Шпаргалка по "Філософії"

          2. Відродження і Просвітництво:

• А. Фергюсон виокремлює такі стадії: дикість, варварство й цивілізація, яким є три основні стадії його господарського розвитку:збиральництво, скотарство, землеробство.
• Схема розвитку К. А. Сен-Сімона складалася з 4 стадій поступу людства: фетишистська, антична, феодальна і суспільство майбутнього. Його схема постає вже як більш реальна і цілісна система.

           3. Формаційний (марксистський) підхід.

В основу формаційного підходу покладено ідею про шістьсуспільно-економічних формацій у розвитку всесвітньої історії:первісно-общинна, азійська, антична (рабовласницька), феодальна, капіталістична, комуністична. Визначеною основою кожного з них є відповідний рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних виробничих відносин, які, за твердженням Маркса, виконують роль базису суспільства. Маркс прагнув подати історію людства цілісною, і це певною мірою йому вдалося.

Другий напрям лінійної філософії історично зорієнтований на осмислення історичного процесу як стадійного, є позитивістський еволюціонізм і новоеволюціонізм.

• Еволюціоністську концепцію найбільш повно репрезентують Г. Спенсер, у системі якого принцип еволюції вперше набув універсального значення, та англ. етнограф Едуард-Бернет Тейлор.
• Новоеволюціонізм репрезентує амер. Дослідник К. Поланьї, який у своїй книзі «Первісна, архаїчна та сучасна економіка» дослідив економічні стадії поступу людства, виділивши у світовій історії 3 основних періоди: первісну економіку, економіку ранніх цивілізацій і ринкову економіку. Кожномуу етапу відповідає особливий тип матеріальних благ.
• Теорія стадій (Вольт-Вітмен Ростоу) виокремлювала такі стадії: «традиційні стадії з властивим їй низьким рівнем споживання; стадії «передумов», «піднесення»; високоіндустріалізована стадія «масового споживання».
• Концепція єдиного індустріалізованого суспільства (Раймон Арон, В. Ростоу та Д. Белл) розглядає історичний процес як перехід від традиційного (аграрного) до індустріального (промислового) суспільства.
• Концепція постіндустріального суспільства (Д. Белл, З. Бжезинський, Р. Гароді та ін.).

Нелінійна, або плюрастично-циклічна концепція є другою найзагальнішою просторовою моделлю історичного часу, яка визначає існування множинності самодостатніх історичних утворень із власною самодостатньою історією.

Периодизація нелінійної моделі історичного процесу:

• Антична філосфія є філософією вічного становлення, вічного вороття, періодичних свтових пожеж (Геракліт), душепереселень і душевтілень (Платон). Стверджувався кругообіг у всьому.
• Доба Відродження (М. Кузанський, Н. Макіавелі, Дж. Бруно). Дж. Віко виокремлював 3 «родові періоди у культурній історії»: первісне варварство з міфологічною формою осягнення світу, панування дикунства і злиднів; героїчний (феодалізм), коли було закладено основи культури і монархічної форми правління; класичний (людський) із максимальним розвитком літератури та форм політичної організації суспільства, з початком моральної деградації людей. Першоджерелом культурно-історичних зрушень Віко вважав історичний дух (розум), а історичний розвиток розглядав як процес, під час якого люди формують системи мови, звичаїв, законів.
• Цивілізаційний напрям у світовій філософії історії (М. Данилевський, О. Шпенглер, О. Тойнбі). Історія людства постає у формі реальних, окремих,самодостатніх соціокультурних світів.

66. Пролеми спрямованності, сенсу історії та її цінностей

Проблема спрямованості і сенсу історії — суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальность, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії? Усвідомлення історії завжди залежить від ставлення людей до сучасності. В залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як кризу, занепад, зупинки історії. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи із своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир.

Призначення філософії – спираючись на визначену нею світоглядну позицію , на синтез історичного знання ,зрозуміти історію як ціле, що має смисл цінності існують не лише в площині сучасного, вони ніби живуть у динаміці часу, що передбачає також наявність минулого й майбутнього .У цьому й полягає специфічне буття історії як особливого роду ціннісної предметності .

67. Поняття суспільного  та соціального у філософії. Однією із складових філософії є соціальна філософія, яка досліджує суспільство. Але суспільство досліджує  разом із філософією цілий комплекс наук – суспільствознавство (політична економія, історія, соціологія, естетика, мовознавство, демографія і т.д.). Навідміну від цих наук соціальна філософія досліджує суспільство в цілому, як цілісну систему у взаємодії всіх його сторін. Соціальна філософія є науковою теорією, що пояснює найважливіші, фундаментальні проблеми розвитку суспільства як цілісної системи. Разом із тим, соціальна філософія є науковим методом вивчення кожної з окремих сторін суспільного життя, методом дослідження конкретних історичних явищ.

Суспільство як система є надзвичайно складною, розмаїтою структурою. В ньому функціонують найрізноманітніші фактори: економічні, політичні, ідеологічні, моральні, релігійні, національні, сімейні тощо. Розгляд будь-якого соціального явища з необхідністю вимагає врахування комплексу факторів, їх взаємодії, впливу кожного з них на явище, що вивчається. Звідси – надзвичайні труднощі в глибокому, досконалому пізнанні сутності конкретного історичного процесу чи явища, його причин, спрямування, розвитку його джерел і т.д. Для суспільства характерна надзвичайна динамічність, відбуваються постійні зміни. Якщо закони природи більш-менш стабільні, чи довговічні, то суспільні закони, навідміну від законів природи, виникають пізніше, є більш складними за механізмом прояву, не так чітко функціонують і реалізуються, що важливо, лише в свідомій діяльності людей. Але кожна людина має своєрідний характер, думки, прагнення, ставить певні цілі, вибирає засоби досягнення цих цілей. Скільки людей – стільки й різновидів процесів, подій, стимулів, діяльності тощо.

Отже, суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів.

Як тотожне використовується поняття «соціум». Соціум – це система суспільного спвжиття людей. Походить від лат. слова «соціо», що означає зєднати, поєднати, розпочинати соціальну працю.

Суспільство як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу.

Вчення про суспільство як складова філософії пройшло довгий і складний шлях розвитку. Можна виділити три основних підходи до пояснення сутності звязків та закономірностей розвитку суспільства:

• натуралістичний підхід зводиться до твердження, що людське суспільство  розглядається як продовження закономірностей природи, світу тварин і Космосу в цілому. Виходячи з цього,  тип суспільного устрою та хід історії визначається ритмами сонячної активності й космічних випромінювань (А. Чижевський, Л. Гумільов), особливостями георгафічного та природно-кліматичногосередовища (Ш.Монтескє, Л. Мечников), специфікою людини як природної істоти, її генетичними, расовими і статевими особливостями (соціобіологи Е. Уїлсон, Р. Докінс)
• ідеалістичний підхід сутність звязків, що обєднують людей в єдине ціле, вбачає в комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів.
• Третій підхід повязаний з філософським аналізом міжлюдських звязків і відносин, що виникають у відповідних природних умовах і мають визначальний характер. Тут можливі варіанти:
1. атомістичний погляд на суспільство як на групу індивідів, повязаних певним договором (Т. Гоббс). Суспільство є конгломератом індивідів, поєднаних умовними звязками;
2. органічна модель, згідно з якою суспільство постає як певна ціла система, частини якої – особливі утворення. Відносини людей визначаться не за договором чи контрактом, а згодою членів суспільства, в якій беруться до уваги обєктивнізакономірності історичного розвитку;

68. Основні характеристики  суспільства. Суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів. Як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу. Суспільство виникло в процесі розвитку природи і з самого початку мало характерні риси:

1. специфічна системна організація, що відрізняється від інших матеріальних систем особливою структурною базою, яка поєднує в собі матеріальне і духовне виробництво, різні форми суспільних відносин, соціальну структуру, політичні інститути тощо.
2. суспільство володіє особливим механізмом передачі інформації і способом успадкування.
3. головною відмінністю соціальної матерії від інших її форм руху є те, що вона поєднує в собі не лише матеріальні, а й духовні процеси, свідомість.

Суспільство – це система, що постійно розвивається. У своєму розвитку воно послідовно проходило певні закономірні етапи, які в соціальній науці фіксуються в соціальних критеріях. Головними показниками розвитку суспільства завжди були:

• характер суспільних відносин;
• рівень духовності людського фактора;
• рівень демократичності соціальних структур;

Виходячи із цього, характерними рисами сучасного суспільства є:

1. глобальні маштаби виробництва (матеріального і духовного);
2. утвердження демократичних форм життєдіяльності;
3. інформаційно-технологічний спосіб відтворення всієї системи суспільних відносин;
4. випереджаючий розвиток науки і духовної культури загалом відносно всіх інших сторін сучасного суспільства;

69. Соціальна структура суспільства. Суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів. Як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу.

Характеристика структури суспільства передбачає не лише виявлення його елементів, а й визначення місця і ролі кожного з цих елементів у його функціонуванні і розвиткові. Так, основними факторами у життєдіяльності суспільства є матеріально-виробничий, соціальний, політико-управлінський і духовний.

Будь-яке суспільство – це не просто група окремих індивідів, а певна система соціальних звязків, відносин, тенденцій та закономірностей розвитку.

Соціальна структура суспільства поєднує насамперед соціально-класові елементи (класи і суспільні прошарки). До неї належать також такі структури, як соціально-етнічна (рід, племя, народність, нація) та соціально-демографічна, яка повязана з розподілом людей на групи за віком, статтю та іншими демографічними ознаками (молодь, жінки, пенсіонери). До важливих елементівсоціальної структури суспільства належать також трудові колективи, населення міста і населення села, працівники фізичної праці і працівники розумової, родина.

Залежно від кількісного складу соціальні спільності поділяються на:

• великі (класи, нації, професійні та галузеві групи);
• середні (територіальні спільності, виробничі  колективи тощо);
• малі (родина та ін.);

Визначальним елементом соціальної структури виступають класи. Це найбільш важливий елемент структури. Класове розмежування має вирішальний вплив на всі суспільні відносини та елементи соціальної структури.

Сьогодні існує множинність теоретичних моделей бачення класової структури. Найбільш відомими є такі:

• класово-статусна модель М. Вебер: клас власників,  клас робітників, дрібна буржуазія, інтелігенція і білокомірцеві службовці. Причому,класами називаються групи, які мають доступ до ринку і пропонують ті чи інші послуги;
• дихтомна класова модель К. Маркса: буржуазія і пролетаріат, між якими розміщається дрібна буржуазія, виокремлюють ще селянство, інтелігенцію. Еволюція класової структури йде в напрямку посилення антагонізму між двома основними класами, що зумовлює соціалістичну революцію, яка знищує поділ суспільства на класи;
• класова модель Р. Дарендорфа: панівний клас, підлеглий клас, безкласові групи, диференційовані на основні ставлення до влади. Класові відносини постійно поєднують у собі конфліктуючі інтереси;
• класова модель Е. Гідденса: вищий клас, середній, нижчий, або робітничий. Критерій поділу – відмінності ринкових можливостей індивідів, що визначаються відносинами власності, освітньою та технічною кваліфікацією, становищем у владних структурах;
• класова модель Е. Райта: буржуазія, дрібна буржуазія, робітничий клас. Критерій поділу – власність, обмін та влада. Поряд з класами існують суперечливі соціальні утворення, що посідають проміжне становище в соціальній структурі,  а саме: дрібні підприємці, напівсамостійні працівники, менеджери і контролюючі особи;
• класова модель Д. Девіса: вищий клас, середній клас, робітничий клас і нижчий клас. Критерій поділу – рівень освіти, професійний престиж, власність і прибуток;
• класова модель Дж. Голдорпа: клас послуг, що обєднує професіоналів, менеджерів і адміністративних працівників; робітничий клас; проміжний клас, що включає службовців, дрібних підприємців і самостійних працівників, а також технічний персонал;

В інформаційному суспільстві  ХХ ст. в економічно розвинених країнах сформувалися такі основні класи: вищий, або правлячий клас, клас виробничих і невиробничих працівників (наймана робоча сила) і середній клас.

Вищий, або правлячий клас обєднує власників основних засобів виробництва і капіталу, а також осіб, що посідають важливе становище в управлінні фірмами, державними структурами і т. д.

Клас виробничих і невиробничих працівників, що обєднує осію найманої праці, які не мають власності на засоби виробництва або мають її в обмеженій кількості і зайнятих переважно виконавчою працею.

Середній клас – це насамперед дрібні підприємці. До нього належать також більша частина інтелігенції та середня група службовців.

70. Сім'я як соціальна  ланка суспільства.

 Сім'я – найважливіша форма організації життя людей. Людина народжується у сім'ї як особистість, вчиться мистецтву людських стосунків на різних рівнях буття і різних сферах діяльності, готується до майутньої ролі чоловіка ао дружини, батька або матері тощо. Стосунки в сімї готують молодь до різноманітних складних і суперечливих соціальних стосунків. Водночас, суспільні зміни спричиняють зміну і сімї – її форми, структури, впливають на осоливості сімейних стосунків. Це дало підстави для твердження про сімю як мікросоціум (мале суспільство), що засвідчує нерозривну єдність сімї і суспільства.