Інтерпретація ранньомодерних концепцій розвитку світової історії у контексті культурного впливу Заходу на православну цивілізацію

Прицьому історик  чітко розділяє поняття «холоп»  і «раб» вказуючи, що останній «есть  невольник вечный и наследственный», у той час як перший самостійним  суб’єктом, який із власної волі прийняв  умови суспільного договору.

Оскільки з  розмноженням родів «зависть, ненависть и злость в сердцах в сердцах нечестивых возрозросли, оные немочных и неосторожных грабить и убивать начали» зявилася потреба у більш тіснішому об’єднанні людського колективу. Так з’явилися перші міста. Другою причиною їх появи була господарська необхідність: «для того разных промыслов и ремесел люди совокуплялись, дабы всяк свободно потребное себе в близости достать и своим промислом других довольствовать».

Разом з тим, відбувалося зародження держави. Державна влада розвивалася із влади батька у сім’ї. «Никакое сообсчество без начальства, а начальство без преимущества и власти быть не может, потому и в гражданстве явилась нужда для распорядка правления и повеления иметь начальство» [1, с. 404].

Говорячи про форми правління Татищев запозичує класичну схему виведену Аристотелем і Полібієм. До благородних форм правління належать монархія, аристократія і демократія, але вони можуть виродитися у неблагородні – тиранію, олігархію та охлократію відповідно. Гарантією від виродження є поєднання кількох, або усіх трьох благородних форм правління одночасно.

Яка форма має  бути базовою слід визначати з  огляду на обставини. На думку Татищева «в единственных градех и малых областех полития или демократия удобно пользу и способность сохранить может. В величайших, но от нападения не весьма опасных, яко окружень морем или непроходимыми горами, особливо где народ науками просвясчен, аристократия довольно способной быть может, как нам Англия и Швеция видиме примеры представляют. Великие же области, открытые границы, а наипаче, где народ учением и разумом не просвясчен, а более за страх, нежели от собственного благонравия в должности содержится, тамо оба первые не годяться, но нуждно быть монархи» [1, с. 405].

Монархія визнавалася найбільш оптимальною формою правління. Прокопович, наприклад доводить переваги монархічного ладу порівнюючи його з регресом і занепадом таких держав як Річ Посполита і Венеціанська республіка. Татищев до того ж гостро полемізує з такими мислителями як Т.Гобс, Д.Локк, Н.Макіавеллі. Зокрема не зрозумілі Татищеву ідеї конституційної монархії та поділу влади на гілки.

Отже, протягом першої половини XVIII століття вітчизняні філософи та історики виробили чітку  систему уявлень про хід історичного  процесу і місце Росії у світовій історії. 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Протягом ранньомодерної доби православна християнська цивілізація вбирає у себе досягнення західної науки і культури. Однак у наслідок існування у рамках цієї цивілізації двох культурних осередків це засвоєння відбувається нерівномірно. Тісно пов’язана із західним культурним колом Україна засвоює ці впливи швидше ніж Московія.

Засвоєння європейських культурних і наукових досягнень  у Росії відбувається за посередництвом українських вчених-мислителів. Цьому сприяла конфесійна спорідненість і наявність єдиного політичного організму – Російської імперії, а у ранньомодерну добу підданство було рівнозначним етнічній приналежності.

Фундамент історичної науки, як і західної освіти у Росії  було закладено українськими мислителями. Феофан Прокопович розробив чітку методологію історичного дослідження, йому ж належить рецепція теорії природного права у Росії. У своїй методології історичного дослідження Прокопович апелює до визначних авторитетів античної і тогочасної європейської науки.

Гавриїл Бужинський здійснив переклади фундаментальних  праць зі всесвітньої історії  і вперше увів в оббіг російської історичної науки пануючі тоді у  Європі концепції розвитку історичного  процесу. Він же зробив внесок у розробку методології історичного дослідження зокрема обґрунтував його структуру.

Російські та українські мислителі петровської доби розглядали історію як практичну науку, головною функцією якої є прогностична. Історичні погляди тогочасних вітчизняних мислителів були проявом боротьби раціонального з ірраціональним, деїзму і пантеїзму з провіденціалізмом.

Філософи та історики петровської доби дивилися на історичний процес через призму об’єктивного ідеалізму. Історію вони трактували як діалектичний процес, рушійною силою якого виступав об’єктивний природний закон – «чин естественный».

Вперше було піднято питання критики джерел, перевірки достовірності фактів, дослідники відмовлялись від використання легендарних хронологій і генеалогій.

Вітчизняні  історики та філософи першої чверті XVIII століття були ідеологами абсолютної монархії. На їхню думку об’єктивними законами розвитку історії людства, що сприяють величі і процвітанню держави є прогрес наукових знань і освіти та сильна монархічна форма правління.

Значний вплив  на історичні погляди російських та українських мислителів справила теорія природного права у трактуванні західноєвропейських ідеологів абсолютизму і патріархальна та договірна теорії походження держави.

Становлення історичної науки було органічною частиною петровських реформ. Реформи не можливо було проводити без усвідомлення того, яким має бути місце Російської імперії у спільноті європейських держав. Як держава візантійського культурного кола, Росія знаходилася поза межами європейських концепцій розвитку світової історичного процесу. Тому необхідно було засвоїти і адаптувати ці концепції до російських реалій.

Пануючі у той  час концепції розвитку історії  – концепція круговороту і  концепція чотирьох монархій, були інтерпретовані щодо Росії вітчизняними і зарубіжними мислителями, перша – Лейбніцом, друга – Кантемиром. Запропонована Кантемиром концепція по суті мала синтетичний характер, поєднуючи у собі елементи як концепції чотирьох монархій так і концепцію круговороту.

Татищев спираючись на вищезазначені принципи створив універсальну концепцію розвитку світової історії у якій обґрунтував причини появи суспільства і держави та закони їх функціонування. Обґрунтовуючи закони розвитку історії Татищев вводить поняття географічного детермінізму щодо форми правління і поняття прогресу, як рушійної сили розвитку суспільства і держави.

Таким чином, накопичений протягом першої половини XVIII століття теоретичний матеріал, був результатом рецепції та інтерпретації західної філософії та історичної науки. Цей матеріал став базисом для оформлення історичної науки у Російській імперії і зумовив протягом наступних століть розвиток не лише власне російських, але і національних історичних шкіл.

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел та літератури

1. Алпатов М. А. Русская историческая мысль и Западная Европа / А. М. Алпатов. –   М. : Наука, 1976. – 456 с.
2. Болховитинов Е. А. Словарь исторический о писателях духовного чина  / Е. А. Болховитинов. – СПб., 1827. – 356 с.
3. Валицкая А. П. Русская эстетика XVIII века / А. П. Валицкая. – М. : Искусство, 1983. – 238 с.
4. Введение в гисторию европейскую через Самуила Пуфендорфия на немецком языце сложенное. – СПб, 1718. – 558 с.
5. Величко С. Літопис / С. Величко – К. : Либідь, 1991. – Т. 1. –  446 с.
6. Возняк М. С. Історія української літератури / М. С. Возняк. – Львів : Світ, 1992. – 696 с.
7. Записки Вебера о Петре Великом и его преобразованиях // Русский архив, 1872. – 1075 с.
8. Історія української культури : [За ред. І. Крип’якевича] – К. : Либідь, 2000. – 656 с.
9. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки – К. : Хроніка, 1992. – 244 с.
10. Нечаев В. В. Малорусско-польское влияние в Москве и русская школа XVII века / В. В. Нечаев // Три века. Россия от Смуты до нашого времени. – М. : ГИС, 1991. – Т.2. – 288 с.
11. Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах / Ф. Прокопович. – К. : Наукова думка, 1979. – Т. 1. – 512 с.
12. Уланов В.Я. Западное влияние в Московском государстве / В. Я. Уланов // Три века. Россия от Смуты до нашого времени. – М. : ГИС, 1991. – Т.2. – 288 с.
13. Флоровский Г. В. Пути русского богословия / Г. В. Флоровский. – Париж, 1937. – 250 с.
14. Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму) : [За ред. О. Білецького] – К. : Радянська школа, 1949. – 256 с.
15. Шкуринов П. С. Философия России XVIІI века / П. С. Шкуринов. – М. : Высшая школа, 1992. – 256 с. 
16. Stratemanno W. Theatrum historicum / W. Stratemanno. – Ienae, 1656. – 1146 p.