Жіночі образи в романі Стендаля "Червоне і чорне"

          Щодо Жульєна, то він, не маючи життєвого досвіду, виступає в ролі жертви. Юнак у розпачі пояснює самому собі зневагу Матильди тим, що він нудний і нецікавий. Автор тут же коментує: «Такої помилки може припуститись лише людина незвичайна». Жульєн справді закохався у Матильду: «Вона божевільна, це так, — казав він собі, — але хіба від цього вона менш принадна?»

           Іронія історії полягає в тому, що найкращу пораду Жульє-нові стосовно поведінки з Матильдою подав російський князь Коразов — людина поверхова, але значно досвідченіша у житті, ніж молодий француз. Жульєн, провадячи «російську політику», як він сам каже, переписує любовні листи князя Коразова до іншої жінки, чим викликає ревнощі Матильди.

         Образом Жульєна митець доводить, що кохання може бути не лише життєстверджуючим, але й руйнівним для особистості: «Це нещасне кохання зробило з нього якогось маніяка, перевернуло всі його життєві інтереси. Він дивився на все тільки з тієї точки зору, як складуться його взаємини з мадму-азель де ла Моль. Цей холодний, тверезий розум дійшов, як ми бачимо, до цілковитого безумства. З усіх рис характеру, якими він колись відзначався, в нього залишилась хіба що стійкість». Для того, щоб успішно здійснювати «російську політику» і не піддаватися почуттям, «йому потрібна була вся мужність і твердість, на яку лише здатна людина».

          Крім листів князя Коразова, Жульєнові допомагає приборкати гордовиту жінку читання «Мемуарів», продиктованих Наполеоном на острові Святої Єлени: «Ворог коритиметься мені тільки доти, — розуміє він, — доки боятиметься мене». Ворог — це кохана жінка, Матильда.

          Банальну інтимну ситуацію Стендаль за допомогою художнього узагальнення піднімає до рівня загальнолюдського випробування сили особистості. На жаль, сила волі Жульєна виявилася лише у сфері міжособових почуттів. Але читачеві зрозуміло, що за інших обставин цей героїчний юнак міг би здійснити суспільно вагому справу. Про долю Жульєна автор висловлюється наприкінці роману, коли і сюжет, і життя юнака вже майже завершені: «Він був ще дуже молодий, але, по-моєму, це була прекрасна людина. Замість того, щоб переходити від чутливості до хитрості, як це трапляється з більшістю людей, він з віком став би сердечнішим і добрішим і вилікувався б від своєї шаленої недовірливості... А втім, навіщо ці марні передбачення? »

 

Висновки до розділу

          Обидві героїні прекрасні, кожна по-своєму. Обидві вони викликають, з одного боку, співчуття та жаль, з іншого боку, їхнє альтруїстичне, жертовне кохання викликає подив і шану. Своїм коханням вони вчать нас любити безкорисливо й самовіддано. Шкода, що їхнє щастя тривало недовго, але в цьому винні не стільки вони, скільки суспільство зі своїми несправедливими законами. Ці дві жінки є абсолютно різними зі своїми превагами на недоліками, поглядами на життя.

        Пані де Реналь на вигляд можна було дати років тридцять, але вона була ще дуже миловидна. Висока, ставна жінка, вона була колись першою красунею на всю округу. Багата спадкоємиця богобоязливої тітки, вона виховувалась у єзуїтському жіночому монастирі, але зуміла незабаром забути ті дурниці, яких її вчили в цьому закладі. Заміж її видали в шістнадцять років за літнього вже пана де Реналя. Молода жінка не могла хитрувати, обманювати, вести, як говорили у Вер’єрі, політику стосовно свого чоловіка, тому серед місцевих дам вона вважалася «дурною». Залицяння пана Вально, якому вона подобалася, тільки лякали її. Життя пані де Реналь було присвячене чоловікові й дітям. З приходом Жульєна, її життя повністю змінилося. Закохавшись у Жульєна Сореля, вона відчуває себе злочинницею, яка порушує внутрішні заборони, прищеплені їй церквою та суспільною мораллю. Тому вона постійно вдається у крайнощі.

       Матильда де Ла-Моль — жіночий персонаж зовсім іншого типу. Горда і холодна красуня, що царює на балах, де збирається весь блискучий паризький світ, екстравагантна, дотепна й насмішкувата, вона вища за своє оточення. Матильда звертає увагу на Жульєна тому, що відчуває в ньому незвичайну натуру. Наважитися покохати Жульєна, того, хто нижче від неї стоїть на соціальних щаблях, відповідає її характерові, таїна якого — потреба ризикувати. Але кохання її тяжке. Вона теж, як і пані де Реналь,— у постійній душевній напрузі. У неї теж точиться боротьба між природним прагненням до щастя і «цивілізацією», тими поглядами, що їх нав’язало суспільство із самого її народження. Вагаючись між коханням і ненавистю до Жульєна, презирством до себе, вона то відштовхує його, то віддається з усією силою пристрасті. Жульєнові доводиться підкоряти її. Покохавши нарешті Жульєна до самозабуття, Матильда готова пожертвувати і своєю репутацією, і титулом, і багатством.

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Стендаль був визначним письменником свого часу, а роман «Червоне і Чорне» став класикою. Найкращі книжки — це ті, кожну сторінку яких читаєш з величезним захопленням. Саме такою книгою є роман Фредеріко Стендаля «Червоне та чорне».

         Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою, кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля.       

         У романі  "Червоне і чорне” Стендаль використав кримінальну справу, про яку  прочитав у газеті. Поштовхом до роботи над твором стала історія Антуана Берте, сина сільського коваля.

         У європейській традиції символічного тлумачення кольорів, що йде від Середньовіччя до Просвітництва, а потім — романтизму, червоне означає пристрасть, любов, жагу, чорне — символ зла, смерті, жалоби. Загальноприйняте народне тлумачення збігається з цим. З іншого боку, червоне — колір крові, символ агресії, гільйотини, на якій загинув Жульєн Сорель. Чорний для героя роману Стендаля — це колір його повсякденного одягу — спочатку семінариста, потім секретаря Маркіза де ла Моля. Символіку кольорів обіграно у фабулі роману.

        Обидві героїні прекрасні, кожна по-своєму. Обидві вони викликають, з одного боку, співчуття та жаль, з іншого боку, їхнє альтруїстичне, жертовне кохання викликає подив і шану. Своїм коханням вони вчать нас любити безкорисливо й самовіддано. Шкода, що їхнє щастя тривало недовго, але в цьому винні не стільки вони, скільки суспільство зі своїми несправедливими законами. Ці дві жінки є абсолютно різними зі своїми превагами на недоліками, поглядами на життя.

        Пані де Реналь на вигляд можна було дати років тридцять, але вона була ще дуже миловидна. Висока, ставна жінка, вона була колись першою красунею на всю округу. Багата спадкоємиця богобоязливої тітки, вона виховувалась у єзуїтському жіночому монастирі, але зуміла незабаром забути ті дурниці, яких її вчили в цьому закладі. Заміж її видали в шістнадцять років за літнього вже пана де Реналя. Молода жінка не могла хитрувати, обманювати, вести, як говорили у Вер’єрі, політику стосовно свого чоловіка, тому серед місцевих дам вона вважалася «дурною». Залицяння пана Вально, якому вона подобалася, тільки лякали її. Життя пані де Реналь було присвячене чоловікові й дітям. З приходом Жульєна, її життя повністю змінилося. Закохавшись у Жульєна Сореля, вона відчуває себе злочинницею, яка порушує внутрішні заборони, прищеплені їй церквою та суспільною мораллю. Тому вона постійно вдається у крайнощі.

       Матильда де Ла-Моль — жіночий персонаж зовсім іншого типу. Горда і холодна красуня, що царює на балах, де збирається весь блискучий паризький світ, екстравагантна, дотепна й насмішкувата, вона вища за своє оточення. Матильда звертає увагу на Жульєна тому, що відчуває в ньому незвичайну натуру. Наважитися покохати Жульєна, того, хто нижче від неї стоїть на соціальних щаблях, відповідає її характерові, таїна якого — потреба ризикувати. Але кохання її тяжке. Вона теж, як і пані де Реналь,— у постійній душевній напрузі.Вагаючись між коханням і ненавистю до Жульєна, презирством до себе, вона то відштовхує його, то віддається з усією силою пристрасті. Після смерті коханого вона виконала його останнє прохання — поховала в печері на високій горі, що здіймається над Вер’єром.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти та законопроекти

 

1. Лист Міністерства Освіти  і Науки, Молоді та Спорту України  №1/9-325 від  29.04.11 року «Про навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів на 2011/2012 навчальний рік»

2. Наказ Міністерства  Освіти і Науки, Молоді та Спорту  України від 11.09.2009 № 854

 

Монографії, статті, навчальні та практичні посібники

 

3. Волощук Є. Зарубіжна  література: Хрестоматія-посібник для 10 класу загальноосвіт. навч. закл. / Є. Волощук. – К.: Видавничий Дім  «Світ знань», 2004. – 678 с.

4. Гузь О. Від міфу до  постмодернізму / О. Гузь. – Тернопіль: Мандрівець, 2007. – 439 с.

5. Давиденко Г.Й. Історія  зарубіжної літератури XIX – початку XX століття: навч. посібник [для студ, вищ. навч. закл.] / Г.Й. Давиденко, О.М. Чайка  – [2-ге вид.] – К.: Центр учбової  літератури, 2009. – 478 с.

6. Дітькова С. Ю. «Жив, кохав, страждав...»: До вивчення творчості  Стендаля/ С. Ю. Дітькова //Зарубіжна  література в школах України. – К., 2009. – №7/8. – С. 12-15

7. Зарубіжна література. 10 клас. Програма для профільного  навчання учнів загальноосвітніх  навчальних закладів. Природничо-математичний, технологічний напрями. Рівень стандарту / Укладачі: Ю.І. Ковбасенко – керівник  авторського колективу; Г.М. Гребницький, Т.Б. Недайнова, К.Н. Баліна, Г.В. Бітківська, i.A. Тригуб, О.О. Покатілова. – К.: Грамота, 2011. – 52 с.

8. Зарубіжна література. 10 клас. Програма для профільного  навчання учнів загальноосвітніх  навчальних закладів. Суспільно-гуманітарний, художньо-естетичний, філологічний  та спортивний напрями. Академічний  рівень / Укладачі: Ю.І. Ковбасенко –  керівник авторського колективу; Г.М. Гребницький, Т.Б. Недайнова, К.Н. Баліна, Г.В. Бітківська, I.A. Тригуб, О.О. Покатілова. – К.; Грамота, 2011. – 56 с.

9. Зарубіжна література: Хрестоматія для 10 кл. загально-освіт. навч. закл. /Упоряд. В.Я. Звиняцьковський, Т.Ґ. Свербі-лова. – К.: Освіта, 2005. – 590 с.

10. Засурский Я.Н. История  зарубежной литературы XIX века / Я. Н. Засурский. – М.: 1982. – 498 с.

11. Затонський Д.В. Европейский  реализм XIX века. Линии и лики. / Д.В. Затонський. – К.: Наукова думка, 1984. – 317 с.

12. Звиняцьковський В.Я. Світова  література. Підручник для 10 класу  загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. / В.Я. Звиняцьковський. – К.: Освіта, 2010. – 491 с.

13. Ковбасенко Ю.І. Із літератури  реалізму. Стендаль: розділи з підручника/ Ю. Ковбасенко // Всесвітня література  в середніх навчальних закладах  України: Науково-методичний / Ю.І. Ковбасенко. – К.: Педагогічна преса. – 2010. –  №7/8. – 60 с.

14. Ковбасенко Ю.І. Світова  Література. Підручник для 10 класу . загальноосвітніх навчальних закладів. Академічний (профільний) рівень. / Ю.І. Ковбасенко. – К.: Грамота, 2010. – 589 с.

15. Ковбасенко Ю.І. Світова  література. Підручник для 10 класу  загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. / Ю.І. Ковбасенко. – К.: Грамота, 2010. – 549 с.

16. Луценко О.В. Вивчення  біографічних відомостей про  Стендаля (Анрі Марі Бейля) (1783-1842) / О.В. Луценко //Зарубіжна література  в школі: Науково-методичний журнал. – Харків, 2008. – №18. – С. 23-25

17. Наливайко Д.С. Зарубіжна  література: Підручник для 10-го класу  загально-освіт. навч. закл. / Д.С. Наливайко. – К.: Видавничий дім «Світ  знань», 2004. – 617 с.

18. Наливайко Д.С. Світова  література. Підручник для 10 класу  загальноосвітніх навчальних закладів. Академічний (профільний) рівень. / Д. Наливайко. – К.: Генеза, 2010. – 478 с.

19. Пронкевич О.В. Зарубіжна  література: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. / О.В. Пронкевич. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Пед. Пресса, 2003. – 578 с.

20. Реизов Б. Г. Французский  роман XIX века / Б.Г. Реизов. – М.: 1977. – 378 с.

21. Степанишин Б. Методика  вивчення монографічної теми  з літератури в середній школі / Б. Степанишин // Укр. мова та літ. в школі. – 2003 . – №3 – с . 44-48

22. Степанишин Б. Методика  вивчення монографічної теми  з літератури в середнійшколі / Б. Степанишин // Українська література в школі. – 2002. – №5. – С. 23-29.

23. Удовиченко Л.М. Осягнути  глибину новаторства «майстра  літератури ідей» (Підсумковий урок-дослідження  за романом Стендаля «Червоне  і чорне»)/ Л.М. Удовиченко //Всесвітня  література в середніх навчальних  закладах України: Науково-методичний. – К.: Педагогічна преса. – 2005. –  №7. – С. 49-52

24. Черневич М.Н. История  французской литературы / М. Н. Черневич. – М.: 1965.

25. Чечетіна Л. А. Система  уроків з вивчення роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне»/ Л. А. Чечетіна //Зарубіжна література  в школах України. – К.: Антросвіт. – 2010. – №9. – С. 58- 63

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток 1