Жіночі образи в романі Стендаля "Червоне і чорне"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

Навчально-науковий інститут іноземних мов

Кафедра російської мови, зарубіжної літератури та методики навчання

 

 

МАКАРЕНКО Оксана Юріївна

 

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ В РОМАНІ СТЕНДАЛЯ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

 

Курсова робота

 

Спеціальність: 6.020303-мова та література(англійська, німецька, російська)

 

                                                                Науковий керівник:

                                                          Білоусова Н.К.,

                                               викладач

 

                                          

 

Черкаси – 2014

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………...………...3

Розділ 1.Відомості про роман та його автора…………………………………...5

              1.1.БіографіяСтендаля………………………………………………...5

               1.2. Історія написання роману………………………………..……..11

               1.3. Таємниця назви «Червоне і чорне»………………………….…...12

              Висновки до розділу…………….…………………………..……….16

Розділ 2.Характеристика образів…………………………………………….18

               2.1. Образ пані де Реналь………………………………………….….18

               2.2. Образ Матильди де ла Моль………………….…………..…....20

              2.3. Порівняльна характеристика жіночих образ……………….…..22

              2.4.Вплив жінок на життя Жульєна  Сореля………………………..23

               Висновки до розділу…………………………………….………...…..26

Загальні висновки………….………………………………...……………...…28

Список використаної літератури…………………...………………….....….30

Додатки……………...……………………………………...………………...….33

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

         Робота присвячена дослідженню  жіночих образів в романі Стендаля  «Червоне і чорне».

         Французький письменник Стендаль (Анрі Марі Бейль) увійшов в історію всесвітньої літератури як один із засновників реалістичного роману. Стендаля без перебільшення можна вважати одним із найоригінальніших романістів ХІХ ст.. Бурхливі історичні і соціально-політичні події у Франції довели, що життя і доля людини залежать не тільки від її вдачі, але й, у першу чергу, від умов, в яких людина згідно взаємозв'язку між характером людини і історичними умовами, які його сформували, існує. У своєму романі "Червоне і чорне" письменник створив панорамну картину суспільного життя Франції часів Реставрації, зобразив представників різних верств населення, суспільних класів, розкрив основні політичні і моральні конфлікти.

        Творчі принципи письменника, якими він керувався в роботі над романом "Червоне і чорне", дали можливість вивести яскраві й правдиві характери, розкрити їхню психологію.

        В центрі уваги Стендаля-письменника - людський характер. Стендаль був певен, що "немає цілком гарних, або цілком поганих людей". Людина, на думку письменника, визначається тим, як вона "розуміє щастя" і "як вона на нього полює" тобто тим, яку життєву мету вона ставить і якими засобами домагається цієї мети. Свій принцип відображення дійсності Стендаль пояснював за допомогою образу дзеркала. У дзеркалі відображається все - і гарне, і погане. Цей принцип Стендаль застосував і для створення характерів своїх героїв. Образ головного героя Жульєна Сореля - постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер, в якому узагальнене поєднується з індиві-дуальним. Багато в чому цей персонаж, а також інші герої роману (жіночі образи пані де Регаль і Матильди де Ма-Моль) нагадують їхнього автора: у них втілено ті риси чи поривання Стендаля, які за різних обставин він не зміг реалізувати.

        Трагічний фінал життя головного героя та його коханої жінки пані де Регаль стає моральною перемогою над суспільством і власними вадами. У долях героїв роману відображено конфлікти епохи. Створюючи своє панорамне полотно життя Франції, Стендаль переконливо доводить, що існуючі суспільні закони руйнують душі і долі людей.

В романі "Червоне і чорне" органічно поєднані риси психологічного роману (глибина розкриття внутрішнього життя персонажів) і роману філософського, в якому автор порушує найактуальніші й найскладніші проблеми історії, політики й естетики.

        Актуальність роботи зумовлена важливістю дослідження жіночих образів у романі,адже ці образи широко обговорюються і сьогодні.

       Мета дослідження полягає у повному аналізі жіночих образів роману «Червоне і чорне». Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання :

• опрацювати теоретичні джерела;
• дослідити поведінку персонажів у певних обставинах;
• визначити роль жінок в житті головного героя;
• провести порівняльну характеристику жіночих образів;
• проаналізувати місце жінок у творі.

      Об’єктом дослідження є сам роман Стендаля «Червоне і чорне», його дійові особи.                       

      Предметом дослідження є жіночі образи роману.

Практична цінність роботи визначається у можливості використання її результатів у шкільній та вузівській практиці викладання зарубіжної літератури.

 

 

Розділ I

ВІДОМОСТІ ПРО РОМАН ТА ЙОГО АВТОРА

 

       Творчість Ф.СТЕНДАЛЯ (1783-1842) відкрила новий період не лише у французькій літературі, а й в усій західноєвропейській літературі - період класичного реалізму. Саме він став засновником реалістичного роману, який виник у часи панування романтизму. Його творчість увійшла до скарбниці художніх надбань людства.

       "Я беру билет лотереи, главный выигрыш которой состоит в том, чтобы меня читали в 1935 году" [6], - говорив Стендаль, і ця думка – ключ до розуміння не тільки стимулу, а й основної спрямованості його мистецтва. Головне завдання Стендаля - йти у ритмі з часом, створюючи цінності, які відповідали б духовним запитам наступних поколінь.

 

1.1.Біографія Стендаля

       Стендаль (Анрі-Марі Бейль) (фр. Stendhal, справжнє ім'я: Анрі-Марі Бейль (фр. Henri-Marie Beyle), * 23 січня 1783, Ґренобль — † 23 березня 1842, Париж) — один із видатних французьких письменників XIX століття. Анрі-Бейль, творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Штендаль — назва німецького міста, в якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Йоганн Вінкельман).

       Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції у родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть переховуватися. Мати хлопчика рано померла, і сім'я надовго вбралася у траур. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найсильніші враження та переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

       1797 року Стендаль вступив у Ґреноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями та ідеологією новоствореної буржуазної держави. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до Парижа

через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу та оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися

приготування до походу до Італії. У 1800 році сімнадцятилітній Стендаль вступив до армії Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й у 1802 році повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

        Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але ставлення письменника до нього, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона, і яку загрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

       Стендаль брав участь у поході Наполеона до Росії в 1812 році, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив, зокрема, і жорстоку сваволю самодержавства.

       Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль їде до Італії, лише інколи буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало насичене громадське життя цієї держави. У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.

       Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва «Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму», новели «Італійські хроніки». Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів «Пармський монастир».

       Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції та режиму Реставрації знайшло своє вираження у його найкращих романах. У 1830 році Стендаль одержав від короля Луї Філіппа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили, як «неблагонадійного», у Трієсті. Стендаль стає консулом у папських володіннях у Чівітавеккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції та якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині.

        На думку деяких дослідників, Стендаль був масоном. Історик масонства А. Меллор вважає, що «масонство Стендаля не стало надбанням широкої гласності, хоча він і належав протягом деякого часу до ордена»[15, c. 152]. Судячи з усього, саме про Стендаля йде мова, коли в документах масонських лож раз у раз з'являється справжнє ім'я французького письменника - Бейль.

      Хоч Стендаль і нездужав, проте, він доволі часто їздив з Чівітавеккії до Рима. У 1841 році з ним стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар. Ще в молодості Стендаль заразився сифілісом. Лікувати його в той час не вміли. У своєму щоденнику він писав, що приймає для лікування препарати ртуті і йодид калію. Хвороба прогресувала. Препарати ртуті мають багато побічних ефектів, що лише додатково погіршувало стан. Останні роки письменник перебував у дуже важкому стані. Сам він у щоденнику писав, що інколи настільки слабкий, що ледве тримає перо, а тому змушений диктувати тексти. Але, незважаючи ні на що, Стендаль працював до самого кінця. А 23 березня 1842 року він, втративши свідомість, впав прямо на вулиці і через кілька годин помер. Смерть, найвірогідніше, настала від розриву аневризми аорти. Похований на кладовищі Монмартр.

        У заповіті письменник просив написати на могильній плиті (виконали італійською):

«Арріго Бейль

Міланець

Писав. Кохав. Жив.»

          Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змову мовчання». Першим, хто заговорив про нього та змусив звернути увагу, був Бальзак. Називаючи Стендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найпіднесеніші розуми суспільства.

Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить до літератури бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Зв'язок його з просвітителями можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці.

        У розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні. Однією з головних його робіт з літератури є «Расін і Шекспір» (1825).

        Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою, вони тоді — ніщо.