формально. Д-503 відкрито виступу проти вождя. За його допомогою  члени «Мефі» викрали космічний апарат ІНТЕГРАЛ, щоб вирватися за межі Єдиної Дер-жави. Проте ця спроба завершилася трагічно. І-330 померла під Газовим Дзвоном.У Д-503 «вирізали душу», а інші однодумці теж загинули. Кульмінацією роману стала розмова головного героя Д-503 із Благодійником, котрий повідомив йому формулу щастя: «Истинная алгебраическая любовь к человеку — непременно бесчеловечна, и непременный признак истины — ее жестокость» [4, с. 58].

Відчувалося, що позиція  автора різко відрізнялося від точки  зору Д-503, і чим більше той захопився  образом життя «нумерів», тим страшнішого вигляду набули змальовані ним картини.

Автор передбачив поетапний  розвиток тоталітаризму в світі. «Ми» — роман-попередження про страшні  наслідки відмови від власного «я», навіть заради прекрасних теорій. Є. Замятін  відобразив, як трагічно та пагубно може обернутисяжиття людей в такій тоталітарній державі.

2.3. Соціально-філософські проблеми.  Конфлікт людини і суспільства як центральний проблема твору

Характерною рисою світосприйняття людини даної епохи і літератури тих років, особливо пролетарської поезії, було прагнення до злиття з масою, до розчинення в ній власного «я», до підпорядкування особистої волі завданням суспільного прогресу [2, с. 266]. Чимало у творі продиктовано роздумами Є. Замятіна про радянську дійсність, девідбулося спрощення людської особистості, насаджено культ вождя, знецінення неповторного життя в «ім’я щастя мас» [10, с. 101].

Однією з основних проблем, порушених у творі, стала пошуки людиною щастя. Саме вони призвели людство  до тієї форми існування, яка зображена  в романі. Од-нак, і така форма всезагального щастя виявилися недосконалою, оскільки щастя цевиражене інкубаторним шляхом, всупереч законам органічного розвитку. Світ, вигаданий автором, здавалось би, мав бути досконалим і абсолютно влаштовуватиусіх людей, які в ньому проживали. Але це світ технократії, у якому людина — гвинтик величезного механізму. Щастя втратило у такому житті свою основну значущість [15, с. 250].

Наступну проблему роману «Ми» можна окреслити як проблему влади. Показо-вим у даному аспекті вважаємо епізод, пов' язаний зі специфікою проведення щорічного Дня Єдиної Згоди та із вибором Благодійника. Найцікавіше, і однак найстршніше, те, що люди навіть не намагалися поміркувати про те, щоб на посаду Благодійника обрати когось іншого, окрім самого Благодійника. Благодійник — єдина істота, якій дозволено мислити [12, с. 143].

Не менш важливою проблемою  стала проблема співвідношення влади  та релігії.Для громадян Єдиної Держави їхній правитель — Благодійник — і був втіленням божественної влади, Богом. Така точка зору притаманна для більшості тоталітарнихдержав. Злиття влади та релігії вважалося необхідною умовою міцності держави, проте воно ж виключало будь-яку можливість присутності свободи у суспільстві [14, с. 228].

Матеріальні проблеми вирішували в ході двохсотрічної війни. Голод перемогли за рахунок загибелі 0,8 населення - життя перестала бути найвищою цінністю. Навіть десять нумер, загиблих при випробуванні, оповідач називає нескінченно малою третього порядку [18, с. 766]. 

Духовні запити вирішуються  шляхом їх придушення, обмеження, суворої  регламентації. Єдина Держава позбавив людину особистих уподобань, почуття спорідненості, бо всякі зв'язки, окрім зв'язку з Єдиним Державою, злочинні. Незважаючи на зовнішню монолітність, нумера абсолютно розрізнені й відчужені одне від одного, а тому і легко керовані. Держава підпорядкував собі і час кожного номера, створивши Годинну Скрижаль. Єдина Держава забирає у своїх громадян можливість інтелектуального та художньої творчості, замінивши його Єдиної Державної Наукою, механічної музикою та державної поезією. Навіть стихія творчості насильно приручена і поставлена ​​на службу суспільству. Назви поетичних книг говорять самі за себе: «Квіти судових вироків», трагедія«запізнився на роботу», «Станси про статеву гігієну». Створена ціла система придушення інакомислення: бюро Зберігачів (у якому шпигуни стежать, щоб кожен був «Щасливий»), Операційне з його жахливим Газовим Колоколом. Загальне щастя тут не щастя кожної людини, а лише його придушення, фізичне знищення [16, с. 397].

Ця книга сприймалася  багатьма як політичний памфлет на соціалістичне суспі-льство. У 1921 році це все було лише здогадами та майже фантастичними передбаченнями. Хоча дещо вже почало здійснюватися, і свої охоронці в образі Всеросій-ської Надзвичайної комісії (ВЧК) починають слідкувати за комуністичнимпорядком, починаючи із 1917 року [7, с. 218].

Автор стверджував, що поява  тоталітарних режимів викликала  у нього серйозні сумніви щодо можливості існування, нехай і удалекому майбутньому, ідеального суспільства, підірвало віру в розсудливі витокилюдської природи загалом [9, с. 86].

У романі людське бунтує не тільки проти ланів Благодійника, але і проти авторського плану. Замятін ставить завдання, може бути, для нього більш, ніж для кого-небудь ще, важку, нездійсненну: написати про  людей без мови, про людей без  імен - під номерами, про людей, для  яких з усієї світової літератури зрозуміліше всього «Розклад залізних доріг» [4, с. 131].

Головне питання твори: чи зможе вистояти людина перед всі  міцніючим насильством над його совістю, душею, волею?  Будь яка спроба протистояти насильству закінчується нічим. Бунт не вдався, фінал роману дуже трагічний. Проте автор залишає нам примарну надію. Зауважимо: I-330 не здається до самого кінця, Д-503 прооперований насильно, Про-90 йде за Зелену Стіну, щоб народити власну дитину, а не державного нумера. Але протистояння злу в епоху краху гуманізму – трагічне протистояння, вважає Замятін [7, с. 217]. 

Авторська позиція в романі визначена досить чітко — письменник підкреслив антигуманність такого суспільства; на його думку, антигуманність — синонім анти-моральності. Є. Замятін впевнений, що не було і не могло існувати ідеального сус-пільства. Все наше життя — це лише прагнення до ідеалу [11, с. 165].

Автор передбачив поетапний  розвиток тоталітаризму в світі. «Ми» — роман-попередження про страшні  наслідки відмови від власного «я», навіть заради прекрасних теорій. Є. Замятін відобразив, як трагічно та пагубно може обернутисяжиття людей в такій тоталітарній державі [14, с. 229].

Таким чином, письменник у  своєму романі відобразив майбутнє тоталітарної держави, що розпочала свій розвиток у Росії у двадцяті роки, таким, яким він його бачив крізь призму своїх власних думок щодо проблем, які хвилювали людство протягом тисячоліть. Це і зробило даний твір актуальним і на сьогодні.

ВИСНОВКИ

Отже, на основі проведеного  аналізу та опрацьованого матеріалу  можна зробити висновки:

• Антиутопія – літературний жанр літератури ХХ ст., критичне зображення державної системи, яка не відповідає принципам гуманізму. В антиутопії виражається протест проти насильства, безправного становища людини, абсурдного соціального устрою.
• Соціально-економічні перетворення ХХ ст. вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити та ідеали. Велике значення мало втілення нових суспільних ідей у літературі.
• Таким чином, ознаками антиутопії є:

• змалювання певного суспільства або держави, їх політичної структури;
• поданий світ із середини, через бачення його окремими мешканцями, які відчувають на собі його закони і представлені в якості ближніх;
• висвітлення негативних явищ у житті соціалістичного суспільства, класової моралі, нівелювання особистості;
• ведення розповіді від імені героїв, у формі щоденника, нотаток;
• відсутність опису домашнього житла і родини, як місця, де панують свої принципи і духовна атмосфера;
• принципово орієнтованість  на цікавість, розвиток гострих, захоплюючих колізій;
• людина в дуже складній, іроніко-трагічній взаємодії із установленим ритуалізованим громадським порядком;
• простір антиутопії завжди обмежено;
• страх становить внутрішню атмосферу твору;
• проекція на уявну спільноту тих рис сучасного авторові суспільства, які викликають його найбільше неприйняття;
• прогнозуючий характер, націленість на реальність, яку треба змінити, напрям, як треба проводити ці зміни.

• Можна умовно виділити такі різновиди жанру:

• соціально-фантастична антиутопія (Є. Замятін «Ми», М. Булгаков «Майстер і Маргарита», А. Платонов «Котлован»);
• науково-фантастична антиутопія (М. Булгаков «Рокові яйця»);
• антиутопія-алегорія (М. Булгаков «Собаче серце», Ф. Іскандер «Кролики і удави»);
• історико-фантастична антиутопія (В. Аксьонов «Острів Крим», А. Гладілін «Репетиція в п’ятницю»);
• антиутопія-пародія (В. Войнович «Москва 2042», Лао Ше «Нотатки про кошаче місто»);
• роман-попередження (П. Буль «Планета Мавп», Г. Уеллс «Війна в повітрі»).

• Якщо класифікувати драму-антиутопію, то можна виділіти

• негативну драму-утопію;
• алюзорну драму-антиутопію;
• дифузна драму-антиутопіяю.
• Головними діячами в рамках цього жанру є Дж. Оруелл, Р. Бредбері, Р. Франке, Е. Берджесс, і О. Хакслі..
• Розглянули творчу діяльність видатного письменника Є. І. Замятіна, вчасності його роман-антиутопію «Ми». Замятін – один з найбільших російських письменників ХХ століття, один із фундаторів нової російської літератури радянського період
• Письменник зумів надати своїй справі політичне значення.
• Детально дослідили ідейно-тематичну суть стилю письменника. Замятін майстерно використав набутки світового письменства, запозичивши елементи різних напрямків і течій (реалізму, футуризму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму).
• Проаналізували роман «Ми» та визначили основну тему – зображення духовної деградації людини в умовах насильства, зображення загальної структури тоталітарної держави, яка стала надзвичайно небезпечною для людства і суспільства.
• Головна ідея полягала у показі протесту проти тиранії, застереження від деградування, заклику до відновлення свободи у суспільстві та духовного пробудження особистості.
• Розглянули протистояння людини і суспільства як центрального конфлікту роману